Абазинська мова
| Абазинська мова | |
|---|---|
| Поширена в |  Росія Туреччина |
| Регіон | |
| Носії | |
| Писемність | кирилиця, латиниця |
| Класифікація | Кавказькі мови |
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | — |
| ISO 639-2 | cau |
| ISO 639-3 | abq |
Абази́нська мо́ва (абаз. абаза бызшва) — мова північнокавказького народу абазинців. Одна з мов Російської Федерації та Туреччини. Належить до абхазо-адигської групи північнокавказьких мов. Поширена в Карачаєво-Черкесії та Ставропільському краю Росії, а також турецькій Центральній Анатолії, провінціях Ескішехір, Самсун, Йозгат, Кайсері й Адана[1]. Одна з офіційних мов Карачаєво-Черкесії. Загальна кількість мовців — близько 47,8 тисяч осіб (2010)[1]; в Росії мешкає близько 43,3 тисяч абазинів (2010), з яких 37,8 тисяч говорять рідною мовою[1]; в Туреччині — близько 12 тисяч абазинів (2014)[1]. Більшість носіїв абазинської спілкуються російською або турецькою мовами[1]. Має три діалекти; в основі літературної мови тапантський діалект. Близька до абхазької мови[1]. Належить до мов типу SOV, ергативних мов[1]. Має складну систему приголосних звуків, багатство форм словотворення; не має відмінювання. В Росії використовується кирилична система письма абазинської мови, в Туреччині — латинниця[1]. Має упорядковану граматику, літературу, словники, засоби масової інформації[2].
- Абазинська мова (Abaza byzšwa, Абаза бызшва; лат. Abazin language)[1]
- Абазька мова (лат. Abaza language)[1]
- Ашуваська мова (лат. Ashuwa language)[1]
Згідно з Ethnologue[1]:
Абазинська мова поширена в Російській Федерації, на території республіки Карачаєво-Черкесія, а також в Ставропільському краю. Нею також розмовляють у Туреччині, в Центральній Анатолії, турецьких провінціях Ескішехір, Самсун, Йозгат, Кайсері й Адана[1]. Крім цього є невелика група мовців абазинської в Німеччині[4].
Загалом кількість носіїв абазинської у світі поступово скорочується внаслідок мовної асиміляції, москвинізації та потурчення. Зокрема, в 2000-х роках їх нараховувалося близько 48280 осіб[4], а у 2010-х роках — 47880 осіб[1].
В Росії кількість абазиномовних в 2002 році становила 38,2 тисяч осіб[4], а 2010 року — 37,8 осіб[1]. При цьому загальна кількість абазинів в Росії в 2010 році склала 43,3 тисяч; з них більшість послуговується російською мовою[1].
В Туреччині 1995 року мешкало 10 тисяч абазинів[4], а 2014 року — близько 12 тисяч абазинів. Більшість турецьких абазинів говорять турецькою[1].
Існує два діалекти: тапантський (від тӀапӀанта «мешканці рівнин») та ашхарський (від ашхъарауа «мешканці гір»). В кожному з діалектів виділяється по дві говірки.
- Тапантський діалект:
- Кубино-ельбурганська говірка (аули Кубина та Ельбурган, а також Псиж, Кара-Паго, Інжич-Чукун, Койдан, Абаза-Хабль, Мало-Абазинськ, Тапанта);
- Красновосточна говірка (аул Красний Восток).
- Ашхарський діалект:
- Кувинська говірка (аули Старо-Кувинськ, Ново-Кувинськ, частково Абазакт);
- Апсуйська говірка (аул Апсуа)
Основою літературної абазинської мови є кубино-ельбурганська говірка.
До 1860-х років носії тапантського діалекту жили в верхів'ях річок Великий та Малий Зеленчук, Кубань, Кума й Подкумок; носії ашхарського діалекту жили в верхів'ях річок Губс, Ходзь, Мала та Велика Лаба, Андрюк і Уруп, а раніше також у верхів'ях Великого Зеленчука та Фарса. Після завершення Російсько-Кавказької війни частина пішла в Туреччину, а тих, що залишилися, переселили на рівнину.
З нині живих мов найбільш близька до абазинської мови абхазька, найбільш близький діалект до абхазької - ашхарський.
До ХХ століття, на території Російської імперії, абазинська мова послуговувалася арабським алфавітом. Його розробкою займалися просвітителі Умар Мікеров і Татлустан Табулов. Проте цей вид письма не набув поширення. 1932 року, в ході радянської кампанії латинізації, науковці Миколай Яковлєв і Анатолій Генко, за участі Табулова, розробили писемність на основі латинки[5]. 1938 року Народний комісаріат просвіти РСФСР замінив латинницю на кириличний алфавіт[6][7].
