Монако (футбольний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монако
logo
Повна назва Association Sportive de

Monaco Football Club

Прізвисько Червоно-білі фр. Les Rouge et Blanc
Рік заснування 1924
Населений пункт Монако, Монако
Стадіон Луї II,
Монако
Вміщує 18 523
Президент Росія Дмитро Риболовлєв
Головний тренер Португалія Леонардо Жардім
Ліга Ліга 1
2016/17 1
Домашня
Виїзна


«Монако» (фр. Association Sportive de Monaco Football Club) — футбольний клуб з карликової держави Монако. Виступає в чемпіонаті Франції з футболу та представляє Францію на міжнародній арені. Є єдиним професіональним клубом князівства Монако.

Історія[ред.ред. код]

Початковий період[ред.ред. код]

1 серпня 1919 року шляхом злиття 5 організацій з князівства Монако і міста Босолей була заснована Спортивна асоціація футболу Монако. Вона стала попередницею Футбольного клубу «Монако»[1]. Сам клуб був створений 23 серпня 1924 року, і в сезоні 1924/25 клуб зіграв свій перший матч в турнірі південно-східного дивізіону. Через рік клуб став чемпіоном у турнірі цього дивізіону[2].

У 1930 році, коли у Франції створюється професійна футбольна ліга, «Монако» отримує запрошення увійти в неї. У сезоні 1933/34 клуб взяв участь в Дивізіоні 2 чемпіонату Франції. Однак, втриматися в професійній лізі, команді не вдалося, незважаючи на перемогу в першому матчі над «Ніццою» з рахунком 3:2. За підсумками сезону «Монако» зайняв 3-тє місце в Південній групі дивізіону, однак втратив статус професійного клубу через фінансові проблеми[2].

У 1939 році в місті Фонтвілль для команди був побудований новий футбольний стадіон, названий на честь князя Монако Луї II. Так у клубу з'явився власний тренувальний майданчик, який відповідав всім стандартам того часу. Наявність стадіону дозволило команді знову претендувати на вихід в професійну лігу. Однак задовольнити свої амбіції команда змогла тільки після Другої світової війни.

Становлення клубу[ред.ред. код]

Реньє III — князь Монако

У сезоні 1948/49 «Монако» повернулося у французький професійний футбол. Незважаючи на те, що перша гра у Дивізіоні 2 проти «Ланса», закінчилася поразкою команди — 3:0, вже у другому матчі проти «Ам'єна», на своєму домашньому стадіоні Луї II команда забиває перші м'ячі. За результатами того сезону клуб залишився у Дивізіоні 2. У травні 1949 року в Монако князь Реньє III стає наступником свого діда Луї II, і бере клуб під свою опіку[3]. У сезоні 1952/53 команді вперше в історії вдається вийти в Дивізіон 1 і закріпитися там. Цьому передує збільшення бюджету клубу до 36 млн старих франків.

Перші досягнення[ред.ред. код]

Стадіон Луї II — домашня арена клубу, побудована 1939 року

В середині 1950-х в команду приходять нові сильні гравці: Анрі Бьяншері, Мішель Ідальго, Серж Руа, що дозволяє «Монако» конкурувати з найкращими клубами чемпіонату. Негативний вплив на команду в той період зробила війна в Алжирі, під час якої команда на довгий час залишилась без низки своїх північноафриканських гравців.

У сезоні 1957/58 тренером клубу стає Люсьєн Ледюк. Під його керівництвом в сезоні 1959/60 «Монако» виграє Кубок Франції, здобувши перемогу в фіналі над «Сент-Етьєном» з рахунком 4-2. Це став перший трофей клубу в історії. Після перемоги команду в Монако зустрічали натовпи шанувальників з червоно-білими прапорами. У Монте-Карло, прикрашеному квітами, пройшла тріумфальна хода.

Цей успіх був підкріплений в наступному році, коли клуб вперше в своїй історії переміг у французькому чемпіонаті, отримавши можливість взяти участь у боротьбі за Кубок чемпіонів УЄФА. У тому ж сезоні змінилася забарвлення клубних футболок. Вони за пропозицією княгині Грейс стали червоно-білими з поділом кольорів по діагоналі. Подібна забарвлення зберігається досі.

