Дармоїдство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дармоїдство — в нетермінологічному значенні «лінь, неробство»[1], «життя за рахунок чужої праці, на чужий рахунок»[2], «паразитичне існування за рахунок суспільства»[3]. Синонімічний термін — соціальний паразитизм — спосіб життя, який характеризується тим, що одна людина або соціальна група живуть за рахунок іншої людини або соціальної групи[4].

У законодавстві СРСР в 1961–1991 роках — склад злочину, що полягав у «тривалому проживанні повнолітньої працездатної особи на нетрудові доходи з ухиленням від суспільно корисної праці»[4].

Слово «дармоїд» вживалося у деяких законодавчих актах Російської імперії, але не мало особливих ознак злочину. Петровський «Табель про ранги», визначаючи місце в ієрархії державної служби, деякою мірою давав можливість висунутися талановитим людям з нижчих станів. «Щоб тим охоту подати до служби і оним честь, а не нахабам і дармоїдам отримувати», — свідчила одна з описових статей закону. У дорадянські часи в поняття дармоїдства не вкладалося ніякого особливого соціально значущого контексту. Нероба жив за рахунок своїх близьких, суспільною мораллю це не схвалювалося, і не більше того. У Радянському Союзі під дармоїдством вже розумілося паразитичне існування не за рахунок окремих громадян, а за рахунок усього суспільства.

Соціальний паразитизм та шахрайство[ред.ред. код]

У кожному суспільстві існує не тільки основна частина населення, що в «поті чола свого» здобуває матеріальні блага (більшість населення), проте і другорядна частина населення, що «паразитує» на добропорядних громадянах. У загальному випадку соціальні паразити поділяються на дві протилежні частини. Перша (державні службовці), т. зв. «добропорядний паразитизм», забезпечує саме існування будь-якої держави. До неї також слід включити і тих спеціалістів, що забезпечують фінансовий обіг в державі (оскільки т.зв. «бартер» хворіє на численні зловживання та корупцію). Друга (численні працівники напів-фіктивних фірм та фірмочок), т. зв. «паразитизм в квадраті», за замовчуванням паразитує на «добропорядному паразитизмі», і по своїй суті показує рівень «соціального захворювання» того чи іншого суспільства. Чим більша доля «паразитизму в квадраті» в суспільстві, тим більш хворим воно є. Тому, в будь-яку епоху керівники держави старалися зменшити долю зловживань та корупції, пов'язаної з «паразитизмом в квадраті».

Біологічні передумови соціального паразитизму[ред.ред. код]

Враховуючи той факт, що гени в будь-якому суспільстві розміщуються по індивідах за статистичним законом (наприклад Гауса), тому в кожному суспільстві присутня частина індивідів (на «хвості» розподілу Гауса), що за замовчуванням не може фізично працювати, а весь їхній інтелектуальний розвиток направлений на отримання доходу не пов'язаного з фізичною працею і з мінімальним напруженням інтелекту. Більше того, якщо будь-яке дитя не призвичаїти до праці в малому віці, то воно природнім чином звикне до неробства (явище т. зв. «негативного імпринтингу»).

Тут також можна відзначити, що соціальний паразитизм розвиненіший в кочових народах» ніж в осілих, оскільки в осілих народах дітей змалечку привчають до монотонної праці щодня, а тих, кого так і не вдається призвичаїти, просто викидають за межі суспільства чи общини. Кочові ж народи більш звикли до паразитизму на осілих народах в силу природних умов існування, тому відсоток «паразитів» серед них значно більший, ніж в осілих народів. Таким чином, в будь-якому суспільстві присутні люди (декілька відсотків як мінімум), які паразитують в чистому вигляді на добропорядних громадянах, не приносячи ніякої користі цьому суспільству. Відсоток нероб-паразитів звичайно залежить від епохи та соціального устрою. Наприклад, основним лозунгом в СРСР був: «Той, хто не працює, той не їсть». Всіх людей змушували працювати, а нероб записували в дармоїдів і переслідували всіма можливими засобами. Після розвалу СРСР в 1991 році, кількість нероб-паразитів значно збільшилася (зник тиск держави, а також збільшилася кількість людей, що вимушено не працюють внаслідок втрати роботи). Тому сьогодні кількість нероб-паразитів може складати понад 10% від працездатного числа громадян, що знаходиться близько до критичної маси розвалу суспільної організації.

