Марина Абрамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марина Абрамович
Марина Абрамовіћ
Marina Abramović - The Artist Is Present - Viennale 2012 (cropped).jpg
Дата народження 30 листопада 1946(1946-11-30) (68 років)
Місце народження Белград, СФРЮ
Жанр Перформанс, боді-арт
Навчання Університет мистецтв (Белград), Академія красних мистецтв (Загреб)
Напрямок Концептуальне мистецтво
Вплив Віто Аккончі, Брюс Науман, Кріс Бурден, Йозеф Бойс, Ів Кляйн, Валі Експорт, Сьюзен Зонтаґ[1]
Вплив на Ана Мендьєта, Метью Барні, Таня Бругер, Коко Фуско, Карен Фінлі, Феміністське мистецтво[2]
Нагороди

«Золотий Лев» Венеціанського бієннале (1997)

Марина Абрамович (серб. Марина Абрамовић; * 30 листопада 1946, Белград, СФРЮ) — сербська художниця, що працює в жанрі перформансу та боді-арту. У своїх роботах художниця досліджує стосунки між митцем та публікою, границі тіла та можливості розуму. Від 1976 до 1988 року працювала разом із західно-німецьким художником Улаєм. Інсталяції Марини Абрамович іноді викликали шок у глядачів: в 1988 році один з глядачів впав в непритомність на її виставці.

Одержала Золотого лева на Венеціанському бієннале 1997 року за роботу «Балканське бароко», в якій художниця перемивала купу кривавих кісток в пам'ять про жертв Югославських воєн.

В березні-травні 2010 року Музей сучасного мистецтва Нью-Йорку провів велику ретроспективу і відтворення перформансів Марини Абрамович.

Інсталяції[ред.ред. код]

«Ритм 0»[ред.ред. код]

Щоб перевірити межі зв'язку між перформансистом і глядачами, Абрамович в 1974 році створила один зі своїх найбільш складних і відомих перформансів. Абрамович розмістила на столі 72 об'єкти, якими люди могли користуватися як завгодно. Деякі з цих об'єктів могли приносити задоволення, тоді як іншими можна було завдавати болю. Серед них були ножиці, ніж, хлист і навіть пістолет з одним патроном. Собі вона відвела пасивну роль. Протягом шести годин публіка могла діяти на свій розсуд, в тому числі маніпулюючи тілом і рухами художниці[3].

Спочатку глядачі поводилися скромно і обережно, але через деякий час учасники стали агресивнішими. Абрамович пізніше згадувала:

Отриманий мною досвід говорить про те, що якщо залишати рішення за публікою, тебе можуть убити. <...> Я відчувала реальне насильство: вони різали мій одяг, встромляли шипи троянди в живіт, один узяв пістолет і прицілився мені в голову, але інший забрав зброю. Запанувала атмосфера агресії. Через шість годин, як і планувалося, я встала і пішла у напрямку до публіки. Всі кинулися геть, рятуючись від реального протистояння.

Робота з Улаем[ред.ред. код]

В перформансі «Смерть себе» Абрамович та Улай поєднали своє дихання спеціальним агрегатом і вдихали видихи один одного, доки не закінчився кисень. Через сімнадцять хвилин після початку перформансу обидва впали на підлогу без свідомості. Цей перформанс досліджував здатність індивідуума поглинати життя іншої особистості, обмінюючи і знищуючи її.

В інсталяції «Відносини в просторі» (1976) повністю роздягнена художниця і Улай зображували вільні стосунки на очах глядачів.

Композиція «Комуністичне тіло, Капіталістичне тіло» (1980-ті) стала протестом проти поділу людей ідеологічними бар'єрами.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • М. Рябчук, Сад Меттерніха. Львів: ВНТЛ-Класика, 2008, С. 140–155.

Посилання[ред.ред. код]