Сезон 1962/63 команда розпочала з перемоги в міжнародному товариському турнірі — кубку Терезі-Еррера, обігравши у фіналі бразильський клуб «Васко да Гама». У 1963 році під керівництвом Ледюка клуб вдруге переміг у чемпіонаті і завоював свій другий кубок Франції, зробивши таким чином золотий дубль. Однак наприкінці 1963 року в ФК «Монако» відбуваються значні перестановки. Команду покидають головний тренер, президент і кілька найкращих гравців. З цього моменту і до повернення головного тренера Ледюка в другій половині 1970-х клуб перебуває в середині турнірної таблиці, не досягаючи особливих успіхів.

Золотий період[ред.ред. код]

У 1975 році Жан-Луї Кампора, син колишнього президента Шарля Кампори, стає головою клубу. Він умовляє Люсьєна Ледюка повернутися на посаду головного тренера на два роки з 1977 по 1979 рік. Після цього в 1978 році клуб втретє стає чемпіоном Франції. Після остаточного відходу Ледюка його місце займають спочатку Жерар Банід, а потім Люсьєн Мюллер. При Баніді клуб виграв кубок Франції в сезоні 1979/80, а 1982 року здобуває четвертий титул чемпіона Франції. При Мюллері команда також в сезоні 1984/85 виграє кубок Франції.

У 1987 році головним тренером клубу стає Арсен Венгер, який написав ще одну зоряну сторінку в історії клубу. При ньому в клуб прийшли такі футболісти як Джордж Веа, Глен Годл, Юрген Клінсманн і Юрій Джоркаєфф. При Венгері в сезоні 1987/88 клуб вп'яте стає Чемпіоном Франції, а в сезонах 1990/91 і ​​1991/92 — срібним призером чемпіонату Франції. Також в сезон 1990/91 команда вп'яте виграє кубок Франції, після чого ще двічі стає фіналістом кубка.

Після відходу Венгера в 1994 році команді вже не вдавалося завоювати настільки велике число нагород за такий проміжок часу. Клуб двічі завоював статус чемпіона: 1997 року році під керівництвом Жана Тігана і в 2000 — під керівництвом Клода Пюеля.

Економічна скрута[ред.ред. код]

Футболісти «Монако» і «Сошо» перед фіналом Кубка французької Ліги 2003 року.

На початку 2000-х років, незважаючи на звання одного з найсильніших клубів у Франції, «Монако» починає зазнавати труднощів через своє фінансове становище. В 2003 році клуб мав борг у розмірі 50 мільйонів євро (68 мільйонів доларів)[4], попри це клуб того сезону вперше в історії виграв Кубок французької Ліги. Наявність боргу спонукало президента клубу Жана-Луї Кампору, який очолював клуб 28 років, подати у відставку. На зміну йому прийшов П'єр Сварра, який був імовірно близький до еліти князівства, але не мав особистого досвіду роботи з футбольними клубами.

Тренер команди Дідьє Дешам, який вивів «Монако» до фіналу Ліги чемпіонів УЄФА

Наступний сезон 2003/04, враховуючи фінансовий стан клубу, був дуже вдалим. Команда під керівництвом колишнього капітана національної футбольної команди Франції Дідьє Дешама і включала в себе таких гравців як Фернандо Морієнтес, Людовик Жюлі, Жером Ротен і Дадо Пршо, посіла третє місце в Лізі 1 і вперші в історії добралась до фіналу Ліги чемпіонів УЄФА, перемігши на шляху мадридський «Реал» і «Челсі».

Однак з 2004 року фінансове становище клубу починає позначатися і на його грі. Починаючи з 2005 року з команди йдуть найсильніші гравці. З 2003 по 2011 рік у «Монако» чотири рази змінюються президенти клубу, проте поліпшити фінансове становище клубу так і не вдається. У результаті в сезоні 2010/11 «Монако» покидає Лігу 1 Франції, що змушує акціонерів розглянути можливість продажу контрольного пакету клубу.

