Кабаліто-де-тотора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Очеретяні човни Кабалітос-де-тотора на пляжі Уанчако .

Кабаліто-де-тотора (ісп. caballito de totora), в множині кабалітос-де-тотора (ісп. caballitos de totora) — традиційні очеретяні гребні човни, які використовуються рибалками на тихоокеанському узбережжі Перу протягом останніх 3000 років, що підтверджено археологічними знахідками керамічних та металевих виробів із зображенням цих човнів[1].

Етимологія[ред. | ред. код]

Кабаліто в музеї Као. Перу

Ці човни отримали свою назву кабаліто-де-тотора (дослівно з іспанської — «очеретяні коники»), через асоціацію, яку викликає вигляд рибалок, що сидять верхи на човнах, відпихаючись ногами, щоб подолати хвилі океанського прибою[2]. Назва не є оригінальною, оскільки коні були завезені в Південну Америку лише після завоювання Імперії інків іспанськими конкістадорами на початку XVI ст. Оригінальна назва цих човнів — «туп» і «мучик», слова, що походять з мови, якою розмовляли носії культури Моче, але ці назви зникли ще в середині ХХ століття.

Історія[ред. | ред. код]

Кабаліто з гребцем і пасажиром. Позолочений метал. ~ 500 р. н. е.

Археологічні дані з території узбережжя Перу доводять, що човни, ідентичні по формі сучасним човнам кабаліто-де-тотора використовувались тубільними індіанцями ще три тисячі років тому.

Зображення цих човнів збереглись на керамічних і металевих виробах доколумбових і, навіть доінківських цивілізацій, що існували на тихоокеанському узбережжі Перу — зокрема культури Моче, що існувала приблизно з 100 по 700 рік і культури Чиму, що існувала з 900-х років до 1470 року, коли її було остаточно завойовано імперією інків[3]. Центр обох цих культур розташовувався в районі сучасного міста Трухільйо, неподалік від Уанчако.

Цікаво, що на цих стародавніх зображеннях кабаліто-де-тотора використовується саме так, як це робиться і сьогодні — на човні сидить або одна людина, що займається риболовлею, або двоє пасажирів, що кудись пливуть.

Опис[ред. | ред. код]

Перевезення пасажира на кабаліто-де-тотора. Малюнок 1839 р.

Кабаліто-де-тотора виготовляють з куги Schoenoplectus californicus  підвиду тотора (Schoenoplectus californicus subsp. Tatora), що використовувався для будівництва човнів подібної форми ще доколумбовими південноамериканськими цивілізаціями. Ніс човна загострений і вигнутий вгору, корма ширша і пласка. Човни формуються за допомогою мотузок зі зв'язок очерету і зазвичай мають довжину від 4,5 до 5 метрів і ширину від 0,6 до 1 м. Вага човна варіюється від 47 до 50 кг, і він може витримати до 200 кг корисного навантаження[1]. Човен приводиться в рух за допомогою дволопатевого весла з розщепленого бамбука, подібного до весла каяка і рибалки віддалялися на ньому на відстань до 30 кілометрів від узбережжя.

Сучасний кабаліто-де-тотора в Уанчако, Перу

Традиційно кабаліто-де-тотора використовувався індіанцями для риболовлі, за допомогою цих човнів вони встановлювали і збирали в океані риболовні сітки. Стандартний човен розрахований на одного рибалку, який сидить зверху на корпусі човна, при цьому відділення (ємність) на кормі використовується для складання сіток і улову. Проте човен може витримати до двох-трьох осіб, і таким чином, слугувати для перевезення пасажирів. В цьому випадку пасажир сідає у відділення на кормі, де зазвичай зберігається риболовний крам.

Оскільки при будівництві човна не використовуються гідроізоляція, човни досить швидко розмокають і потребують регулярної просушування. Тому місцеві рибалки тримають одночасно два або три човни. Поки один використовується в морі, інші просихають на пляжі[2]. Строк життя човна не перевищує 2-3 місяців.

Протягом століть рибалки внесли мінімальні зміни в основні конструкції очеретяних човнів. На пляжі Піментел, недалеко від міста Чиклайо, сучасні майстри додали пінополістирол, щоб надати човну більш симетричної форми та створити водонепроникний плавучий відсік[2].

Човни з куги тотора під назвою «бальса» також будують індіанці народністей Уру та Аймара на озері Тітікака високо в горах Перу, але у них інша форма і за розмірами човни бальса значно перевищують кабаліто-де-тотора[2]. З 2016 року куга тотора віднесена до національної культурної спадщини Перу[3].

Болота Уанчако[ред. | ред. код]

Болота Уанчако неподалік від Трухільо, Перу.

Болота Уанчако, що яскраво-зеленою смугою тягнуться неподалік від океанського узбережжя — це екологічний парк, розташований на відстані близько 14 км на північний захід від історичного центру Трухільйо в Перу. Тут ще з давніх часів збирали сировину для будівництва човнів кабалітос-де-тотора, які ще з часів культури Моче використовувалися для риболовлі.

Сьогодні болота екологічного парку Уанчако дозволено використовувати лише для збору очерету тотора рибалками з Уанчако, які досі використовують очерет з цих боліт для виготовлення своїх рибальських човнів кабалітос-де-тотора[4].

Поточне використання[ред. | ред. код]

Серфер на кабаліто-де-тотора

Сьогодні особливою популярністю користуються човни кабаліто-де-татора рибалок з міста Уанчако (Huanchaco) на узбережжі Тихого океану, але їх також використовують в багатьох інших прибережних регіонах Перу.

Крім рибалок, останнім часом кабаліто-де-тотора використовуються також любителями відпочинку і розваг, які катаються на цих човнах на прибережних океанських хвилях. Сучасні серфери не сидять на кабаліто, а стоять на них, як на серферній дошці або на SUP і використовують не традиційне дволопатеве весло, а довге однолопатеве, схоже на весло для сапсерфінгу.

Беручи до уваги підтверджений вік кабаліто-де-тотора, катання на хвилях на цих човнах можна віднести до найдавнішої форми серфінгу. В даний час у світі серфінгу ведуться певні дискусії щодо того, чи можна катання на хвилях на кабаліто-де-тортора віднести до перших варіантів цього виду спорту чи ні[1].


Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в SurferToday.com, Editor at. What are Caballitos de Totora?. Surfertoday (en-us). Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 12 лютого 2021. 
  2. а б в г Kolasinski, Andrew (20 липня 2011). Caballitos de Totora: Traditional Fishing in Peru. How to Peru. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 24 січня 2020. 
  3. а б PERÚ, Empresa Peruana de Servicios Editoriales S. A. EDITORA. Totora reed declared cultural heritage in Peru. andina.pe (ісп.). Архів оригіналу за 18 липня 2021. Процитовано 12 лютого 2021. 
  4. 2 de Febrero: Día Mundial de los Humedales / Ambiente Ecológico WWW. www.ambiente-ecologico.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 лютого 2021. 

Джерела[ред. | ред. код]