Колос Родоський
| Колос Родоський | |
|---|---|
 | |
|
36°27′03″ пн. ш. 28°13′40″ сх. д. / 36.451111000027772491° пн. ш. 28.22777800002777937° сх. д.Координати: 36°27′03″ пн. ш. 28°13′40″ сх. д. / 36.451111000027772491° пн. ш. 28.22777800002777937° сх. д. | |
| Тип |
втрачена скульптура[d] колосальна статуяd і сім чудес світу[d] |
| Країна |
 Греція |
| Розташування | Давній Родосd |
| Архітектор | Харес Ліндоськийd |
| Матеріал | бронза |
| Висота | 33 м |
| Ідентифікатори й посилання | |
| Structurae | 20002409 |
  Колос Родоський (Греція) | |
 | |
 Колос Родоський у Вікісховищі | |
Коло́с Ро́доський (грец. Κολοσσός της Ρόδου, лат. Colossus Rhodi) — величезна статуя грецького бога Сонця Геліоса, споруджена між 292 та 280 роками до н. е. на вході до гавані острова Родос, Греція, учнем Лісіппа Харесом[en] із Ліндоса. Статуя вважалася одним із Семи Чудес Античного Світу: за час свого існування вона була найвищою статуєю світу, висотою 70 ліктів (близько 30 м). Колос зруйнувався у 226 році до н. е. внаслідок землетрусу.
Вигляд і конструкція[ред. | ред. код]
Античні джерела вказують на надзвичайно великі розміри Колоса, проте жодне не описує зовнішність скульптури. Згідно з Плінієм Старшим, як він згадує у «Природничій історії», статуя була заввишки 70 ліктів — від 32 до 33 м. Пальці її рук були такі великі, що обхопити навіть один могли хіба що кілька людей. Страбон, близький сучасник Плінія, також писав про статую у своїй «Географії». Проте обидва автори жили за два століття після зруйнування Колоса і могли судити про нього лише з залишків[1]. У II столітті н. е. Лукіан жартував, що Колоса Родоського, як і Александрійський Фарос, можна побачити з Місяця[1].
Філон і Пліній вказували, судячи із залишків статуї, що всередині вона мала основу з заліза та кам'яних блоків. Філон також згадував, що всередині статуя складніша, ніж ззовні, а Пліній писав, що після зруйнування вона виявилася порожнистою[2].
Основою для статуї слугував круглий або багатокутний мармуровий постамент заввишки 3-4,5 м та завширшки близько 18 м. Всередині її підтримував каркас із залізних балок. Принаймні до колін Колоса стабілізували кам'яні блоки. Бронзове облицювання, судячи з можливостей металургії того часу, складалося з багатьох квадратних пластин близько 1,5 м завдовжки і завширшки та завтовшки близько 2 см. Пластини тоншали доверху і вгорі статуї були завтовшки близько 0,5 см. Вони могли мати загнуті всередину краї, якими й скріплювалися між собою за допомогою заклепок[2].
За європейського середньовіччя та Відродження Колос часто описувався як статуя, що стоїть, широко розставивши ноги: кожна спирається на розділені водою пристані. Сучасні історики вважають, що така конструкція неможлива. Якщо висота Колоса справді була близько 30 м, то ноги мали би бути розставлені на 198 м. А вищу статую розставлені ноги не могли б утримати. До того ж вона не вистояла б супроти сильних вітрів свого регіону. Той факт, що багато джерел свідчать про злам статуї в колінах після землетрусу, дає підстави вважати, що Колос стояв на одному березі[1].
На можливе розташування Колоса вказують кругле коло блоків з пісковику в основі форту святого Миколая, та мармурові блоки в ньому[3]. Археолог Урсула Веддер припускає, що Колос розташовувався не в гавані, як його зазвичай зображають, а стояв на пагорбі, що був частиною Родоського Акрополя, звідки відкривався вид на порт. Руїни великого храму, який традиційно вважався присвяченим Аполлону, розташовані на найвищій точці пагорба. Веддер вважає, що споруда насправді була святилищем Геліоса, а частина її величезного кам’яного фундаменту могла б слугувати опорною платформою для Колоса[4].
Використовуючи відомі зображення Геліоса як зразок, історики мистецтва вважають, що Колос, ймовірно, був фігурою оголеного чоловіка, з голови якого виходять промені. Неможливо встановити в якому положенні перебували руки, хоча римські статуї пізнішого часу зображають Геліоса з піднятою правою рукою, що іноді тримає смолоскип. Більшість художніх зображень статуї розміщують її в гирлі порту як орієнтир для судноплавства. Цілком імовірно, що Колос був побудований поруч із храмом, присвяченим Геліосу, проте на острові не знайдено жодних залишків храму чи святилища цього бога[1].
Історія[ред. | ред. код]
Передумови будівництва[ред. | ред. код]
Після швидкої смерті Александра Македонського у 323 році до н. е. відсутність єдиного спадкоємця престолу породила численні міжусобні війни між його полководцями. Урешті-решт, імперія Александра розпалася на чотири частини, а Родос відділився та увійшов у союз із Птолемеєм Сотером, тодішнім завойовником Єгипту. Союз контролював значну частину торгових шляхів у східному Середземномор'ї, включно із виходом до Егейського моря[5].
