Цушко Василь Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Петрович Цушко
Василь Петрович Цушко

Час на посаді:
1 грудня 2006 — 18 грудня 2007

Час на посаді:
11 березня 2010 — 9 грудня 2010

Час на посаді:
16 грудня 2010 — 26 березня 2014

Народився 1 лютого 1963(1963-02-01) (54 роки)
Надрічне, Тарутинський район, Одеська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Національність молдован
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
2-го скликання
Селянська партія України 11 травня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
Селянська партія України 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
СПУ 14 травня 2002 7 липня 2005
5-го скликання
СПУ 25 травня 2006 14 грудня 2006

Васи́ль Петро́вич Цушко́ (нар. 1 лютого 1963, Надрічне, Тарутинський район, Одеська область) — український політик лівого спрямування.

У 20052006 роках був головою Одеської обласної державної адміністрації. З 1 грудня 2006 по 18 грудня 2007 перебував на посаді Міністра внутрішніх справ України. Міністр економіки в уряді Миколи Азарова з 11 березня 2010 по 9 грудня 2010, з 16 грудня 2010 — голова Антимонопольного комітету України. Чотири рази обирався депутатом Верховної ради України: у 1994, 1998, 2002 і 2006 роках.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Народився 1 лютого 1963 року у молдовомовному селі Надрічне Тарутинського району Одеської області, в сім'ї селян.

У 1978 році, після закінчення восьми класів середньої школи, вступив до Ізмаїльського технікуму механізації та електрифікації сільського господарства, який закінчив у 1982 році з відзнакою та отримав спеціальність техніка-механіка. Цього ж, 1982 року, вступив до Одеського сільськогосподарського інституту на економічний факультет. Після закінчення першого курсу інституту був призваний на строкову військову службу. Служив у Казахстані, м. Алма-Ата, у військах ППО.

У 1985 році демобілізувався і повернувся до інституту, який закінчив у 1988 році; одержав спеціальність «економіст». У 2005 році здобув кваліфікацію юриста Національного університету внутрішніх справ.

В серпні 1987 року Цушко почав працювати економістом в рідному виноробному радгоспі-заводі імені С. Лазо, Тарутинського району Одеської області. У лютому 1988 року був призначений заступником директора радгоспу «Прогрес» у селі Вознесенка-II Тарутинського району Одеської області. У липні 1989 року, у віці двадцяти шести років, став директором радгоспу-заводу імені С. Лазо. На той час, законодавство передбачало обрання директорів колективом підприємства; Цушко був обраний одноголосно[1].

Політична кар'єра[ред.ред. код]

У березні 1994 року Цушко вперше був обраний депутатом Верховної Ради України (здобув перемогу в другому турі голосування у виборчому окрузі № 315 — Тарутинський та Саратський райони Одеської області). У парламенті став членом комітету з фінансів і банківської діяльності.

У березні 1998 року Цушко був переобраний депутатом Верховної Ради. Він переміг у виборчому окрузі № 140 (Кілійський, Ізмаїльский, Арцизький, Тарутинський райони Одеської області), набравши 42,6% голосів. За підтримки Соціалістичної партії України (СПУ) він став секретарем комітету з фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України.

У вересні 1998 року Цушко залишив пост керівника одеської обласної організації та склав повноваження члена вищої ради Селянської партії.

У 2001 році Цушко і редактор газети «Сільські вісті» Іван Бокий створили власну «Партію захисту інтересів селян», структуру якої побудували на базі передплатників газети «Сільські вісті»[2]. Партія була зареєстрована у вересні 2001 року, але вже в січні 2002 року злилася з СПУ. Цушко і Бокий стали членами політради СПУ. У квітні 2002 року Цушко був обраний депутатом Верховної Ради за виборчим списком СПУ (16-те місце, а всього партія отримала 20 депутатських мандатів).

За підтримки фракції Соціалістичної партії України (СПУ) був обраний першим заступником голови комітету з фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України[3].

З лютого 2005 року по травень 2006 року Цушко обіймав посаду голови Одеської обласної державної адміністрації. У березні 2006 року одночасно пройшли вибори депутатів Верховної Ради України та Одеської обласної ради. З 120 місць в обласній раді СПУ отримала лише 20: переможцем кампанії стала Партія регіонів (49 мандатів), а третє місце посів Блок Юлії Тимошенко (14 мандатів). На виборах до Верховної Ради Цушко пройшов за виборчим списком СПУ — № 12 у виборчому списку. Всього його партія отримала 33 депутатських мандата. Цушко відмовився від посади губернатора Одеської області і став депутатом українського парламенту, пояснивши своє рішення «недостатньо сильною позицією СПУ в обласній раді»[4].

