Депортіво Алавес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іспанія «Депортіво Алавес»
Логотип
Повна назва Deportivo Alavés, S.A.D.
Прізвисько Лисиці, Пожирачі бобів,
Славетні, Біло-блакитні
Засновано 1921
Населений пункт Віторія-Гастейс, Іспанія Іспанія
Стадіон "Мендісорроса"
Вміщує 19 840
Президент Іспанія Альфонсо Фернандес
Головний тренер Іспанія Абелардо Фернандес
Ліга Прімера
2017-18 14-те
Домашня
Виїзна


«Депортіво Алавес» (ісп. Deportivo Alavés) — професіональний іспанський футбольний клуб з міста Віторія-Гастейс. Домашні матчі проводить на стадіоні «Мендісорроса», який вміщує 19 900 глядачів.

Зміст

Історія[ред. | ред. код]

Футбол краю Алави, що на Піренеях, асоціюється із набутками місцевого футбольного колективу зі столиці краю — Віторії-Гастейс, яка з початку ХХІ століття стає адміністративним центром Басконії. І саме на цей час припало друге відродження футболу Алави, зокрема головного клубу краю — «Депортіво Алавес»[1].

Початки (1905—1928)[ред. | ред. код]

Період спортивних захоплень в історичному центрі басків Віторії-Гастейс охоплює появу футболу на біскайському узбережжі, створення футбольних баскських команд та участь «Депортіво Алавес» у перших футбольних турнірах Біскаї, загальноіспанських першостях і здобутки в них.

Передісторія[ред. | ред. код]

Після нових відцентрових політичних рухів на теренах занепалої Іспанської імперії, наприкінці 19-го століття (опісля Карлітських воєн та послаблення іспанської монархії), поставали нові економічні відносини в країні. Біскайський регіон був відомий видобутком залізної руди та глибоководними портами, через які іспанці й баски мали розгалужені зв'язки зі всім світом. Отож, футбол, що наприкінці 19-го століття домінував у Британії, завдяки британцям і поширився на Піренейському півострові, найактивніше — саме на біскайському узбережжі і серед басків. А вже після утвердження на узбережжі, захоплення спортивними іграми поступово підхопили й інші краї та території в середині Піренеїв, зокрема в долинах Алави почали гуртуватися ватаги краян, з метою спортивного відпочинку.

Нарівні з футболом на Піренеях на десяток років раніше став популярним велоспорт. У кожному поселенні існувало по кілька команд/ватаг велосипедистів, які вже наприкінці 20-го століття проявляли себе в численних велоперегонах по Піренейським горам. Чимало велосипедистів стали зачинателями й інших видів спорту: гімнастики, туризму, футболу тощо. Саме юнаки з велоклубів Віторії-Гастейс[2], мандруючи країною, зустрічалися з аматорами футболу, навчалися цієї англійської гри, а потім і самі практикували її на місцевих фестивалях.

Поява футбольних ватаг[ред. | ред. код]

Появі футболу в Алаві передувало загальнобаскське захоплення велосипедами, які наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття були найпопулярнішим захопленням в усій Європі. Завдяки гірським рельєфам і розвинутій транспортній мережі в краї, велосипеди поступово ставали основним видом пересування та відпочинку місцевих мешканців (особливо у міщан). Тоді ж були створені численні спортивні велоасоціації та клуби й проводилося чимало змагань. Провінція Алавес не пасла задніх, її два велоклуби «Unión Sportiva Alavesa» («Об'єднання спортовців Алави») та «Ciclista Vitoriana», створені в 1905 році, набули популярності в Біскаї завдяки значній кількості велосипедистів та їхнім спортивним успіхам на змаганнях і фестивалях.

Беручи участь у фестивалях і спортивних змаганнях, велосипедисти не обмежувалися самими велосипедами, вони часто прилучалися до інших видів змагань. Невдовзі, майже в усіх навчальних закладах Віторії-Гастейс, юнаки ганяли м'яча і формували ватаги, задля суперництва поміж собою. Кількома роками пізніше, спортсмени-аматори вирішили відмежуватися від копіювання англійських спортивних клубів (Unión Sportiva) з наміром створити національну асоціацію спорту «Deportivo Alavesa» (Спорт Алави). Вони навіть провели кілька спішних спарингів у межах виставкових ігор по Біскаї, але так і не втрималися на спортивному видноколі Алавеса.

Натомість «Unión Sportiva Alavesa» вже спромоглася награвати першу повноцінну футбольну ватагу, а в поєднанні з аматорами «Ciclista Vitoriana» у них сформувався цілком боєздатний футбольний колектив, з яким вони почали проводити повноцінні турнірні виїзди. За сприяння функціонера-ентузіаста Вісенте Переса ці спортивні клуби-асоціації, 14 лютого 1909 року, утворили першу повноцінну команду під назвою «Vitoria Foot-Ball Club». Саме вона стала зачинателем футбольного руху в провінції, довкола неї гуртувалися перші футбольні ватаги молоді. Беручи участь у фестивалях і турнірах у сусідніх містечках Басконії, вони репрезентували спорт Алави за її межами. Саме їм судилося стати провісниками футболу й зачинателями нових футбольних клубів та команд в краї: «Álava Fútbol Club», «Vitoria Club», «Regimiento de Guipúzcoa», «Regimiento de Cuenca», «Colegio Corazonistas», «Recreación de Logroño», «Sporting Club Mirandés», «Sporting Club», «New Club», «Colegio Marianistas»[3]. Напередодні 1920-х років в краї уже налічувалося понад 10 футбольних колективів, які проводили між собою товариські й показові ігри і навіть виїжджали за межі Алави, до Сан-Себастьяна чи Памплони. В таких матчах, на міжрегіональному рівні, алавійці виставляли найкращу свою команду — так зароджувалися первістки «Club Deportivo de Vitoria» (1915 року), які вказували на потребу утворення єдиного сильного клубу зі столиці Алави.

«Sport Friend's Club» (1920)[ред. | ред. код]

Першою суто футбольною формацією на теренах Віторії-Гастейс вважається «Sport Friend's Club». Заснований у липні 1920 року на зразок англійських футбольних колективів[4] і сформований переважно зі студентів університетів та коледжів краю, які, так чи інакше, проводили свої сесії в Англії, а звідти й привезли нове захоплення — футбол. Команда провела кілька товариських матчів із місцевими аматорськими ватагами (студентів і робітників), а також виїздила на фестивалі в сусідні міста з показовими матчами[5].

Ватага «Друзів спорту» ганяла м'яча на кількох місцевих майданчиках: «campo de Arana», «la campa del aeródromo de Lakua», «el camino de Lasarte», «el campo de Cervantes», «el campo de El Pasiego», які тільки розміром годилися для гри[6]. Тож головною тоді футбольною ареною міста став майданчик «Campo del Camino de Lasarte», впродовж 3 років тут проведені були перші знакові футбольні баталії у Віторії-Гастейс. Футбольні історики краю зазначають, що в перший рік свого існування протокоманда алавесців провела 8 матчів (4 перемоги, 3 поразки і один нічийний результат)[7].

«Друзі спорту» свій перший офіційний матч провели 28 березня 1920 року зі збірною студентів краю і перемогли з рахунком 1:0. 18 квітня відбувся повторний поєдинок, і знову «Sport Friend's Club» здобув перемогу з рахунком 2:0. А 4 липня 1920 року відбулася вже перша офіційна гра команди, в якій вони розгромили сусідів «Спортинг Мірандес» («Sporting Club Mirandés») з рахунком 6:0. В історії клубу його першими гравцями вважаються самі ці футболісти, що розгромили аматорів з сусіднього містечка: C. Albéniz, Alberto Ruiz, José Cabezas, F. Albéniz, Santiago Lorente, Luis Apráiz, Jesús Castresana, Ramón, Modesto Echevarría, I. Sarralde і Félix Lorente[8]. До зими 1921 року команда провела це кілька товариських ігор (в Міранді та Логроньєсі), щоразу виходячи на поле в білих футболках та шортах[9]. Такі було закладено традицію кольорів майбутнього клубу зі столиці Алавесу.

Заснування клубу[ред. | ред. код]

Наприкінці 1920 року для зачинателів «Sport Friend's Club» назріло питання його офіційної юридичної реєстрації. Очільники клубу звернулися до муніципалітету й підготували установчі документи. Згідно з тодішніми приписами в іспанських урядах і муніципалітетах, громадські установи й асоціації мали відходити від засилля іноземних назв і традицій. Тому засновники клубу мусили змінити назву — на «Deportivo Alavés». Тож на чергових загальних зборах, 23 січня 1921 року[10], було затверджено назву клубу та його президента: Іларіо Дорао Аньїгес (Hilario Dorao Íñiguez).

Незабаром була проведена перша гра команди, уже в новому статусі та з новою назвою й емблемою клубу. Спортовці іспанського полку Куенка кинули виклик аматорам з Віторії-Гастейс і програли з рахунком 2:3[11]. Впродовж наступного року команда столиці Алавесу провела десятки офіційних товариських ігор з колективами ближніх містечок і виїжджала на узбережжя Біскайської затоки, набуваючи досвіду й слави в іграх з «Colegio de los Sagrados Corazones de Miranda», «el Logroño Recreation Club», «el Haro Sport Club», «el Vizcaya Unión Club», «el Vitoria F.C.», «el Sporting Club Mirandés» та іншими.

«Славетні» (1928—1956)[ред. | ред. код]

«Депортіво» — це команда, яка вважається засновником Сегунди і яка в перших сезонах здобула перемогу в ній та піднялася до Ліги найсильніших іспанських клубів[12]. Команду тих часів називали кузнею талантів для фаворитів змагань[13].

У колі перших іспанських клубів[ред. | ред. код]

Заснований в 1921 році, клуб уперше досяг Ла Ліги вісім років по тому, уже в другому сезоні щойно сформованої Ла Ліги, провівши там три сезони.

Повоєнні, 8 сезонів Терсери[ред. | ред. код]

Потрапивши до Терсери, внаслідок реорганізації футболу Іспанії та іспанських футбольних ліг, алавесці переходили в статус аматорів, що для них було неприпустимо. Відтак уже з першого сезону, 1943-1944 років, вони намагалися пробитися до сильніших. Але зайнявши 2 місце в своїй зоні - вони не змогли піднятися на рівень вище. А всі наступні сезони «Депортіво Алавесу» пройшли по низькосхідній турнірній кривій: 3, 5, 7, 10, 12 місця — свідчили про важкий стан команди, а 7 тренерів (які мінялися, майже, щосезону) не давали впевненості ні клубу, ні тим 1600 сосіос, ні гравцям. Склалося враження, що команда ввійшла в стан старожилів Терсери, зокрема в другій групі, яка складалася з 18 клубів, зазвичай з півночі Іспанії (басків, галісійців та наварців).

Лише на початку 50-х років ХХ-го століття, президенту Хосе Марії Аресті вдалося стабілізувати стан клубу та надихнути гравців на довгоочікуваний шанс — піднятися в класі. Саме 1950-1951 року підопічні Лоренцо Аусина Тура пробилася в фінальний турнір і, перемігши астурійців «Каудала», піднялися в Сегунду[14].

