Кубічне рівняння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Кубічна функція)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кубі́чне рівня́ння — алгебричне рівняння вигляду

, де .

Для того, щоб отримати загальний розв'язок кубічного рівняння, потрібно його звести до канонічного вигляду

Це можна зробити, поділивши рівняння на старший коефіцієнт , після чого провівши заміну змінної .

При цьому коефіцієнти будуть рівні:

Історія[ред. | ред. код]

Стародавній період[ред. | ред. код]

Кубічні рівняння були відомі ще стародавнім єгиптянам, вавилонянам, стародавнім грекам, китайцям та індійцям[1][2]. Знайдено клинописні таблички старовавилонського періоду (XXXVI ст. до н. е.), що містять таблиці значень кубів та кубічних коренів[3][4]. Вавилоняни могли використовувати ці таблиці для розв'язування кубічних рівнянь, але не існує жодних свідчень, що вони це робили[5].

Задача подвоєння куба використовує найпростіше і найстаріше з кубічних рівнянь, і стародавні єгиптяни не вірили, що його розв'язок існує[6]. У V ст. до н. е. Гіппократ звів цю задачу до знаходження двох середніх пропорційних між одним відрізком та іншим, вдвічі більшим від нього, але не зміг розв'язати її за допомогою циркуля та лінійки[7], що, як тепер відомо, неможливо зробити.

У III столітті давньогрецький математик Діофант знайшов цілі та раціональні розв'язки для деяких кубічних рівнянь з двома невідомими (діофантових рівнянь)[2][8]. Вважається, що Гіппократ, Менехм і Архімед підійшли ближче до розв'язання задачі про подвоєння куба за допомогою конічних перерізів[7], хоча деякі історики, такі як Ревіель Нетц[en], кажуть, що невідомо, чи думали греки про кубічні рівняння, чи просто про здачі, які можуть привести до кубічних рівнянь. Томас Гіт[ru], перекладач і коментатор усіх праць Архімеда, які дійшли до нас, не погоджується, вказуючи на свідчення, що Архімед дійсно розв'язував кубічні рівняння за допомогою перетину двох конусів[9].

Чисельні методи розв'язування кубічних рівнянь з'являються в китайському математичному тексті Математика в дев'яти книгах, складеному близько другого століття до нашої ери і прокоментованому китайським математиком Лю Хуеєм у III столітті[1].

У VII столітті, за часів династії Тан, астроном і математик Ван Сяотун[en] у математичному трактаті, під назвою Цзігу Суаньцзін, виклав і розв'язав 25 кубічних рівнянь вигляду , у 23 з яких і у двох рівняннях [10].

Середньовіччя[ред. | ред. код]

В XI столітті перський поет і математик Омар Хаям (1048—1131) досяг суттєвого прогресу в теорії кубічних рівнянь. У ранніх роботах, присвячених кубічним рівнянням, він виявив, що кубічне рівняння може мати два розв'язки (випадку трьох коренів він не помітив[11]), і стверджував, що рівняння не можна розв'язати за допомогою циркуля та лінійки. Він також знайшов геометричний ров'язок[12][13]. У його пізнішій праці Трактат про демонстрацію задач алгебри він описав повну класифікацію кубічних рівнянь зі своїми загальними геометричними розв'язками, що використовують перетини конічних перерізів[14][15].

У XII столітті індійський математик Бхаскара II намагався розв'язувати кубічні рівняння без особливих успіхів. Однак він навів один приклад розв'язання кубічного рівняння[16]:

У тому ж XII столітті перський математик Шараф ад-Дін[en] написав Al-Mu'adalat (Трактат про рівняння), в якому йдеться про вісім типів кубічних рівнянь з додатними розв'язками та про п'ять типів, що не мають додатних розв'язків. Він використав підхід, який пізніше став відомим як метод Руффіні — Горнера для чисельної апроксимації кореня кубічного рівняння. Він також розробив концепцію похідної функції та екстремумів кривої для розв'язування кубічних рівнянь, які можуть не мати додатних коренів[17]. Він зрозумів важливість дискримінанта кубічного рівняння для знаходження алгебричного розв'язку деяких видів кубічних рівнянь[18].