25 травня 2006 року Цушко склав присягу депутата Верховної Ради та став заступником голови фракції СПУ Олександра Мороза, а також членом комітету з фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України. 7 липня 2006 року, коли Мороз став головою Верховної Ради, Цушко того ж дня був обраний першим секретарем політради СПУ і керівником партійної фракції в парламенті.

У жовтні 2006 року в Україні розпочалася внутрішньополітична криза, викликана протистоянням Президента Ющенка та прем'єр-міністра Януковича (перший прагнув розширити свої владні повноваження та обмежити повноваження останнього)[5].

1 грудня 2006 року, після того, як Верховна Рада відправила у відставку колишнього голову МВС Юрія Луценка, Цушко став міністром внутрішніх справ України[6].

12 березня 2007 року лідери парламентських фракцій «Наша України» та БЮТ в присутності президента Віктора Ющенка і за його підтримки підписали спільну заяву, в якій виклали свої вимоги до «антикризової» коаліції. Серед цих вимог було: відправити у відставку міністра внутрішніх справ Василя Цушка та генерального прокурора Олександра Медведька, а також вивести внутрішні війська з підпорядкування МВС та підпорядкувати їх безпосередньо Президенту[7].

17 березня 2007 року Цушко провів свою першу, з моменту призначення на посаду міністра, прес-конференцію та заявив, що «в країні відбувається ескалація конфлікту, що може призвести до серйозних наслідків»[8]. Він закликав населення утриматися від участі в масових акціях протесту і повідомив, що загалом різні політичні сили мають намір привести до Києва близько 100 тисяч своїх прихильників. Масові акції в Києві розпочалися 31 березня 2007 року.

2 квітня 2007 президент України Віктор Ющенко підписав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, призначивши проведення дострокових парламентських виборів на 27 травня 2007 року. Парламент відмовився підкоритися указу президента, а уряд прийняв рішення не фінансувати проведення дострокових виборів депутатів Верховної Ради. 5 квітня 2007 року на позачерговому засіданні Ради національної безпеки і оборони України було прийняте рішення зобов'язати уряд фінансувати дострокові вибори: проти проголосували тільки Цушко і перший віце-прем'єр Микола Азаров. Того ж дня Цушко дав розпорядження виділити понад тисячу міліціонерів на охорону будівлі Верховної Ради. 11 квітня Кабінет Міністрів України повторно відмовився фінансувати проведення виборів[9].

18 квітня 2007 року будівлю Конституційного Суду України було заблоковано представниками опозиції, які намагалися перешкодити проведенню засідання суду[10]. Розблокування відбулося за наказом Цушка силами спецпідрозділів «Барс» та «Беркут»[11]. Також 18 квітня 2007 року фракції БЮТ та НУНС в парламенті склали депутатські мандати.

24 травня 2007 року Ющенко видав Указ Президента України № 469/2007 від 24 травня 2007 року про скасування Указу Президента України № 357/2007 від 26 квітня 2007 року про поновлення Піскуна С. М. на посаді Генерального прокурора України. Указом Президента України № 470/2007 від 24 травня 2007 року Ющенко призначив Шемчука В. В. тимчасово виконуючим обов'язки Генерального прокурора України. Обидва укази не були оприлюднені, але, згідно з п. 7 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», який діяв на той час, формально набули чинності з моменту їх прийняття.

24 травня до будівлі Генеральної прокуратури України (ГПУ), де в цей час відбувалося засідання колегії ГПУ, прибули Секретар Ради Національної безпеки і оборони України Іван Плющ та щойно призначений начальник Управління державної охорони України Валерій Гелетей. Їх супроводжували невідомі особи у цивільному, які одразу зайняли приміщення Генпрокуратури, в тому числі кабінет Генпрокурора Святослава Піскуна. Плющ і Гелетей повідомили Піскуну про його звільнення з посади. Після цього Плющ сів до службового авто і поїхав.