Успіхи в Сегунді молодої кантери[ред. | ред. код]

Повернення до Сегунди було сприйнято громадою Віторії із завзяттям: ще на тисячу осіб збільшилась кількість сосіос клубу, матчі, навіть товариські, відбувалися за значного ажіотажу. Нові очільники клубу, на чолі з Карлосом Кабальєро, прикликали до команди її кращих вихованців та кількох маститих ветеранів і не побоялися доручити вихованцям кантери основні ролі в команді. Відтак вони захопили лідерство в лізі, у сезоні 1951-52 років, але брак досвіду призвів до втрат позицій. Кабальєро кинувся виправляти ситуацію, перетасовуючи тренерський корпус, але це не дало позитивного результату — лише 9 місце, у підсумку.

Наступний сезон, довелося покладатися уже лише на власні сили: чимало ветеранів полишили команду, а юнаки ще набиралися досвіду. Тому Кабальєро, в сезоні 1952-1953 років, вибрав їм наставником колишню зірку мадридських реалістів Антоніо Алсуа (Antonio Alsúa), який приїхав закінчувати футбольну кар'єру до рідних баскських країв. Але окрім тренувань, Антоніо ще й виводив команду на кожну гру, будучи її граючим тренером. Неодноразово, він своїм прикладом та діями надихав молодь, до футбольних звершень, і їм лише дещиці не вистачило, щоби спробувати пробитися до ліги найсильніших. 4 місце — то був незаперечний успіх колективу.

Початок сезону 1953-1954 років видався неочікуваним, успішний наставник обрав інші мирські клопоти (повернувся до рідних країв і зачав свій бізнес). Тому Кабальєро довелося спішно підшуковувати йому заміну, і цього разу він обрав гіпаусконця Мануеля Ечезаррету (Manuel Echezarreta), для якого наставництво алавесців було також пробним. Не руйнуючи кістяк колективу, Мануель привніс тактичної грамотності гравцям і дисципліновував їх. Все це дало свої плоди — «славетні» підтвердили своє реноме: захопивши лідерство в першості, вони не поступалися ним до завершальних турів. Відтак, уже третій сезон в Сегунді став тріумфальним для «Депортиво Алавес», команда з 2 місця, напряму, пробилася до найсильніших клубів країни.

Надії та розчарування[ред. | ред. код]

Повернення до числа кращих футбольних команд країни, вселяло вболівальникам та керівництву нові сподівання на сезон 1954-55 років. Успішний тренер, що вивів колектив в еліту, зберів кістяк команди і спонукав всіх повірити в наступні успіхи. Але початок сезону команді не заладився — алавесці надовго закріпилися в "підвалі Ла-Ліги". Брак досвіду та фізична втома були тому причиною. Але з середини першості, "славетні" нащупали свою гру і видряпалися з низів. Балансуючи на 14 місці, на фініші, витримавши череду невиразної гри та травм футболістів, вони видали тури із яскравими перемогами. Як наслідок, 10 місце - яке окрилило всю спортивну громадськість краю.

Натомість, сезон 1955-1956 років, приніс чергове розчарування. Команда знову невдало стартувала, і вже оговтатись так і не змогла, до кінця сезону. Серед 16 кращих команд Іспанії, «Алавес» постійно перебував на нижчих щабелях і закінчив сезон на 14 місці. Вболівальники отримали примарні шанси та сподівання на матчі плей-офф, за збереження прописки із командами Сегунди. Але в тому мікро-турнірі, "славетні" зовсім розвалилися, посівши останнє місце.

Занепад (1956—1970)[ред. | ред. код]

Після перших локальних успіхів у баскській та іспанській лігах і турнірах, команда, після 1950 року, на декілька десятиліть опускається в нижчі дивізіони Іспанії.

Середняки Сегунди[ред. | ред. код]

Нетривале перебування «Алавесу» в числі кращих, командами Сегунди було сприйнято наче виклик, і кожен з них намагався зіграти супроти колишніх фаворитів із надмірною віддачею. Тому новому тренеру, колишньому ветерану клубу, Луїсу Уркірі довелося мобілізовувати гравців на кожну гру. Зрештою йому вдавалося впродовж 2 сезонів підряд утримуватися у верхніх щабелях турнірної таблиці: 5-е в 1956-1957 роках і 7 місце в сезоні 1957-1958 років. Зміна президента клубу, в 1958 році, призвела до зміни й тренера, а нові амбітні очільники задекларували повернення до Ла-Ліги. Та вийшло зовсім навпаки. Наступні два сезони "біло-сині" закріпилися в зоні вильоту і двічі прийняли участь в «турнірі невдах» (за збереження прописки в Сегунді). Останній такий розіграш виявився невдалим, відтак, весною 1960 року вони опустилися до напіваматорської Терсери.

Нові збори сосіос, в 1960 році, обрали президентом відомого мецената Віторії — Хосе Устарана (José Ustarán). Першим чого добився Хосе: переконтрактував весь здібний колектив і зманив на наставництво знаного футболіста-тренера Романа Ґаларраґу (Román Galarraga). Повернення до Терсери було важким, але виправданим: 4 група складалася з команд півночі Іспанії (зокрема: Алавесу, Навари, Гіпуаскоа). Відтак з десяток матчів-дербі - тримали в тонусі всіх місцевих вболівальників футболу. Але Роман Ґаларраґа, разом зі своїми опікунами, витримав натиск і відстояв назву кращої команди краю, посівши перше місце в 4-ій групі.

Повернення до Сегунди, наче й нічого не змінило. Знову боротьба на вершині ліги, і лише 5 очок відділили підопічних Ґаларраґи від тріумфального сходження до Ла-Ліги. Тому наступний сезон, в 1962-1963 роках очікувався зі ще більшим завзяттям. Але невдалий старт та суперечки в колективі залишили "славетних" на 8 місці. Президент вирішив освіжити тренерський мостик ще одним баском з рідної команди. Але М. Аройо (M. G. Arroyo) розчарував: команда стала ще розбалансованішою і, по тім, показувала найгіршу гру останніх десятиліть, посівши останнє місце Сегунди та напряму вилетіла до аматорської Терсери.

Терсера, повернення до рідної Алави та країни Басків[ред. | ред. код]

Чергове повернення до Терсери виявилося тривалішим та показовим. Саме в ці часи відбувся перший всплеск футболоманії на Піренеях: появилося чимало футбольних команд і утвердилися в них якісні і перспективні тисячі футболістів. Відтак нижчі ліги іспанського футболу бурлили та розвивалися і, подекуди, тобули цілі повноцінні першості (із відвідуваністю та емоціями - не згірш за Ла-Лігу). Саме в таку мить і компанію потрапили "славетні" — 2 група (з 15!) Терсери. Це були матчі наче за життя: виїзди до титулованих команд Гіпускоа, кращих з Наварри, непоступливих бургосців, затятих опонентів з Ла-Ріохи, в яких "славетні" були представниками непокорених басків.

В першому ж своєму сезоні, 1964-1965 років, «Алавес» захопив лідерство в групі і в запеклих протистояннях підтверджував реноме баскської футбольної дружини, зачинателів футболу в Іспанії. Ці ігри носили непримеренний характер, стадіони були заповнені вщент, а кількість сосіос клубу знову почало збільшуватися. Тодішній, незмінний президент клубу, Хосе Устаран, продовжував покладати надії на місцевих вихованців та тренерів. І віддачею йому та глядачам, була яскрава гра футболістів, які забили 65 м'ячів і виграли свою групу. За регламентом, необхідно було вибрати з 15 переможців та 15 срібних призерів, в стикових матчах плей-оф, кандидатів на підвищення в Сегунду. Але саме на цьому етапі "славетних" підстерегла оказія: вони недооцінили свого супротивника і в стикових матчах програли каталонській «Льєйді»із розгромним рахунком 0:6.

Таке розчарування вибило колектив з наміченого, і в наступному сезоні, 1965-1966 років, вони знову почали пробуксовувати, лише наприкінці турніру наздогнали лідерів, і лише 2 очка не вистачило щоби пробитися до турніру плей-оф. Знаково було ще те, що саме колишній тренер-фаворит Луїс Уркірі привів команду до фінішу, на 3 місце. Але вже з наступного сезону, знову часті ротації на тренерському містку та серед футболістів, призвели до того, що команда в сезоні 1966-1967 років поміняла 4 тренерів і посіла 7 місце, що очільниками клубу прирівнювалося — до фіаско.

Гастролі Пушкаша в епоху Сарасоли[ред. | ред. код]

В сезоні 1967-1968 років сосіос клубу обрали нового президента, ним виявився успішний адвокат і підприємець Хуан Ґороспе (Juan Gorospe). Який вирішив змінити стратегію клубу, залучивши численну когорту гравці-басківз іншихрегіонів, а наставником їм обрав Ігнасіо Ізаґірре (I. Izaguirre). Цьому тандему судилося стати провісниками неочікуваних подій для "біло-синіх". З перших же турів команда захопила лідерство і рівно пройшла всю турнірну дистанцію й з 1 місця увійшла в раунд плей-оф. Лише дві поразки і найменша кількість пропоущених мячів (22) вказували, що найсильнішою й стабільною ланкою колективу була — захисна. Яку очолював гренадер Ендоні Сарасола.

Ейфорія вболівальників, яких надихнув перехід їх улюбленців до Сегунди, передалася й очільникам клубу. Не маючи суттєвих фінансових важелів та спортивних задатків, їм забаглося одразу ж перемогти і в Сегунді та пробитися до чила кращих команд країни. Амбіції взяли верх над Ґороспе і той вдався до епатажного вчинку, він запросив на тренерський місток «Алавесу» в сезоні 1968-1969 легенду світового футболу — Ференца Пушкаша (хоча, Ігнасіо Ізаґірре - перейшов в розряд помічників клубу). Цей фак ще більше прихилив до клубу його активних членів-сосіос, їх стало більше 4000 осіб. Як гравець, Пушкаш гримів на весь світ і слава йшла попереду нього, натомість,як тренер, він не бувзнайомий загалу гравцям. Та перший європеський досвід, тренерства для Пушкаша, виявився невдалим, провальним: його команда посіла останнє місце в турнірній таблиці (14).

Карбування футбольного характеру в нижчих лігах (1970—1998)[ред. | ред. код]

«Депортіво Алавес» знову заявляє про себе лише на початку 1990-х років, коли тричі поспіль команда посідає друге місце в третьому дивізіоні, лише з третього разу проходячи до Сегунди через плей-оф, а в сезоні 1997-98 перемагає в Сегунді й виходить до Прімери. В лавах старожила Сегунди, в ті часи, відзначалися: Ортігоса, Вальдано, Павон, Уркіа, Уріона, Санчес Мартін, Перейра, Саламанка, Алексанко, Моргадо, Ігартуа, Бадіола, Астарбе, Рекеджо, Басаурі, Местрович, Ожегович, Алікарте, Марсело та інші футболісти.

Падіння до аматорів та Терсера (1970-1974)[ред. | ред. код]

Розчарований невдачею, Пушкаш знову подався в спортивні мандри, а команду в Терсері передали під опіку Ігнасіо Ізаґірре, який фактично і попередній сезон управляв нею. Того ж, 1969 року, колектив спіткала ще й людська трагедія. Найкращий її захисник, Андоні Сарасола[15], якого зваблювали клуби Ла-ліги, розбився на машині, повертаючись зі сім'єю з родинного свята. Такі життєві колізії, ще більше напружили та морально розбили команду, що не до футболу було всім. Відтак наближалося чергове фіаско для «Депортіво Алевеса» — виліт в сезоні 1969-1970 років, уже в регіональну, повністю аматорську лігу. Тоді команду тренували колишні її футболісти M. Ibarra, A. Calvo, а наприкінці сезону довелося відпустити до інших клубів ще кількох виконавців.

