Абазинська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Абазинська мова
Поширена в: Росія Росія
Туреччина Туреччина
Регіон:
Носії: 47.800 (2010)[1]
  • 37.800 (Росія)[1]
  • 12.000 (Туреччина)[1]
Писемність: кирилиця, латиниця
Класифікація: Кавказькі мови
Коди мови
ISO 639-1
ISO 639-2 cau
ISO 639-3 abq

Абази́нська мо́вамова північнокавказького народу абазинців. Одна з мов Російської Федерації та Туреччини. Належить до абхазо-адигської групи північнокавказьких мов. Поширена в Карачаєво-Черкесії та Ставропільському краю Росії, а також турецькій Центральній Анатолії, провінціях Ескішехір, Самсун, Йозгат, Кайсері й Адана[1]. Одна з офіційних мов Карачаєво-Черкесії. Загальна кількість мовців — близько 47,8 тисяч осіб (2010)[1]; в Росії мешкає близько 43,3 тисяч абазинів (2010), з яких 37,8 тисяч говорять рідною мовою[1]; в Туреччині — близько 12 тисяч абазинів (2014)[1]. Більшість носіїв абазинської спілкуються російською або турецькою мовами[1]. Має три діалекти; в основі літературної мови тапантський діалект. Близька до абхазької мови[1]. Належить до мов типу SOV, ергативних мов[1]. Має складну систему приголосних звуків, багатство форм словотворення; не має відмінювання. В Росії використовується кирилична система письма абазинської мови, в Туреччині — латинниця[1]. Має упорядковану граматику, літературу, словники, засоби масової інформації[2].

Назва[ред.ред. код]

Черкеська (зелений) і абхазо-абазинські (рожевий) мови. Абазинські діалекти: 1а і 1t

Класифікація[ред.ред. код]

Згідно з Ethnologue[1]:

  1. Кавказькі мови
    1. Північнокавказькі мови
      1. Західні кавказькі мови (абхазо-адизькі)
        1. Абхазо-абазинські мови
          1. Абазинська мова
            1. Тапантський (Рівнний[3]) діалект (англ. Tapanta dialect) — лежить в основі літературної мови.
            2. Ашхарський (Гірський[3]) діалект (англ. Ashkaraua (Ashkar, Ashxar) dialect)
            3. Безшагський діалект (англ. Bezshagh dialect)

Поширення[ред.ред. код]

Абазинська мова поширена в Російській Федерації, на території республіки Карачаєво-Черкесія, а також в Ставропільському краю. Нею також розмовляють у Туреччині, в Центральній Анатолії, турецьких провінціях Ескішехір, Самсун, Йозгат, Кайсері й Адана[1]. Крім цього є невелика група мовців абазинської в Німеччині[4].

Загалом кількість носіїв абазинської у світі поступово скорочується внаслідок мовної асиміляції, москвинізації та потурчення. Зокрема, в 2000-х роках їх нараховувалося близько 48280 осіб[4], а у 2010-х роках — 47880 осіб[1].

В Росії кількість абазиномовних в 2002 році становила 38,2 тисяч осіб[4], а 2010 року — 37,8 осіб[1]. При цьому загальна кількість абазинів в Росії в 2010 році склала 43,3 тисяч; з них більшість послуговується російською мовою[1].

В Туреччині 1995 року мешкало 10 тисяч абазинів[4], а 2014 року — близько 12 тисяч абазинів. Більшість турецьких абазинів говорять турецькою[1].

Писемність[ред.ред. код]

Латинниця 1932-1938 років

До ХХ століття, на території Російської імперії, абазинська мова послуговувалася арабським алфавітом. Його розробкою займалися просвітителі Умар Мікеров і Татлустан Табулов. Проте цей вид письма не набув поширення. 1932 року, в ході радянської кампанії латинізації, науковці Миколай Яковлєв і Анатолій Генко, за участі Табулова, розробили писемність на основі латинки[5]. 1938 року Народний комісаріат просвіти РСФСР замінив латинницю на кириличний алфавіт[6][7].

З другої половини ХХ ст. кирилиця використовується носіями абазької мови, що живуть в Росії; в Туреччині використовується латинка.