О 12.56 на службовий мобільний телефон Міністра внутрішніх справ України Василя Цушка надійшов дзвінок його заступника Василя Боднара, який повідомив, що невідомі особи у цивільному одязі захопили будівлю Генеральної прокуратури, і що з Міністром хоче поговорити помічник Генерального прокурора України Геннадій Крисько[12]. Після цього Боднар передав трубку Криську, який сказав, що Генеральний прокурор України Піскун десь заблокований невідомими особами і просить, щоб Цушко терміново прибув до Генпрокуратури. Крім того, дзвінки про захоплення невідомими особами в цивільному будівлі ГПУ надійшли також до Печерського РУ ГУ МВС України та ГУ МВС України в місті Києві. Близько 13.50 Цушко прибув до Генпрокуратури, але на її територію потрапити не зміг.

Це суперечило Інструкції «Про забезпечення охорони адміністративних будинків ГПУ та допуску на об'єкти охорони», згідно з якою міністр МВС мав право цілодобового проходу до Генпрокуратури навіть без пред'явлення службового посвідчення.

При цьому стаціонарний телефон помічника коменданта Генпрокуратури — співробітника УДО — не відповідав, а в оглядове дзеркало на воротах було видно, що за воротами дійсно знаходяться люди у цивільному. В цей час біля будівлі Генпрокуратури для підтримання правопорядку, знаходився підрозділ «Беркуту».

Цушко дав наказ бійцям «Беркуту» відчинити ворота. Співробітники «Беркуту» перелізли через ворота та відкрили їх з внутрішньої сторони двору за допомогою пускової кнопки електричного приводу відкривання воріт. Особи в цивільному, які знаходилися за воротами, опору не чинили. Цушко, у супроводі п'яти співробітників «Беркуту» пройшов до входу в будівлю Генпрокуратури, де знаходився кабінет Генерального прокурора України.

Двері до будівлі виявилися зачиненими. Цушко постукав, представився та декілька разів повторив вимогу відчинити, повідомивши, що в разі непокори ці двері будуть відчинені силою. Ніякої реакції з протилежної сторони дверей не було, і за наказом Цушка, співробітники «Беркуту», застосовуючи фізичну силу «ривком» відчинили двері, не завдавши їм суттєвих пошкоджень.

Четверо людей у цивільному, які мали навушники радіостанцій прихованого носіння, відмовилися представитися або пред'явити документи. Цушко та особи, що супроводжували його, піднялися на 4 поверх, де знаходилася група приблизно з 15 осіб у цивільному, які «зчепились руками», заважаючи проходу Цушка та інших. Серед цих осіб був Валерій Гелетей, який керував діями цієї групи і який вголос віддав їм наказ: «Без моєї вказівки зброю не застосовувати».

На питання Цушка, що він тут робить, Гелетей заявив, що його призначено керівником Управління державної охорони України, а Шемчука — Генеральним прокурором. Цушко піддав сумніву цю інформацію, оскільки наказ про звільнення Піскуна суперечив передбаченому Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» порядку звільнення з посади Генерального прокурора. Цушко наказав відтіснити осіб в цивільному в сторони, аби мати змогу підійти до приймальні Генпрокурора, що і було зроблено. Присутні при цьому народні депутати України підтвердили, що Укази Президента України № 469/2007 та № 470/2007 нібито дійсно існують, однак їх особисто ніхто не бачив[[13].

За кілька хвилин з'явився Піскун і заявив, що він не в змозі потрапити до свого кабінету, оскільки двері приймальної замкнені. Врешті приймальну Піскуна відкрив Гелетей, а народний депутат Владислав Лук'янов у присутності представників ЗМІ вибив двері до кабінету Генпрокурора. У кабінеті за робочим столом Генпрокурора сидів новопризначений Генпрокурор Шемчук, який повідомив, що він чекав на Піскуна. Згодом Шемчук безперешкодно залишив Генпрокуратуру. Лише після цих подій Цушко та Піскун потрапили до кабінету Генпрокурора.

Цушко в присутності свідків — народних депутатів та журналістів — запитав у Піскуна, що саме трапилося і чи є останній Генеральним прокурором. Цушко отримав від Піскуна: 1) ствердну відповідь «Так, я є Генеральним прокурором»; 2) пояснення про те, що невідомі захопили його кабінет, та про те, що Секретар РНБО Плющ І. С. зачитав якийсь указ про його звільнення з посади, але так і не показав тексту цього указу; 3) прохання «діяти за законом та навести лад у ситуації». Цушко та Піскун пройшли до конференц-зали.