У середньовічній Європі до XVI століття успіхів у розв'язанні кубічних рівнянь не було. Леонардо Пізанський, відомий також як Фібоначчі (1170—1250), умів знаходити додатні розв'язки кубічного рівняння за допомогою вавилонських цифр. Він вказав розв'язок що дорівнює у стандартному записі і відрізняється від точного розв'язку лише на три трильйонних.[19]

Лука Пачолі у трактаті «Сума арифметики, геометрії, відношень і пропорцій» (1494) писав, що загальне розв'язання кубічних рівнянь «так само неможливе за сучасного стану науки, як і розв'язання квадратури круга циркулем та лінійкою»[20].

Відкриття дель Ферро — Тартальї[ред. | ред. код]

На початку XVI століття італійський математик Сципіон дель Ферро знайшов загальний метод розв'язувння важливого класу кубічних рівнянь, а саме, рівнянь вигляду з невід'ємними n і m. Фактично всі кубічні рівняння можна звести до такого вигляду, якщо допустити можливість і бути від'ємними, але від'ємні числа тоді ще не вважалися допустимими. Дель Ферро тримав своє відкриття в секреті, поки не розповів про нього перед смертю своєму учневі Антоніо Фіоре (Antonio Fiore).

Ніколо Фонтана Тарталья

1530 року Нікколо Тарталья отримав від Дзуанне да Кої[es] дві задачі у вигляді кубічних рівнянь і оголосив, що він їх може розв'язати. Він незабаром отримав від Фіоре виклик на математичне змагання, яке після його завершення стало знаменитим. Кожен із них мав запропонувати супернику розв'язати певну кількість задач. Виявилося, що всі задачі, які отримав Тарталья, зводилися до кубічних рівнянь типу . Незадовго до закінчення терміну Тартальї вдалося розробити загальний метод розв'язання кубічних рівнянь цього типу (перевідкривши метод дель Ферро), а також узагальнити його на два інші типи ( і ). Після цього він швидко розв'язав усі запропоновані йому задачі. Фіоре ж отримав від Тартальї задачі з різних розділів математики, багато з яких виявилися йому не під силу; як наслідок, Тарталья виграв змагання.

Пізніше Джероламо Кардано неодноразово намагався переконати Тарталью розкрити секрет розв'язування кубічних рівнянь. 1539 року йому це вдалося: Тарталья повідомив свій метод, але за умови, що Кардано нікому його не відкриє до виходу книги самого Тартальї про кубічні рівняння, над якою він працював і де збирався опублікувати метод. Через шість років Тарталья так і не опублікував свою книгу, а Кардано, дізнавшись на той час про роботи Ферро, вважав за можливе опублікувати метод дель Ферро (із згадкою про те, що Тарталья незалежно його відкрив) у своїй книзі «Ars Magna» 1545 року. Кардано виправдовувався тим, що обіцяв не повідомляти нікому результатів Тартальї, а не дель Ферро. Проте, Тарталья вважав, що Кардано порушив обіцянку і надіслав тому виклик на змагання, якого Кардано не прийняв. Виклик, зрештою, прийняв учень Кардано Лодовіко Феррарі, і виявився переможцем[21].

Кардано зауважив, що метод Тартальї іноді (а саме — за наявності трьох дійсних коренів) вимагає добування квадратного кореня з від'ємного числа. Він навіть включив обчислення з цими комплексними числами в Ars Magna, але насправді до кінця проблеми не зрозумів. Рафаель Бомбеллі вивчав цю проблему детально, тому вважається першовідкривачем комплексних чисел.

Франсуа Вієт (1540—1603) незалежно вивів розв'язок кубічного рівняння з трьома дійсними коренями. Його розв'язок ґрунтується на тригонометричній формулі

Зокрема, підстановка зводить рівняння

до вигляду

Пізніше Рене Декарт поглибив роботу Вієта[22].

