Алуксне
| місто | |
|---|---|
Алуксне латис. Alūksne | |
        | |
Прапор
Герб
  | |
| Координати 57°25′26″ пн. ш. 27°03′01″ сх. д. / 57.423888888889° пн. ш. 27.050277777778° сх. д.G O | |
| Країна | |
| Регіон | Ліфляндія |
| Край | Алуксненський край |
| Дата заснування | 1284  |
| Перша згадка | 1284 |
| Площа | 14,27 км²[1] і 10,58 км²[1] |
| Висота центру | 217 ± 1 м |
| Водойма | Lake Alūksned |
| Населення | 6104 осіб (1 січня 2026)[2] |
| Міста-побратими | Йонішкіс, Виру (2003), Сундбюберґ (1992), Binnenmaasd (1997), Куопіо (2004) |
| Часовий пояс | UTC+2, влітку UTC+1 |
| Поштовий індекс | LV-4301 |
| GeoNames | 461528 |
| OSM | ↑1797378 ·R (Алуксненський край, Валкський повіт) |
| Офіційний сайт | aluksne.lv |
  Алуксне Алуксне (Латвія) | |
 | |
 Алуксне у Вікісховищі | |
А́луксне (латис. Alūksne) — місто на березі озера Алукснес на північному сході Латвії поблизу кордонів з Естонією та Росією.
Територія сучасної Алуксне була заселена ще в давнину племенами латгалів, що входили до балтійського етнокультурного ареалу. У XII—XIII століттях ці землі стали об’єктом експансії німецьких хрестоносців під час Лівонських хрестових походів.
У 1342 році Лівонський орден збудував на острові в озері Алукснес кам’яний замок Марієнбург (нім. Marienburg), який став важливим укріпленим пунктом на східному кордоні Лівонії. Навколо замку поступово сформувалося поселення, що виконувало оборонні та торгові функції.
Після розпаду Лівонського ордену внаслідок Лівонської війни (1558—1583) територія Алуксне неодноразово переходила під владу різних держав. Наприкінці XVI століття місто перебувало у складі Речі Посполитої, а з XVII століття — Шведської імперії.
У 1702 році, під час Великої Північної війни, фортеця Марієнбург була зруйнована військами Московщини. Після Ништадтського миру 1721 року місто увійшло до складу Російської імперії.
У XVIII—XIX століттях Марієнбург (Алуксне) був повітовим містечком Ліфляндської губернії. У цей період місто розвивалося як адміністративний і торговий центр регіону. Важливу роль відігравали німецькомовні балтійські дворяни, а також латиське селянське населення навколишніх земель.
Наприкінці XIX століття значним поштовхом до економічного розвитку стало прокладання вузькоколійної залізниці, що з’єднала Алуксне з іншими районами Відземе.
Після проголошення незалежності Латвійської Республіки у 1918 році Алуксне увійшла до складу латвійської держави. У міжвоєнний період місто розвивалося як регіональний центр, зберігаючи багатонаціональний характер населення.
У 1940 році Алуксне була включена до складу Латвійської РСР внаслідок радянської окупації. Під час Другої світової війни місто зазнало значних руйнувань та змін у демографічному складі населення. У повоєнний період Алуксне стала важливим військовим гарнізоном СРСР.
Після відновлення незалежності Латвії у 1991 році Алуксне розвивається як центр прикордонного регіону, зосереджений на сфері послуг, туризму та збереженні культурно-історичної спадщини. Значну роль у сучасному образі міста відіграють залишки замку Марієнбург, ландшафтний парк та озеро Алуксне.
26 квітня 1976 року на честь українця Шутька Єгора Йосиповича у місті Алуксне названа вулиця. Після 1991 року вона була перейменована на Rupniecības.
.JPG)
,_2013.jpg)
- 1 2 Reģionu, novadu, pilsētu un pagastu kopējā un sauszemes platība gada sākumā — Centrālā statistikas pārvalde.
- ↑ Iedzīvotāju skaits pēc tautības reģionos, pilsētās, novados, pagastos, apkaimēs un blīvi apdzīvotās teritorijās gada sākumā (pēc administratīvi teritoriālās reformas 2021. gadā) — Centrālā statistikas pārvalde.
- Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.