У 305 році до н. е. військо Антигона Одноокого, повелителя на чолі з його сином, Деметрієм I, «завойовником міст», узяло в облогу Родос з армією чисельністю 30 000 осіб. Проте місто було добре укріплене, і Деметрію довелося будувати високі облогові вежі, щоб дістатись на мури міста. Погані погодні умови, хитрість та запеклий опір родосців ніяк не сприяли завоюванню міста[1][5].
У 304 році до н. е. Птолемей відправив свій флот на допомогу місту і Деметрію довелось поспішно відступити, залишивши майже все військове обладнання[6]. Щоб відсвяткувати перемогу, родосці продали військові трофеї за 300 талантів[7] і на вторговані гроші вирішили збудувати грандіозну статую своєму заступнику, богу Сонця Геліосу[6].
Будівництво[ред. | ред. код]
Місце для статуї підібрали на вході у гавань до острова Родос. Геліос був не просто особливо шановним божеством на острові — він вважався і його творцем. За переказом, не маючи присвяченого йому місця, сонячний бог підняв острів на своїх руках з морської глибини.
Спорудження монумента доручили відомому скульптору Харесу із Ліндоса, учню прославленого Лісіппа, який був улюбленим митцем Александра Македонського. Раніше Харес уже спорудив 22-метрову статую Зевса у Таранто[8]. На спорудження статуї Геліоса йому знадобилося 12 років: з 294 по 282 до н. е.[1]
Залишається неясним які саме методи Харес використав для побудови Колоса. У трактаті Філона припускається, що його створили особливим чином, відмінним від більшості статуй. Робота велася за частинами, що приховувалися штучним пагорбом. Коли нижня частина була готова, її засипали землею, на якій розташовували все необхідне для створення вищої частини, і так, поки вся статуя не була завершена, після чого її розкопали[1]. Таким чином на кінець будівництва статую приховував насип заввишки близько 30 м і діаметром 90 м зі схилом у 30°. Можливо, для будівництва Колоса використали залишені військом Деметрія облогові вежі. Так, відомо про наявність вежі заввишки саме 30 м[2].
Проте Філон писав про це через понад 100 років після того, як Колос був побудований. Судячи з шести ливарних ям, знайдених на Родосі, острів був важливим центром обробки бронзи в стародавньому світі. Попри це, історики мистецтва досі не мають остаточної відповіді щодо того, як був відлитий чи зібраний масивний Колос[1].
Після зруйнування[ред. | ред. код]
У порівнянні з іншими Чудесами Світу Колос Родоський простояв небагато — лише 54 роки. У 226 році до н. е. він був зруйнований землетрусом: від сильних поштовхів надламалися коліна статуї, вона звалилася вниз. Частини бронзового тіла бога Сонця протягом сторіч покоїлися на землі, породжуючи різні легенди. В 654 році н. е. арабський намісник, який правив на острові, продав уцілілі частини бронзового облицювання статуї до Сирії. Для їх перевезення було потрібно 900 верблюдів[1].
Італійський паломник Ніколас де Мартоні, який відвідав Родос між 1394 і 1395 роками, записав місцеву розповідь про Колоса: «У стародавні часи було велике диво, гігантський ідол, настільки величний, що, як кажуть, він однією ногою стояв на пристані, де тепер церква святого Миколая, а другою — на кінці іншої пристані, де вітряні млини». Вірогідно, що саме звідси походить поширене уявлення начебто Колос стояв, розставивши ноги, а між ними пропливали кораблі[1].
В районі 1464-1467 років хрестоносці збудували на місці церкви святого Миколая форт[9][10], у конструкції якого можливо збереглася кам'яна основа Колоса[3].
Вплив на культуру[ред. | ред. код]
Колоса зображали такі європейські митці, як Мартен ван Хемскерк (1570)[11], Жерар де Йоде (бл. 1580)[12], Антоніо Темпеста (1608)[13], Атанасій Кірхер (1679)[14], Ален Манессон Малле (1683)[15], Якоб Ендерлін (1686)[16], Бернард Ротьє (1828)[17], Фердинанд Кнаб (1886)[18].
Статуя Свободи, встановлена 1886 року на острові біля Нью-Йорка, розмірами та виглядом наслідує Колоса Родоського[19]. В 1883 році американська поетеса Емма Лазарус написала сонет «Новий Колос», присвячений ще не збудованій статуї Свободи. 20 років по тому, у 1903 він був вигравіюваний на бронзовій пластині й прикріплений на стіні в музеї, що знаходиться в п'єдесталі статуї[20].
Наприкінці XIX ст. образ Колоса використовувався в карикатурах як символ імперіалізму. Цю тенденцію започаткував з 1892 року малюнок англійського карикатуриста Едварда Лінлі Семборна, на якому в подобі Колоса зображений британський бізнес-магнат Сесіль Родс, що стоїть на Африканському континенті[21].
