Хабенський Костянтин Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Костянтин Хабенський)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костянтин Хабенський
рос. Константин Юрьевич Хабенский
Костянтин Хабенський на своєму творчому вечорі
Костянтин Хабенський на своєму творчому вечорі
Ім'я при народженні Костянтин Юрійович Хабенський
Народився 11 січня 1972(1972-01-11) (46 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Національність росіянин
Громадянство Росія Росія
Діяльність актор
Alma mater Російський державний інститут сценічних мистецтв
Роки діяльності з 1994
IMDb ID 0450975
Нагороди та премії
Народний артист Росії
Заслужений артист Росії — 2006

Костянтин Хабенський у Вікісховищі?

Костянтин Юрійович Хабенський (* 11 січня 1972, Ленінград, СРСР) — російський актор театру та кіно, народний артист Росії (2012)[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Костянтин Хабенський народився 11 січня 1972 у Ленінграді. 1981 року разом з сім'єю переїхав до Нижньовартовська, де прожив 4 роки. 1985 року сім'я повернулася в Ленінград. Закінчивши 8 класів, Хабенський вступив до технікума авіаційного приладобудування та автоматики, але після 3 курсу забрав документи, усвідомивши, що технічна спеціальність не для нього. Працював натирачем, двірником, вуличним музикантом, монтувальником в театрі-студії «Субота».

1990 року Хабенський вступив до Ленінградського державного інституту театру, музики та кінематографії (ЛГІТМіК) (майстерня В. М. Фільштинського). За роки навчання зіграв у числі великих ролей: Ломова у водевілі «Жарти» А. П. Чехова, кілька ролей у постановці «Час Висоцького», канатохідця Матті в «Дорозі» по Ф. Фелліні, Чебутикіна в «Трьох сестрах». Випускна робота — Естрагон (Гого) у постановці Ю. Бутусова «В очікуванні Годо». 1994 року зіграв першу, невелику роль у кіно («На кого Бог пошле»).

В 1995, закінчивши ЛДІТМіК, Костянтин був прийнятий в Експериментальний театр «Перехрестя», де прослужив один рік. Одночасно працював на регіональному телебаченні ведучим відділу музичних та інформаційних програм.

В 1996 Хабенський перейшов у московський театр «Сатирикон» ім. А. І. Райкіна. Тут молодий актор був зайнятий переважно на других ролях. Серед його робіт — спектаклі «Тригрошова опера» та «Сірано де Бержерак». 1998 року він знявся одразу в трьох картинах: у російсько-угорській детективно-фантасмагоричній мелодрамі Томаша Тота «Наташа», соціальній драмі А. Ю. Германа «Хрустальов, машину!» і мелодрамі Дмитра Месхієва «Жіноча власність». За роботу в картині Дмитра Месхієва Хабенському була присуджена премія в номінації «Найкраща чоловіча роль» на Гатчинському кінофестивалі «Література і кіно». Незабаром Костянтин зіграв невелику роль у трилері Миколи Лебедєва «Шанувальник». Наступною помітною роботою в кіно стала головна роль у драмі Володимира Фокіна «Будинок для багатих».

Популярність Хабенському приніс серіал «Вбивча сила»[2]; телеглядачі запам'ятали його як Ігоря Плахова. Тим часом тривала і його робота в театрі: з 1996 Хабенський виступав на сцені Театру імені Ленсовєта, де грав головну роль у виставі «Калігула». Серед інших робіт актора: Дурник Карл в «Войцеку» Г. Бюхнера, Естрагон у виставі «В очікуванні Годо» С. Беккета, Валентайн в «Поживемо — побачимо» Б. Шоу.

Сьогодні Костянтин Хабенський входить в трупу МХТ ім. Чехова. Ще однією помітною роботою в кіно стала роль Саші Гур'єва у фільмі Філіпа Янковського «У русі». Співпраця з Ф. Янковським продовжилося у фільмі «Статський радник» (Грін).

Найбільшу популярність Хабенському принесли фільми «Нічний дозор» та «Денний дозор». Персонаж фільму Антон Городецький став однією з найвідоміших ролей Хабенського. У 2006 актор знявся в картині «Час пік» за романом Єжи Ставінського. В останні роки актор багато працює в кіно: зіграв Олександра Колчака у фільмі «Адмірал» та Костю Лукашина у «Іронії долі. Продовження», 2010 року знявся в головній ролі у фільмі «Викрутаси» режисера Левана Габріадзе, 2011 року — в ролі Олексія турбіна в телесеріалі «Біла гвардія».

Хабенський — засновник благодійного фонду для дітей, хворих на рак. На церемонію свого нагородження званням «Народний артист Росії» він прийшов у Кремль з саморобним значком «Діти поза політикою». За словами актора, тим самим він хотів привернути увагу до проблем дітей-сиріт у зв'язку з «законом Діми Яковлева», відповіддю російського уряду на «закон Магнітського».[3]

З 2010 року Костянтин почав відкривати студії творчого розвитку по всій Росії. Студії з'явилися в містах: Воронеж, Казань (дві студії)[4], Санкт-Петербург (дві студії), Новосибірськ, Уфа[5], Нижній Тагіл, Єкатеринбург (дві студії)[6], Перм (дві студії). Влітку 2012 в Єкатеринбурзі пройшов загальний збір всіх «Театральних студій при благодійному фонді Костянтина Хабенського» під назвою «Оперення 2012». «Оперення 2013» пройшло в Уфі[7]. Фестиваль «Оперення 2014» пройшов в Казані[8].

