Злочини спецгруп НКВС

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Злочини спецгруп НКВС — численні злочини спецгруп НКВС в Західній Україні.

Історія[ред.ред. код]

Після спаду активності УПА, НКВС змінив тактику, використовуючи у боротьбі з повстанцями спеціальні загони НКВС, відомі з літератури та документів як спецгрупи НКВС, агентурно-бойові групи АБГ НКВС, легендовані групи, лжебоївки УПА, перевдягнені НКВДисти, котрі складалися з партизанів, працівників НКВС[1] та колишніх вояків ОУН - УПА, що перейшли на сторону радянської влади. Спеціальні групи НКВД за своїм зовнішнім виглядом і озброєнням, знаннями місцевих побутових особливостей, мови і конспіративним способом дії нічим не відрізнялись від справжніх підрозділів націоналістичного підпілля, що дозволяло спецгрупам НКВД вводили їх в оману та вступати з ними в безпосередні контакти. Спецгрупи НКВД під виглядом СБ ОУН здійснювали захоплення та допитування справжніх підпільників та їхніх прихильників, які не підозрювали провокації НКВД, з метою одержання інформації про діяльність націоналістичного підпілля. Серед різних прийомів боротьби з підпіллям спеціальні групи застосовували захоплення ватажків ОУН-УПА, а у випадку неможливості їхнього захоплення, спецгрупи знищували керівників підпілля під виглядом СБ ОУН[2]. Від самого початку свого існування вони носили протизаконний характер, а саме: їхня діяльність не була передбачена законом, а лише регламентувалась відомчими розпорядчими документами та листами; за допомогою компромату до їхньої діяльності залучали осіб, що раніше вчинили злочини проти населення.[3] За участь у спецгрупах НКВД захопленим у полон підпільникам ОУН та УПА представники НКВД обіцяли амністію або не притягування до кримінальної відповідальності за колишню антирадянську діяльність у формуваннях ОУН - УПА та повернення до рідних домівок висланих радянською владою у віддалені райони СРСР (Сибір) родичів, яких радянська влада зазвичай депортовувала у віддалені райони СРСР, як родичів підпільників ОУН - УПА; їм також виплачували гроші.(Див. спецгрупи НКВС)

Крім боротьби з підпіллям, спецгрупи НКВС під маркою УПА скоювали злочини проти мирного населення. Попри знищення працівниками КГБ компрометуючих внутрішніх документів НКВС щодо використання спецгруп НКВС під маркою бандерівців, в архівах все-таки збереглися деякі окремі документи, котрі свідчать, що спецгрупи НКВС вчиняли злочини щодо мирних жителів. Зокрема, в рапорті одного з головних організаторів спецгруп НКВС майора Соколова фігурують факти вчинення його ж спецгрупою під його ж керівництвом злочинів: спалення хати, вбивство голови сільради села Яблунів Станіславської області[4], побиття голови сільради села Комарівка Тернопільської області, грабування бойовиками спецгрупи майна, викрадання людей у ліс для допитів[5]:

«Мы их всех перебили, схрон забросали гранатами, где тоже убили двоих — хату сожгли,(...)»
«Наблюдая за спецгруппой, я видел, что пешая группа очень неподвижна и может делать небольшие рейды — поэтому я посоветовался с командирами группы и решил достать лошадей и повозки, делать конную группу было нецелесообразно, не все умели ездить верхом, да и седел трудно было достать. Когда батальоны занимались операцией, то мы пошли без прикрытия в село Яблунов, Станиславской области, ночью мы вошли в село и спросили у предсельсовета, есть ли у него в селе лошади и повозки, оставленные каким-либо куренем. Тот нам ответил, что у него в селе есть 15 лошадей и 8 повозок, оставленных куренем «Сталь», он же «Резун». Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовету выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем «Быстрого» и станичного села /клички его не помню/, он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется «Резуну», что мы забрали его лошадей, мы забрали с собой, убили его и бросили в колодец. /После я читал записку «Быстрого», в которой он оправдывался перед «Резуном», что он никаких лошадей в селе Яблунов не брал/. »
«В этой же операции мне сообщил Нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой «Трегуба» и ничего о появлении боевки «Трегубы» в селе не сообщает. Взяв на прикрытие роту автоматчиков, я сделал рейд в это село. — Спецгруппой ночью мы вошли в село под видом банды, арестовали предсельсовета, как СБ, обвинив его в том, что он выдал весь контингент Советской власти, он нас уверял, что он ненавидит Советскую власть и всегда помогает бандитам, назвал клички бандитов, с котоыми он поддерживает связь. Мы делали вид, что его хотим повесить, но потом простили, дали ему 30 палок и ушли, (…)»
«Когда я снова стал принимать группу, то увидал, что группа сильно разложилась, боевики стали воровать, ворованное продавать и пропивать, и спецгруппа стала иметь вид уголовной банды. Но все же это разложение имело и положительные стороны — на кражах и пьянках люди спаялись и желания бежать уже не было.»
„Я посоветовался с командирами спецгруппы, что не лучше ли будет нам изменить работу — не ходить по селам под видом банд, ищя бандитов, а воровать из сел людей, стоящих на учете РО НКВД, как имеющих связь с бандитами, и их допрашивать под видом «СБ», обвиняя в сиксотстве“