В конференц-залі Цушко коротко відповів на питання журналістів та повідомив, що виводить «беркутівців» з приміщення Генпрокуратури на прохання Піскуна, яке всі присутні в залі щойно почули. О 14.50 всі без винятку міліціонери ОБМОП «Беркут» залишили приміщення ГПУ.

Ввечері 24 травня 2007 р. бійці спецпідрозділу МВС «Титан» взяли будівлю Генеральної прокуратури України під охорону, згідно з договором про охорону, що був підписаний МВС та ГПУ 24 травня.

Вранці 25 травня всі співробітники Управління державної охорони залишили будівлю Генпрокуратури. Того ж дня Шемчук порушив чотири кримінальні справи: три — за фактами захоплення будівлі ГПУ, перевищення влади співробітниками МВС та втручання в діяльність правоохоронних органів і ще одну — щодо Василя Цушка за перевищення службових повноважень. Розслідуванням справ займалася Служба безпеки України.

Також Цушко відмовився виконувати виданий 25 травня 2007 указ Ющенка, яким той вивів внутрішні війська з підпорядкування голови МВС України та перепідпорядкував їх Президентові країни. 26 травня 2007 Солом'янський районний суд Києва зупинив дію цього указу Ющенка, але вже 29 травня 2007 року рішення Солом'янського районного суду було зупинене колегією суддів Київського апеляційного адміністративного суду.

Ранком 26 травня 2007 року, під час проведення Всеукраїнської селекторної наради з усіма підрозділами МВС України, міністр Цушко дав наказ зупинити внутрішні війська, що рухалися в сторону Києва. Виконуючи цей наказ, співробітники ДАІ МВС України зупинили колони внутрішніх військ, які, відповідно до розпорядження Ющенка і згідно з наказом їх командувача Олександра Кіхтенка, виїхали із Запоріжжя, Донецька, Дніпропетровська, Одеси та Полтави нібито для забезпечення порядку в День міста Києва та під час проведення фінального матчу Кубка України з футболу. Після наказу, що видав Цушко, йому подзвонив Президент Ющенко та висловив погрози фізичного знищення Цушка, на що останній відреагував спокійно і запропонував замість погроз цивілізовано сісти за стіл переговорів[14].

Після емоційних розмов міністр Цушко по обіді того ж дня подзвонив прем'єр-міністру України Януковичу В. Ф. і повідомив про те, що склалася дуже напружена та небезпечна ситуація, єдиним нормальним виходом з якої є лише переговорний процес, оскільки в іншому випадку ситуація може стати неконтрольованою. Аналогічні дзвінки було здійснено Голові ВР Морозу А. А. та першому заступнику Голови ВР Мартинюку А.I., як представнику КПУ, що входила до парламентської більшості.

Того ж дня, після 16.00, розпочались переговори між Ющенком, Януковичем та Морозом. Завершились вони 27 травня о 4 ранку рішенням про проведення перевиборів ВРУ. По обіді 27 травня міністр Цушко звернувся до поліклініки МВС, що знаходиться на території МВС. Лікарями було поставлено діагноз — інфаркт, та здійснено негайну госпіталізацію міністра. Вже о 18.00 Цушко перебував у реанімаційній палаті шпиталю МВС[15].

30 травня 2007 була оприлюднена інформація про те, що Цушко був госпіталізований з діагнозом «інфаркт міокарда» і перебуває у Центральному шпиталі МВС. Публікувалася інформація про те, інфаркт міг бути викликаний отруєнням, однак політичні опоненти Цушка заявили, що хвороба міністра є симуляцію з метою уникнути відповідальності за протиправні дії в ГПУ 24 травня 2007 року.

31 травня 2007 на реанімаційному літаку Цушко був перевезений до клініки в місто Ганновер. У Німеччині Цушко був прооперований.

1 червня 2007 представникам МВС України та знайомим міністра довелося спростовувати інформацію про смерть Цушка, яка з'явилася в ЗМІ[16].

5 червня 2007 Цушко заявив, що зробить все для того, щоб співробітники МВС залишалися поза політикою, а також відзначив їх витримку і професіоналізм під час подій в будівлі Генеральної прокуратури і при спробі направити до Києва підрозділи внутрішніх військ[17].

У липні 2007 року Цушко повернувся в Україну. На прес-конференції, що відбулася в серпні 2007 року, Цушко у відповідь на питання про стан його здоров'я заявив: "Я відповім по-одеськи: «Не дочекаються!» При цьому Цушко відмовився говорити про своє отруєння[18], але ЗМІ, пов'язані з його політичними опонентами, інтерпретували цю відмову як заперечення ним самого факту отруєння. Проте вже у вересні Цушко виступив із заявою про те, що йому «допомогли захворіти»[19].

