Александрійський маяк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Александрійський маяк
Lighthouse - Thiersch.png
Реконструкція археолога Германа Тіершрома (1909)
31°12′51″ пн. ш. 29°53′06″ сх. д. / 31.21416700002777844° пн. ш. 29.885000000027780231° сх. д. / 31.21416700002777844; 29.885000000027780231Координати: 31°12′51″ пн. ш. 29°53′06″ сх. д. / 31.21416700002777844° пн. ш. 29.885000000027780231° сх. д. / 31.21416700002777844; 29.885000000027780231
Тип споруди маяк і втрачена споруда
Розташування Стародавній ЄгипетАлександрія
Архітектор Сострат Книдський
Засновник Птолемей I Сотер
Кін. будівництва приблизно 280-ті роки до н. е.
Зруйновано 1303/1323
Висота 137 м
Стиль Hellenistic architecture[d]
Епонім Фарос
Александрійський маяк. Карта розташування: Єгипет
Александрійський маяк
Александрійський маяк (Єгипет)
Александрійський маяк у Вікісховищі?

Александрійський маяк або Фароський маяк — одне з Семи чудес стародавнього світу, маяк, що знаходився на острові Фарос (сьогодні мис в межах міста Александрія у Єгипті). Завдяки своїй висоті й системі вогнів, він гарантував морякам безпечне плавання у Велику гавань Александрії. Упродовж всього існування маяк був третьою найвищою спорудою на Землі (після пірамід Хеопса та Хафри).

Історія[ред. | ред. код]

Залишки маяка на дні Александрійської гавані
Комп'ютерне відтворення Александрійського маяка
Маяк на монетах, що були викарбувані в Александрії у другому столітті (1: зворотна сторона монети Антоніна Пія і 2: зворотна сторона монети Коммода).

Після завоювання Єгипту у 332 році до н. е. Александр Македонський вирішив заснувати там нову столицю, що була названа на його честь Александрією.

Місце для нового міста обиралося ретельно. Замість того, щоб заснувати його у дельті Нілу, було обрано район, розташований за двадцять миль на захід, щоб мул і бруд, принесені річкою, не засмічували міську гавань. Південна околиця міста закінчувалася озером Мареотіс. Після того, як був побудований канал між озером і Нілом, місто мало дві гавані: одна для руху по Нілу, інша для середземноморської морської торгівлі. Александр помер близько 323 року до н.е, і будівництво міста завершувалося Птолемеєм II. За його правління Александрія досягла багатства і процвітання.

У міру розвитку судноплавства й морської торгівлі все гостріше відчувалася потреба у маяку, який серед підводних скель і мілин вказував би суднам безпечний шлях в Александрійську гавань. Тому у 290 році до н. е. на східному краї острова Фарос, що лежав у морі на відстані 7 стадій (1290 м), правитель Єгипту Птолемей наказав побудувати величезний маяк. Творцем цього шедевру інженерного та архітектурного мистецтва вважається Сострат Кнідський. Роботи тривали трохи більше 20 років, і в підсумку Александрійський маяк став першою в світі будовою подібного типу і найвищою будівлею античного світу, крім пірамід Гізи. Cистема сигнальних вогнів на маяку з'явилася лише в I столітті до н. е.

Цей маяк був і фортецею-форпостом Александрії, і пунктом спостереження, оскільки з його верхівки спостерігали за флотом ворогів, який наближався до міста. На башті розміщувалися технічні пристрої: флюгери, годинники, астрономічні прилади та ін. Сострат Кнідський задля увіковічнення самого себе, порушив указ Птолемея: на підставі маяка написав: «Сострат, син Декстифона з Книду, присвятив богам-рятівникам заради мореплавців». Напис він прикрив шаром штукатурки, на якій вирізав ім'я Птолемея Сотера. Сострат сподівався, що в майбутньому, після його смерті, коли штукатурка обвалиться, всі знатимуть, хто насправді збудував маяк.

Фароський маяк висвітлював шлях мореплавцям протягом більше 1500 років. Але потужні підземні поштовхи в 365, 956 і 1303 роках н. е. сильно пошкодили будівлю, а потужний землетрус 1326-го року остаточно зруйнував цю одну з найбільших архітектурних споруд світу.

У середні віки залишки подіуму Александрійського маяка були вбудовані в турецьку фортецю Кайтбей, що потім була перетворена на єгипетський військовий форт.

У 1994 році останки Александрійського маяка були виявлені археологами, а згодом образ будівлі був відновлений за допомогою комп'ютерного моделювання. Проте дістатися до безпосередніх залишків маяка неможливо навіть вченим-археологам унаслідок їх перебування під пізнішими спорудами.

Опис та характеристики[ред. | ред. код]

Висота маяка була 120-137 м, а його світло було видно на відстані 60 км (за іншими свідченнями, до 100 км). Нижня частина являла собою чотиригранну призму 60-метрової висоти з квадратною основою, довжина сторони якої становила 30 м. У внутрішніх приміщеннях зберігався різний інвентар, а плоский дах, прикрашений по кутках величезними статуями Тритона, служив основою середньої частини. Це була 40-метрова восьмигранна призма-вежа, облицьована білим мармуром. Верхня (третя) частина маяка була споруджена у формі циліндричної колонади — 8 колон несли купол, увінчаний 7-метровою бронзовою фігурою повелителя морів Посейдона. Джерелом світла служило велике багаття, що постійно підтримувалося. Яким чином досягалася яскравість і дальність свічення досі не встановлено. За однією з версій, цей ефект досягався за допомогою величезних дзеркал з полірованої бронзи або скла. За іншою — завдяки використанню прозорих шліфованих каменів-лінз.

Згідно з історичними записами, маяк також славився оздобленням споруди у вигляді високих жіночих фігур, зроблених із позолоченої бронзи. За переказами, це були не просто статуї, а автомати, що час від часу рухалися завдяки схованим усередині механізмам. Одні показували силу вітру і морських хвиль, пересуваючи великі золоті стрілки на величезних синіх циферблатах. Інші, повертаючись, вказували напрямок вітру або слідували руками за рухом Сонця і Місяця. Жінки-автомати стояли також біля великого водяного годинника — клепсидри та били у дзвони. А в туман і негоду вони сурмили у зігнутий золотий ріг, попереджаючи мореплавців про небезпечну близькість мілин і підводні скелі.

Вплив[ред. | ред. код]

Зв'язок назви маяка з його з функцією виявився настільки міцним, що слово «Фарос» (грец. Φάρος) стало коренем слова «маяк» у французькій, італійській, іспанській і румунській мовах.

Припускають, що від грец. Φάρος походить і рідковживане українське слово «парус» («промінь»)[1][2].

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Peter A. Clayton, Martin Price. The seven wonders of the ancient world. — Routledge, 1988. — 178 с. — ISBN 0-415-05036-7
  • The Seventy Wonders of the Ancient World. The Great Monuments and How They Were Built. — М: Издательство Астрель, 2004. — 304 с. — ISBN 5-271-10388-9
  • Все о чудесах света. Атлас-справочник. Сн.-Петербург, «Кристалл», 2007. — С. 12—13. — ISBN 978-5-9603-0081-0. (рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Парус // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.

Посилання[ред. | ред. код]