Природне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Приро́дне пра́во (лат. lex naturalis) — теоретична доктрина в теорії права, за якою головним джерелом права є сама природа, а не воля законодавця[1]. Також термін визначає і саме право, задане природою. Людині природні права належать від народження, вони закладені в самій її сутності й однакові для всіх.

Природне право протилежне позитивному праву, визначеному законодавством у рамках правової системи конкретної держави.

Природне право — це вихідні принципи, на основі яких приймаються чинні норми і на підставі котрих здійснюється їхнє оцінювання. Це відбувається з урахуванням ієрархії цінностей, яку подає філософія, вирішуючи питання про ставлення людини до оточення, в тому числі й ціннісне. Норми природного права, маючи максимально широке, універсальне значення, адресовані до всіх без винятку правоздатних суб'єктів і закликають дотримуватись закріплених у них приписів, тому що останні відповідають вимогам вищої, абсолютної справедливості.[2]

Поняття природного права є теоретично доктриною, яка використовується для критики конкретного позитивного права, визначеного законодавцем. Відповідно до теорії соціального натуралізму (О.М.Костенко) "природне право - це правила відносин між людьми у суспільстві, що випливають із законів соціальної природи".

Історичні передумови, що передують формування права як самостійної науки, свідчать: філософське осмислення правовій реальності почалося з розмежування права на природне і позитивне. "Саме їх суперечливу єдність і складає, в найпершому наближенні, структуру правової реальності. Тут ми маємо справу із дуалістичної трактуванням права структури, якої дотримувалися такі руські філософи права, як І. Ільїн, В. Соловйов та деякі інші. Серед сучасних західних філософів права таку позицію займає А. Кауфман. Його концепція «онтологічної структури права» будується на з'єднанні позитивно-нормативної легальності з природничо-правової справедливістю. До її основі знаходиться онтологічну відмінність між сутністю і існуванням права.

У класичній античності джерелом дійсного права природа вважалася взагалі, в християнському Середньовіччі - божественна мудрість Творця, у період Нового часу - досконалість людського розуму як найбільш значного з створінь природи. Аналіз історії філософсько-правової думки дозволяє розрізняти дві основні підходи до розуміння природного права і його співвідношення з позитивною.

З точки зору першого підходу природне право розумілася як сукупність апріорних моральних вимог, що пред'являються до позитивного права, як критична інстанція, що дає моральну оцінку позитивного права з точки зору його справедливості чи несправедливості (Платон], Кант). З позиції ж другого підходу природний право розуміється як необхідна та незмінна основа чинного законодавства, не існує поза ним, тобто природні принципи шукалися всередині чинного права, що мислилося як реалізується в історії надприродна ідея права ([Арістотель], [Гегель]).

Така ж подвійність підходу до розуміння природного права спостерігалася наприкінці XIX-початку XXвека в Росії в ситуації відродження природного права. Тут розрізнялися етико-нормативні концепції (П. Новгородцев, [С. Булгаков]) і ейдологічні концепції (М. Михайловський, Гессен В., Н. Алексєєв та ін.) Хоча перші концепції, як правило, були пов'язані з ліберальними реформістськими ідеями, а другу в більшій мірі стосувалися захисту існуючого правопорядку, всі вони були спрямовані на критику позитивістської методології, ототожнюють право з силою державного примусу. І тут, при всьому різноманітті поглядів з даного питання можна з достатньою чіткістю розрізнити природне право як категорію методологічного порядку

і природне право як реальний факт соціальної дійсності.

Вся соціальність людини є похідною від природного права. Природне право становить базу соціальної організації суспільства, і сама соціальна організація суспільства виникає як засіб забезпечення природного права людини.

Тому будь-які замахи на повноту її природного права в остаточному підсумку шкодять соціальній організації суспільства.

Із непорушності природного права людини випливає право на самооборону. Як індивідуальну, так і колективну, включно із самообороною суспільства.