Наш час[ред.ред. код]

Після того, як акціонерам клубу протягом декількох років не вдалося вирішити фінансові проблеми клубу, було ухвалене рішення про можливість передачі контрольного пакету клубу іноземному інвестору. 23 грудня 2011 року після кількох тижнів переговорів офіційно оголошено про придбання контрольного пакету клубу (66,67%) компанією MSI (Monaco Sport Invest), що представляє інтереси сім'ї Дмитра Риболовлєва[5].

Через кілька тижнів після придбання змінюється управлінська структура клубу. На посаду виконавчого директора «Монако» призначається Євген Смоленцев, а на пост генерального директора запрошується Філіп Дондт. Євген Смоленцев зайнявся посиленням складу команди в трансферний період, підготовкою пропозицій щодо поліпшення організаційної структури клубу, підбором фахівців-управлінців. Через 2 місяці, коли основні завдання, покладені на нього, були виконані, Євген Смоленцев залишає посаду виконавчого директора[6].

Спортивним директором призначається Тор Крістіан Карлсен. У період з лютого по кінець квітня 2012 року команда проводить безпрограшну серію з 10 матчів. Цей результат дозволяє команді претендувати на повернення у Лігу 1, Однак завершує сезон команда на 8 місці. За підсумками сезону в клубі відбувається зміна головного тренера. На зміну Марко Симоне приходить Клаудіо Раньєрі, з яким був підписаний контракт на 2 сезони, з можливістю продовження. На нього було покладено завдання повернути клуб у Лігу 1[7].

В першому ж сезоні італійському фахівцю вдається виграти Лігу 2 і повернути монегаський клуб в еліту.

Перед стартом в елітному дивізіоні монегаски значно підсилили свій склад, запросивши до команди багатьох відомих гравців. Зокрема до клубу приєдналися колумбійці Радамель Фалькао («Атлетіко») і Хамес Родрігес («Порту»), португалець Жуан Моутінью («Порту»), французи Жеремі Тулалан («Малага») і Жоффрей Кондогбія («Севілья»), а також молодий нападник Антоні Марсьяль («Олімпік» Ліон). На правах вільних агентів перейшли досвідчені Ерік Абідаль («Барселона») і Рікарду Карвалью («Реал Мадрид»). Всього на трансферну кампанію було витрачено близько 112 мільйонів фунтів. У сезоні 2013/14 «Монако» посів друге місце у чемпіонаті, набравши 80 очок і пропустивши вперед лише діючого чемпіона «Парі Сен-Жермен». Протягом сезону до команди також прийшли болгарський нападник Дімітар Бербатов («Фулгем») і туніський захисник Аймен Абденнур («Тулуза»). Здобутий результат дозволив «Монако» отримати право на участь у Лізі Чемпіонів на наступний сезон. Влітку 2014 команду залишили Радамель Фалькао («Манчестер Юнайтед»), Ерік Абідаль («Олімпіакос») і зірка Чемпіонату світу-2014 Хамес Родрігес, перехід якого до мадридського «Реалу» за 60 мільйонів фунтів став найдорожчим трансфером в історії клубу. Новим наставником став португалець Леонарду Жардім, який замінив Клаудіо Раньєрі[8]. Сезон 2014/15 монегаски завершили на третьому місці, випередивши наприкінці чемпіонату марсельський «Олімпік». У Лізі Чемпіонів «Монако» впевнено подолав груповий етап, посівши перше місце у групі D, де також грали німецький «Баєр 04», російський «Зеніт» і португальська «Бенфіка». При цьому червоно-білі забили лише чотири голи у шести матчах, але пропустили всього один м'яч (найменший показник серед усіх учасників). У 1/8 монегаскам протистояв лондонський «Арсенал», головним тренером якого був колишній наставник команди Арсен Венгер. У першому матчі «Монако» сенсаційно переміг на виізді із рахунком 1:3 завдяки голам Жоффрея Кондогбія, Дімітара Бербатова і Янніка Феррейра-Карраско[9]. У матчі-відповіді «Арсенал» зумів забити двічі і перемогти 0:2, але далі за правилом виїзного голу пройшов «Монако». У чвертьфіналі червоно-білі зустрілися з італійським «Ювентусом». У Турині «Монако» поступився 1:0 (єдиний гол з пенальті забив Артуро Відаль), а вдома не зміг вразити ворота суперника, зігравши 0:0. Тим не менш, враховуючи те, що це був перший виступ команди у турнірі за 10 років, його було оцінено як безумовно успішний.