Корені рівняння[ред. | ред. код]

Число , що перетворює рівняння на тотожність, називають коренем або розв'язком рівняння. Воно є також коренем многочлена третього степеня, що стоїть у лівій частині канонічного запису.

Над полем комплексних чисел, відповідно до основної теореми алгебри, кубічне рівняння

завжди має 3 корені (з урахуванням кратності).

Оскільки кожен дійсний многочлен непарного степеня має хоча б один дійсний корінь, усі можливі випадки складу коренів кубічного рівняння вичерпуються трьома, описаними нижче.

Ці випадки розрізняються за знаком дискримінанта:

Можливі три випадки:

  • Якщо то рівняння має три різні дійсні корені.
  • Якщо то рівняння має один дійсний і пару комплексно спряжених коренів, якщо коефіцієнти рівняння — дійсні числа і не обов'язково комплексно спряжених в іншому випадку.
  • Якщо то хоча б два корені збігаються. Це може бути, коли рівняння має подвійний дійсний корінь і ще один відмінний від них дійсний корінь; або всі три корені збігаються, утворюючи корінь кратності 3. Розділити ці два випадки допомагає результант кубічного рівняння та його другої похідної: многочлен має корінь кратності 3 тоді й лише тоді, коли зазначений результант також дорівнює нулю.

За теоремою Вієта корені кубічного рівняння пов'язані з коефіцієнтами такими співвідношеннями[23] :

Діленням зазначених співвідношень одне на одне можна отримати ще кілька співвідношень:

Методи розв'язування[ред. | ред. код]

Загальні точні методи розв'язування:

Для деяких особливих типів кубічних рівнянь існують спеціальні способи розв'язування. Наприклад,:

Також можна застосовувати чисельні методи розв'язування рівнянь.

Метод Кардано[ред. | ред. код]

Докладніше: Формула Кардано

Введемо дві змінні та , такі що

підставивши їх в рівняння отримаємо

введемо додаткову умову для змінних, а саме:

підставивши її в рівняння, та використавши отримаємо та розв'яжемо квадратне рівняння відносно наступним чином:

Всього є три розв'язки рівняння один з них є

Якщо та:

  • то рівняння має один дійсний корінь і два комплексні.
  • то всі три корені рівняння є різними дійсними числами.
  • то всі корені рівняння є дійсними числами, при чому принаймні два з них є однаковими.

Приклад[ред. | ред. код]

Розв'яжемо рівняння з очевидними коренями -1, 0, +1:

Підстановка Вієта[ред. | ред. код]

Як зазначалося вище, будь-яке кубічне рівняння можна звести до вигляду:

Зробимо підстановку, відому як підстановка Вієта:

Результатом буде рівняння:

Помноживши на , отримаємо рівняння шостого степеня від , яке, насправді, є квадратним рівнянням від :

Геометричний розв'язок Омара Хаяма кубічного рівняння для випадку , що дає корінь . Те, що вертикальна пряма перетинає вісь у центрі кола, — специфічне для даного конкретного прикладу.

Розв'язуючи це рівняння, отримаємо . Якщо , і є трьома кубічними коренями , то корені початкового рівняння можна отримати за формулами

і

Розв'язок Омара Хаяма[ред. | ред. код]

Як показано на графіку, для розв'язання рівняння третього степеня , де Омар Хаям побудував параболу коло, діаметром якого є відрізок додатної півосі , і вертикальну пряму, що проходить через перетин параболи та кола. Розв'язок визначається довжиною горизонтального відрізка від початку координат до перетину вертикальної прямої з віссю .