Особисте життя[ред. | ред. код]

З 12 січня 2000[9] перебував у шлюбі з журналісткою однієї з радіостанцій Санкт-Петербурга Анастасією Смирновою (31 березня 1975, Ленінград — 1 грудня 2008, Лос-Анджелес, США)[9][10]. Анастасія знялася у фільмах Лінії долі, 2003 (журналістка), Вбивча сила-5, 2003 (перекладачка), Sapiens, 2004 (короткометражний), 9 місяців, 2006 (прес-секретар)[9]. 1 грудня 2008 після річного лікування у Лос-Анджелесі Анастасія померла від пухлини головного мозку, поховали 15 грудня 2008 року на Троєкуровському кладовищі Москви[9].

Від шлюбу з Анастасією у Костянтина є син Іван Хабенський (25 вересня 2007[11])..

Другий шлюб — влітку 2013 року одружився на актрисі МХТ Ользі Литвиновій.[12]

Дружить довгі роки з однокурсниками по ЛДІТМіК Михайлом Пореченковим[13] та Андрієм Зібровим.

Сім'я[ред. | ред. код]

  • Батько — Юрій Аронович Хабенський (1946–2004) був інженером-гідрологом, потім аудитором, помер від раку, діагноз йому поставили, коли син почав зніматися в Нічному дозорі[14][15][16].
  • Мати — Тетяна Геннадіївна Хабенська (Нікуліна) за фахом інженер-гідролог[15], була викладачем математики, в Нижньовартовську працювала в будівельній лабораторії[10][15][16].
  • Старша сестра — Наталія Юріївна Хабенська — співачка, солістка Санкт-Петербурзького Єврейського музичного ансамблю, 2000 року був дует «Маргаритки» з Надією Чермантеєвою[15][17][18].

Творчість[ред. | ред. код]

Ролі в театрі[ред. | ред. код]

Театр на Крюковому каналі[ред. | ред. код]

Театр «Сатирикон»[ред. | ред. код]

Театр «Фарси»[ред. | ред. код]

Театр ім. Ленсовєта[ред. | ред. код]

Антреприза

МХТ ім. А. П. Чехова[ред. | ред. код]

Музично-літературні проекти

Ролі в кіно[ред. | ред. код]

  1. 1994 — На кого Бог пошле — пішохід в окулярах (епізод)
  2. 1997 — Наташа — Ференц, студент
  3. 1998 — Хрустальов, машину! — диригент
  4. 1999 — 2005 — Вбивча сила — Ігор Плахов
  5. 1999 — Жіноча власність — Андрій Калінін
  6. 1999 — Шанувальник — Стас, водій
  7. 2000 — Агент національної безпеки-2 (серії 16, 17. «Людина без обличчя») — Рашид
  8. 2000 — Будинок для багатих — Юрій Сапожников
  9. 2000 — Імперія під ударом (серія 2. «Блакитний конверт», серія 11. "Батіг ") — Гершуні
  10. 2001 — Розповідь про Федота-стрільця — мужичок-баяніст
  11. 2001 — Механічна сюїта — Едуард
  12. 2002 — У русі — Олександр Гур'єв
  13. 2002 — Життя та смерть Петра Аркадійовича Столипіна (документальний фільм) — Д. Богров — вбивця П. А. Столипіна
  14. 2003 — Особливості національної політики — Георгій
  15. 2003 — Лінії долі — Костянтин, музикант
  16. 2003 — Жіночий роман — Кирило
  17. 2004 — Нічна Варта — Антон Городецький
  18. 2004 — Бухта Філіпа — Філіп Ронін
  19. 2004 — Свої — Лівшиць, політрук
  20. 2004 — Богиня: як я полюбила — Полосуєв
  21. 2005 — Справа про «Мертві душі» — Чичиков
  22. 2005 — Денна Варта — Антон Городецький
  23. 2005 — Єсенін — Лев Троцький
  24. 2005 — Бідні родичі — Едуард Лєтов
  25. 2005 — Загибель імперії (серія 2. «Чорний голуб») — Лозовський
  26. 2005 — Статський радник — Грін (Григорій Грінберг)
  27. 2006 — Зв'язок — камео
  28. 2006 — Час пік — Костянтин Архипов
  29. 2007 — Російський трикутник — Денис Мальцев
  30. 2007 — Іронія долі. Продовження — Костянтин Лукашин
  31. 2008 — Особливо небезпечний — «екс-термінатор» (колишній підривник)
  32. 2008 — Адмірал — Олександр Васильович Колчак, адмірал
  33. 2008 — Домовик — Антон Праченка, письменник
  34. 2009 — Чудо — Микола Артем'єв
  35. 2009 — Степан Разін (фільм не був завершений)
  36. 2011 — Викрутаси — В'ячеслав Колотилов
  37. 2011 — Шпигун, вийди геть! — Поляков, радянський дипломат
  38. 2011 — РаспутінАрон Симанович
  39. 2012 — Небесний суд — Андрій, прокурор першого ступеня
  40. 2012 — Біла гвардія — Олексій Турбін
  41. 2012 — Казка. Є — Словник
  42. 2013 — Географ глобус пропив — Віктор Сергійович Служкін, вчитель географії
  43. 2013 — Петро Лещенко. Все, що було... — Петро Лещенко
  44. 2013 — Війна світів Z — Російський боєць
  45. 2014 — Юрій Левітан — Юрій Левітан
  46. 2014 — Чорне море
  47. 2014 — Авантюристи — Макс
  48. 2014 — Метод — Родіон Вікторович Меглін
  49. 2017 — Час перших — космонавт Павло Бєляєв