Перевдягання солдатів спецгруп НКВС у змішану форму, яку зазвичай носили повстанці УПА, зафіксовано епізодом:

«Боевики группы, одетые в красноармейскую форму, останавливаются в селах близ райцентра, готовят схроны, где можно допрашивать, и ночами, переодевшись в смешанную форму, выезжают на операции для захвата заранее намеченных объектов.»[6]

Повний текст рапорта майора Соколова приведений на 272 сторінці книги американського історика Джеффрі Бурдса «Радянська агентура»

Незважаючи на такі злочини, майору Соколову присвоїли звання Героя Радянського Союзу, що може свідчити про заохочення з боку вищого керівництва НКВС для лжебоївок вчиняти злочини над мирними громадянами. Можна лише собі уявити до яких методів вдавалися спецгрупи, коли інформація про такі злочини попала в офіційний документ НКВС, з огляду на те, що працівники НКВС як правило не реєстрували у власних документах власні злочини, які б в цілому компрометували НКВС та за котрі їх могли б пізніше притягнути до відповідальності.

Звіт майора Соколова у сфальсифікованому вигляді, де вирізані та змінені приведені фрагменти злочинної діяльності спецгрупи, використовують проросійські дослідники у своїх публікаціях[7], аргументуючи таким чином непричетність спецгруп НКВС до вбивств мирних громадян.[7] Олег Росов[8] у своїй статті з назвою Миф о «переодетых энкавэдэшниках» Специальные группы НКВД в борьбе с националистическими бандформированиями на Западной Украине. 1944–1945 годы, опублікованій на багаточисельних інтернет-ресурсах та у друкованих виданнях, всупереч фактам стверджує[7]:

"Несли наказание и офицеры, допустившие нарушение закона со стороны своих «подопечных», — их понижали в должности или увольняли."
"Более того, ни единого факта убийств мирных граждан участниками спецгрупп в архивных документах не зафиксировано."

В іншій публікації з назвою «Бандеровский маскарад, или фальшивые „экспонаты“ выставки»[9] Олег Росов, попри факти з архівних документів, навмисно дезінформує читача, буцімто бойовики спецгруп не одягали червоноармійської форми та не отримували державних нагород:

"Таким образом, настоящие агентурно-боевые группы МГБ советской формы и орденов не могли носить в принципе. Во-первых, форма им не полагалась, а, во-вторых, если бы они появились в подобном виде в подполье, то были бы сразу расшифрованы и уничтожены."

В тій же статті повторюється також дезінформація, наче спецгрупи не скоювали вбивств мирного населення:

"Однако в многочисленных архивных документах не зафиксировано ни одного случая убийства участниками спецгрупп кого-либо из мирных граждан."

Що стосується використання червоноармійської форми бойовиками спецгруп, то про це йдеться у вирізаному фрагменті майора Соколова (Див. вище), а нагородження їх державними нагородами — у документах, які Олег Росов вже раніше використав у попередній публікації, що він навіть підкреслює у самому тексті[7]:

"Как видим, «непокоренные борцы с советами» не только оказывали этим «советам» существенную помощь в ликвидации ведущих функционеров националистического подполья, но даже получали за это высокие награды."