Соціальні передумови паразитизму[ред.ред. код]

Найсприятливіші умовами для розквіту соціального паразитизму в квадраті є перехідні періоди розвитку суспільства. Наприклад, після Жовтневого перевороту та Громадянської війни і наступного воєнного комунізму в СРСР настала перехідна епоха НЕПу (нової економічної політики з елементами приватної економічної діяльності). В цю епоху на просторах СРСР розмножився чисельний легіон всяких фірм та кооперативів з обмеженою відповідальністю, що викачував фінанси з тих, хто доброчесно працював на фабриках та на землі. Типовим прикладом обкрадання держави тоді були замовлення на постачання будь-якої сировини чи товару державній установі через фірму-посередника, котра після отримання грошей ставала банкрутом. На чолі такої фірми-посередника були т.зв. «зіцголови», що не знали суті справи і отримували мінімальний зиск «за шкідливість» (тобто за відсидку в тюрмі), а справжні «комбінатори» знаходилися в тіні та накопичували капітал після кожної оборудки (при НЕПі легалізації капіталу не було). Один з таких комбінаторів і був показаний в романі «Золоте теля» як Олександр Іванович Корейко. Відсутність легалізації капіталу породжувала паразитизм вищого рівня (тобто паразитизм на паразитах!), наприклад, інший комбінатор — Остап Бендер шляхом шантажу вирішив трішки «подоїти» паразита першого рівня Корейко, причому зробив це з успіхом. Правда «успіх» виявився досить обмеженим, оскільки навіть тоді існував жорсткий контроль за «відмиванням грошей». Наприклад, організувати фірму в СРСР було можливо без фінансового контролю (фірма «Роги та копита»), проте «перекачка фінансів» за кордон тоді була неможлива. Ось чому, навіть отримавши свій мільйон, Остап Бендер так ним і не скористався.

Інша справа перехід на «рейки капіталізму» в 90-ті роки після розвалу СРСР. Колишні номенклатурні «партай-геноссе» врахували «досвід НЕПу» і в першу чергу захопили (цілком «демократично»!) владу на пострадянському просторі, забезпечивши такі «закони», які в першу чергу реалізували дармову приватизацію та вільні фінансові потоки на Захід. Тому за короткий час на пострадянському просторі утворилося стільки олігархів, в порівнянні з якими наші комбінатори (Корейко і Бендер) виглядають «невинними ягнятами»! Таким чином, мимоволі українські письменники з Одеси Ільф та Петров створили практично «покрокову інструкцію» з шахрайства для перехідних періодів розвитку суспільства, якою і скористались вихідці з партноменклатури та кримінальні елементи в 90-х роках при отриманні незалежності пострадянських республік.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Социальный паразитизм как тормоз общественного прогресса // Современные проблемы уголовного права и криминологии. — Владивосток, 1991. — С. 71—84.
  • Социально-правовые и медицинские аспекты борьбы с тунеядством, пьянством и наркоманией. — Владивосток, 1987. — 272 с — Соавт.: Яцков Л. П., Готлиб Р. М.
  • Боголюбова Т.А, Растегаев А. А. Исследование паразитического образа жизни как научно-криминологическая проблема // Организационно-правовые и управленческие проблемы борьбы с правонарушениями среди лиц, ведущих антиобщественный, паразитический образ жизни. Хабаровск, 1985. С.26.
  • Н. Н. Кондрашков. Тунеядство: Против закона и совести.
  • Павлов. Б. Г. Вопросы уголовной ответственности за ведение паразитического образа жизни[1].
  • Ляпунов Ю. И. Ответственность за тунеядство. М., 1982, с. 23.
  • Клюшниченко, А. Административная борьба с тунеядством.
  • Шляпочников, А. С. Борьба с тунеядцами — всенародное дело.
  • Теньчов, Э. С. Посягательства на социалистическую собственность как опасное проявление социального паразитизма и уголовно-правовые средства борьбы с ними. // Уголовно-правовые и криминологические аспекты борьбы с проявлениями социального паразитизма. — Иваново, 1987. — С. 62—69
  • Щедрина, А. К. Борьба с тунеядцами.
  • Чубарев, В. Л., Женунтий, В. И Особенности личности тунеядца.
  • Красноокий, А. А. Прокурорский надзор за исполнением законов о борьбе с лицами, уклоняющимися от общественно полезного труда и ведущими паразитический образ жизни.
  • Перлов, И. Д. Суд и общественность в борьбе с тунеядцами.
  • Шляпочников, А. С. Тунеядцев к ответу[2].
  • Криминологические аспекты социального паразитизма // Организационно-правовые и управленческие проблемы борьбы с правонарушениями среди лиц, ведущих антиобщественный паразитический образ жизни: Сб. науч. тр. — Хабаровск, 1985. — С. 34- 40.

Примітки[ред.ред. код]

  1. "Большой Энциклопедический словарь". Архів оригіналу за 2012-02-17. Процитовано 2007-03-18. 
  2. Тунеядец // Большой толковый словарь русского языка. Гл. ред. С. А. Кузнецов. Первое издание: СПб.: Норинт, 1998.
  3. "Юридический словарь.". Архів оригіналу за 2012-02-17. 
  4. а б Глоссарий.ru