Озвучування[ред. | ред. код]

  1. 1995-1998 — Тімон і Пумба — Тімон (Кевін Шон)
  2. 1999 — Воскрешаючи мерців — Ноель (Марк Ентоні)
  3. 2000 — Пункт призначення — Картер Хортон (Керр Сміт)
  4. 2002 — Небо. Літак. Дівчина — Георгій (Дмитро Орлов)
  5. 2002 — Кукушка — Вейкко (Вілле Хаапасало) — закадровий переклад
  6. 2005 — Мадагаскар — Алекс (Бен Стіллер)
  7. 2007 — 18-14 — голос за кадром
  8. 2008 — Мадагаскар 2 — Алекс (Бен Стіллер)
  9. 2008 — Особливо небезпечний — «екс-термінатор» (колишній підривник)
  10. 2009 — 99, вчений (Елайджа Вуд)
  11. 2010 — Ялинки — голос за кадром
  12. 2011 — Ялинки 2 — голос за кадром
  13. 2012 — Мадагаскар 3 — Алекс (Бен Стіллер)
  14. 2013 — Ялинки 3 — голос за кадром
  15. 2015 — Мадагаскар 4 — Алекс (Бен Стіллер)

Вокал[ред. | ред. код]

Призи та нагороди[ред. | ред. код]

Пародії[ред. | ред. код]

Костянтин Хабенський був два рази спародійований у телепередачі «Велика різниця» у ролі Антона Городецького у фільмі «Нічна Варта» і в ролі Олександра Колчака у фільмі «Адмірал». Пародії виконав артист трупи Сергій Бурунов.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Почётное звание присвоено Указом Президента Российской Федерации от 9 января 2012 р. № 33
  2. Александр Машуков (январь, 2007). Неврастеник смутного времени. Портрет Константина Хабенского. Искусство кино. Процитовано 2013-09-03. 
  3. Пришедший на церемонию вручения наград в Кремле актёр Константин Хабенский не остался в стороне от дискуссии вокруг нашумевшего «закона Димы Яковлева».
  4. Студия творческого развития Константина Хабенского переезжает. Аргументы и факты. 24 сентября 2013. Процитовано 2013-11-17. 
  5. Хабенский открыл в Уфе городскую студию. Российская газета. 16 ноября 2013. Процитовано 2013-11-17. 
  6. Студия творческого развития детей Константина Хабенского в Екатеринбурге будет развиваться при поддержке регионального минкульта. Областная газета. 3 июля 2013. Процитовано 2013-11-17. 
  7. Оперение 2013. Процитовано 2013-11-17. 
  8. «Оперення — 2014» від нас відлітає (ru). Росія 1 Татарстан. 30 червня 2014. Процитовано 2014-07-13. 
  9. а б в г Анастасия Хабенская — российские актрисы эпизода — Кино-Театр. РУ
  10. а б Хабенский отдал дом за долги и теперь снимает с сыном жильё — Светская хроника и культура|KP.UA
  11. День рождения сына Хабенский отметит с женой — Новости Общества. Новости@Mail.ru
  12. 7 дней.ru «Константин Хабенский женился на актрисе Ольге Литвиновой»
  13. Пореченков поддерживает больную жену Хабенского
  14. «Колдунья» Маркова попала в больницу, а у Хабенского и Маклакова во время съёмок умерли родные // KP.RU
  15. а б в г «Адмирал» жил в Нижневартовске/Местное время
  16. а б Константин Хабенский|актёр, биография, фото|Кино не для всех и для каждого
  17. Блоги@Mail.Ru: Мои двадцать талантов. Статья 1-я
  18. VHS: Музыка, ушедшая из России
  19. Почётное звание присвоено указом президента России № 890 от 10 августа 2006 года
  20. Фильм «Географ глобус пропил» получил главный приз «Кинотавра» под крики «Браво!». МК.ru. 2013-05-10. Архів оригіналу за 2013-06-11. Процитовано 2013-06-02. 

Посилання[ред. | ред. код]