Латинізація в СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Латинізація — кампанія переведення писемностей народів СРСР на латиницю, що провадилася в 1920-ті1930-ті рр.

Історія[ред.ред. код]

Прихильником латинізації був Луначарський. Ленін, одначе, був проти:

«Якщо ми поспіхом почнемо здійснювати новий алфавіт або поспішно введемо латинський, котрий же неодмінно потрібно буде пристосувати до нашого, то ми можемо наробити помилок і створити зайве місце, на яке спрямовуватиметься критика, говорячи про наше варварство і т. ін.. Я не сумніваюся, що настане час для латинізації російського шрифту, але зараз діяти поспіхом буде необачно.»
Оригінальний текст (рос.)

Если мы наспех начнём осуществлять новый алфавит или наспех введём латинский, который ведь, непременно нужно будет приспособить к нашему, то мы можем наделать ошибок и создать лишнее место, на которое будет устремляться критика, говоря о нашем варварстве и т. д.. Я не сомневаюсь, что придёт время для латинизации русского шрифта, но сейчас наспех действовать будет неосмотрительно.[1]

Латинізацію почали з мов, що використовували писемність на основі арабської абетки, а вже до кінця 1930-х більшість мов СРСР було перекладено на латинську основу.

Було латинізовано чи створено наново алфавіти для таких мов:

  1. Абазинська мова
  2. Абхазька мова
  3. Аварська мова
  4. Адигейська мова
  5. Азербайджанська мова
  6. Алтайська мова
  7. Асирійська мова
  8. Башкирська мова
  9. Белудзька мова
  10. Бурятська мова
  11. Вепська мова
  12. Даргинська мова
  13. Дунганська мова
  14. Евенкійська мова
  15. Евенська мова
  16. Єврейсько-таджицька мова
  17. Іжорська мова
  18. Інгуська мова
  19. Ітельменська мова
  20. Кабардино-черкеська мова
  21. Казахська мова
  22. Калмицька мова
  23. Каракалпацька мова
  24. Карачаєво-балкарська мова
  25. Карельська мова
  26. Кетська мова
  27. Киргизька мова
  28. Китайська мова[2]
  29. Комі мова
  30. Коряцька мова
  31. Кримськотатарська мова
  32. Кримчацька мова
  33. Кумандинська мова
  34. Кумицька мова
  35. Курдська мова
  36. Лазька мова
  37. Лакська мова
  38. Лезгінська мова
  39. Мансійська мова
  40. Молдавська мова
  41. Нанайська мова
  42. Ненецька мова
  43. Нивхська мова
  44. Ногайська мова
  45. Осетинська мова
  46. Перська мова
  47. Саамська мова
  48. Селькупська мова
  49. Табасаранська мова
  50. Таджицька мова
  51. Талиська мова
  52. Татарська мова
  53. Татська мова
  54. Туркменська мова
  55. Удегейська мова
  56. Удінська мова
  57. Уйгурська мова
  58. Узбецька мова
  59. Хакаська мова
  60. Хантийська мова
  61. Цахурська мова
  62. Чеченська мова
  63. Чукотська мова
  64. Шорська мова
  65. Шугнанська мова

Було складено та затверджено проекти латинізації наступних мов:

  1. Алеутська мова
  2. Арабська мова
  3. Корейська мова
  4. Удмуртська мова

Але їх не було впроваджено. Розробляли проекти латинізації всіх інших алфавітів народів СРСР (зокрема, й для української).

7 серпня 1929-го постановою ЦВК і РНК СРСР «Про новий латинізований алфавіт народів арабської писемності Союзу РСР» переходу на латиницю було надано офіційного статусу. Почався перехід на новий алфавіт газет і журналів, видавництв, навчальних закладів. З 1930-го настав новий етап латинізації: перехід на новий алфавіт народів інших мовних груп.

