Црвена Звезда (футбольний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Црвена Звезда
Логотип
Повна назва Фудбалски клуб Црвена звезда
Прізвисько Червоно-білі (серб. Црвено-бели / Crveno-beli)
Герої (серб. Делиjе / Delije)
Рік заснування 4 березня 1945
Місто Сербія Белґрад, Сербія
Стадіон Стадіон ім. Райка Митича
Вміщує 55 538
Президент Сербія Светозар Міяїлович
Головний тренер Чорногорія Міодраґ Божович
Ліга Суперліга Сербії
2015/16 1
Домашня
Виїзна
Запасна
У Вікіпедії є статті про інші спортивні клуби з назвою Црвена Звезда (значення)
Попередня емблема клубу

«Црве́на Зве́зда» (серб. Фудбалски клуб Црвена звезда / Fudbalski klub Crvena zvezda) — сербський футбольний клуб з Белґраду, який є частиною Спортивного товариства «Црвена Звезда». «Црвена Звезда» є найтитулованішим клубом Сербії, що загалом завоював 55 титулів[1], зокрема 27 національних першостей, 24 національні кубки, два Кубки Мітропи, один Кубок чемпіонів і один Міжконтинентальний кубок. Єдиний клуб в історії сербського та югославського футболу, який здобув Кубок європейських чемпіонів та Міжконтинентальний кубок, перегравши у 1991 році марсельський «Олімпік» у Барі, і, відповідно, чилійський клуб «Коло-Коло» у Токіо. У 1979 році «Звезда» також дійшла до фіналу розіграшу Кубка УЄФА, де за сумою двох матчів поступилася ґладбаській «Борусії».

За даними соціологічних опитувань, «Црвена Звезда» є найпопулярнішим клубом Сербії[2][3] та Белґраду[4]. Головним суперником клубу є «Партизан», з яким проводиться так зване «Вічне дербі» (серб. Вечити дерби / Večiti derbi), включене британською газетою «Дейлі мейл» до рейтингу 10 найвеличніших дербі в історії футболу[5].

Гісторія[ред.ред. код]

Заснування і перші звитяги (1945—1951)[ред.ред. код]

Після Другої світової війни спортивне життя на теренах Югославії фактично почалося з чистого аркушу. Замість зниклих футбольних клубів постали нові, подекуди ґрунтуючись на довоєнній основі. Одним з небагатьох клубів, що вижив у воєнні часи, була белградська «Юґославія». У лютому 1945 року група членів Антифашистського союзу сербської молоді заснувала на базі «Юґославії» Молодіжно-спортивне товариство, яке 4 березня отримало назву «Црвена Звезда»[6]. Згодом на базі товариства був заснований футбольний клуб, що отримав у власність стадіон, супроводжуючі об'єкти, значну частину гравців «Югославії», а також червоно-білий біколор.

Попри це, «Црвена Звезда» не була нащадком «Юґославії», ба навіть її назва має власну гісторію. 4 березня заступники голови товариства, Слободан Чосич і Зоран Жуйович, обговорювали назву майбутнього клубу. Відкинувши більшість існуючих опцій («Младост», «Ударник», «Торпедо», «Динамо» і «Локомотива»), Чосич промовив: «Назвемо наше товариство Звезда!», на що Жуйович відповів: «Чудово. Коли вже Звезда, нехай буде Црвена». Фундація одностайно погодила назву і кольори «Звезди» — червоно-синьо-біла гама із п'ятикутною зіркою між червоною та білою площинами. Першу зустріч команда зіграла зі збріною Першого батальйону Другої бригади Корпусу народної оборони Югославії на стадіоні «Авала» — колишній арені «Юґославії» — за присутності 3 тисяч уболівальників, де «звездаші» здобули перемогу з рахунком 3:2[7]. Тиждень потому «Црвена Звезда» зіграла з командою британської армії і розгромила її з рахунком 12:0.