В статусі аматорів команду прийняв A. Barcina, який зумів об'єднати залишки основи і ввів перспективних виконавців із молодіжного складу й того було достатньо, щоби посісти перше місце та повернутися до Терсери[16].

Повернувши команду до Терсери, президент клубу José Antonio Orbea Gortázar, загорівся амбітним планом повернення клубу до Сегунди. Але виконавський ресурс був не кваліфікований, відтак знову почалося тасування тренерським складом (щороку по 2-3 тренери змінювали один одного). невдоволені такою ситуацією, сосіос клубу, в 1972 році поміняли і самого президента[17], запросивши Ricardo Ruiz de Gauna. За сприяння останнього, вдалоя стабілізувати тренерський штаб, хоча й була щорічна ротація, але з числа колишніх і досвідчених гравців клубу. Невдовзі й прийшли результати: сезон 1972-1973 року команда посіла 3 місце, поступившись у перехідному турнірі. А в наступному сезоні, 1973-1974 років, «лисиці» захопили лідерство і стали переможцями Терсери, зокрема її 2 групи і напряму потрапили до Сегунди.

Десятиліття утвердження в Сегунді (1974 - 1983 роки)[ред. | ред. код]

Майже на ціле десятиліття краща команда Алавесу прописалася в Сегунді, біло голубі футболки одягало чимало перспективних гравців, які потім проявили себе в Ла-Лізі, зокрема: Вальдано, Санчес Мартін, Алесанко. Хоча команда так і не здобула якихось суттєвих результатів, як і не показувала змістовної гри. Томуй був очікуваний суттєвий спад, підкріплений ще й фінансовими невдачами.

Перші два сезони, під наставництвом Романа Ґаларраґи (Román Galarraga) команда балансувала на межі вильоту з ліги, але самевцейперіод закладався фундамент колективу. І вже наступні 5 сезонів алавесці закріпилися в чільній десятці. Така стабільність була зумовлена ще й вдалим керівництвом клубу Іполліто Лаластрою (Hipólito Lalastra). Але наступні ротації президента з числа сосіос клубу (а їх потім було аж 4 - впродовж 2 років) виявили негативні тенденції в клубі (особливо заборгованості перед гравцями),що повпливали негативно: як на атмосферу в команді, так і на результатах проявилося. І навіть досвід тренера Андоїна (G. de Andoin), який три роки поспіль виводив команду на ігри, не спинив неминучого - понижження в класі команди.

Десятиліття нижчих, напівпрофесійних ліг (1983 - 1995 роки)[ред. | ред. код]

Вболівальники клубу не вважали, що пониження до 3 ліги буде тривалим у їхніх улюбленців. Команда це підтрверджувала своєю грою та складом. Тому сезони 1983-1984 та 1984-1985 років алавесці зупинялися за крок до повернення в Сегунду. Але вже сезон 1985-1986 років став неочікуваним фіаско для команди, незважаючи на турнірне становище (5 місце), головну команду Алавесу понизили аж до 4 ліги країни - Терсери. Це було вольове рішення Федерації Футболу, зумовлене тривалим процесом заборгованостей перед футболістами, який завершувався майже банрутством першої команди клубу. І тільки такі адміністративні кроки зупиняли нарощування боргів та приводило до оптимізації бюджетів клубу.

З 1986 року команда з Віторії-Гастенс 4 сезони провела в Терсері, зустрічаючись з командами свого дивізіону, чи не в кожній грі проводячи мікро-дербі із баскськими та наварськими клубами. Від початку 80-х років вболівальники відмічали нестабільну політику очільників клубу, які майже кожного сезону вводили нового головного тренера, ато й одразу 2 тренерів міняли за сезон. Така нестабільність в керівницві - відображалася на результатах і неякісній грі команди. Лише з приходом Хуана Беґоньї (J. M. Begoña) команда різко змінила стиль гри і результат не забарився — 2 місце в дивізіоні, тільки стикові матчі за підвищення в класі були програні.

Наступний сезон 1989-1990 років «Депортиво Алавес» був беззаперечним фаворитом групи і добився прямого підвищення до 2 Дивізіону Сегунди уже під керівництвом президента клубу Хуана Арреґуї Ґарая (Juan Arregui Garay) та тренера Луїса Асторґи (L. Astorga)[18]. Під час свого другого повернення до Віторії-Гастейс, Луїсу вдалося налагодити командну гру і тактичні навички гравців, як наслідок «Депортиво Алавес» рік в рік був в фаворитах 2 Дивізіону і лише в фінальних турніразх за вихід до Сегунди команді не вистачало дещиці. Наступні тренера команди: Томас Бальбас (Tomás Balbás), Еміліо Куіліс (Emilio Quílez), Луїс Коста (Luis Costa), Хосе Антоніо Ірулеґі (José Antonio Irulegi) всі 5 сезонів підводили команду до фінального турніру, але і їх спіткали ті ж невдачі. Лише в сезоні 1994-1995 років Хесус Чучі Аранґурен (Jesús Txutxi Aranguren) добився довгоочікуваного — повернення „біло-блакитних“ до Сегунди[19].

Сходження до вершин (1995 - 1998 роки)[ред. | ред. код]

Прийшовши до клубу в 1994 році, Хесус Чучі Аранґурен, за підтримки президента Хуана Арреґуї Ґарая, залучив до складу команди кількох старожилів Сегунди, і це дало своїплоди - досвідчені гравці стьабілізували гру команди і вони покорили фінальний турнір та повернулися до Сегунди. Не збавляючи оборотів, Хесус Аранґурен погодився на амбітні плани президента: пробитися до Ла-Ліги. Задля цього до основи було запрошено кілька легіонерів з-за меж Іспанії: Местровича (Mestrovic), Ожеговича (Ozegovic), Алікарте (Alicarte) і Марсело (Marcelo). В перший свій сезон в Сегунді їм вдалося закріпитися в числі середняків (7 місце). Наступний рік, вселяв надії на кращий результат, але розгорівся конфлікт в середині колективу, де надмірна увага до легіонерів (які не виправдовували покладені сподівання на них) напротивагу якісній грі старожилів та молоді, спричинили до падіння команди. І лише в останніх турах, Аранґурен виправив ситуацію і команда залишилася в Сегунді (17 місце).

Наступний сезон, 1997-1998 років, командою відомий гіпоусконець Марко Антоніо Боронат (Marco Antonio Boronat). Позбавившись легіонерського баласту та вдосконаливши дисципліну, знаний фахівець налагодив гру. І команда, поступово підбираючись до вершин, наприкінці сезону вийшла на 1 місце турнірної таблиці, яким вже не поступилася нікому, набравши 82 очка[20]. Цей успіх став лебединою піснею багаторічного і відданого клубу його президента — Хуана Арреґуї Ґарая. Аж після 42 років в нижчих лігах, біло-голубі повернулися до Ла-Ліги. Вдоволений омріяним результатом, Ґарай віддав кермо молодшому поколінню алавесців. Гонсало Антон (Gonzalo Antón) був обраний сосіос клубу, його новим очільником, який задекларував нові сходження/успіхи команди, задля чого він запросив очолити команду амбітного тренера Ла-Ліги — Хосе Мануеля Еснала (José Manuel Esnal Pardo).

«Депортіво Алавес» у ХХІ столітті[ред. | ред. код]

ХХІ століття для басків та їх вболівальників стало найвизначальнішим - їхня команда увірвалася до кращих команд країни, а потім ще й учинила справжній переполох в Лізі Європи. Про команду і її успіхи говорили і в Іспанії, і в усій Європі. Кількома роками пізніше, «футбольна слава» зле пожартувала із «славетних», тож «Алавес» були понижені в класі після сезону 2002-03, вони повернулися в Прімеру через два роки. У сезоні 2005-06 клуб вилетів у другий дивізіон.

Баскська футбольна попелюшка (1998—2002)[ред. | ред. код]

В переддень ХХІ століття «славетним баскам» вдалося добитися визначальних турнірних сходжень, адже Сезон 1998-99 став для «Алавеса» першим сезоном у Прімері після 42-річної перерви. В цьому сезоні «Депортіво» двічі перемогло «Барселону» та були непоступливими з іншими грандами іспанського футболу. Але, в матчах з безпосередніми конкурентами — новачки не витримували відповідальності і команда балансувала поміж аутсайдерів та невдах сезону. І лише на фініші турніру, їм вдалося вберегтися і посісти підсумкове 16 місце.

Наступний сезон 1999-2000 років, вболівальники та керівництво не очікували суттєвих зрушень у грі команди. Але наставник басків, Ману Еснал, був іншої думки, вибудувавши міцні захисні редути (які були апробовані в попередні роки), він підсилив ланку нападників із амбітної місцевої молоді, зокрема Хаві Морено — і це дало неочікуваний результат. Стартувавши невдало, баски вперто набирали досвід та очки і вже наприкінці першого кола вони увірвалися до шістки кращих колективів. Ба більше, команда впродовж кількох турів навіть пробилася на 2 місце, вчинивши справжній фурор в іспанській першості. Але молодим вихованцям Ману Еснала не вистачило досвіду і витримки, емоції взяли верх, а в кількох матчах поспішність - призвели до втрат концентрації і необов'язкових поразок. На фініші, тільки 8 очок відділили їх від першого місця і лише 3 очки від заповітних медалей (2-3 місця).

Набравши ходу, команда з Алави, не спинялася й в наступному сезоні 2000-2001 років. В дебютному, для себе, єврокубковому турнірі та в першості Іспанії - баски творили свою новітнюі сторію, успішно виступаючи на 2 фронти. Уже з перших турів вони захопили ініціативу в першості і перебували більшість сезону у верхній частині турнірної таблиці. Але насичені та відповідальні матчі єврокубків таки давалися взнаки і команда повільно перемістилася в середину турнірної таблиці, там же й утрималася наприкінці сезону. Але компенсацією, для вболівальників, стали успіхи колективу на міжнародному рівні.

Шосте місце в сезоні 1999-2000 років, найкраще за всю історію існування клубу, дозволило вперше стартувати в європейських кубкових турнірах. На «славетних басків» чекала Ліга Європи, в якій їм вдалося уже з першого разу підтвердити реноме «баскської золушки», добишись сенсаційного результату — фіналу Кубку УЄФА. Тільки в фіналі Кубка УЄФА 2000-01[21], їх спинив легендарний англійський «Ліверпулю», в інтригуючому матчі, з рахунком 5:4 у додатковий час.

Під знаком ейфорії та авантюр[ред. | ред. код]

Фантастичні 2000-2001 роки ввели вболівальників в стан футбольної ейфорії: їх команда вчинила справжній переполох: як на світовій так і на іспанській футбольних аренах. Успішна гра улюбленців Алави вселяла впевненість в майбутнє їхнього колективу, який перехопив звання «кращої команди басків». Підтвердженням того стали перші тури в сезоні 2001-2002 років, вихованці Ману Еснала, закріпилися на верхніх щабелях турнірної таблиці. А наприкінці першого кола вони стали лідерами і кілька турів перебували на першій позиції турнірної таблиці. Тільки зимова павза та подальші кроки керівництва, із продажею лідерів колектву, далися взнаки — баски не утрималися серед лідерів першості, закінчивши чемпіонат на 7 місці. Такий результат, в підсумку, дозволив їм знову стартувати в наступному сезоні в кубкових турнірах Ліги Європи.

