Марина Абрамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марина Абрамович
Марина Абрамовіћ
Marina Abramović - The Artist Is Present - Viennale 2012 (cropped).jpg
Народження 30 листопада 1946(1946-11-30) (72 роки)
Белград, СФРЮ
Національність Serbian American[d]
Громадянство Flag of Yugoslavia (1946-1992).svg СФРЮ
Flag of Yugoslavia (1992–2003).svg СРЮ
Flag of Serbia and Montenegro (2003–2006).svg Сербія та Чорногорія
Flag of Serbia.svg Сербія
Жанр Перформанс, боді-арт
Навчання Університет мистецтв (Белград), Академія красних мистецтв (Загреб)
Діяльність викладачка університету, артист, кінопродюсер, фотографка, video artist, скульптор, звуковий художник, виконавиця, сценограф
Напрямок Концептуальне мистецтво
Вплив Віто Аккончі, Брюс Науман, Кріс Бурден, Йозеф Бойс, Ів Кляйн, Валі Експорт, Сьюзен Зонтаґ[1]
Вплив на Ана Мендьєта, Метью Барні, Таня Бругер, Коко Фуско, Карен Фінлі, Феміністичне мистецтво[2]
Працівник École des Beaux-Arts[d]
Член Королівська академія мистецтв
Твори Seven Easy Pieces[d]
Нагороди «Золотий Лев» Венеціанського бієннале (1997)
Сайт marinaabramovic.com

Марина Абрамович у Вікісховищі?

Маріна Абрамович (серб. Марина Абрамовић; * 30 листопада 1946, Белград, СФРЮ) — сербська мисткиня, що працює в жанрі перформансу. Учасниця феміністичного мистецького руху. У своїх роботах досліджує стосунки між митцем та публікою, границі тіла та можливості розуму.

Одержала Золотого лева на Венеціанському бієннале 1997 року за роботу «Балканське бароко», в якій перемивала купу кривавих кісток в пам'ять про жертв Югославських воєн.

В березні-травні 2010 року Музей сучасного мистецтва Нью-Йорку провів велику ретроспективу і відтворення перформансів Абрамович.

Почала працювати в жанрі перфоманс у 1974, коли продемонструвала серію перформансів, спрямованих проти політики соціалістичної Югославії.

У своїх перформансах Абрамович показує людські проблеми та проблеми, що породженні людьми. У кожному із них вона демонструє можливості людського тіла, адже постановки потребують неабиякої фізичної та психологічної витривалості.Через це Абрамович не завжди бере участь у власних перформансах з огляду на вік та здоров'я, і готує для них відібраних людей, яких вчить та тренує фізичній та психологічній витривалості.

Інсталяції Абрамович іноді викликали шок у публіки: в 1988 році один з глядачів знепритомнів на її виставці.

Кар'єра[ред. | ред. код]

«Ритм 10», 1973[ред. | ред. код]

«Ритм 5», 1974[ред. | ред. код]

«Ритм 2», 1974[ред. | ред. код]

«Ритм 4», 1974[ред. | ред. код]

«Ритм 0», 1974[ред. | ред. код]

Щоб перевірити межі зв'язку між митцем і глядачами, Абрамович в 1974 році створила один зі своїх найбільш складних і відомих перформансів. Абрамович розмістила на столі 72 об'єкти, якими люди могли користуватися як завгодно. Деякі з цих об'єктів могли приносити задоволення, тоді як іншими можна було завдавати болю. Серед них були ножиці, ніж, хлист і навіть пістолет з одним патроном. Собі вона відвела пасивну роль. Протягом шести годин публіка могла діяти на свій розсуд, в тому числі маніпулюючи тілом і рухами мисткині[3]. Спочатку глядачі поводилися скромно і обережно, але через деякий час учасники стали агресивнішими. Абрамович пізніше згадувала:

Отриманий мною досвід говорить про те, що якщо залишати рішення за публікою, тебе можуть убити. <…> Я відчувала реальне насильство: вони різали мій одяг, встромляли шипи троянди в живіт, один узяв пістолет і прицілився мені в голову, але інший забрав зброю. Запанувала атмосфера агресії. Через шість годин, як і планувалося, я встала і пішла у напрямку до публіки. Всі кинулися геть, рятуючись від реального протистояння.

Cleaning the Mirror, 1995[ред. | ред. код]

Spirit Cooking, 1996[ред. | ред. код]

Роботи з Улаєм (1976—1988)[ред. | ред. код]

Обкладинка книги «3 перформанси», 1978. Collectie Gelderland

Стосунки з митцем Улаєм (справжнє ім'я Frank Uwe Laysiepen) Абрамович перетворила на один величезний перформанс тривалістю 12 років, а його закінчення, тобто розставання, влаштувала у вигляді зустрічі на Великому китайському мурі після сходження назустріч одне одному з різних кінців Стіни.  

В перформансі «Смерть себе» Абрамович та Улай поєднали своє дихання спеціальним агрегатом і вдихали видихи одне одного, доки не закінчився кисень. Через сімнадцять хвилин після початку перформансу обоє впали на підлогу без свідомості. Цей перформанс досліджував здатність індивідуума поглинати життя іншої особистості, обмінюючи і знищуючи її.

В інсталяції «Відносини в просторі» (1976) повністю роздягнена Абрамович і Улай зображували вільні стосунки на очах глядачів.

Композиція «Комуністичне тіло, Капіталістичне тіло» (1980-ті) стала протестом проти поділу людей ідеологічними бар'єрами.

Майже через 22 роки Улай відвідав перформанс Абрамович «The Artist Is Present». Коли Улай сів перед нею, Абрамович не витримала та заплакала.

Seven Easy Pieces, 2005[ред. | ред. код]

The Artist Is Present: березень-травень 2010[ред. | ред. код]

Перформанс Марини АбрамовичThe Artist is Present у Музеї сучасного мистецтва, Нью-Йорк, 2010

Інше[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • М. Рябчук, Сад Меттерніха. Львів: ВНТЛ-Класика, 2008, С. 140—155.

Посилання[ред. | ред. код]