Лудза
Лудза Ludza Лу́дза Лю́дзен Ludsen | |
|---|---|
  ,_Latgales_iela_121,_Ludza,_Latvia_-_M.Strīķis_-_Panoramio.jpg) .jpg) .jpg)  | |
 | |
| Координати: 56°32′47″ пн. ш. 27°43′37″ сх. д. / 56.54639° пн. ш. 27.72694° сх. д.G O | |
| Країна | Латвія |
| Регіон | Латгалія |
| Край | Лудзенський край |
| Перша згадка | 1174 |
| Площа | |
| • Повна | 10,53 км² |
| Населення (2016)[1] | |
| • Усього | 8718 |
| • Густота | 827,9/км² |
| Часовий пояс | EET (UTC+2) |
| • Літній час | EEST (UTC+3) |
| Поштовий індекс | LV-57(01-02) |
| Вебсайт | www.ludzaspils.lv |
  Лудза | |
 | |
Лудза (латис. Ludza, нім. Ludsen), до 1918 Люцин — місто на сході Латвії, у Латгалії, адміністративний центр Лудзенського району. Залізнична станція на лінії Резекне — Великі Луки.
За даними Центрального статистичного управління Латвії, на початок 2023 року чисельність населення міста становила 7 640 осіб.[2]
Лудза розташована на Латгальській височині, яка є найбільшою височиною Латвії, у її східній частині, на підставі, складеному головним чином мергелями та доломітами девонського віку (на їх поверхні розвинені пухкі моренно-глинисті, давньоозерні та флювіогляціальні відклади). Рельєф моренно-горбистий: ками, давні стічні долини, озерні улоговини.
Клімат континентальний. Середня температура січня становить −7 — −7,5 °C, мінімальна може досягати −35 °C. Середня температура липня +16,5 — 17 °C, максимальна +35 °C. Кількість опадів у межах 550–650 мм на рік, при цьому на теплий період року припадає 420–480 мм. Вегетаційний період триває від 178 до 185 днів. Безлистий період триває до 145 днів. Товщина снігового покриву 25–35 см, він утримується близько 100 днів.
Відоме з 1173 (одне із старих міст Латвії). У 1399 тевтонці побудували в місті фортецю поверх старої латгальськой фортеці, використавши Лудзу як східний форпост Лівонії.
15 січня 1582 року між Річчю Посполитою та Російською державою укладено Ям-Запольський мир, який завершив Лівонську війну. Люцинський замок було повернено Речі Посполитій, у складі якої він перебував до 1772 року.
Міське право — з 1777.
Після укладення Ям-Запольського миру Люцин став частиною створеного Річчю Посполитою Венденського воєводства. У 1629 році територія Венденського воєводства, що залишилася за Річчю Посполитою, отримала назву Інфлянтського воєводства, яке поділялося на п’ять трактів (включно з Люцинським трактом із центром у Люцині).
У 1625 році, під час чергової польсько-шведської війни, фортецю зайняв загін шведської армії. У фортеці деякий час розташовувалася ставка шведського короля Густава II Адольфа. У вересні 1629 року між Швецією та Річчю Посполитою було укладено Альтмарське перемир’я, за яким Річ Посполита повернула собі Люцин.
Наступного разу Люцин постраждав від воєнних дій під час російсько-польської війни 1654—1667 років. Під час походу російського царя Олексія Михайловича у 1654 році Люцинський замок було взято в облогу в жовтні та штурмом у кінці листопада. Він залишався під владою Російської держави до підписання у 1667 році Андрусівського перемир’я, яке завершило російсько-польську війну 1654—1667 років і повернуло захоплені Польські Інфлянти Речі Посполитій.
У лютому 1772 року у Відні була підписана конвенція про поділ Речі Посполитої між Прусським королівством, Австрійською та Російською імперіями.