14 липня 2007 року всі кримінальні справи проти Цушка були закриті Печерським районним судом міста Києва[20]. На початку вересня 2007 року, через місяць після того, як почалася кампанія з дострокових парламентських виборів, Цушко на зустрічі з виборцями Харкова назвав себе особистим ворогом Ющенка[21].

На початку серпня 2007 року було сформовано виборчий список кандидатів у народні депутати від Соціалістичної партії України, в якому Цушко був другим.

26 вересня 2007 Цушко заявив, що кількома днями раніше отримав матеріали, які документально підтвердили факт того, що його було отруєно теофіліном і дигоксином, — саме вони спричинили його захворювання і призвели до інфаркту міокарда. Він надав висновки медичних лабораторій Німеччини. «27 серпня ми отримали три проби сироватки крові Василя Цушка, які були взяті в Україні 27 травня, — йдеться у висновку лабораторії міста Рамштайн. — Ми вирішили надати одну пробу у токсикологічний інститут університетської клініки землі Саар, а іншу — у токсикологічну лабораторію міста Бремен». В результаті обох досліджень лікарі прийшли до висновку, що в наданих пробах міститься несумісна з життям людини доза теофіліну (493,8 мкг/мл) — фармакологічного препарату, токсичного для людини в дозі від 20 мкг/мл[22]. На наступний день Цушко особисто передав ці матеріали генеральному прокурору України Олександру Медведьку.

30 вересня 2007, в день дострокових виборів до українського парламенту, за 15 хвилин до оголошення результатів екзіт-полів, Цушко заявив про своє рішення піти у відставку з поста міністра внутрішніх справ. Своє рішення він аргументував тим, що ще в п'ятницю, 28 вересня, різко погіршився стан його здоров'я, а на лікування та реабілітацію потрібен час, тому «з етичних міркувань» він не хоче формально займати міністерську посаду[23]. Виконуючим обов'язки міністра внутрішніх справ став його перший заступник Михайло Корнієнко. 1 жовтня 2007 з'ясувалося, що за українським законодавством особа, яка перебуває на лікарняному, не може бути звільненою з роботи. Тому Цушко формально залишився міністром внутрішніх справ України.

Цушко не став депутатом Верховної Ради VI скликання, оскільки Соціалістична партія України набрала менше трьох відсотків голосів і не подолала виборчий бар'єр. У грудні 2007 року на посаді міністра внутрішніх справ його змінив Луценко. 16 жовтня 2008 року Політрада Соціалістичної партії задовольнила заяву, що містилася в листі Цушка, про виключення його з лав СПУ «за станом здоров'я»[24].

На початку вересня 2009 року Цушко повернувся в політику. Вперше після тривалої перерви Цушко з'явившись на публіці, — разом з Віктором Януковичем відвідали Одесу з нагоди святкування 215-ї річниці міста[25]. Згодом Цушко став керівником переможної президентської виборчої кампанії Януковича в Одеській області.

10 березня 2010 року, після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах, кримінальну справу проти Цушка (всі раніше порушені справи, об'єднані 24 січня 2008 року) було закрито за відсутністю складу злочину[26].

11 березня 2010 року Цушко був призначений на пост міністра економіки в новому уряді Миколи Азарова[27].

24 липня 2010 року на позачерговому з'їзді СПУ Мороз запропонував обрати нового голову партії. На розгляд делегатів він виніс три кандидатури в тому числі і кандидатуру Цушка, який і став новим лідером СПУ «Головою СПУ обрано Василя Цушка, довірену особу Віктора Януковича» // Newsru.ua, 24 липня 2010. Тоді ж за пропозицією Цушка Мороз був обраний почесним головою Соцпартії України.

9 грудня 2010 року Цушко був звільнений з посади міністра економіки[28].

17 грудня 2010 року Цушко призначений головою Антимонопольного комітету України[29].

У липні 2011 року Цушко оголосив про свій намір піти з поста голови Соцпартії, пояснюючи своє рішення неможливістю суміщати державну службу і партійну діяльність[30].

1 квітня 2014 був зареєстрований ЦВК як кандидат на позачергових виборах Президента України шляхом самовисування.[31]

22 травня 2014 року відмовився від подальшої участі у виборах[32].

