Аорист

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ао́рист (грец. αόριστος, букв. — «невизначений») — дієслівна форма, властива стародавнім мовам (грецькій, старослов'янській та ін.).

Слов'янські мови[ред.ред. код]

У давніх слов'янських мовах видо-часова форма означала нетривалу або разову дію, що виявляла себе до моменту мовлення (минулий час) і в момент мовлення вже не була актуальною. Самостійною формою дієслова минулого часу аорист виступає у південно-слов'янських мовах та у серболужицькій (західно-слов'янській мові). Сліди аориста залишилися в окремих західно-українських говірках.

Праслов'янська мова[ред.ред. код]

У праслов'янській мові існувало три способи утворення аористу: простий, сигматичний атематичний і сигматичний тематичний. Простий утворювали шляхом безпосереднього додання до основи інфінітива вторинних особових закінчень. Сигматичний атематичний аорист утворювали доданням до основи суфікса «-s-», а особові закінчення приєднувалися вже до цього суфікса. Сигматичний тематичний утворювали майже так само, тільки з тією різницею, що суфікс «-s-» приєднували не безпосередньо до основи, а до тематичного голосного, що йшов за основою. Останній спосіб є власно слов'янською іновацією, а перші два успадковані праслов'янською з праіндоєвропейської[1][2].

Старослов'янська мова[ред.ред. код]

Залежно від свого походження аорист змінювався за двома парадигмами. Від праслов'янської мови нею успадковані форми тематичного кореневого і сигматичного (із суфіксом -ш- (-ş-), який ще в праслов'янський період перейшов у -x-, що у відповідних фонетичних умовах дав -ш-) аориста. Особові форми обох типів аориста мали багато спільного, порівняймо:
Тематичний кореневий аорист

Однина Множина Двоїна
1 ос. могъ могомъ моговѣ
2 ос. може можете можета
3 ос. може могѫ можете

Сигматичний аорист

Однина Множина Двоїна
1 ос. знахъ знахомъ знаховѣ
2 ос. зна знасте знаста
3 ос. зна знаша знаста


У дієсловах з коренем на приголосний у праслов'янській мові замість суфікса -хъ- у сигматичному аористі частіше виступає суфікс -охъ-. Так утворився новий сигматичний аорист.

Однина Множина Двоїна
1 ос. несохъ несохомъ несоховѣ
2 ос. несе несосте несоста
3 ос. несе несоша несоста

У давньоруській мові від дієслів з основою або коренем на голосний утворювалися форми старого аориста (сътворихъ, видѣхъ), а від дієслів з основою на приголосний — форми нового аориста (рѣкохъ, несохъ, идохъ). До традиційних закінчень у 3-й особі однини і множини могло ще додаватися закінчення -ть: несеть, сьтворить, несошать, створишать. У мові українських грамот XIV—XV сторіччя форми аориста майже не вживалися. Протягом наступних століть їх інколи використовували як літературний прийом. У новій українській літературній мові аорист вживається для стилізації під давню мову:

«

Владимир князь перед народом
Убив старого Рогволода,
Потя народ, княжну поя,
Отиде в волості своя

Т. Шевченко

 »

Слово потя тут є формою аориста дієслова потяти («порубати»)[3], поя — формою дієслова пояти («пойняти», «захопити»)[4], а отиде — формою дієслова отъити (відійти).

Болгарська мова[ред.ред. код]

Болгарський аорист (минало свършено време) виражає здійснену дію в минулому. Утворюють аорист дієслова як недоконаного, так і доконаного виду — шляхом додавання до основи особових закінчень -х, -хме, -хте, -ха. Залежно від типу дієслова, між основою та закінченням можуть вживатися різні тематичні голосні. Приклади для слів чета («читаю») і лягам («лягаю»):

Особа Число
Однина Множина
Перша особа четох — «я читав»
легнах — «я ляг»
четохме — «ми читали»
легнахме — «ми лягли»
Друга особа чете — «ти читав»
легна — «ти ляг»
четохте — «ви читали»
легнахте — «ви лягли»
Третя особа чете — «він читав», «вона читала»
легна — «він ляг», «вона лягла»
четоха — «вони читали»
легнаха — «вони лягли»

Сербська мова[ред.ред. код]

Романські мови[ред.ред. код]

Германські мови[ред.ред. код]

У вигаданих мовах[ред.ред. код]

У мові квенья, вигаданій Дж. Р. Р. Толкіном існує категорія аориста. Там він являє собою загальновидовий[en] час чи простий теперішній час, що виражає загальні факти чи прості теперішні події[5].

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кузнецов П. С. Очерки по морфологии праславянского языка. — М. : КомКнига, 2006. — С. 103—106. — ISBN 5-484-00328-8.
  2. Schenker A. Proto-Slavic // The Slavonic Languages / Comrie B., Corbett G. — London, New York : Routledge, 1993. — P. 98. — ISBN 0-415-04755-2, ISBN 978-0-415-04755-5.
  3. Потяти // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Пояти // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Helge Kåre Fauskanger. Ardalambion. Quenya — The Ancient Tongue. The Verb.

Посилання[ред.ред. код]