З другої половини ХХ ст. кирилиця використовується носіями абазької мови, що живуть в Росії; в Туреччині використовується латинка.
| А а [a] |
Б б /b/ |
В в /v/ |
Г г /ɡ/ |
Гв гв /ɡʷ/ |
Гъ гъ /ʁ/ |
Гъв гъв /ʁʷ/ |
Гъь гъь /ʁʲ/ |
| Гь гь /ɡʲ/ |
ГӀ гӀ /ʕ/ |
ГӀв гӀв /ʕʷ/ |
Д д /d/ |
Дж дж /d͡ʒ/ |
Джв джв /d͡ʒʷ/ |
Джь джь /d͡ʑ/ |
Дз дз /d͡z/ |
| Е е [e] |
Ё ё [jo] |
Ж ж /ʒ/ |
Жв жв /ʒʷ/ |
Жь жь /ʑ/ |
З з /z/ |
И и [i] |
Й й /j/ |
| К к /k/ |
Кв кв /kʷ/ |
Къ къ /qʼ/ |
Къв къв /qʷʼ/ |
Къь къь /qʲʼ/ |
Кь кь /kʲ/ |
КӀ кӀ /kʼ/ |
КӀв кӀв /kʷʼ/ |
| КӀь кӀь /kʲʼ/ |
Л л /l/ |
Ль ль /ɮ/ |
ЛӀ лӀ /ɬʼ/ |
М м /m/ |
Н н /n/ |
О о [o] |
П п /p/ |
| ПӀ пӀ /pʼ/ |
Р р /r/ |
С с /s/ |
Т т /t/ |
Тл тл /ɬ/ |
Тш тш /t͡ʃ/ |
ТӀ тӀ /tʼ/ |
У у /w/, [u] |
| Ф ф /f/ |
ФӀ фӀ /fʼ/ |
Х х /χ/ |
Хв хв /χʷ/ |
Хъ хъ /q/ |
Хъв хъв /qʷ/ |
Хь хь /χʲ/ |
ХӀ хӀ /ħ/ |
| ХӀв хӀв /ħʷ/ |
Ц ц /t͡s/ |
ЦӀ цӀ /t͡sʼ/ |
Ч ч /t͡ɕ/ |
Чв чв /t͡ʃʷ/ |
ЧӀ чӀ /t͡ɕʼ/ |
ЧӀв чӀв /t͡ʃʷʼ/ |
Ш ш /ʃ/ |
| Шв шв /ʃʷ/ |
ШӀ шӀ /t͡ʃʼ/ |
Щ щ /ɕ/ |
Ъ ъ /ʔ/ |
Ы ы [ə] |
Э э [e] |
Ю ю [ju] |
Я я [ja] |
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Abaza // Ethnologue (2015)
- ↑ В Карачаєво-Черкесії абазинською мовою виходить газета «Абазашта».
- ↑ а б Данилова Е.Н. Абазины [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.]... Москва, 1984.
- ↑ а б в г Abaza // Ethnologue (2009)
- ↑ М. И. Исаев. Языковое строительство в СССР. — Москва: Наука, 1979. — С. 195.
- ↑ Abaza (Place Names Database, Institute of the Estonian Language) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 жовтня 2016. Процитовано 14 лютого 2017.
- ↑ Abaza alphabet, pronunciation and language (Omniglot). Архів оригіналу за 6 березня 2017. Процитовано 14 лютого 2017.
- Абазинська мова // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Ломтатидзе К. В. Тапантский диалект абхазского языка (с текстами). — Тбилиси: АН Грузинской ССР, 1944.
- Ломтатидзе К. В. Ашхарский диалект и его место среди других абхазско-абазинских диалектов (с текстами). — Тбилиси: Тбилиси: АН Грузинской ССР, 1954.
- Генко А. Н. Абазинский язык: Грамматический очерк наречия Тапанта. — Москва-Ленинград: АН СССР, 1955.
- Мальбахова-Табулова Н. Т. Грамматика абазинского языка: Фонетика и морфология / Карачаево-Черкесский НИИ. — Черкесск, 1976.
- Данилова Е.Н. Абазины (историко-этнографическое исследование хозяйства и общинной организации. XIX век) [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.]. Москва: МГУ, 1984.
- Шагиров А. К. Абазинский язык // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева; Институт языкознания АН СССР. — Москва: Советская энциклопедия, 1990. — С. 9. — ISBN 5-85270-031-2.
- Чирикба В. А. Абазинский язык // Языки Российской Федерации и соседних государств: Энциклопедия в 3-х томах / Институт языкознания РАН. — Москва: Наука, 1997. — Т. 1 (А—И). — С. 1-8. — ISBN 5-02-011237-2.
- Bouda K. Das Abasinische, eine unbekannte abchasische Mundart. // Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft, BD. 94, H. 2 (Neue Folge, Bd. 19), Berlin-Leipzig, 1940, S. 234—250.
- Allen W.S. Structure and system in the Abaza verbal complex // Transactions of the Philological Society (Hertford), Oxford, 1956, p. 127—176.
- O’Herin, B. Case and agreement in Abaza. Summer Institute of Linguistics, September 2002.
- Абазинська мова. Вебсайт Великої української енциклопедії (укр.).
- Абазинська мова, архів оригіналу // Ethnologue (18th ed., 2015)
- Абазинська мова, архів оригіналу: // Ethnologue (17th ed., 2013)
- Абазинська мова, архів оригіналу: // Ethnologue (16th ed., 2009)
- «Абазашта» — газета абазинською