Станом на 1945 рік «Звезда» відіграла 36 поєдинків, здобувши 30 перемог, 5 нічиїх і зазнавши поразки у матчі з Румунією, який відбувся 23 вересня у Тімішоарі. У 1948 році «Црвена Звезда» завоювала свій перший трофей, перемігши «Партизан» (3:0) у фіналі Кубка Юґославії. Двома наступними сезонами «червоно-білі» закріпили свій успіх, перемігши за рік земунський клуб «Наша Крила» (3:2), а за два — загребське «Динамо» (3:0). У 1951 році клуб вперше став чемпіоном Югославії.

Перші злети та падіння. Новий стадіон (1952—1966)[ред.ред. код]

Сезон 1952/53 знову став переможним для «Црвени Звезди». Після цього керівництво клубу зазнало змін: його президентом став Душан Блаґоєвич, Слободан Чосич обійняв посаду генерального секретаря, а виконавчим директором став Аца Обрадович на прізвисько Доктор О. Саме під час їхнього правління «црвено-бели» створили нове покоління гравців, яке 5 років поспіль домінувало в першості Юґославії, а в сезоні 1956/57 дійшло до півфіналу Кубка европейських чемпіонів, де поступилося «Фіорентині» за підсумками двох матчів (0:1). Наступного року «Звезда» здобула Кубок Мітропи.

Загалом нова генерація белґрадського клубу, до якої входили Владимир Дуркович, Владимир Беара, Драґослав Шекуларац, Райко Митич, Бора Костич, Владиця Попович, Бранко Станкович, чотири рази поспіль тріумфувала в національній першости і двічі здобула Кубок країни, при цьому жодного разу не залишаючись без трофеїв впродовж п'яти поспіль сезонів. «Црвена Звезда» грала у швидкий атакувальний футбол, якій приніс їй значну популярність, — як в Югославії, так і навколо світу — а також заклав фундамент, що одну з провідних ролей у подальших успіхах «Звезди».

Наприкінці п'ятидесятих років «црвено-бели» вперше в своїй історії домінували в юґославській першості. Проте впродовж наступних 7 років «Црвена Звезда» лиш раз тріумфувала в чемпіонаті і здобула один юґославський Кубок, що не могло не відбитися на амбіціях белґрадського клубу. Апоґеєм цього невтішного періоду був гісторичний антирекорд «Црвени Звезди» — 7 місце в сезоні 1962/63, не кажучи вже про чотири сезони поспіль нижче від 3 місця. Авторитетність «Звезди» вже тоді примітила вся Юґославія, тому фанатам тяжко давалися їхні поразки. Бували випадки, коли сапортери вибігали на поле і вимагали від гравців пояснень за погану гру, та, з іншого боку, вони мали на це підстави, оскільки в сумнозвісному сезоні 62/63 «Црвена Звезда» сумарно забила 21 гол, що дорівнювало половині показника «Воєводини», яка фінішувала на 12 місці.

Менше з тим, «звездаші» досягли непоганих успіхів на міжнародній арені, дійшовши до півфіналу Кубка ярмарків, де поступились лише «Барселоні». Наступного року «Црвена» взяла реванш в каталонського клубу, але в 1/4 фіналу зазнала поразки від «Роми» з рахунком 2:3 за сумою двох матчів. Поруч із міжнародними успіхами, «Звезді» вдалось переїхати на новий стадіон, відкритий 1 вересня 1963 року у матчі з «Рієкою», який відразу ж був охрещений Мараканою через свою атмосферність, подібною до бразильського стадіону[8]. У першому сезоні після новосілля «црвено-бели» здобули «золотий дубль». Та це була лише репетиція до нової сторінки життєпису белґрадського клубу.

Миляничева ера (1966—1975)[ред.ред. код]

