Лізоцим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Молекула лізоциму

Лізоцим, мурамідаза або N-ацетилмурамідклікангідролаза (КФ 3.2.1.17) — тип ферментів, що руйнують клітинну стінку бактерій за рахунок каталізу реакції гідролізу 1,4-бета-зв'язків між залишками N-ацетилмурамової кислоти і N-ацетил-D-глюкозаміном у складі гліканового ланцюжка пептидоглікану та між залишками N-ацетил-D-глюкозаміну в складі хітодекстрину. Лізоцим у великій кількості міститься в багатьох секретах тварин, таких як сльози, слина і слиз. Лізоцим також міститься у цитоплазмених гранулах поліморфоядерних нейтрофілів (PMN). У великій кількості цей фермент також присутній у білках яєць. Лізоцими C-типу близько пов'язані з альфа-лактальбуміном як за нуклеотидною послідовністю генів, так і за своєю структурою, що робить їх членами однієї родини.

У людини лізоцим кодується геном LYZ[1][2].

Лізоцим відкрив 1921 року Александер Флемінг (першовідкривач пеніциліну). Він помістив на тверде агаризоване середовище трохи слизу із носа, а через кілька тижнів помітив, що ріст бактерій навколо слизу був пригнічений. Пізніше вчений виділив саму антибактерійну речовину — лізоцим[3].

Виноски[ред.ред. код]

  1. Yoshimura K, Toibana A, Nakahama K (January 1988). Human lysozyme: sequencing of a cDNA, and expression and secretion by Saccharomyces cerevisiae. Biochem. Biophys. Res. Commun. 150 (2): 794–801. PMID 2829884. doi:10.1016/0006-291X(88)90461-5. 
  2. Peters CW, Kruse U, Pollwein R, Grzeschik KH, Sippel AE (July 1989). The human lysozyme gene. Sequence organization and chromosomal localization. Eur. J. Biochem. 182 (3): 507–16. PMID 2546758. doi:10.1111/j.1432-1033.1989.tb14857.x. 
  3. Alexander Fleming (1881-1955): A noble life in science. The British Library Board. Процитовано 2 лютого 2014. 

Посилання[ред.ред. код]