А а
[a]
Б б
/b/
В в
/v/
Г г
/ɡ/
Гв гв
/ɡʷ/
Гъ гъ
/ʁ/
Гъв гъв
/ʁʷ/
Гъь гъь
/ʁʲ/
Гь гь
/ɡʲ/
ГӀ гӀ
/ʕ/
ГӀв гӀв
/ʕʷ/
Д д
/d/
Дж дж
/d͡ʒ/
Джв джв
/d͡ʒʷ/
Джь джь
/d͡ʑ/
Дз дз
/d͡z/
Е е
[e]
Ё ё
[jo]
Ж ж
/ʒ/
Жв жв
/ʒʷ/
Жь жь
/ʑ/
З з
/z/
И и
[i]
Й й
/j/
К к
/k/
Кв кв
/kʷ/
Къ къ
/qʼ/
Къв къв
/qʷʼ/
Къь къь
/qʲʼ/
Кь кь
/kʲ/
КӀ кӀ
/kʼ/
КӀв кӀв
/kʷʼ/
КӀь кӀь
/kʲʼ/
Л л
/l/
Ль ль
/ɮ/
ЛӀ лӀ
/ɬʼ/
М м
/m/
Н н
/n/
О о
[o]
П п
/p/
ПӀ пӀ
/pʼ/
Р р
/r/
С с
/s/
Т т
/t/
Тл тл
/ɬ/
Тш тш
/t͡ʃ/
ТӀ тӀ
/tʼ/
У у
/w/, [u]
Ф ф
/f/
ФӀ фӀ
/fʼ/
Х х
/χ/
Хв хв
/χʷ/
Хъ хъ
/q/
Хъв хъв
/qʷ/
Хь хь
/χʲ/
ХӀ хӀ
/ħ/
ХӀв хӀв
/ħʷ/
Ц ц
/t͡s/
ЦӀ цӀ
/t͡sʼ/
Ч ч
/t͡ɕ/
Чв чв
/t͡ʃʷ/
ЧӀ чӀ
/t͡ɕʼ/
ЧӀв чӀв
/t͡ʃʷʼ/
Ш ш
/ʃ/
Шв шв
/ʃʷ/
ШӀ шӀ
/t͡ʃʼ/
Щ щ
/ɕ/
Ъ ъ
/ʔ/
Ы ы
[ə]
Э э
[e]
Ю ю
[ju]
Я я
[ja]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Abaza // Ethnologue (2015)
  2. В Карачаєво-Черкесії абазинською мовою виходить газета «Абазашта».
  3. а б Данилова Е.Н. Абазины... Москва, 1984.
  4. а б в г Abaza // Ethnologue (2009)
  5. М. И. Исаев. Языковое строительство в СССР. — Москва: Наука, 1979. — С. 195.
  6. Abaza (Place Names Database, Institute of the Estonian Language)
  7. Abaza alphabet, pronunciation and language (Omniglot)

Джерела[ред.ред. код]

  • Абазинська мова // Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Ломтатидзе К. В. Тапантский диалект абхазского языка (с текстами). — Тбилиси: АН Грузинской ССР, 1944.
  • Ломтатидзе К. В. Ашхарский диалект и его место среди других абхазско-абазинских диалектов (с текстами). — Тбилиси: Тбилиси: АН Грузинской ССР, 1954.
  • Генко А. Н. Абазинский язык: Грамматический очерк наречия Тапанта. — Москва-Ленинград: АН СССР, 1955.
  • Мальбахова-Табулова Н. Т. Грамматика абазинского языка: Фонетика и морфология / Карачаево-Черкесский НИИ. — Черкесск, 1976.
  • Данилова Е.Н. Абазины (историко-этнографическое исследование хозяйства и общинной организации. XIX век). Москва: МГУ, 1984.
  • Шагиров А. К. Абазинский язык // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева; Институт языкознания АН СССР. — Москва: Советская энциклопедия, 1990. — С. 9. — ISBN 5-85270-031-2.
  • Чирикба В. А. Абазинский язык // Языки Российской Федерации и соседних государств: Энциклопедия в 3-х томах / Институт языкознания РАН. — Москва: Наука, 1997. — Т. 1 (А—И). — С. 1-8. — ISBN 5-02-011237-2.
  • Bouda K. Das Abasinische, eine unbekannte abchasische Mundart. // Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft, BD. 94, H. 2 (Neue Folge, Bd. 19), Berlin-Leipzig, 1940, S. 234—250.
  • Allen W.S. Structure and system in the Abaza verbal complex // Transactions of the Philological Society (Hertford), Oxford, 1956, p. 127—176.
  • O’Herin, B. Case and agreement in Abaza. Summer Institute of Linguistics, September 2002.

Посилання[ред.ред. код]