Природне право людини може бути обмежене лише у разі, коли її діяльність порушує природне право інших суб'єктів суспільства, і тоді вже йдеться про його (суспільства) право на самооборону.

Однією з умов самоорганізації суспільства є часткове обмеження природного права його членів заради того ж природного права на життя, безпеку і добробут суспільства загалом. Перелік цих обмежень і його межі встановлює суспільний договір.

Суб’єктом суспільного договору є саме суспільство, але не суспільство і влада як договірні сторони. Влада і владні структури не є суб’єктом договірних сторін, а "прикажчиками", найнятими суспільством для контролю за виконанням/додержанням суспільного договору. Саме ця концепція відіграє вирішальну роль у гарантуванні демократії в суспільстві.

Нехтування цієї концепції неминуче призводить до того, що влада спочатку стає стороною договору, а потім стороною, що диктує суспільствусвої умовиІсторія формування влади (від демократії народних зборів до монархії, диктатури і деспотизму) зумовлена саме такою підміною концепції суспільного договору.

Поняття природного права використовували й розвивали Станіслав Оріховський, Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Самуель (Самуїл) фон Пуфендорф, Джон Локк, Жан-Жак Руссо та ін.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: Українська енциклопедія, 2002. — Т. 4: Н - П. — 720 с.
  2. Луцький Р. П. Позитивне право та природне право: опозиція категорій // Часопис Київського університету права: Український науково-теоретичний часопис. — № 4. — К.: 2011. — С. 38—41.

Джерела[ред.ред. код]

  • Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. К., 2001.
  • Костенко О.М. Культура і закон у протидії злу. - Київ: Атіка, 2008. - 352 с.
  • Костенко О.М. Що є право? Про основи "натуралістичної" юриспруденції у світлі соціального натуралізму // Право України. - 2010. - №4. - С.83-92.
  • Прокопов Д. Є. Розвиток теорії природного права у вітчизняній і російській правовій думці (середина ХІХ - початок ХХ століть): Монографія. — К.: Логос, 2011. — 543 с.
  • Природне та позитивне право: реальність чи ілюзорність аналогії/ С. І. Клім // Актуальні проблеми держави і права. - 2010. - Вип. 56. - С. 84-90.
  • Ідея та необхідність універсальної юридичної науки. Природне право, філософія права, загальне правознавство / П. Й. А. фон Фейєрбах // Порівняльне правознавство. - 2012. - № 3-4. - С. 328-339.
  • Природне право: концептуалізація західноєвропейської моделі від софістів до Гуго Гроція / В. Муляр // Studia politologica Ucraino-Polona. - 2013. - Вип. 3. - С. 59-65.
  • Природне право та законні інтереси у трудових правовідносинах / О. Є. Костюченко // Форум права. - 2008. - № 2. - С. 261-265.
  • Природне право як предмет аналізу в європейській новочасній теоретико-правовій думці / Д. Є. Прокопов // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. - 2008. - № 3. - С. 47-54.
  • Безпосереднє здійснення влади народом і природне право / А. О. Янчук // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2014. - № 2. - С. 55-59.
  • Місцеве самоврядування як природне право територіальної громади / О. Г. Лиска // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - 2008. - Вип. 32. - С. 220-227.
  • Природне право з необмеженим потенціалом / А. Селіванов // Віче. - 2012. - № 22. - С. 3-10.
  • Природне та позитивне право: компаративний аналіз / В. Є. Дзівідзінський // Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Філософія. Соціологія. Політологія. - 2012. - Т. 20, вип. 22(2). - С. 71-75.
  • Природне право як юридичний критерій соціальної справедливості / І. В. Воронова // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Право. - 2013. - № 1077, вип. 15. - С. 26-29.
  • http://www.pravda.com.ua/articles/2007/08/17/3271782/
  • http://all-filosof.ru/filosofija-prava/70/759-prirodne-i-pozitivne-pravo-yak-osnovni-elementi-strukturni-pravovo%D1%97-realnosti-%D1%97x-zmist-i-spivvidnoshennya


Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.