Також не відповідає дійсності звинувачення Олега Росова українських істориків та публіцистів у замовчуванні участі колишніх підпільників ОУН-УПА в спецгрупах НКВД та боротьбу спецгруп НКВД з націоналістичним підпіллям. Зокрема Ігор Лосев та Іван Білас, яких саме звинувачує Олег Росов, в своїх публікаціях висвітлюють участь колишніх підпільників ОУН-УПА в спецгрупах НКВД та боротьбу спецгруп НКВД з націоналістичним підпіллям.[10][11][12]

Незначна кількість документів НКВС в архівах, які вказують на факти злочинної діяльності спецгруп, обумовлена тенденцією радянської спецслужби не реєструвати в документах власні злочини, а пізніше — знищувати компрометуючі документи з власною злочинною діяльністю (коли такі були зареєстровані в документах), подібно як пізніше наступник НКВС — КГБ знищив задокументовані докази катинського розстрілу. На кінець 1945 року з повстанцями боролося 150 спецгруп загальною чисельністю 1800 бойовиків, але тепер в архівах можна знайти не більше кількох десятків документів, що окреслюють тільки деякі їхні операції проти націоналістичного підпілля. Оскільки більшість матеріалів стосовно діяльності спецгруп було знищено у 1990 році, в документах архіву СБУ зберігаються лише окремі відомості щодо злочинів, вчинених лжебоївками проти мирного населення.[13]

Компрометуючі випадки злочинної діяльності підрозділів НКВС — лжебоївок УПА могли радше «випадково» потрапити у документи НКВС : працівники НКВС, як правило, не допускали самокомпрометації радянської спецслужби. Наприклад, як відомо з історичної літератури, в НКВС масово використовувалися катування до арештованих, однак не знайдено внутрішніх документів НКВС, які б вказували на випадки тортур до арештованих з боку працівників НКВС. Відтак загалом відсутність у тих чи інших архівних документах зареєсторваних фактів злочинів спецгруп ще не може слугувати гарантом і однозначним доказом відсутності злочинних проявів конкретних боївок «переодітих енкаведистів».

Після значного спаду активності ОУН - УПА наприкінці сорокових років протизаконна діяльність спецгруп НКВС більше заважала боротьбі радянської влади з неполітичним, кримінальним бандитизмом, ніж приносила користі у боротьбі з ОУН - УПА, що у свою чергу спонукало реагування прокуратури на кримінальну діяльність лжезагонів УПА. Факти злочинів спеціальних груп НКВС знайшли відображення у доповідній записці прокурора Кошарського від 15 лютого 1949 р.[14] Реагування прокуратури на кримінальну активність лжебоївок УПА ще пояснюється міжвідомчим конфліктом між різними спецслужбами УРСР. З архівних документів також відомі випадки бойових сутичок та розброєння спецгруп іншими підрозділами НКВС через брак відповідної інформації щодо операцій лжебоївок у певній місцевості та взаємної координації дій у боротьбі з націоналістичним підпіллям.[15] Протизаконна діяльність спецгруп НКВД від 1944 р. набрала таких обертів, що змусило прокуратуру відреагувати на їхні злочини в 1949 році.

У доповідній записці прокурор Кошарський прямо вказував на шкідливу діяльність спецгруп мирним заходам радянської влади. З його слів, діяльність лжебоївок УПА ускладнювала боротьбу з бандитизмом, підривала авторитет радянської законності та наносила шкоду соціалістичному будівництву в Західних областях України; спецгрупи носять яскраво бандитський характер. У цьому ж документі, крім численних випадків жорстокого побиття та каліцтв мирних жителів перевдягненими лжеповстанцями, також значиться факт вбивства спецгрупою мирних громадян та наглядна тенденція покривання злочинних дій «переодітих енкаведистів» з боку вищого керівництва НКВС:

„Как установлено предварительным и судебным следствием, организаторами данной националистической группы и инициаторами убийства гр-ки Кучинец Л. Ф. являлись сотрудники Ровенского РО МГБ — Парфенюк Н. В. и Грицай С. И., которые в результате преступного делячества и притупления бдительности со стороны Нач-ка РО МГБ майора Егорова к уголовной ответственности привлечены не были. Получив данные о причастности ПАРФЕНЮКА и ГРИЦАЙ к националистической организации, разоружению бойца группы самоохраны и убийству гр-ки Кучинец Л. Ф., Нач. РО МГБ майор Егоров вызвал Парфенюка и Грицай в РО МГБ и, установив в беседе с ними, что они являются организаторами и участниками перечисленных выше преступлений, тем не менее не арестовал их, а по «оперативным соображениям» отпустил. Воспользовавшись этим, Парфенюк и Грицай, предупредив о возможных арестах других участников террористической группы, скрылись[16].“

Істориками поки що не знайдено внутрішніх документів НКВС в яких би значилися злочини спецгруп, описані в доповідній записці прокурора Кошарського, що якраз свідчить про тенденцію радянської спецслужби НКВД не фіксувати злочини власних спецгруп, котрі б її компрометували перед законом. Вищерозглянутий звіт майора Соколова є радше винятком того, що сам співробітник НКВС у своєму звіті вказав на злочини, вчинені його спецгрупою.