Див. також[ред. | ред. код]
- Колоси Мемнона
- Колоси Рамзеса II в Абу-Сімбелі
- Колос Костянтина
- Колос Нерона
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л Rise of the Colossus, one of the seven wonders of the ancient world. History (англ.). 12 грудня 2018. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
- ↑ а б в Ceccarelli, Marco (23 листопада 2007). International Symposium on History of Machines and Mechanisms: Proceedings HMM2004 (англ.). Springer Science & Business Media. с. 69–85. ISBN 978-1-4020-2204-3. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
- ↑ а б Internet Archive, Paul (2014). The Seven Wonders of the Ancient World. Abingdon, Oxon ; New York : Routledge. с. 21–149. ISBN 978-1-317-86885-9.
- ↑ Presseportal: Gruner+Jahr, P.M. History - Koloss von Rhodos: Standort entdeckt! Exklusiv in P.M. HISTORY: Sensationelle Theorie der Münchner Archäologin Vedder. web.archive.org. 11 травня 2008. Архів оригіналу за 11 травня 2008. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ а б Felthousen-Post, Cyn. The Colossus at Rhodes. History Daily (англ.). Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
- ↑ а б Hölbl, Günther (1 лютого 2013). A History of the Ptolemaic Empire (англ.). Routledge. с. 22. ISBN 978-1-135-11983-6. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
- ↑ Rich, Dr John; Shipley, Graham (7 жовтня 2020). War and Society in the Greek World (англ.). Routledge. ISBN 978-1-000-15880-9. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
- ↑ Wire, Elinor De; Reyes-Pergioudakis, Dolores (2010). The Lighthouses of Greece (англ.). Pineapple Press Inc. с. 7–8. ISBN 978-1-56164-452-0. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ Saint Nicholas Fort. Medieval Town of Rhodes (амер.). Процитовано 6 вересня 2020.
- ↑ katerina. The fortress and the Windmill of Agios Nikolaos - Rhodesinfo.gr | Rhodes Travel Guide. www.rhodesinfo.gr (en-gb). Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 6 вересня 2020.
- ↑ MeisterDrucke. Colossus of Rhodes, 1570 by Maerten van Heemskerck (#839172). MeisterDrucke (англ.). Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ Ub Salzburg Graphikindex. www.ubs.sbg.ac.at. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ Kolos van Rhodos, Antonio Tempesta, 1608. Rijksmuseum (нід.). Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ From the collection of Roger Wagner, Athanasius (1679). Turris Babel, sive Archontologia qua Primo Priscorum post diluvium hominum vita, mores rerumque gestarum magnitudo, Secundo Turris fabrica civitatumque extructio, consusio linguarum, inde gentium transmigrationis.... Janssonio-Waesbergiana.
- ↑ Allain Manesson Mallet, Description de l'Univers, t. 2, Paris, Denys Thierry, 1683, pl. CXXVII.
- ↑ [ENDERLIN, Jacob]. Archipelagus Turbatus, Oder Deß Schönen Griechen-Lands..., Augsburg, Jacob Enderlin, MDCLXXXVI [=1686]. - TRAVELLERS' VIEWS - Places – Monuments – People Southeastern Europe – Eastern Mediterranean – Greece – Asia Minor – Southern Italy, 15th -20th century. eng.travelogues.gr. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ ROTTIERS, Bernard Eugène Antoine. Description des Monumens de Rhodes, dediée à sa majesté le Roi des Pays-Bas, Mme V. A. Colinez, Brussels, 1830 - Monumens de Rhodes [Λεύκωμα], Mme V. A. Colinez, Brussels, 1828. - TRAVELLERS' VIEWS - Places – Monuments – People Southeastern Europe – Eastern Mediterranean – Greece – Asia Minor – Southern Italy, 15th -20th century. eng.travelogues.gr. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ The Colossus of Rhodes from a series of the Seven Wonders of the Ancient World... | 1st Art Gallery. www.1st-art-gallery.com (англ.). Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ The Colossus of Rhodes and the Statue of Liberty. GreekReporter.com (амер.). 26 грудня 2014. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ Cairns Collection of American Women Writers, Bette Roth (1995). Emma Lazarus in her world : life and letters (вид. 1st ed). Philadelphia: Jewish Publication Society. с. 3. ISBN 0-8276-0516-1. OCLC 31865709. Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ Scully, Richard. 'Constructing the Colossus: the Origins of Linley Sambourne's Greatest Punch Cartoon'. International Journal of Comic Art, Volume 14, Number 2, Fall 2012, pp.120-142. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Колос Родоський |
- The Colossus of Rhodes, a wonder of the ancient world — Путівник Родоса [Архівовано 31 грудня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
- Peter A. Clayton, Martin Price. The seven wonders of the ancient world. [Архівовано 28 червня 2014 у Wayback Machine.] — Routledge, 1988. — 178 с. — ISBN 0-415-05036-7
- The Colossus of Rhodes, the bronze wonder of the ancient world [Архівовано 13 листопада 2021 у Wayback Machine.]
|
| |||||||||