У футболі є звичним явищем, коли після фантастичних успіхів приходить пора падіння і тільки досвідчені, в менеджменті та виконавській майстерності, колективи опиралися цьому явищу. Нажаль, алавесці, лише здобували футбольний досвід, тож закономірним стало їхнє пониження в турнірній таблиці та спотикання на турецькій команді в Кубку УЄФА. Але психологічна травма від черги невдач, вплинули на стан команди і відповідальність за все взяв наставник — який покинув їх стан посеред сезону. Нажаль, команда ще більше розбалансувалася і конфлікти та амбіції граців клубу (які мали намір пошвидше перебратися в команди-гранди світового футболу) довели до критичного — на фініші сезону 2002-2003 років «Алавес» став аутсайдером Ла-Ліги.

Сезон 2003-2004 очікувався з надією в повернення басків в еліту іспанського футболу. І впродовж усього сезону вболівальницькі надії не полишали їх, але на фініші команда оступилася і втратила шанс в перехідних іграх. На додачу тому, їх наздогнав фінансовий кризис в клубі, і щоби покращити становище колективу, власник змушений був продати блокуючий пакет акцій, задля фінансової стабілізації клубу. Тож початок наступного сезону 2004-2005 років став віховим, клубом заволодів іноземний власник — Дмитро Пітерман, відомий своїми екстраординарними кроками. Дмитро, не дав довго на себе чекати: призначивши в тренери спортивного-авантюриста Чучі Коса (Chuchi Cos), хоча номінально він сам очолював і тренерський штаб, і керівництво клубу. З такою ситуацією не могла примиритися футбольна асоціація, та й чимало функціонерів і тренерів в Іспанії. Але, наперекір усім, вихованці Пітермана посіли 3 місце в Сегунді з першого ж разу - повернулися до Ла-Ліги.

Амбіції, фінанси та агресія україно-американського олігарха вселила надії в нові злети «Алавеса». І початок сезону 2005-2006 років для гравців та їх наставника-президента були обнадійливими: команда протрималася в середині турнірної таблиці, але поразка в 3 раунді Кубка дель Рей від «Ейбара» та подальші експресивні „наставницькі“ дії Пітермана, призвели до остаточного закріплення колективу в числі аутсайдерів ліги. Нові обличчя футболістів та фінансові позики клубу - не виправили становища, лише на кілька турів команда вибралася із зони вильоту, але наприкінці сезону виявилося, що лише одного очка не вистачило задля збереження прописки в Ла-Лізі. Виліт "біло-синіх" до нижчої ліги і втрата інтересу до нового проекту олігархом Пітерманом призвели до складної моральної та фінансової ситуації в клубі. Насувалося банкротство.

Повчальні сезони[ред. | ред. код]

Поява старожила Сегунди у звичному колі — очікувалося, що не надовго. Але результат першого ж сезону, 2006-2007 років, вказав на суттєву кризу в команді, та й в клубі фінансово-адміністративні проблеми не вселяли надії. Банкрутство вже стукало в двері, 5 тренерів за один сезон - ознака кризи. Але наприкінці 2007 року, врешті-решт, вдалося вмовити Пітермана продати пакет акцій клубу і поява на президентському містку місцевого управлінця Фернандо Ортіса де Зарате вже прихилила бізнес та вболівальників. Але якщо фінансовий стан вдалося вирівняти, то в грі команди все ще не було ладу. Наступні, 2007-2008 роки, чергове 17 місце і два нових тренера. Вболівальники ще мали надії на сезон 2008-2009 років, але після того, як команда з перших турів закріпилася в числі аутсайдерів ліги, вже безнадія та розпач охопили басків. І те, що вони відчували — сталося, «славетні» завершили сезон на 19 місці і покинули Сегунду.

Повернення до числа номінальних аматорів, деякі клуби, і вболівальники, сприймають як частину ритуалу очищення (себто, позбуваються баласту футболістів, поправляють свій фінансовий стан, втрачають надмірно-набуту зверхність). Саме такий "ритуал" довелося пройти і «Депортіво Алавес», який ще кілька років тому грав у фіналі Кубку УЄФА, а тепер перебивався в одній з двох іспанських аматорських футбольних ліг — Сегунді Дивізіон Б. Свій перший сезон, 2009-2010 років, довелося звикати до насичених переїздів і в'язких басксько-галісійських колективів 1 групи. Чи не кожна гра ставала наче баскське дербі: емоції вболівальників передавалися самим футболістам. Відтак 5 місце, стало певним досягненням команди з Алави.

Два наступних сезони "славетні" уже утвердилася у верхній частині турнірної таблиці. Поряд з тим, майже всі ветерани подалися в інші клуби і Фернандо де Зарате, почав формувати нову, молоду команду з місцевих футболістів. Лише треба було добавити їм амбіцій, чому мали посприяти тренери, але поки доводилося після кожного кола міняти їх. А от в сезоні 2012-2013 років, до клубу прийшов місцевий фахівець, який не був знаним футболістом, але тривалий час виховував-навчав місцевих юнаків, і саме Начо Гонсалесу (Natxo González) випало дати новий поштовх для молоді Алави. Команда згуртувалася і з перших турів захопили лідерство серед колективів Країни Басків та Каталонії (з яких була сформована їхня підгрупа) і задовго до фінішу — отримали путівку до Сегунди.

Але старт в вищій, за класом, лізі був розпачливим: "біло-сині" провели його в числі аутсайдерів і лише в фінальному перехідному турнірі їм вдалося утриматися. Правда ще посеред сезону Начо Гонсалесу, під тиском нового президента клубу Альфонсо Фернандес де Троконіса довелося поступитися місцем колишньому захиснику та тренеру-помічнику Хуану Мандії. Але вже за кілька місяців, і його помічник, знаний воротар — Альберто Фернандес уже виводив алавесців на матчі і йому таки вдалося втримати колектив від пониження в класі. А в наступному сезоні, 2014-2015 років, вони перебралися в середину турнірної таблиці і завершили першість на 13 місці.

Наступного сезону Альфонсо Троконісу вдалося переманити до клубу старожила тренерського корпусу Сегунди — Хосе Бордаласа. Бордалас підібрав вдалу тактичну схему та згуртував колектив задля спортивного прориву — на вершину Сегунди. Наприкінці першого кола, увірвавшись на перше місце турнірної таблиці, «Депортіво Алавес», поперемінно, з «Леґанесом» захопили лідерство в лізі і не поступилися ним, тим самим здобувши пряму путівку до ліги найсильніших — Ла-Ліги[22].

Повернення до еліти[ред. | ред. код]

Повернення до еліти в сезоні 2016-17 років мало не завершилося черговим тріумфом. Новий тренер, колишній їхній гравець, Маурісіо Пельєгріно був зваблений з Аргентини президентом клубу і отримав вотум довіри в самостійному тренерському проекті. Команда, відчувши довіру від вболівальників та очільників клубу, заграла у відкритий футбол і зуміла закріпитися в середині турнірної таблиці, давши бій не одному гранду іспанського футболу. А в Кубку Іспанії «славетні баски» дійшли до фіналу, де в запеклій боротьбі поступилися фавориту зі столиці Каталонії — «Барселоні»[23].

Наступний сезон, 2017-18 років, вболівальники очікували з нетерпінням, а він виявився - провальним. Уже з перших турів команда міцно закріпилася внизу турнірної таблиці. Додатковим чинником стали часті зміни-ротації на тренерському містку: Маурісіо Пельєгріно, Луїс Зубелдія (Luis Zubeldía), Джанні Де Б'язі (Gianni De Biasi), Абелардо Фернандес (Abelardo Fernández) - 4 тренери за 6 місяців, вказувало на системну кризу в грі та в клубі. Лише на фініші турніру, Абелардо Фернандес (який прийняв команду взимку на останньоу місці) налагодив колективну гру та стабілізував оборонні редути. Як наслідок, комада вирвалася із зони вильоту.

Сезон 2018-2019 років для вболівальників «Алавесу» виявився найнесподіванішим (на фоні провального попереднього) - їх улюбленці з перших турів увірвалися до чільної 6-и першості Іспанії і з тих пір постійно перебували в зоні єврокубків та серед кращих команд країни. Команда славилася своїми захисними редутами та разючою контратакою, якими уміло диригував їх наставник — Абелардо Фернандес, який саме у Віторії завершував кар'єру гравця. Коли "славетні" піднялися на 4 місце турнірної таблиці, ейфорія вболівальників та керівництва клубу не мала меж, але виявилося, що до кінця сезону запалу гравців не вистачило. Останні 10 турів, футболісти фізично підсіли і початішали невиразні матчі, що спричинило до кількох необов'язкових поразок і наступне їхнє пониження. В підсумку, «Алавес» посів 11 місце, запамятавшись непоступливим захистом і беззубою ланкою нападників (лише 39 голів, один з гірших показників в лізі). В Кубку Іспанії команда басків зійшла з дистанції ще в 1/32 турніру.

Ла-Ліга 2019—2020 років, для «Алавесу» розпочалася зі зміни тренера, Фернандес поступився місцем перспективному баску Ґарітано Асіер, очевидно задля покращення атакуючих навичок колективу. Колишній нападник, перейшовши на тренерський місток, відзначався тактичними підходами в атакувальній імпровізації його команд. Керівництву клубу вдалося зберегти награний, роками, кістяк колективу. З основних гравців тільки Гільєрмо Маріпан перебрався до Монако, а клуб отримав 18 мільйонів євро[24]. Нажаль, старт сезону виявився для команди невдалим: в 5-у турі вони опинилися закрок до останнїх щабелів турнірної таблиці.

Атрибути[ред. | ред. код]

Символи краю та міста завжди входили до атрибутів команди, будучи наскрізним елементом в історії та сучасності клубу. І додатковою атрибуцією стали історичні віхи клубу: як в назві так і в піснях, закликах клубу для його сосіос і фанатів-вболівальників.

Назви[ред. | ред. код]

  • «Sport Friend’s Club» → (1920-21) → перша історична назва команди;
  • «Deportivo Alavés» → (1921-23) → перша офіційна і юридична назва команди;
  • «Club Deportivo Alavés» → (1923-34) → створення, на базі команди, спортивного клубу, відтак, і зміна назви;
  • «Deportivo Alavés» → (1934-96) → повернення до старої, історичної назви команди, а потім і клубу;
  • «Deportivo Alavés, S.A.D.» → (1996-Act.) → підлаштування назви під глобальні виклики - створення спортивної корпорації «Sociedad anónima deportiva - S.A.D.».

Прізвиська-наймення[ред. | ред. код]

За період існування голосної команди Алавесу, за нею закріпилися кілька прізвиськ-наймень, якими їх нагородили вболівальники. Одні наймення були в честь історичних віх команди,інші пов'язані з географічно-історичним корінням, а були й, просто, жартівливі.

Наразі, найпоширенішими є: «Лисиці», «Пожирачі бобів», «Славетні», «Біло-блакитні»[25].