В записці прокурора Кошарського 15 лютого 1949 р. розглядаються злочини спецгруп від березня 1948 р., тоді як спецгрупи почали масово діяти відразу ж після війни, в 1944 р. Вищезгаданий майор Соколов разом зі спецгрупою вчинив злочини у 1945 році.

Відповіддю на доповідну записку військового прокурора стала постанова політбюро ЦК КП(б) України. Від Міністерства державної безпеки та військової прокуратури вимагалося детально «розслідувати всі факти грубого порушення радянської законності, а винних суворо покарати»[17]

Безпідставним є твердження апологетів радянщини стосовно покарання[18] кожного злочину, зазначеного в документі прокурора Кошарського: в архівах не знайдено наступних задокументованих даних кримінального переслідування усіх раніше вказаних Кошарським злочиних діянь перевдягнених енкаведистів. Притаманна сталінському періоду непослідовність та суперечність застосування радянських законів (коли навіть норми радянської конституції масово не виконувалися та порушувалися[19].[20].) та часті випадки порушення їх представниками радянської влади, що в цілому характеризують «радянську законність» цього часу, не могли сприяти досягненню покарання кожного випадку злочинів, скоєних спецгрупами. Непослідовність та конфліктність практики застосування радянського законодавства найяскравіше ілюструється ще прикладом після періоду великого терору: частину службовців НКВС звинуватили в організації репресій в 1937-38 р. та покарали і водночас реабілітували деяку невелику кількість незаконно репресованих, але, тим не менше, така ж сама чи подібна протизаконна практика, як впродовж великого терору, надалі, щоправда в менших обсягах, використовувалася радянською владою в ході репресій власних громадян. З одної сторони, органи радянської влади для досягнення злочинних політичних цілей порушували власні закони, а з іншої сторони, щоб не ввергнути країну у тотальний хаос, змушені були частково реалізовувати проголошене на папері радянське законодавство. Враховуючи загальний стан беззаконня в НКВС, можна припускати, що учасники спецбоївок залишались непокараними подібно як часто уникали відповідальності працівники інших підрозділів НКВС за злочини скоєні ними у боротьбі з ОУН-УПА.[21]

Інші історики прорадянського спрямування взагалі уникають розгляду у своїх працях документів, в яких фігурють злочини спецгруп.[22][23] Стверджуючи щодо тенденції притягнення винуватців злочинів лжебоївок до кримінальної відповідальності, не враховують, що виявлення та розслідування злочинів, вчинених спецгрупами НКВС часто покладалось на НКВС — ту ж саму спецслужбу, підрозділи якої і вчиняли злочини.

Враховуючи, що бойовики спецгруп, включаючи колишніх членів ОУН та УПА що перейшли на сторону радянської влади, юридично числилися таємними співробітниками НКВС, що вказано навіть в записці прокурора Кошарського[16], — відповідальність за злочинну діяльність «переодітих енкаведистів» несе радянська спецслужба.

Факти злочинної та провокаційної діяльності спецгруп НКВД також зафіксовані у внутрішніх документах СБ ОУН.[24][25][26][27] Також в брошурі ОУН-УПА з назвою «Більше революційної пильності», що розповідає про підступну роботу радянської агентури, йдеться про групи перевдягнутих енкаведистів та їх злочини проти мирного населення.[28] Загалом українські повстанці у своїх листівках та газетах доносили до людей відомості про злочинну, провокаційну діяльність створених НКВД лжебоївок підпільного руху, в тому числі і про участь у них зрадників, які перейшли з рядів УПА на сторону радянської влади.[29][30]