Усього між 1923 і 1939 рр. на латиницю було переведено 50 мов (із 72 мов СРСР, що мали писемність). Характерно, що на латиницю перевели також якутську та мову комі, що вже мали розроблені православними місіонерами алфавіти на основі кирилиці. При цьому марійська, мордовська й удмурська мови залишались із кирилицею навіть у період максимальної латинізації.[3]

Проте в 1936-му почалась нова кампанія — переведення мов на кирилицю, що завершилося в основному до 1940-го (некирилізованими з поширених у СРСР мов залишились грузинська, вірменська, німецька та їдиш; згодом також польська, латиська, естонська та литовська).

Яналіф (новий алфавіт)[ред.ред. код]

За створення національних латиниць проводилося в життя кілька загальних принципів, що випливали з ідеї зробити писемність стислою (для економії паперу, фарби та праці друкарів; у зв'язку з цим згадується також певна «математична формула» Яковлева щодо мінімізації кількості літер) і сприятливою швидкому злитному письму:

  • уникати диграфів;
  • уникати діакритичних знаків, що пишуться окремо від літер;
  • замісць цього застосовувати злиті діакритичні знаки (хвостики на кшталт французького седиля та перекреслювання);
  • запозичувати за необхідності знаки з інших писемностей, що не вибиваються зі стилю латинської абетки;
  • за необхідності перевертати літери;
  • але не робити занадто багато літер, тобто відображати не тонкі позиційні варіанти звуків, а загальніші фонеми.

На практиці це вилилось у варіації такого «нового алфавіту» (тюркською яналіф, Jaŋalif): Аа, , Сс, Çç, Dd, Ее, Əə, Ff, Gg, Ƣƣ, Hh, Ii, Jj, Kk, Ll, Mm, Nn, N̡ n̡, Oo, Ɵɵ, Pp, Qq, Rr, Ss, Şş, Tt, Uu, Vv, Xx, Yy, Zz, Ƶƶ, Ьь; також припускалося застосовувати апостроф.

Звуки, що не мали канонічного латинського способу передачі, зображались або «зайвими» літерами ([ы] як ь, [дж] як с), або літерами з діакритичними знаками: [ш] и [ч] відповідно як ş і ç; останні були пізніше використані й у турецькій абетці.

Латинізація російської писемності[ред.ред. код]

Аа Aa Ии Ii Рр Rr Шш Şş
Бб Bb Йй Jj Сс Ss ы Yy Yy Ьь
Вв Vv Кк Kk Тт Tt ь í j j
Гг Gg Лл Ll Уу Uu ю ú ü Yy
Дд Dd Мм Mm Фф Ff я á ä Əə
Ээ Ee Нн Nn Хх Xx ё ó ö Ɵɵ
Жж Ƶƶ Оо Oo Цц Çç
Зз Zz Пп Pp Чч Cc


Приклади написання за трьома проектами:

кирилиця латиниця кирилиця латиниця
1 2 3 1 2 3
этот etot лук luk
еда jeda люк lúk lük lyk
подъезд podjezd мол mol
ёлка jolka мёл mól möl mɵl
подъём podjom мель melí melj
яма jama кон kon
изъян izjan конь koní konj
юг jug топ top
адъюнкт adjunkt топь topí topj
рай raj дьяк djak
зной znoj льёт ljot
улей ulej вьюга vjuga
дуй duj все vse
мел mel всё vsó vsö vsɵ
мал mal чёрный cornyj cornьj
мял mál mäl məl


Примітки[ред.ред. код]

  1. Луначарский. Латинизация русской письменности
  2. «Деятельность теоретиков и практиков языкового строительства иногда распространялась и на языки зарубежного Востока, в частности, на китайский. Причин здесь было две: китайцы входили в число нацменьшинств Дальнего Востока, но кроме того считалось, что в Китае скоро произойдёт революция и опыт языкового строительства в СССР там будет востребован. В Ленинграде существовала Комиссия по разработке нового китайского алфавита… Итоги работы комиссии были опубликованы… Разработанные алфавиты на латинской основе пытались применять среди китайцев СССР» (Алпатов, стр. 59).
  3. Алпатов, ст. 70.

Література[ред.ред. код]

  • В. М. Алпатов, 150 языков и политика. 1917—2000. Социолингвистические проблемы СССР и постсоветского пространства. — М., 2000.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]