Кольори клубу та форми футболістів[ред. | ред. код]

Білий колір став домінатним елементом в кольорах клубу, ще від часів його заснування. Адже, на початках футболу в Іспанії чимало спонтанних гуртів-ватаг, не були спроможні придбати повноцінні комплекти форми для гравців. Очевидно, футболісти-аматори спільно домовлялися щодо придбання комплектів форми чи індивідуально собі їх справляти. Так сталося і у Віторії-Гастейс: гравці аматори, домовилися на придбання схожих футболок та трусів для всіх гравців команди, щоби було на кшталт родоначальників футболу.

Відтак, наприкінці 1919 року і в 1920 роках хлопці навідувалися в товариські турніри зі схожою формою - це були чисто білі труси та футболки:

  • Біла сорочина/футболка, білі шорти, чорні гетри → (1920-21) → перша офіційна форма;
  • Біло-синя сорочина/футболка, чорні шорти, чорні гетри → (1921-25);
  • Біло-синя сорочина/футболка, сині шорти, білі гетри → (1925-26);
  • Біло-синя сорочина/футболка, сині шорти, синьо-білі гетри → (1926-31);
  • Біло-синя сорочина/футболка, сині шорти, синьо-білі гетри → (1931-54);
  • Біло-синя сорочина/футболка, сині шорти, білі гетри (1999-2010);
  • Біло-синя сорочина/футболка, чорні шорти, чорні гетри → (2010-11);

Гімн[ред. | ред. код]

Офіційним гімном 《Депортиво Алавес》 вважається музичний твір «Bravo equipo albiazul», написаний на початках 1950 років, відомим місцевим музикантом-композитором Альфредо Доннай (D. Alfredo Donnay)[26][27]. В тексті пісні йдеться про колишні заслуги команди та сподівання на майбутні перемоги[28].

Але до появи пісні Альфредо Донная, місцеві вболівальники та сосіос клубу намагалися, своїми емоційними виступами, підтримувати улюблену команду[29]. Так однією з перших була маршова пісня, яку виконав ансамбль місцевого військового училища «Regimiento Cuenca», на відкритті Медіасорри в 1924 році. З тих пір приспів пісні «Ánimo pues»[30] став закликаючим з трибун, до рішучих дій футболістів. Крім цього маршу ще кілька схожих композицій лунали зі стадіону та супроводжували команду з Віторії, зокрема попурі-обробки: «Canto Bélico» та «Tracatá», авторство яким приписують Дамасо Віллануеві (Dámaso Villanueva). Пізніше, один із знаних віторіанців, Франциско Ландабуру (Francisco Javier de Landaburu), написав свою версію підтримки команди. «La victoria nos sonríe» стала популярною і надихаючою команду в її перемогах, в середині ХХ століття[31]. Але після 1960 року, помпезно-урочистий гімн від Альфредо Доная, став домінувати над всіма версіями і закріпився, як головна пісня клубу[32].

Лише на початку ХХІ століття, коли постала вболівальницька культура, на стадіоні почали звучати додаткові речівки та кричалки[33] в підтримку команди та пісні в її честь[34]. Відтак, окрім гімну клубу, можна почути інші музичні композиції на честь команди та її звершень[35][36].

Основний склад[ред. | ред. код]

Станом на 1 жовтня 2018.

Позиція Гравець
1 Іспанія ВР Фернандо Пачеко
2 Іспанія ЗХ Карлос Вігарай
3 Іспанія ЗХ Рубен Дуарте
4 Бразилія ЗХ Родріго Елі
5 Іспанія ЗХ Віктор Лагуардія
6 Чилі ЗХ Гільєрмо Маріпан
7 Іспанія НП Рубен Собріно
8 Іспанія ПЗ Томас Піна Ісла
10 Швеція НП Йон Гвідетті
11 Іспанія НП Ібаї Гомес
12 Аргентина НП Хонатан Кальєрі
13 Іспанія ВР Антоніо Сівера
Позиція Гравець
14 Іспанія НП Хорхе Франко Алвіс
15 Іспанія ЗХ Хоакін Наварро Хіменес
16 Колумбія ПЗ Даніель Алехандро Торрес
17 Іспанія ЗХ Адріан Марін
18 Іспанія НП Борха Гонсалес Бастон
19 Аргентина ПЗ Ману Гарсія
20 Сербія ПЗ Дарко Брашанац
21 Іспанія ЗХ Мартін Аґіррегарібія
22 Гана ПЗ Мубарак Вакасо
23 Іспанія ПЗ Хонатан Родрігес Менендес
24 Гана ПЗ Патрік Твумасі
26 Іспанія ЗХ Адріан Дьєгес

Статистика[ред. | ред. код]

Досягнення командні[ред. | ред. код]

Виступи в баскських турнірах[ред. | ред. код]

Виступи в іспанських змаганнях[ред. | ред. код]


Сезон Турнір/Ліга Місце Копа дель Рей
1928 Semifinales
1929 2.ª 3.º 1/16 de Final
1929—1930 2.ª 1.º Cuartos
1930/31 1.ª 8.º 1/16 de Final
1931/32 1.ª 9.º Cuartos
1932/33 1.ª 10.º
1933/34 2.ª 10.º
1939 Semifinales
1939/40 2.ª 8.º 1/16 de Final
1940/41 3.ª 1-º 2.ª Ronda
1941/42 2.ª 3.º
1942/43 2.ª 8.º 1/16 de Final
1943/44 3.ª 2.º 5.ª Ronda
1944/45 3.ª 3.º 1/16 de Final
1945/46 3.ª 5.º
1946/47 3.ª 7.º
1947/48 3.ª 10.º 3.ª Ronda
1948/49 3.ª 12.º 1.ª Ronda
1949/50 3.ª 10.º
1950/51 3.ª 2.º
Сезон Ліга Місце Кубок
1951/52 2.ª 9.º
1952—1953 2.ª 4.º Octavos
1953/54 2.ª 1.º Octavos
1954/55 1.ª 10.º Octavos
1955/56 1.ª 14.º
1956/57 2.ª 5.º
1957/58 2.ª 7.º
1958/59 2.ª 13.º 1.ª Ronda
1959/60 2.ª 13.º 1.ª Ronda
1960/61 3.ª 1.º
1961/62 2.ª 4.º Octavos
1962/63 2.ª 8.º 1/16 de Final
1963/64 2.ª 16.º 1/16 de Final
1964/65 3.ª 1.º
1965/66 3.ª 3.º
1966/67 3.ª 7.º
1967/68 3.ª 1.º
1968/69 2.ª 14.º
1969/70 3.ª 9.º 1.ª Ronda
1971/72 3.ª 7.º 1.ª Ronda
Сезон Ліга Місце Кубок
1972/73 3.ª 3.º 2.ª Ronda
1973/74 3.ª 1.º 2.ª Ronda
1974/75 2.ª 16.º 3.ª Ronda
1975/76 2.ª 15.º 2.ª Ronda
1976/77 2.ª 8.º 2.ª Ronda
1977/78 2.ª 11.º Cuartos
1978/79 2.ª 9.º Cuartos
1979/80 2.ª 9.º Octavos
1980/81 2.ª 8.º Octavos
1981/82 2.ª 17.º 3.ª Ronda
1982/83 2.ª 17.º
1983/84 2.ªB 3.º 2.ª Ronda
1984/85 2.ªB 3.º 3.ª Ronda
1985/86 2.ªB 5.º 2.ª Ronda
1986/87 3.ª 7.º 1.ª Ronda
1987/88 3.ª 8.º
1988/89 3.ª 2.º
1989/90 3.ª 1.º
1990/91 2.ªB 2.º 2.ª Ronda
1991/92 2.ªB 4.º 3.ª Ronda
1992/93 2.ªB 1.º 3.ª Ronda
Сезон Ліга Місце Кубок
1993/94 2.ªB 1.º 3.ª Ronda
1994/95 2.ªB 1.º 1.ª Ronda
1995/96 2.ª 7.º 2.ª Ronda
1996/97 2.ª 13.º 2.ª Ronda
1997/98 2.ª 1.º Semifinales
1998/99 1.ª 16.º 3.ª Ronda
1999/00 1.ª 6.º 1/16 de Final
2000/01 1.ª 10.º 1/32 de Final
2001/02 1.ª 7.º 1/16 de Final
2002/03 1.ª 19.º Octavos
2003/04 2.ª 4.º Semifinales
2004/05 2.ª 3.º 1/32 de Final
2005/06 1.ª 18.º 3.ª Ronda
2006/07 2.ª 17.º Octavos
2007/08 2.ª 17.º 3.ª Ronda
2008/09 2.ª 19.º 2.ª Ronda
2009/10 2.ªB 5.º 1.ª Ronda
2010/11 2.ªB 3.º 1.ª Ronda
2011/12 2.ªB 6.º 3.ª Ronda
2012/13 2.ªB 1.º 1/16 de Final
2013/14 2.ª 18.º 3.ª Ronda
2014/15 2.ª 13.º 1/16 de Final
2015/16 2.ª 1.º 3.ª Ronda
2016/17 1.ª 9.º Finalista
2017/18 1.ª 14.º 1/4 de Final

Детальна статистика сучасності

Сезон Ліга Місце Ігри Пер Ніч Пор Заб Про Очки Кубок Європа Примітки
1998-1999 1.ª 16 38 11 7 20 36 63 40 3.ª Ronda
1999-2000 1.ª 6 38 17 10 11 41 37 61 1/16 de Final
2000-2001 1.ª 10 38 14 7 17 58 59 49 1/32 de Final UEFA Final
2001-2002 1.ª 7 38 17 3 18 41 44 54 1/16 de Final
2002-2003 1.ª 19 38 8 11 19 38 68 35 Octavos UEFA 2.ª ronda Пониження
2003-2004 2.ª 4 42 20 14 8 48 32 74 Semifinales
2004-2005 2.ª 3 42 23 7 12 62 47 76 1/32 de Final Підвищення
2005-2006 1.ª 18 38 9 12 17 35 54 39 3.ª ronda Пониження
2006-2007 2.ª 17 42 13 13 16 51 60 52 Octavos
2007-2008 2.ª 17 42 12 15 15 41 47 51 3.ª Ronda
2008-2009 2.ª 19 42 11 10 21 42 64 43 2.ª ronda Пониження
2009-2010 2.ªB 5 38 16 14 8 45 31 62 1.ª ronda
2010-2011 2.ªB 3 38 18 12 8 63 43 66 1.ª ronda
2011-2012 2.ªB 6 38 14 17 7 64 39 59 3.ª ronda
2012-2013 2.ªB 1 38 25 7 6 57 22 82 1/16 de Final Підвищення
2013-2014 2.ª 18 42 12 13 17 57 57 51 3.ª ronda
2014-2015 2.ª 13 42 14 11 17 49 53 53 1/16 de final
2015-2016 2.ª 1 42 21 12 9 49 35 75 3ª ronda Підвищення
2016-2017 1.ª 9 38 14 13 11 41 43 55 Final
2017-2018 1.ª 14 38 15 2 21 40 50 47 1/4 de final

Виступи в єврокубках[ред. | ред. код]

Сезон Турнір Раунд Суперник 1 гра 2 гра Підсумок
2000–2001 Кубок УЄФА Туреччина Газіантепспор 0 : 0 4 : 3 4 : 3
Норвегія Ліллестрьом 3 : 1 2 : 2 5 : 3
Норвегія Русенборг 1 : 1 3 : 1 4 : 2
Італія Інтер 3 : 3 2 : 0 5 : 3
1/4 Іспанія Райо Вальєкано 3 : 0 1 : 2 4 : 2
1/2 Німеччина Кайзерслаутерн 5 : 1 4 : 1 9 : 2
Фінал Англія Ліверпуль 4 : 5 (д.в.)
2002–2003 Кубок УЄФА Туреччина Анкарагюджю 2 : 1 3 : 0 5 : 1
Туреччина Бешикташ 1 : 1 0 : 1 1 : 2
  • Домашні ігри виділені жирним шрифтом

Командні спортивні віхи[ред. | ред. код]

Тренерський корпус[ред. | ред. код]

Від початку заснування баскського клубу в столиці Алавесу, на футбольне поле гравців «Депортиво Алавес», зазвичай, виводили баскські футбольні тренери[37]. З роками, кузня кантери-басків перетворилася в іспанську і в команді пробували свої тренерські здібності кілька відомих фахівців.