Влітку 1966 року «Црвену Звезду» очолив її екс-гравець Милян Милянич. Перший сезон у якости керманича «црвено-белих» вони завершили на п'ятому щаблі реґулярної першости. Зрештою, ґенерація на чолі з Драґаном Джаїчем, одним із найвеличніших гравців у юґославській гісторії і найпотужніших вінґерів світу, залишила глибокий слід у юґославському футболі. Уперше за власну гісторію клуб тричі поспіль здобув чемпіонську звитягу, а кожен «звездин» уболівальник знав імена Ачимовича, Дуйковича, Джорича, Карасия, Лазаревича тощо. Тим часом «звездаші» так само гучно заявили про себе на ниві европейської першости, диктуючи стандарти гри, наслідувані клубами зі Східної Европи. Щоправда, в сезоні 1970/71 «Звезда» фінішувала в національній першости з другим найгіршим показником у власній гісторії (6 місце), та він був компенсований звитягою у Кубку Юґославії. Разом із тим, «Црвена Звезда» досягла напівфіналу Кубку европейських чемпіонів, де поступилася за сумою двох матчів атенському «Панатинаїкосу». У першій зустрічі, окрилені підтримкою 100 тисяч уболівальників, «црвено-бели» розгромили атенян (4:1), одначе поступилися 0:3 в атенському двобої. Позаяк «Звезда» здобула визнання европейського штибу, а згодом і нову плеяду сербських молодих талантів, як-от Боґічевич, Филипович, Янкович, а надто Владимир Петрович на прізвисько Голуб (серб. Пижон / Pižon).

Досягнення[ред.ред. код]

Фанати Звезди на домашньому стадіоні.

Національні[ред.ред. код]

Чемпіонати[ред.ред. код]

Кубки[ред.ред. код]

Міжнародні[ред.ред. код]

Участь в єврокубках[ред.ред. код]

Сезон Змагання Раунд Країна Клуб Дома Виїзд Сумарно
2016-17 Ліга чемпіонів 2. Кваліфікаційний раунд Мальта Мальта «Валетта» 2-1 2-1 4-2
3. Кваліфікаційний раунд Болгарія Болгарія Лудогорець

Персоналії[ред.ред. код]

Поточний склад[ред.ред. код]

Дані подані станом на 7 липня 2016 року.[9]

Позиція Гравець
1 Сербія ВР Дамір Кахріман
22 Сербія ВР Філіп Манойлович
27 Боснія і Герцеговина ВР Неманя Супич
2 Сербія ЗХ Марко Петкович
3 Сербія ЗХ Александар Лукович NYCS-bull-trans-K.svg
5 Гана ЗХ Абрам Фрімпонґ
16 Нова Зеландія ЗХ Адам Мітчел
21 Сербія ЗХ Стефан Милошевич
33 Сербія ЗХ Душан Анджелкович
34 Сербія ЗХ Мілош Стоянович
77 Сербія ЗХ Зоран Рендулич
4 Франція ПЗ Дам'єн Ле Таллек
6 Сербія ПЗ Урош Рачич
7 Коста-Рика ПЗ Джон Хайро Руїс
8 Габон ПЗ Ґелор Канґа
Позиція Гравець
16 Сербія ПЗ Неманя Мілич
17 Сербія ПЗ Срджан Плавшич
18 Сербія ПЗ Мілан Сенич
20 Нідерланди ПЗ Мітчел Доналд
23 Сербія ПЗ Андрія Лукович
24 Чорногорія ПЗ Владимир Йовович
45 Сербія ПЗ Лука Аджич
55 Сербія ПЗ Славолюб Срнич
73 Сербія ПЗ Михайло Ристич
93 Сербія ПЗ Марко Полетанович
11 Сербія НП Срджан Вуяклія
81 Сербія НП Предраґ Сикимич
95 Сербія НП Стефан Ілич
97 Сербія НП Мілан Павков
99 Чорногорія НП Петар Орландич

Відомі гравці[ред.ред. код]

Тренери[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Трофеји у домаћим такмичењима (sr). sd-crvenazvezda.net. 28.01.2008. 
  2. Zvezdaša više od Partizanovaca, взято з www.sport.novosti.co.yu, 18 вересня 2007 (серб.)
  3. Svaki drugi Srbin navija za Crvenu zvezdu з from www.b92.net, 18 березня 2008 (серб.)
  4. Istraživanje: Beograd navija za Zvezdu (sr). 24 sata. 14.02.2012. 
  5. THE LIST: The greatest rivalries in club football, Nos 10-1, взято з www.dailymail.co.uk, 27 листопада 2009 (англ.)
  6. Настанак клуба (sr). Глас јавности. 
  7. Прва утакмица (sr). znanje.org. 
  8. Дом Црвене звезде (sr). ФК Црвена звезда. 
  9. Склад на офіційному сайті клубу

Посилання[ред.ред. код]