Просте сучасне доведення побудови: множимо на рівняння та групуємо члени

Ліва частина — це значення на параболі. Рівняння кола, збігається з правою частиною рівняння та дає значення на колі.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б John Crossley, Anthony W.-C. Lun. The Nine Chapters on the Mathematical Art: Companion and Commentary. — Oxford University Press, 1999. — С. 176. — ISBN 978-0-19-853936-0.
  2. а б Van der Waerden. Geometry and Algebra of Ancient Civilizations. — Zurich, 1983. — С. chapter 4. — ISBN 0-387-12159-5.
  3. Roger Cooke. [1] — John Wiley & Sons, 2012. — P. 63. — ISBN 978-1-118-46029-0. Архівовано з джерела 21 травня 2021
  4. Karen Rhea Nemet-Nejat. [2] — Greenwood Publishing Group, 1998. — P. 306. — ISBN 978-0-313-29497-6. Архівовано з джерела 22 грудня 2019
  5. Roger Cooke. [3] — John Wiley & Sons, 2008. — P. 64. — ISBN 978-0-470-27797-3. Архівовано з джерела 29 червня 2014
  6. Guilbeau, 1930 утверждает, что «египтяне полагали, что решение невозможно, но греки подошли к решению ближе.»
  7. а б Guilbeau, 1930
  8. Thomas L. Heath. Diophantus of Alexandria: A Study in the History of Greek Algebra. — Martino Pub, 2009. — ISBN 978-1578987542.
  9. Archimedes (translation by T. L. Heath). The works of Archimedes. — Rough Draft Printing, 2007. — ISBN 978-1603860512.
  10. Yoshio Mikami. The Development of Mathematics in China and Japan. — 2nd ed. — New York : Chelsea Publishing Co, 1974. — С. 53—56. — ISBN 978-0-8284-0149-4.
  11. История математики, том I, 1970, с. 225.
  12. Робота Омара Хаяма, Scripta Math. 26 (1963), стор. 323—337
  13. у книзі О'Коннора і Робертсона «Omar Khayyam», MacTutor History of Mathematics archive, University of St Andrews, можна прочитати Ця задача привела Хаяма до кубічного рівняння x3 + 200x = 20x2 + 2000, і він знайшов додатний корінь цього рівняння як перетин рівнобічної гіперболи та кола. Наближений чисельний розв'язок потім знайдено шляхом інтерполяції тригонометричних таблиць.
  14. J. J. O'Connor и E. F. Robertson (1999), Omar Khayyam Архівовано 24 серпня 2011 у WebCite, в архіві історії математики MacTutor, стверджують, «Хаям, схоже, був першим, хто задумався про загальну теорію кубічних рівнянь.»
  15. Guilbeau, 1930 стверджує, «Омар Аль Хей Хорасан близько 1079 року зробив багато для просування методів розв'язування алгебричних рівнянь за допомогою перетинних конічних перерізів.»
  16. Datta, Singh. History of Hindu Mathematics. — Delhi, India, 2004. — С. 76,. — ISBN 81-86050-86-8. стр. 76, Equation of Higher Degree; Bharattya Kala Prakashan
  17. O'Connor, John J.; Robertson, Edmund F., «Sharaf al-Din al-Muzaffar al-Tusi», MacTutor History of Mathematics archive, University of St Andrews.
  18. J. L. Berggren. Innovation and Tradition in Sharaf al-Din al-Tusi's Muadalat // Journal of the American Oriental Society. — 1990. — Т. 110, вип. 2 (17 травня). — С. 304—309. — DOI:10.2307/604533.
  19. R. N. Knott and the Plus Team. The life and numbers of Fibonacci // Plus Magazine. — 2013. — 17 травня. Архівовано з джерела 17 травня 2008. Процитовано 6 грудня 2021.
  20. Андронов И. К. Математика действительных и комплексных чисел. — Просвещение, 1975. — С. 91—92.
  21. Victor Katz. A History of Mathematics. — Boston : Addison Wesley, 2004. — С. 220. — ISBN 9780321016188.
  22. R. W. D. Nickalls. Viète, Descartes and the cubic equation // Mathematical Gazette. — 2006. — Т. 90 (1 липня). — С. 203—208. Архівовано з джерела 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021.
  23. Бронштейн И. Н., Семендяев К. А. Справочник по математике. — Изд. 7-е, стереотипное. — М. : Государственное издательство технико-теоретической литературы, 1967. — С. 139.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]