Відомі гравці[ред. | ред. код]

Список гравців «Алавеса», які виступали за національні збірні європейських країн:[38]

Клубна інфраструктура[ред. | ред. код]

За часів свого становлення клуб «Депортіво Алавес» з Віторії-Гастейс узяв на озброєння кращі взірці ведення футбольного господарства в Європі. Заснований сосьос акціонерний клуб «Депортіво» не залежить від якогось одного спонсора чи власника. Тільки акціонери клубу на загальних зборах чи через своїх представників вирішують кардинальні питання його управління. Щоправда, траплялося, одному з акціонерів вдавалося викупити головний пакет акцій, але це були нетривалі періоди.

Юридично-офіційний складники[ред. | ред. код]

Юридично футбольний клуб «Депортиво Алавес» вважається спортивною організацією, що діє на основі статуту й регламентуючих актів (від федерацій футболу, асоціацій та членів-сосіос клубу).[39]

Фінансові чинники[ред. | ред. код]

З 2010-х річний бюджет клубу — в межах 10 000 000 євро. Загальна балансова вартість клубу становить близько 61 000 000 євро.[40]

Керівництво[ред. | ред. код]

  • Presidente: Alfonso Fernández de Trocóniz.
  • Vicepresidente: Haritz Kerejeta.
  • Consejero y Secretario: Manu Mendi.
  • Consejero y Vicesecretario: Luis Querejeta.

Президенти клубу[ред. | ред. код]

Від часів заснування клубу, в 1924 році, його сосіос-акціонерами 37 разів обиралися президенти клубу. З них дехто був обраний двічі-тричі[41].

  1. 1921—1923 Іларіо Дорао Ін'їґес (Hilario Dorao Íñiguez);
  2. 1923—1928 Хосе Габріел де Гінеа (José Gabriel de Guinea);
  3. 1928—1929 Федеріко дель Кампо (Federico Del Campo);
  4. 1929—1930 Фелікс Альфаро Фурньє (Félix Alfaro Fournier);
  5. 1930—1931 Валентін Верастег'ї (Valentín Verástegui);
  6. 1931—1934 Анхель Гарайзабаль (Ángel Gareizábal);
  7. 1934—1936 Луїс Віллануева (Luis Villanueva);
  8. 1936—1944 Луїс Мансо Руїс (Luis Manso Ruiz);
  9. 1944—1946 Фернандо де Верастегї (Fernando De Verástegui);
  10. 1946—1947 Педро Орбеа (Pedro Orbea);
  11. 1947—1951 Хосе Марія Аресті (José María Aresti);
  12. 1951—1955 Карлос Кабаллеро (Carlos Caballero);
  13. 1955—1956 Луїс Моліна (Luis Molina);
  14. 1956—1958 Сальвадор Гарсія дель Діестро (Salvador García del Diestro);
  15. 1958—1959 Хуан Арреґуї Ґарай (Juan Arregui Garay);
  16. 1959—1960 Хосе Марія Маріаса (José María Mariaca);
  17. 1960—1967 Хосе Устаран (José Ustarán);
  18. 1967—1969 Хуан Ґороспе (Juan Gorospe);
  19. 1969—1970 Хуан Гомес Балегера (Juan Gómez Baluegera);
  1. 1970—1972 Хосе Антоніо Орбеа (José Antonio Orbea);
  2. 1972—1974 Рікардо Руїз де Ґауна (Ricardo Ruiz de Gauna);
  3. 1974—1976 Хуан Арреґуї Ґарай (Juan Arregui Garay);
  4. 1976—1977 Хосе Луїс Руїз де Аркауте (José Luis Ruiz de Arcaute);
  5. 1977—1981 Гіполіто Лаластра (Hipólito Lalastra);
  6. 1981—1982 Луїс Ортіс де Зарате (Luis Ortiz de Zárate);
  7. 1982—1982 Хуан Арреґуї Ґарай (Juan Arregui Garay);
  8. 1983—1984 Хав'єр Мартінес Бальса (Javier Martínez Balza);
  9. 1984—1986 Хуліан Ортіс Ґіл (Julián Ortiz Gil);
  10. 1986—1988 Хосе Антоніо Росас (José Antonio Rozas);
  11. 1988—1989 Хосе Луїс Менойо (José Luis Menoyo);
  12. 1989—1998 Хуан Арреґуї Ґарай (Juan Arregui Garay);
  13. 1998—2004 Ґонсало Антон (Gonzalo Antón);
  14. 2004—2007 Дмитро Пітерман (Dmitry Piterman);
  15. 2007—2010 Фернандо Ортіс де Зарате (Fernando Ortiz de Zárate);
  16. 2010—2011 Альфредо Руїз де Ґауна (Alfredo Ruiz de Gauna);
  17. 2011—2013 Авеліно Фернандес де Кюнсосес (Avelino Fernández de Quincoces);
  18. 2013—… Альфонсо Фернандес де Троконіс (Alfonso Fernández de Trocóniz);

Спортивна інфраструктура[ред. | ред. код]

Впродовж історії існування команди, а потім і клубу, спортивна інфраструктура розвивалася згідно тенденцій в спортивному русі Іспанії. Якщо напочатках це були спортивні команди із учасниками-сосіос та арендованими споривними майданчиками (зазвичай пустирищах), то з 2000-х років це вже повноцінні спортивні корпорації із власними стадіонами, тренувальними центрами, кількома футбольними командами (різного віку), спортивними командами інших видів спорту та клубами-філіалами, як в Іспанії так і за її межами.

Стадіони[ред. | ред. код]

«Мендісорроса» або «Естадіо де Мендісорроса» (ісп. Estadio de Mendizorroza) — муніципальний футбольний стадіон у Віторія-Гастейс, Іспанія, домашня арена ФК «Депортіво Алавес»[42]. Відкритий у 1924 році, реконструйований у 1999 році стадіон, в результаті чого вміщає 19 840 глядачів.

«Стадіон Урарте» (ісп. del Campo de Urarte)[43] — стадіон футбольного клубу «Депортіво Алавес». Відкритий у вересні 1974 року, на якому команда провела майже 30 сезонів[44]. Тут виступав як основний так і резервні склади. Розміщений на околиці Віторії-Гастейс — Абечуко, переобладнаний в тренувальний центр та домівка резервної команди.

Тренувальний центр[ред. | ред. код]

Клубна спортивна «піраміда»[ред. | ред. код]

З середини ХХ століття, коли футбол почав набувати форм професійного спорту, деякі іспанські клуби завели свої клубні спортивні школи. В ті ж часи «Алавес» створив свою кантеру - дитячо-юнацьку школу футболу. З роками-десятиліттями кантера випустила чимало молодих гравців, частина з них утвердилася в «Депортиво Алавесі» чи інших командах. Але щоби це сталося, керівництво клубу довелося вибудувати цілу футбольну піраміду із клубів-дублерів в нижчих лігах іспанського футболу.

«Депортиво Алавес «В»[ред. | ред. код]

Після 40 років існування головної команди Алавесу, його очільники спромоглися на створення повноцінного фарм-клубу (команди дублерів), складеного з числа випускників кантери, перспективних молодих футболістів, а також ветеранів та гравців основи, які набирали тут форму, оговтуючись від травм та фізичних спадів у грі. Відтак «Алавес Аматер Спорт Клуб» (Alavés Amateur Sports Club) або ж «Алавес Аматори» (Alavés Amateur) в 1960 році появився на футбольних горизонтах іспанського футболу. Сучас назву, «Депортиво Алавес «В», команда отримала в середині 90-х років і стала другою по означимості в футбольній піраміді клубу.

За роки свого існування «Депортиво Алавес «В» перебував у нижчих лігах іспанської першості та приймав участь в початкових стадіях Кубку Короля (Кубок Дель Рея). Зокрема:

  • в Сегунді (2 Дивізіон) — 7 сезонів;
  • в Терсері — 20 сезонів;
  • найвище досягнення — 5-е місце (2 Дивізіон Сегунди, сезон 2002-03 років).

Свої домашні поєдинки команда проводить на футбольному полі тренувального центру в Ібайї, на полі Куїдад Депортіва «Хосе Луїс Компаньйон» Deportiva "José Luís Compañón". (Ciudad Deportiva "José Luís Compañón".)

Депортиво Алавес «С»[ред. | ред. код]

З 1980 року на околиці Віторії сформувалася футбольна команда, яка носила назву «A.D. Zaldiaran». Це була нічим не примітна футбольна формація, яка приймала участь в невеличких місцевих турнірах, лише з роками їм вдалося награти основний склад та фінансово набути досвіду. Відтак, з 90-х років вони уже стали повноцінними та постійними учасниками футбольних регіональних першосей Алави[45]. А в наприкінці столітя їм вдалося навіть пробитися до одного з дивізіонів іспанської Терсери.

Такий успіх молодого клубу не пройшов повз увагу керівництва основної команди Алави. Відтак було складено перспективний план розвитку та обумовлено підтримку цієї команди зі сторони старожила футболу Віторії. свій перший сезон в Терсері вони розпочали під назвою Депортиво Алавес «С» (Deportivo Alavés C), оскільки в Сегунді вже виступав, здавна, дублюючий склад басків «Депортиво Алавес «В». Треті дублери альбазулесців, в своєму першому сезоні посіли9 місце в Дивізіоні, в наступних сезонах вони продовжували перебувати в середині турнірної таблиці.

В сезоні 2002-2003 року, в їхньому Дивізіоні Терсери, поруч з ними виступала ще одна команда Віторії - Клуб Сан Ігнасіо: невеличкого клубу із околиці міста зі своєю давньою футбольною історією. Нажаль закріпитися в Терсері їм не вдалося, і остання сходинка вказувала їм на втрату всіх надій, але на допомогу прийшов менеджмент «Депортиво Алавесу», який запропонував їм об'єднання фінансових, матеріальних та спортивних активів і повноцінне подальше перебування в лізі. Наступний сезон «Алавес «С» Сан-Ігнасіо» («Alavés C-San Ignacio»), така стала нова назва команди дублерів «Депортиво Алавес», продовжили виступи, на стадіоні Сан-Ігнасіо. Ще два сезони проіснувала ця об'єднана формація, але постійне перебування в нижніх щабелях турнірної таблиці призвело до неминучого — вибування з ліги. На тому й закінчилася історія існування команди «Депортиво Алавес «С» : 5 сезонів в Дивізіоні іспанської Терсери[46].