Влітку 2015 клуб залишили Жоффрей Кондогбія («Інтер» Мілан) і Антоні Мартьяль («Манчестер Юнайтед»), за перехід яких червоно-білі сумарно отримали більше 60 мільйонів фунтів. Натомість до команди було запрошено чимало молодих гравців, серед яких Тома Лемар, Фарез Балулі і Стефан Ель-Шаараві.

Нагороди[ред.ред. код]

Ліга 1

  • Чемпіон (8): 1961, 1963, 1978, 1982, 1988, 1997, 2000, 2017

Кубок Франції

  • Володар (5): 1960, 1963, 1980, 1985, 1991

Кубок Французької Ліги

  • Володар (1): 2003

Суперкубок Франції

  • Володар (2) 1997, 2000

Кубок Гамбарделла

  • Володар (2): 1962, 1972

Ліга чемпіонів УЄФА

  • Фіналіст (1): 2004

Кубок володарів кубків

  • Фіналіст (1): 1992

Кубок УЄФА

  • Півфіналіст (1): 1996/97

Кубок Альп

  • Володар (3): 1979, 1983, 1984

Поточний склад[ред.ред. код]

Станом на 20 квітня 2017 року
Позиція Гравець
1 Хорватія ВР Данієль Субашич
3 Бразилія ЗХ Фабінью
5 Бразилія ЗХ Жемерсон
6 Бразилія ЗХ Жорже
7 Марокко ПЗ Набіль Дірар
8 Португалія ПЗ Жуан Моутінью
9 Колумбія НП Радамель Фалькао
10 Португалія ПЗ Бернардо Сілва
11 Аргентина НП Гвідо Каррілью
14 Франція ПЗ Тьємуе Бакайоко
16 Італія ВР Морган Де Санктіс
18 Франція НП Валер Жермен
19 Франція ЗХ Джибріль Сідібе
Позиція Гравець
23 Франція ЗХ Бенжамен Менді
24 Італія ЗХ Андреа Раджі
25 Польща ЗХ Каміль Глік
26 Бразилія ПЗ Габріель Бошилья
27 Франція ПЗ Тома Лемар
29 Франція НП Кіліан Мбаппе
30 Сенегал ВР Сейду Сі
34 Франція ЗХ Абду Діалло
35 Франція ЗХ Кевін Н'Дорам
37 Франція НП Ірвін Кардона
38 Малі ЗХ Альмамі Туре
40 Франція ВР Лоїк Бадіашиле

Відомі гравці[ред.ред. код]

Французькі гравці[ред.ред. код]

Джордж Веа — футболіст «Монако» у 19881992 роках, володар «Золотого м'яча» 1995 року.

Іноземні гравці[ред.ред. код]

Всі тренери[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. 1919-1929 - AS Monaco FC. Архів оригіналу за 2013-03-09. Процитовано 2013-03-06. 
  2. а б 1919-1929 - AS Monaco FC. Архів оригіналу за 2013-03-09. Процитовано 2013-03-06. 
  3. 1940-1949 - AS Monaco FC. Архів оригіналу за 2013-03-09. Процитовано 2013-03-06. 
  4. Monaco struggling for survival - Ben Lyttleton - SI.com. Архів оригіналу за 2013-03-09. Процитовано 2013-03-06. 
  5. Рыболовлев купил футбольный клуб «Монако» и инвестирует в него не менее €100 млн | Forbes.ru. Архів оригіналу за 2013-03-09. Процитовано 2013-03-06. 
  6. Евгений Смоленцев покинул «Монако» - Газета.Ru | Спорт. Архів оригіналу за 2013-03-09. Процитовано 2013-03-06. 
  7. Клаудио Раньери официально возглавил “Монако”. Архів оригіналу за 2013-03-09. Процитовано 2013-03-06. 
  8. Ligue 1: Monaco announce Leonardo Jardim as new head coach. Sky Sports. Процитовано 2016-02-29. 
  9. uefa.com. UEFA Champions League 2014/15 - History - Arsenal-Monaco – UEFA.com. Uefa.com. Процитовано 2016-02-29. 

Посилання[ред.ред. код]