22 березня 1777 року іменним указом імператриці Катерини II «Про заснування Могильовської губернії з 12, а Полоцької з 11 повітів» місечку Люцин було надано статус міста (воно стало центром повіту).
21 вересня 1781 року затверджено герб міста Люцина, створений герольдмейстером, дійсним статським радником А. Волковим.
У 1898 році розпочалися роботи з прокладання залізниці від Москви до міста-порту Віндіви (нині Вентспілс) на узбережжі Балтійського моря. Відповідно до плану будівництва за одну версту від міста Люцина було збудовано залізничну станцію, яка почала працювати у вересні 1901 року.
12 березня 1917 року у Петрограді, відразу після Лютневої революції, Латгальське товариство допомоги жертвам війни організувало дебати щодо відокремлення Двінського, Режицького та Люцинського повітів, більшість населення яких становили латгальці та латиші, від Вітебської губернії та об’єднання цих трьох латгальських повітів з двома іншими історичними областями проживання латишів — Відземею та Курземею. Більшість делегатів (43 — за, 23 — проти) проголосувала за проведення у квітні 1917 року в Режиці об’єднавчого з’їзду. 26 і 27 квітня 1917 року в Режиці відбувся Перший Латгальський конгрес, який постановив, що латиші Курземе, Відземи та Латгалії є єдиним народом, а Латгалія, будучи невід’ємною частиною Латвії, має право на автономію через особливості культурно-історичного розвитку.
3–4 грудня 1917 року в Режиці відбувся З’їзд Рад латгальських повітів Вітебської губернії, або Другий Латгальський конгрес (латиш. Otrais Latgales kongress).
У зв’язку зі зривом переговорів у Брест-Литовську німецькі війська 18 лютого 1918 року розпочали повсюдний наступ на Східному фронті. Ввечері 22 лютого 1918 року в залишене напередодні відступаючими частинами РСЧА місто Люцин увійшла рота німецької армії.
Німецька окупація Люцина закінчилася о 7-й годині ранку 28 листопада 1918 року у зв’язку з капітуляцією Німеччини у Першій світовій війні. За Комп’єнським договором між Антантою та Німеччиною остання мала денонсувати Брест-Литовський договір і зберігати своє військове присутність на окупованих територіях Росії до прибуття військ Антанти. Однак за негласною домовленістю з німецьким командуванням території, з яких виводилися німецькі війська, займали частини Червоної армії РСФРР. Так, уже через три години після виведення німецьких військ із Люцина туди увійшов загін червоноармійців.
На початку 1919 року Люцинський повіт, як і два інших «інфлянтських» (латгальських) повіти Вітебської губернії — Двінський і Режицький, фактично були інтегровані до Соціалістичної Радянської Республіки Латвії, що знайшло відображення в конституції республіки.
В ніч з 20 на 21 січня 1920 року частини Червоної армії та радянське керівництво міста поспішно залишили Люцин. Місто де-факто стало частиною Латвійської Республіки. 30 січня 1920 року між Латвійською Республікою та РСФРР було укладено перемир’я, а 1 лютого 1920 року підписано додатковий договір, який визначив встановлену лінію фронту як демаркаційну лінію. 11 серпня 1920 року в Ризі підписано Ризький мирний договір, за яким Люцин де-юре став частиною Латвійської Республіки.
У 1920 році Люцин було перейменовано на його латгальську назву — Лудза. Місто стало адміністративним центром Лудзенського повіту, що існував до адміністративно-територіальної реформи 1949 року.
У 1938 році Лудза сильно постраждала від пожежі, яка знищила половину міста.
5 серпня 1940 року Латвія була приєднана до СРСР. Під час Другої світової війни, на початку липня 1941 року, Лудза була окупована військами нацистської Німеччини. Місто стало частиною Дінабурзької окружної області (нім. Kreisgebiete Duenaburg) генерального округу Латвія в складі створеного 1 вересня 1941 року рейхскомісаріату Остланд.
