Голодомор в Білорусі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа головних районів голоду в СРСР. Що густіше штрихування — тим сильніше розміри лиха. A — райони споживчої смуги, B — райони виробничої смуги.

Голод в Білорусі 1932–1934 років — голод у сільських районах Білоруської СРР, масова загибель сільського населення Східної (радянської) Білорусі, переважну більшість якого становили білоруси.

У Білорусі в силу політики діючої авторитарної влади цей період залишається маловивченим, тому важко встановити точні цифри жертв. Однак фрагментарні відомості з архівів КПБ свідчать, що в окремих південних районах БРСР від голоду загинуло більше половини населення. Так, наприклад, 21 червня 1933 року спеціальна комісія Бюро ЦК КП(б)Б записала у протоколі: в Єльському та Наровлянському районах голодомор торкнувся до 60% населення. Влади були змушені визнати і факти канібалізму. В Білорусі, за словами сучасних істориків, Голодомор найбільше проявився на території Гомельської області. Всього в 1930-ті від голоду померли від 100 до 500 тис. білорусів.

Передумови[ред.ред. код]

Голод в Східної Білорусі в 1932-34 рр. з'явився результатом насильницької колективізації, яка призвела до занепаду сільського виробництва. Однак Сталін пояснював невдачі в цій галузі тим, що селяни просто ховають хліб, щоб потім продати. У Білорусі, як і в інших республіках СРСР, розгорнулася рішуча боротьба зі «спекулянтскими елементами і саботажниками... аж до виселення їх за межі Білорусі, не зупиняючись перед застосуванням розстрілу щодо найбільш злісних». Колективні господарства, визнані саботажниками, заносилися на «чорну дошку», що фактично означало голодну смерть для місцевих жителів. У таких колгоспах торгівля заборонялася, з магазинів забирали всі товари, достроково стягали кредити і позики, склади з зерном для споживання опечатували, насіннєвий фонд розподіляли між іншими колгоспами, закривали млини, вели жорстоку боротьбу з помелом на ручних жорнах.

Геноцид голодом став поширюватися на цілі населені пункти. З березня 1932 року райвиконкоми отримали дозвіл Раднаркому БРСР заносити на «чорну дошку» вже окремі села. Одночасно пройшла нова хвиля арештів, заслань і виключення з колгоспів «куркулів» і «підкуркульників».

Через проведену кампанію з виселення та розкуркулення в Білорусі було зруйновано велику кількість господарств. В ряді колгоспів навіть не залишилося працівників. При цьому держава визначала плани заготівель навмання, а для досягнення необхідних результатів прагнула витиснути з селян максимум, використовуючи всі можливі способи: погрози, насильство, репресії. Все це вело до дезорганізації сільського господарства. А несприятливі погодні умови 1931 і 1932 років ще більше погіршили становище. Наслідком став масовий голод.

Хід подій[ред.ред. код]

Масові випадки голоду в радянській Білорусі (а в Західній Білорусі, що входила в міжвоєнний період в склад Польщі, подібного не спостерігалося взагалі) почалися з літа 1932 р. Наприклад, як повідомлялося у доповідних записках до ЦК КП(б)Б "... становище в Турівському районі із забезпеченням хлібом до надзвичайності напружене. Кінець сівби в цих колгоспах характерний невиходами на роботу через голодування і неможливість фізично працювати".

З літа 1933 року повідомлення про голод в сільській місцевості стали масовими. В Ушацькому районі "...багато колгоспники вже тепер не мають хліба і живляться різними сурогатами". У важкому становищі, згідно доповідної з Житковицького району , перебували 33 колгоспу району, або близько 4,5 тис. чоловік. По 68 колгоспах зони Климовичской МТС з 4200 3000 сімей не мали ніяких продуктів зовсім.

У Пуховицькому районі "у багатьох колгоспах становище з недостачею хліба склалося погане [...], є випадки захворювання від голоду, невихід на роботу і т.д.". В колгоспі "Перамога" Мінського району "колгоспники в більшості випадків харчуються травою, яку варять. За останній тиждень є випадки опухання у окремих колгоспників ніг, рук, обличчя, і під час роботи валяться з ніг [...]. Серед колгоспників панують поганий настрій і паніка. Очікують смерті і просять різних осіб забрати у них дітей і врятувати їх від голодної смерті". Від надзвичайно важкому становищі з харчуванням повідомляли з Гомельщини. З 93 колгоспів в районі 45 відсутні які б то не було продукти харчування як у колгоспів, так і у самих колгоспників.

З 1932 р. на території Східної Білорусі з'явилися численні біженці. Якщо на початковому етапі основну масу шукачів хлібу складали українці, то в 1933-1934 рр. до них приєдналися білоруси, що масово рятувалися від голоду в Західній Білорусі, яка перебувала у складі Польщі, та в Латвії, або шукаючи хліба в містах. Так, жителі Житковицького району їздили в пошуках хліба в Бобруйськ, Слуцьк, Турів, Петриков, Старобін та ін. Однак турбувало таке становище владу насамперед тому, що "цей рух за хлібом не тільки політично шкідливий, але він шкідливий і з точки зору господарської, бо відтягує з колгоспів багато робочої сили, ставлячи деякі з них в скрутне становище при виконанні державних завдань".

Таке становище не могло не помічати місцеве керівництво. Районні влади просили продуктової допомоги, дозволу на використання страхових фондів. Влада в центрі з відповіддю не поспішала. Допомога приходила зі значним запізненням і не в необхідному розмірі. До того ж хліб розподілялося тільки між колгоспниками "за ознаками ставлення до праці та майнового стану". Одноосібники ніякої продуктової допомоги не отримували.

Однак, незважаючи на катастрофічне становище з їжею на селі, хлібозаготівлі продовжувалися. Листопадовий пленум у 1934 р. прийняв рішення про скасування з 1 січня 1935 р. карткової системи на хліб та деякі продукти. Цей факт Сталін представив як радикальну економічну реформу, спрямовану на розвиток в країні товарно-грошових відносин. Низькі карткові ціни він охарактеризував як "дар держави робочого класу". Положення ж в білоруському, як і в українському, селі, як і раніше залишалося вкрай складним.

Пам'ять[ред.ред. код]

Лауреат Нобелівської премії з літератури, письменниця Світлана Алексієвич, згадує, що коли вона маленька жила у своєї бабусі, то вона та інші сільські жінки завжди замовкали, коли проходили мимо будинку однієї жінки, про яку знали, що під час Голодомору вона з'їла своїх дітей... Її ніхто не засуджував, просто замовкали...

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Врублевский А.П., Протько Т.С. Из истории репрессий против белорусского крестьянства. 1929—1934. Минск: Навука і тэхніка, 1992.
  • Заерко А.Л. Побеги из ада (История белорусского крестьянства). СПб: Невский простор, 2003. – 302 с.
  • Лыч Г. Трагедыя беларускага сялянства. Мінск: Інстытут кіравання, 2003. – 268 с.
  • Протько Т.С. Становление советской тоталитарной системы в Беларуси (1917-1941 гг.). Минск: Тессей, 2003. – 688 с.
  • Сарокін А. Рэха эпохі крайнасцяў: Беларуская вёска ад Дэкрэта да Кодэкса аб зямлі (1917—1990-я гг.). Мінск: Права і эканоміка, 2005. – 304 с.

Примітки[ред.ред. код]