Майоров Михайло Мусійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Майоров Михайло Мусійович
Mayorov MM.jpg
Народився 10 січня 1890(1890-01-10)
Мінська губернія, Російська імперія
Помер 20 січня 1938(1938-01-20) (48 років)
невідомо
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність політик
Партія КПРС

Майоров Михайло Мусійович (справжні прізв. та ім'я — Біберман Меєр; 10 (22) січня 1890(18900122) , Скородне, Скороднянська сільська рада, Єльський район, Гомельська область, Білорусь — розстріляний 20 січня 1938) — радянський діяч, 1-й секретар Одеського обкому КП(б)У, нарком постачання УСРР. Член ЦВК СРСР. Член Центральної Контрольної Комісії ВКП(б) в грудні 1927 — січні 1934 р. Кандидат у члениЦК КП(б)У в липні — вересні 1918 року і у березні 1919 — березні 1920 р. Член ЦК КП(б)У у вересні — жовтні 1918 року і у квітні 1923 — травні 1924 р. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в листопаді 1927 — січні 1934 р. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК КП(б)У в січні 1932 — лютому 1933 р.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селі Скородне у родині єврейського ремісника-кравця. Працювати розпочав у 1902 році учнем у кравецький майстерні. Потім працював підмайстром, кравцем-майстром у приватних майстернях Києва, Катеринослава, Саратова.

Член Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків) з 1906 року.

У 1906—1912 роках займався революційною діяльністю в Києві, Катеринославі (нині м. Дніпро). Від 1907 року був членом Подільського районного комітету РСДРП(б) міста Києва, працював разом з Дмитром Мануїльським.

Наприкінці 1912 року відправлений на трирічне заслання до міста Усть-Сисольська Вологодської губернії (нині місто Сиктивкар, Республіка Комі, РФ). Від 1915 року разом з Лазарем Кагановичем був одним із організаторів підпільної діяльності більшовиків у Києві, переховувався від поліції у місті Царицині (нині місто Волгоград, РФ), де був заарештований на 9 місяців. Після звільнення переїхав до Саратова (нині місто в РФ), потім — до Москви.

1917 року повернувся до Києва, став членом Київського комітету РСДРП(б), обраний керівником більшовицької фракції Київської ради робітничих депутатів. Брав участь у VII Всеросійській конференції РСДРП(б) у квітні 1917. Активний учасник Жовтневого перевороту у Петрограді 1917, на Другому Всеросійському з'їзді рад (жовтень 1917) обраний членом ЦВК Росії. Брав участь у захопленні влади більшовиками в Москві 1917, Київському (січневому) збройному повстанні 1918 року.

З беезня 1918 року — член колегії Народного секретаріату внутрішніх справ Української СРР, голова Всеукраїнського революційного комітету, який до створення ВУЧК здійснював репресії проти супротивників більшовиків. Після входження на територію України німецьких та австро-угорських військ — голова Всеукраїнського тимчасового комітету Робітничої комуністичної партії (у липні 1918). Брав участь у створенні КП(б)У, на I з'їзді КП(б)У обраний до ЦК цієї партії. Секретар Київського підпільного обласного бюро КП(б)У (липень — жовтень 1918), член Київського підпільного обласного бюро КП(б)У (жовтень 1918 — лютий 1919).

У 1919—1920 роках — на політичній і господарській роботі у Червоній армії.

Від липня 1920 до жовтня 1922 року — голова Київської губернської ради народного господарства (раднаргоспу).

У 1922—1923 роках — відповідальний секретар Одеського губернського комітету КП(б)У.

У липні 1923 — 1924 року — голова виконавчого комітету Астраханської губернської ради.

У листопаді 1924 — листопаді 1925 року — голова виконавчого комітету Томської губернської ради.

У листопаді 1925 — 1927 року — відповідальний секретар Томського окружного комітету ВКП(б).

У 1927—1930 роках — заступник голови Центральної Контрольної комісії КП(б)У — заступник народного комісара робітничо-селянської інспекції Української СРР.

25 грудня 1930 — 9 лютого 1932 року — народний комісар постачання Української СРР.

У лютому 1932 — 11 лютого 1933 року — 1-й секретар Одеського обласного комітету КП(б)У. У грудні 1932 року наразився на різку критику Лазаря Кагановича, який очолював надзвичайну хлібозаготівельну комісію, що організувала вивіз збіжжя з голодуючої України.

У березні 1933 — 2 жовтня 1934 року — 2-й секретар Середньоазіатського бюро ЦК ВКП(б).

У 1934—1937 роках — заступник голови Центральної спілки споживчих товариств (Центроспілки) СРСР.

14 жовтня 1937 заарештований органами НКВС, 20 січня 1938 страчений.

2 червня 1956 реабілітований.

Автор праць з історії Жовтневого перевороту 1917 та комуніст. партії.

Праці[ред. | ред. код]

  • Майоров М. З історії революційної боротьби на Україні, 1914—1919. — X., 1928.
  • Майоров М. Повість днів минулих. — Х. : Пролетарий, Б.р. — 194 с.

Джерела[ред. | ред. код]

  • «УІЖ», 1967, № 11 (Додаток)
  • Корольов Б., Левін В. Михайло Мусійович Майоров. К., 1969
  • Лозицький В. С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918—1991). К., 2005;
  • Голодомор 1932—1933 років в Україні: Документи і матеріали. К., 2007.
  • Васильєв В. Ю. МАЙОРОВ Михайло Мусійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с.: іл. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mayorov_M_M
  • Енциклопедія Києва