23 липня 1944 року частини Червоної армії вибили з Лудзи підрозділи 126-ї піхотної дивізії Вермахту. Разом із частинами Червоної армії до Лудзи прибули представники партійних та радянських органів для підготовки приміщень для розміщення ЦК Комуністичної партії Латвії та Ради народних комісарів Латвійської РСР.
26 липня 1944 року в Лудзі зібрався пленум ЦК Компартії Латвії, який обговорив стан народного господарства в звільнених районах Латвійської РСР.
Внаслідок адміністративно-територіальної реформи 31 грудня 1949 року Лудзенський повіт було скасовано, і Лудза стала адміністративним центром Лудзенського району, який існував до 2009 року.
4 травня 1990 року була прийнята декларація Верховної Ради Латвійської РСР про відновлення незалежності Латвійської Республіки. 6 вересня 1991 року Державна рада СРСР прийняла постанову про визнання незалежності Латвійської Республіки.
З 1 липня 2009 року, після ліквідації районів у Латвії, Лудза стала центром Лудзенського краю.
У вересні 1953 року в Лудзі відбулися події, незвичайні навіть за умов того підвищеного рівня злочинності, що був характерний для повоєнного Радянського Союзу: «окупація» міста хуліганами. Осередком злочинної активності стало ремісниче училище № 5, де переважна більшість учнів була російськомовними міґрантами (близько половини — сироти з білоруських дитячих будинків, що втратили батьків під час війни). Груба поведінка майстрів призвела до протистояння учнів та адміністрації, яка через свою безпорадність вимушена була звертатися до міліції, щоб встановити бодай якусь дисципліну. Це, у свою чергу, викликало ворожість учнів і до правоохоронців.
З початком навчального року старші учні не стали відвідувати уроки, били молодших, віднімали в них речі, примушували красти овочі в городах місцевих мешканців та взагалі дезорганізували училищне життя. В середині вересня розпочалася кримінальна активність підлітків на вулицях міста, з 17 вересня — сутички з міліцією (побиття міліціонерів натовпом хуліганів, закидування будинку відділення міліції камінням). Міліція була деморалізована, а хулігани, не зустрівши спротиву, у ніч з 22 на 23 вересня фактично захопили місто, патрулювали його з кийками та камінням, грабували та бешкетували.
Заворушення припинилися лише після міліцейської спецоперації та арешту 43 колишніх вихованців дитбудинків (загальне число учнів училища було 201)[3].
| 1897 | 1989[4] | 2004 | 2008 | 2009 | 2011 | 2015[5] | 2016[6] | 2017[6] | 2019[6] | 2020[6] | 2021[6] |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 5140 | 11853 | 10247 | 9734 | 9677 | 8931 | 8349 | 8718 | 8071 | 7777 | 7667 | 7473 |
Залізнична станція на лінії Резекне — Великі Луки.
- ↑ Latvijas iedzīvotāju skaits pašvaldībās pagastu dalījumā (PDF). Iedzīvotāju reģistra statistika uz 01.01.2016. Pilsonības un migrācijas lietu pārvalde. 1 січня 2016.
- ↑ Iedzīvotāju skaits pēc tautības reģionos, pilsētās, novados, pagastos, apkaimēs un blīvi apdzīvotās teritorijās gada sākumā 2012 - 2025. Oficiālās statistikas portāls (латис.). Процитовано 2 січня 2026.
- ↑ В. А. Козлов. Массовые беспорядки в СССР при Хрущеве и Брежневе. Новосибирск: Сибирский хронограф, 1999, с. 194–195.
- ↑ Ethnic composition: 1989 census [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Ethnic composition: 2015 census [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
- 1 2 3 4 5 Statistikas datubāze - Statistikas portāls [Архівовано 14 квітня 2021 у Wayback Machine.] (латис.)
- Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
- Lucyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 462. (пол.)
- Офіційний сайт [Архівовано 14 квітня 2021 у Wayback Machine.]