У працях українських істориків ОУН-УПА включені архівні документи НКВС щодо спецгруп, що розкривають зрадницьку роботу деяких колишніх учасників націоналістичного підпілля. Публікуючи відповідні архівні документи, переважна більшість українських істориків від самого початку висвітлення ними діяльності лжебоївок УПА не приховувала участі колишніх членів ОУН та УПА в спецгрупах НКВС та їхню боротьбу з підпіллям, про що свідчить список їхніх публікацій щодо діяльності спецгруп НКВД (Див. нижче).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сергійчук В. Тавруючи визвольний прапор. Діяльність агентури та спецбоївок НКВС-НКДБ під виглядом ОУН - УПА.. — Київ : 2006. ст. 33-43
  2. Сергійчук В. Тавруючи визвольний прапор. Діяльність агентури та спецбоївок НКВС-НКДБ під виглядом ОУН-УПА.. — Київ : 2006. ст. 76
  3. Дмитро Вєдєнєєв Геннадій Биструхін Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920–1945) ст. 343
  4. Джефрі Бурдс. Радянська агентура: Нариси історії СРСР у післявоєнні роки (1944–1948) ст. 277
  5. Джефрі Бурдс. Радянська агентура: Нариси історії СРСР у післявоєнні роки (1944–1948) ст. 279
  6. Джефрі Бурдс. Радянська агентура: Нариси історії СРСР у післявоєнні роки (1944-1948) ст. 284
  7. а б в г Олег Росов Миф о «переодетых энкавэдэшниках» Специальные группы НКВД в борьбе с националистическими бандформированиями на Западной Украине. 1944–1945 годы
  8. Сталинист и фальсификатор истории Петрашенок Дмитрий Евгеньевич — Олег Росов
  9. Дмитрий РОСОВ Бандеровский маскарад, и Фальшивые «экспонаты» выставки
  10. Игорь Лосев. Феномен бандерофобии в русском сознании
  11. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Книга 2. Київ, 1994
  12. Білас І. Г. Під видом бандитів УПА. Трускавець, 1992
  13. СБУ оприлюднила факти компрометації бійців ОУН-УПА чекістами
  14. Докладная записка о фактах грубого нарушения советской законности в деятельности т. н. спецгрупп МГБ
  15. Сергійчук В. Тавруючи визвольний прапор. Діяльність агентури та спецбоївок НКВС-НКДБ під виглядом ОУН-УПА.. — Київ : 2006. ст. 33-39
  16. а б Джефрі Бурдс. Радянська агентура: Нариси історії СРСР у післявоєнні роки (1944–1948) ст. 290
  17. Фіров Петро Тимофійович історія ОУН-УПА: події, факти, документи, коментарі Вид-во Севастоп. нац. техн. ун-ту, 2002. — 191 с. — Бібліогр.:с. 186–190 (76 назв). — ISBN 966-7473-39-2 : Б. ц.
  18. Олег Росов Возмездие следовало неотвратимо
  19. С либеральной точки зрения Советская конституция
  20. Сергей Кара-Мурза История советского государства и права § 3. Конституции СССР 1936 года и РСФСР 1937 года
  21. Дмитро Вєдєнєєв Геннадій Биструхін Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920–1945) ст. 340
  22. А. С. Чайковський Спецгрупи НКВС і НКДБ: міфи та реальність.
  23. Максим Запорожец, Сергей Полычевский Зачем навязывается миф о «переодетых» энкавэдистах?
  24. Більшовицькі провокації. ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 49. Електронний архів Українського визвольного руху
  25. Протокол у справі більшовицької провокації в С. Деліїв. ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 57. Електронний архів Українського визвольного руху
  26. Протокол у справі більшовицької провокації в селі Іваників Лисецького району від 20 травня 1946 ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 57. Електронний архів Українського визвольного руху
  27. Протоколи СБ ОУН у справах провокацій більшовиків. 4.2.7. Служба безпеки ОУН (б). 1076 документів. 44 сторінка. Електронний архів Українського визвольного руху Продовження на 45 сторінці. Подібні документи можна знайти і на інших сторінках електронного архіву Українського визвольного руху.
  28. Більше революційної пильності. Брошура про діяльність МВД і МГБ (ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 59. ст.34, 37) на сайті електронного архіву Українського визвольного руху
  29. Розширений пошук документів за наступними умовами: розділи: 4. Український визвольний рух (1939–1954 рр. (9058) ключові слова містить: провокації. Електронний архів Українського визвольного руху
  30. Результати пошуку для: провокація. Електронний архів Українського визвольного руху

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Книга 2. Київ, 1994
  • Білас І. Г. Під видом бандитів УПА. Трускавець, 1992
  • Сергійчук В. Тавруючи визвольний прапор. Діяльність агентури та спецбоївок НКВС-НКДБ під виглядом ОУН-УПА.. — Київ : 2006. — 94 с. — ISBN 966-2911-04-9

Посилання[ред.ред. код]