Державні нагороди[ред.ред. код]

  • Орден «За заслуги» II ст. (22 січня 2013) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[33]
  • Орден «За заслуги» III ст. (27 червня 1997) — за особистий внесок у розробку, підготовку та прийняття Конституції України, активну законотворчу роботу[34]

Особисте життя[ред.ред. код]

Одружений. Має сина та доньку.

Хобi — історична література.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Блог Андрія Манчука. «Республика Цушковия»
  2. Партія захисту інтересів селян
  3. Голови комітетів та перші заступники // «Майдан», 6 липня 2002 року
  4. Цушко про те, як став міністром: «Я захотів, прийшов і мене призначили» // forUm, 19 липня 2010
  5. Сорока С. «Ющенко: хроніка зростання і падіння» // «Українська правда», 8 січня 2010
  6. «Головним міліціонером України став Цушко» // УНІАН, 1 грудня 2006
  7. «Опозиція: нам не подобаються Цушко і Медведько!» // forUm, 13 березня 2007
  8. «Цушко назвав причину, через яку його хочуть звільнити» // Коментарі, 17 березня 2007
  9. «В СП пояснили, як Кабмін переступив закон, відмовившись фінансувати вибори» // Коментарі, 13 квітня 2007
  10. «Опозиція заблокувала КСУ» // РБК-Україна, 18 квітня 2007
  11. «В об'єктиві: Беркут під Конституційним судом» // BBC, 18 квітня 2007
  12. Тетяна Монтян. «Пара слів до ювілею» // Інфопорн, 24 травня 2009
  13. «Захват ГПУ» // Картина дня, 25.05.2007
  14. «СПУ: Ющенко погрожував фізично знищити Цушка» // Newsru.ua 30 травня 2007
  15. «У Цушка інфаркт» // Gazeta.ua, 30 травня 2007
  16. «Повідомлення про смерть Цушко є провокацією» // Newsru.ua, 1 черваня 2007
  17. Звернення Міністра внутрішніх справ до особового складу органів і підрозділів МВС України
  18. «Цушко заявив, що його ніхто не труїв» // Коментарі
  19. «Цушко сам розслідує своє отруєння» // Коментарі, 21 вересня 2007
  20. «Всі справи проти Цушка вже закриті» // forUm, 24 липня 2007
  21. «Життя і філософія того, хто рятував Україну» // Сайт Соціалістичної партії України
  22. «Заключение экспертов: Цушко был отравлен теофиллином и дигоксином» // Майдан, 26 вересня 2007
  23. «Цушко пішов у відставку» // BBC, 30 вересня 2007
  24. «Цушко пішов від Мороза. До Януковича?» // «Українська правда», 17 жовтня 2007
  25. «Янукович із Цушком святкує в Одесі» // УНІАН, 2 вересня 2009
  26. «Генпрокуратура закрила справу проти Цушка» // «Українська правда», 10 березня 2010
  27. «Тігіпко: Цушко на посту міністра економіки зможе реалізуватися як адміністратор» // Finance.ua, 12 березня 2010
  28. Указ Президента України від 09.12.2010 № 1103/2010 "Про звільнення В. Цушка з посади Міністра економіки України
  29. «Янукович посадив Цушка в антимонопольне крісло» // «Економічна правда», 16 грудня 2010
  30. «Цушко — выступление в парламенте» // ИА «Резонанс-Харьков»
  31. ЦИК зарегистрировал лидера УНП Клименко и экс-главу АМКУ Цушко кандидатами в Президенты Украины(рос.)
  32. Цушко також вирішив попіаритися на знятті з виборів // Українська правда, 22 травня 2014
  33. Указ Президента України № 35/2013 від 22 січня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України»
  34. Указ Президента України № 586/97 від 27 червня 1997 року «Про відзначення народних депутатів України»

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: Голови Одеської облдержадміністрації
лютий 2005 — квітень 2006
Наступник:
Гриневецький Сергій Рафаїлович
19982005
Плачков Іван Васильович
20062007
Попередник: 7-й Міністр внутрішніх справ України
1 грудня 200618 грудня 2007
Наступник:
Луценко Юрій Віталійович
Луценко Юрій Віталійович
Попередник: 20-й Міністр економіки України
11 березня 201010 грудня 2010
Наступник:
Данилишин Богдан Михайлович
Клюєв Андрій Петрович