Клуб Сан Ігнасіо[ред. | ред. код]

Клуб Сан Ігнасіо (Club San Ignacio), місцева футбольна команда, створена в 1964 році на околиці міста Віторія-Гастенс — Адурсі. Тривалий час команда приймала участь в місцевих турнірах та першостях, навіть одного сезону пробилися до Третього дивізіону першості Іспанії. Команда вважалася знаковим клубом міста, відтак в 2003 році, очільники «Депортиво Алавесу» прийняли рішення підтримати цей історичний клуб, ввівши його до своєї футбольної структури. Підписавши договір співпраці, «Алавес Клуб Сан Ігнасіо» став представляти головну команду Алавесу в 3 Дивізіоні Іспанського футболу (навзамін «Депортиво Алавес «С»). Але та співпраця протривала недовго, і вже через два роки, пониження у класі, супроводжувалося розірванням угоди.

В 2017 році очільники футбольної корпорації повернулися до питання співпраці з клубом з околиць Віторії. На цей раз було підписано повноцінну угоду[47], в якій Клуб Сан Ігнасіо, залишаючись формально незалежним в футбольних аспектах, перейшов в повне володіння «Депортиво Алавесу» — як фарм-клуб. Вони стали проміжною ланкою поміж «Депортиво Алавес «В» та юнацькими командами клубу та його кантери. Команда виступає на своєму давгньому ігровому полі — Ібайї[48], вдосконаленому клубом і яку використовують і для тренувальних цілей та виступів інших команд клубу.

Алавес в міні-футболі[ред. | ред. код]

Чимало команд Ла-Ліги та Сегунди з початку 2000-х років почали опікуватися міні-футбольними колективами, оскільки цей вид почав набувати великої популярності в Іспанії. На той час у Віторії вже налічувалося кілька футзальних колективів[49], які приймали участь в різних місцевих турнірах. Саме в сезоні 2005-2006 років було оприлюднено інформацію про об'єднання зусиль в міні-футболі: майстрів великого футболу «Депортиво Алавес» та місцевої команди «Атена Ф.С.» (Atenea F.S)[50]. З новою назвою «Депортиво Алавес-Атена» та підтримкою, команда одразу ж захопила лідерство і перемогла в 3 Дивізіоні Іспанської першості з міні-футболу.

Наступний сезон 2006-2007 років команда вже грала в 2 Дивізіоні в Групі «В». Значних успіхів не добившись, молода команда утвердилася в Дивізіоні[51]. Нажаль фінансове та турнірне становище «Депортиво Алавесу» в 2007 році суттєво похитнулося, відтак керівництву клубу було не до міні-футболу. А невдовзі, було проголошено про розрив співпраці, а команда мініфутболістів відмовиласявід участі в 2 Дивізіоні і повернулися до змагань на місцевому рівні під своїм старим найменням [52].

Філіали та фарм-клуби[ред. | ред. код]

В епоху глобальної економіки, керівництво клубу захопилося міжнародним спортивним маркетингом. Відтак перші успіхи команди на міжнародній арені потягнули за собою експерименти в делегуванні своїх напрацювань в різних куточках світу. Розпочаті Дмитром Пітерманом проекти виявилися невдалими, але були й триваліші фінансово-спортивні відносини.

Каліфорнійський проект[ред. | ред. код]

В 2006 році Дмитро Пітерман загорівся черговим своїм спортивним проектом — футбольним клубом в Сан-Франциско під назвою «Каліфорнія Вікторі» (California Victory). Ним було зацікавлено кілька каліфонійських підприємців та спортивних менеджерів у відродженні каліфорнійського футболу[53] через викуп франшизи та виступи в Першому Дивізіоні Юнайтед Сокер Ліги (USL First Division). Накинувши оком на забуту всіма команду з Каліфорнія Біч, він паралельно викупив права на неї і заключив попередній договір щодо співпраці зі своїм іспанським клубом «Депортиво Алавес» на основі, звичної в США практики, викупу спортивної франшизи. Гучна промоція та численні матеріали щодо перспективи такої співпраці - вселяли надії вболівальників про відродження футболу. Команді виділили стадіон «Kezar Stadium», на якому футболісти почали виступати з жовтня 2006 року. Але невдовзі розгорілося кілька фінансоих скандалів з участю Пітермана, якому довелося позбуватися своїх активів. Тому в 2007 році довелося згорнути і каліфорнійський проект, залишивши ще 130 000€ боргу (команда перебувала, на той момент, на 12 місці турнірної таблиці).

Балканський старт[ред. | ред. код]

Невдала спроба Пітермана на тривалий час відвернула очільників клубу від міжнародних контактів,до того ж команду лихоманило (перебивалися в нижчих лігах). Лише закріпившись в Ла-Лізі, тодійприйнято було нову стратегію, в якій міжнародні контакти почали відігравати важливу роль. Так в 2017 році було підписано стратегічний договір, на 10 років, про появу в структурі клубу хорватського фарм-клубу. Таким чином загребський міський клуб «Рудеш», потрапивши до вищої хорватської футбольної ліги - отримав суттєву фінансову та спортивну підтримку[54]. До стану хорватів було спрямовано тренера Іньякі Алонсо (Iñaki Alonso)та гравців: Антоніо Крістіана (Antonio Cristian), Хуанана Ентрену (Juanan Entrena), Ейнара Ґалілеа (Einar Galilea), Андерсона Емануеля (Anderson Emanuel). У зворотньому напрямку планувалася футбольна практика в структурах іспанського футболу молодих хорматських талантів. Зокрема першим таким гравцем став Роберт Періч-Комшич (Robert Perić-Komšić), але йому не вдалося закріпитися в основі клубу й він продовжив кар'єру в оренді в фарм-структурах «Алавесу».

Вже через рік, в 2018, за незрозумілих обставин угоду про співпрацю між клубами було розірвано, за обопільною згодою. І того ж сезону, обезкровлений «Рудеш» розвалився, посівши останню сходинку першості й покинув лігу.

Скандинавський вояж[ред. | ред. код]

Ще не встигли висохнути чорнила під загребським договором, як менеджмен іспанців уже знайшов ще одну місцину для своїх проектів. Цього разу їх зацікавила Скандинавія, зокрема північна Фінляндія і місцевий клуб СК Еркулес (JS Jalkapalloseura Hercules). В січні 2018 року, підписавши договір, до субарктичного Оулу відправилося 7 іспанців: тренер Ісмаель Діас Ґалан (Ismael Díaz Galán), його помічник Маркос Сіерра (Marcos Sierra ) та футболісти Мікаель Ґуррутсаґа (Mikel Gurrutxaga), Джошуа Джульве (Joshua Julve), Хосе Хав'єр Амат (José Javier Amat), Маркос Морено (Marcos Moreno) Алайн Печарроман (Alain Pecharromán). Іспанський клуб зобов’язався обмінюватися знаннями та своєю селекційною й тренувальною базами[55].

Співпраця стала плідною, іспанці провели ціли сезон в клубі, молоді гравці набиралися досвіду в іноземній лізі. Хоча, турнірне становище так і не вдалося поліпшити — лише шосте місце. Наступного сезону лише кілька гравців лишилися на орендній основі, а фіни замінили тренерський штаб.

Власний балканський проект[ред. | ред. код]

Очевидно, що відмова від загребської команди, мала зовсім інший мотив: менеджменту іспанців було надано ласу пропозицію від очільників курортного містечка Пула. Тамтешній футбольний клуб потрапив у фінансову скруту, опісля аферних діянь колишнього російського співвласника Михайла Щеглова, який був бенефіціантом російського угруповування („хімкінські“) та пов'язаний з менеджментом московського Спартака[56]. Збанкрутілий клуб потребував підтримки фінансової та організаційної. Відтак передпочатком сезону 2018-2019 років, було підписано генеральне стратегічне партнерство між мерією містечка та «El Grupo Baskonia-Alavés». Викупивши боргові зобов'язання клубу та розписавши перспективи співпраці, алавесці отримали 85% акцій клубу (решта залишилася за мерією). Клуб і його 10 різних команд (дитячо-юнацьких,жіночих та іншх) перейшли під повний контроль іспанців. Менеджмент та частина управлінців і навітьтренерський штаб були представлені громаді міста. Очевидно, басконці мають чималі плани із втіленням проекту[57].

Багатообіцяючий сезон команда Істра 1961 розпочала з новим тренером та когортою перспективних іспанських юнаків-футболістів. Майже десяток футболістів з Піренеїв: Йоріц Ландета (Ioritz Landeta), (Julio Rodríguez), Франциско Мануель Тена (Francisco Manuel Tena), Артуро Сеґадо (Arturo Segado), Хосе Луїс Родрігес (José Luis Rodríguez Francis), Адріан Фуентес (Adrián Fuentes), Арона Сане (Arona Sané), Колін Жак'юз (Colin Jacques), Дані Іглесіас (Dani Iglesias), Роберт Періч-Комшич (Robert Peric-Komsic) посприяли команді утриматися у вищому дивізіона хорватського футболу, посівши 9 місце, і підготувати фундамент гри на майбутнє.

Французький дебют[ред. | ред. код]

Ще не оговталася іспанська футбольна спільнота від футбольної експансії «Алавесу», як чергова новина їх приголомшила: баски вирішили ще й поширитися й у сусідній Франції. Восени 2018 року було складено попередню угоду щодо спортивної та адміністративної діяльності баскської групи «Baskonia-Alavés» в керівництві «Сошо» із намірами, на майбутнє, викупити акції клубу. На той час перший чемпіон Франції, знову опустився в нижчу лігу, і потребував спортивного вливання - інакше міг провалитися і в аматорську лігу. Китайська інвестиційна група «Ledus», що володіла блокуючим пакетом погодилася, в перспективі продати свою частку.

Відтак, ще одна група алавесців відправилася на стажування та здобуття ігрової практики в іменитий клуб сходу Франції, який перебував на 15 позиції, за кілька кроків до вильоту. Термінова поява Хосе Мануеля Аіри (José Manuel Aira) на тренерському містку та кількох молодих басків — спинили падіння клубу. Навіть більше, вони посіли 10 місце в сезоні 2017-2018 років. В міжсезоння до команди долучилася ціла плеяда іспанців: Ейнар Ґалілеа (Einar Galilea), Рафа Паєс (Rafa Páez), Емануель Андерсон (Emannuel Anderson), Нандо (Nando), Рафа Наварро (Rafa Navarro) і боснієць Ермедін Демірович (Ermedin Demirovic). Перспективна команда розпочинала сезон в надії, що 90-ліття клубу буде відзначено тріумфальним поверненням до числа найкращих клубів країни, на це сподівалися і вболівальники, й очільники клубу. Але китайський співвласник клубу розпочав нові фінансові перемовини та зміни в структурі, від яких одразу довелося відмовитися баскам і розірвати попередню угоду (пропрацювавши лише 7 місяців)[58]. Після таких волюнтаристських рішень китайців, клуб ще більше залихоманило, і лише фарт зупинив їхза крок до вильоту (16 місце в підсумку сезону).

Східні горизонти[ред. | ред. код]

Здавалося, невдача у Франції, мала би насторожити менедмент басків, але вони були нестримні і наполегливі. В далекій Японії вони відшукали самобутній місцевий клуб і підписали партнерську угоду[59]. Відтак, з листопада 2018 року про басків довідалися на самому півдні островів, в місті Кагосіма, де базувався клуб «ФК Кагосіма Юнайтед» (Kagoshima United FC). який виступає в 2 Дивізіоні японського футболу.

Спонсори[ред. | ред. код]

Сезони Генеральний спонсор Офіційні спонсори, партнери
1984–1989 Meyba Caja Victoria
1989–1990 Massana Aeropuerto de Vitoria, Rioja Alavesa
1991–1993 Caja Vital
1993–1994 Copy Radio Vitoria
1994–1995 Álava + Activa
1995–1998 Astore El Correo, Álava + Activa
1998–2002 Luanvi Era, Guascor, Alpine
2002–2005 Umbro Alpine, Artium
2005–2006 Stevenson
2006–2007 Kelme Rioja Grupo Inmobiliario
2007–2008 Caja Laboral
2008–2009 Legea
2009–2011 El Correo
2011–2012 Nike Ninguno
2012–2013 Royal Sport Euskaltel
2013–2016 Hummel
2016–2017 Save the Children
Rioja Alavesa
LEA
2017–2018 Kelme LEA
2018– Betway

Цікаві факти[ред. | ред. код]

«Депортіво Алавес» і Україна[ред. | ред. код]

«Депортіво Алавес», команда з регіональною футбольною історією, не мала гучних здобутків на міжнародній арені, тому й не перетиналася з українським футболом. Але з початку ХХІ століття кілька цікавих факторів побіжно стосувалися саме України.

Спершу іспанці дізналися про Україну та українців, завдяки неординарній особі — Дмитрові Пітерманові. Пітерман купив клуб «Депортіво Алавес» та допоміг йому повернутися у найвищий дивізіон у першому ж сезоні. У команді також з'явився Чучі Кос, який тоді відігравав роль директора клубу. Пітерман знову змінював тренерів, диктуючи склад на матч та знову виявляв бажання самому очолити команду у якості тренера[60] . Це вилилося у відкриті протистояння з футболістами та вболівальниками, які були незадоволені станом справ. Пітерман залишив «Алавес» з боргом у більш ніж 25 мільйонів євро та втік з країни, залишивши команду на межі банкрутства[61].

Окремою віхою басксько-української співпраці стали кілька гравців «Алавесу», які були легіонерами українських клубів[62], зокрема найгучніший — син Кройфа, Йорді Кройф.

Взимку 2017 року, 6 лютого, 18-річний хавбек київського «Динамо», рівненчанин Олексій Хахльов[63]підписав контракт з «Алавесом». За підтримки його батька, Олексія Хахльова (старшого), очільника рівненського футболу, Олексій отримав статус вільного агента і за сприяння знаного українського футбольного агента Олега Смалійчука, молодий футболіст підписав контракт з іноземним клубом на 3,5 роки. За кілька років він ще не пробився до основи клубу, хавбек виступає за молодіжний склад та фарм-клуб і залучається до матчів юнацьких збірних України[64]. Спершу Олексій закріпився в «Алавес U-19», а з 1 липня 2018 року переходить в «Депортиво Алевес B»[65]. А через кілька місяців, 1 жовтня 2018 року Олексія Хахльова орендує інший місцевий клуб «Сан Ігнасіо», за який він провів 21 гру й 1 раз відзначився забитим голом в матчах іспанської Терсери[66] і тим самим допоміг команді пробитися до фінальної частини Дивізіону (4 місце в 4 групі)[67]. 30 червня 2019 року, після успішної юнацької першості Олексій Хахльов повернувся з оренди до «Алавеса».

В сезоні 2019-2020 років до «Алавесу» перебрався колишній гравець львівських Карпат, нападник Лукас Перес.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Коротка відеоісторія «Депортіво Алавес»
  2. surgiendo en 1905 la brillante Unión Sportiva Alavesa, club dedicado a la práctica del ciclismo y que ocasionalmente disputaba algún encuentro de fútbol
  3. перші футбольні ватаги Алави
  4. Відеоісторія «Депортіво Алавес» і його заснування
  5. El 1 de julio de 1920, con José Cabezas como presidente, se constituye un club que será importante para el devenir del fútbol vitoriano: el Sport Friend's Club
  6. футбольні майданчики на зорі становлення футболу в Алавесі
  7. «El Sport Friend's Club, jugó 8 partidos, con 4 victorias, 3 empates y una derrota…»
  8. El Sport Friend´s Club — en castellano club de amigos del deporte — es del 28 de marzo de 1920
  9. con la disputa de varios encuentros amistosos frente a clubs de ciudades próximas como el Sporting Club de Miranda de Ebro o el Recreation Club de Logroño
  10. El domingo 23 de enero la nueva directiva convocó a una junta extraordinaria a todos los afiliados para tratar «asuntos de gran importancia». No era para menos, ya que en dicha asamblea se acordó sustituir el nombre de la entidad Sport Friend´s Club por el de Club Deportivo Alavés
  11. [Перша офіційна гра в зміненому статусі та назві команди|https://web.archive.org/web/20160922003855/http://www.glorioso.net/noticia-13405-Historia_Albiazul__Como_naci%C3%B3_el_actual_Club_Deportivo_Alav%C3%A9s.html]
  12. Сходження Алавесу до еліти іспанського футболу, в часи заснування Ла Ліги[недоступне посилання з травень 2019] l
  13. De la historia de El Glorioso, como cuando estrenó su casillero de ascensos a Primera División en 1930. «Tenía a tres grandes jugadores que se llevó el Real Madrid al año siguiente por 60.000 pesetas : Ciriaco, Quincoces y Manolo Olivares»
  14. Así fue, a falta de cuatro minutos, un gol de Echevarría supuso la victoria por (1-0) y con él, el ascenso a la Segunda División, tras ocho temporadas consecutivas en Tercera
  15. Andoni Sarasola: el gran fichaje del Alavés de hace 50 años
  16. Los setenta los empieza en el pozo de la Regional Preferente, conquistando un campeonato que le aúpa directamente a Tercera División al término de la campaña 70/71.
  17. Historia Albiazul: Deportivo Alavés Temporada 1971-1972 Tercera División Grupo II
  18. Луїс Асторґа розпочинав сходження «Алавесу»
  19. Finalmente, el 21 de junio de 1995, en Jaén, el equipo que por aquel entonces dirigía Txutxi Aranguren logró el necesitado y perseguido ascenso a Segunda División.
  20. El 3 de mayo de 1998 y tras batir el récord de puntos de la Segunda División española (82 puntos) logra el ascenso a la Primera División
  21. Сходження баскської золушки до європейських футбольних вершин
  22. Пошанування команди і клубу «Депортиво Алавес» опісля їх повернення до Ла-Ліги
  23. Від фіналу Кубка УЄФА на дно. Дивовижна історія Алавеса
  24. Перехід Гільєрмо Маріпана до Франції
  25. Прізвиська іспанських футбольних клубів
  26. Офіційний гімн-пісня клубу «Депортиво Алавес»
  27. Клуб вшановує автора-композитора гімну
  28. D. Alfredo Donnay «Bravo equipo albiazul»
  29. Дослідження щодо пісень підтримки клубу Депортиво Алавес
  30. Historia Albiazul: Sobre el Himno del Deportivo Alavés
  31. Sobre la figura de Francisco Javier de Landaburu
  32. Виконання гімну клубу хором та ансамблем за участю Альфредо Донная
  33. Вболівальники підтримують свою команду
  34. Фанатське угрупування «Iraultza 1921» підтримує командний дух
  35. Luara «90 Aniversario del Deportivo Alaves»
  36. RASS - «El Glorioso»
  37. Тренера «Депортиво Алавесу», за весь період існування клубу
  38. Профіль (анг.). EU-Football.info. Процитовано 16 січня 2018. 
  39. Юридично-фінансова документація по клубу
  40. фінансова розкладка футбольного клубу «Депортіво Алавес»
  41. Historia Albiazul: Relación de presidentes del Deportivo Alavés
  42. Історія Мендісорроси
  43. desde el 18 de septiembre de 1974 tiene campo propio enclavado en el barrio de Abechuco
  44. del Campo de Urarte construidas por el ayuntamiento, terreno cedido por el consistorio en usufructo que será su casa durante los siguientes treinta años
  45. Регіональна першість Алавесу,сезон 1996-97 років
  46. Статистика «Депортиво Алавес «С»
  47. Acuerdo de colaboración entre Deportivo Alavés y CD San Ignacio
  48. El Alavés respalda al San Ignacio de Tercera y le cede Ibaia para sus partidos
  49. Ourense 10 - 3 Atenea F.S. (2002-2003)
  50. EL ATENEA-ALAVÉS CAMBIA DE NOMBRE
  51. «Депортиво Алавес-Атена» сезону 2006-2007
  52. «Atenea Ikusnet Fs Futsal»
  53. For the first time in USL history, a professional European club will own and operate a USL franchise. USL President Francisco Marcos announced Dmitry Piterman, President of Spanish League club Deportivo Alaves has officially acquired a USL First Division franchise beginning in the 2007 season.
  54. El acuerdo firmado entre NK Rudeš y Deportivo Alavés se ha formalizado hoy en una rueda de prensa en Zagreb a la que han asistido los representantes de ambos equipos, Ivan Knežević, Presidente del club croata, y Haritz Kerejeta, General Manager del Grupo Baskonia-Alavés
  55. Siete españoles viajan a Finlandia fruto de la alianza entre Alavés y JS Hercules
  56. Значна частина коштів, витрачених на покупку «Істри-1961» належала меру Хімок Володимира Стрельченко, в інтересах якого на умовах партнерства діяв Михайло Щеглов. Ці гроші були отримані Володимиром Стрельченко в результаті реалізації корупційних схем і вкладені в хорватський футбольний клуб з метою легалізації
  57. El Grupo Baskonia-Alavés da un paso al frente en su proyecto de internacionalización con la adquisición del 85% de las acciones del NK Istra 1961
  58. La relación de colaboración entre el Alavés y el conjunto francés del Sochaux ha llegado a su punto final y de separación de caminos, transcurridos únicamente ocho meses desde que se oficializara en abril
  59. Deportivo Alavés y Kagoshima United unen sus fuerzas para que el club japonés desarrolle su proyecto futbolístico de primer nivel y de cantera.
  60. Piterman se carga a Juan Carlos Oliva por «insubordinación» (Piterman ousts Juan Carlos Oliva for «insubordination»); 20 Minutos, 16 February 2006 (in Spanish)
  61. La deuda del Alavés es de casi 28 millones de euros (Alavés almost 28 million euros in debt); Marca, 11 December 2007 (in Spanish)
  62. Легіонери українських клубів з «Депортіво Алавес»
  63. Півзахисник "Динамо" (U-17) Олексій Хахльов продовжить кар'єру в Іспанії
  64. Вихованець динамівської академії майже відразу перебрався в теплу Іспанію, однак до першої команди «Алавеса» Олексій ще не добрався
  65. Виступи Олексія Хахльова в іспанській Терсері та складі Збірної України
  66. Трансферна історія Олексія Хахльова
  67. Підсумкові результати в Терсера Дивізіоні (сезон 2018-2019 років)

Посилання[ред. | ред. код]