Миронов Петро Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Миронов.
Петро Миронов
У 2012-му році
У 2012-му році
У 2012-му році
Народився 20 червня 1956(1956-06-20) (67 років)
Київ, УРСР
Громадянство  СРСР
 Україна
Діяльність актор, поет
Роки діяльності 1978 — т. ч.
IMDb nm2693211
Нагороди та премії
Заслужений артист Росії

Петро Григорович Миронов (20 червня 1956, Київ) — український актор театру та кіно, режисер, поет, письменник. За визначенням театрознавиці Олени Богомазової, поєднує у своїй виконавчій манері «гострохарактерність та темперамент з потужним ліричним забарвленням»[1].

Понад 20 років — провідний актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра (1998—2020). З 2020 року — провідний актор Київського академічного театру «Колесо». Майстер моновистав, виконавець різнопланових та різножанрових ролей, зокрема, Василя Стуса та Шарля Азнавура[2].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 20 червня 1956-го року у Києві. Після ранньої смерті батька жив в інтернаті, у театральній студії якого вперше вийшов на сцену.

У 1978-му році закінчив Російський інститут театрального мистецтва. Однокурсник акторів Івана Шабалтаса, Лідії Матасової, Анатолія Немова, Олени Силіної, учень режисерів та акторів Всеволода Остальського, Володимира Левертова, Євгенії Козиревої, Любові Шах.

Відтоді ж — актор Калінінського драматичного театру (місто Калінін, РСФСР). У 1984-му році повернувся до Києва, протягом 10 років — актор Київського театру поезії під керівництвом Валерія Пацунова[1]. Працював ведучим на радіостанціях, вихователем в інтернаті, керував театральною студією при ньому.

Петро Миронов після вистави «Троє у човні, якщо не рахувати собаки», театр «Колесо», жовтень 2023 року

З 1998-го року — провідний актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра під керівництвом Едуарда Митницького, деякий час працював завідувачем літературної частини театру. У 2004-му році, разом з багатьма колегами по театру, нагороджений званням «Заслужений артист Росії», у 2022-му році відмовився від цього звання[3].

У 2009-му році написав 500-сторінкову книгу «Преломление лучей: Избранное», у якій, за визначенням театрознавиці Алли Підлужної, «винахідливо відображена доля актора, творче перекладена мовою самобутньої, образної прози й пронизливої, по-філософському зосередженої, філігранно відточеної поезії»[4].

У 2020-му році звільнився з театру через розбіжності у поглядах з його новим керівництвом та відсутність нових ролей[2]. Перейшов до Київського академічного театру «Колесо», де задіяний у понад 10 виставах, зокрема, власних моновиставах.

Засновник, режисер та актор театру «Астрея» при Будинку актора. У різні періоди життя був актором Київського камерного театру «Дивний замок», Київського класичного художнього альтернативного театру та театру «Маскам рад»[2].

Майстер моновистав, виконавець різнопланових та різножанрових ролей, зокрема, Василя Стуса та Шарля Азнавура. Зіграв приблизно у 70-ти кінофільмах та телесеріалах. Автор великої кількості віршів, поетичних збірок.

Був одружений, виховав доньку.

Театральний доробок (частковий)[ред. | ред. код]

Калінінський драматичний театр[ред. | ред. код]

Київський театр поезії[ред. | ред. код]

Будинок актора[ред. | ред. код]

Київський камерний театр[ред. | ред. код]

Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра[ред. | ред. код]

Театр «Астрея»[ред. | ред. код]

Київський класичний художній альтернативний театр[ред. | ред. код]

  • 2012 — «Еврейские часы» (Андрій Рушковський, Сергій Кисельов) — сутенер / політолог

Київський академічний театр «Колесо»[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

  • 1967 — «Друге квітня» — Юра Фонарьов
  • 1973 — «Як гартувалася сталь» (4 серія) — Гришутка
  • 1997 — «Святе сімейство» — священник
  • 2002 — «Под крышами большого города» — Матвій, музикант
  • 2004 — «Співрозмовник» («Маленькі історії великого міста») — Герой
  • 2004 — «Русское лекарство» (10 серія) — Геннадій, адвокат
  • 2005 — «Повернення Мухтара» («Кино и немцы»; 11 серія) — режисер-наркоман
  • 2007 — «Повернення Мухтара» («Бермудский треугольник»; 58 серія) — Комаров, лікар-злочинець
  • 2007 — «Все должны умереть» — Турок, сутенер
  • 2007 — «Когда её совсем не ждёшь» — Саша
  • 2007 — «Прощёное воскресенье» — злий гінеколог
  • 2007 — «Російський трикутник» — Віктор Альошин
  • 2007 — «Сыщик Путилин» («Князь ветра»; 5, 6 серії) — Рогов
  • 2008 — «Отряд» — мисливець
  • 2008 — «Про Любовь»
  • 2008 — «Смерть шпионам. Крым» (1 серія) — Борис Юхимович Фанаріотов, кореспондент
  • 2008 — «Хорошие парни» — коронер-експерт
  • 2009 — «Блудные дети»
  • 2009 — «Кукла»
  • 2009 — «Альпинист» — лікар
  • 2009 — «По закону» («Кто следующий?»; 34 серія) — Микола Рощин
  • 2009 — «Чужие ошибки» («Мой папа — маньяк») — батько-інвалід
  • 2009 — «Чужие души» — Солнцев
  • 2009 — «Тато»
  • 2010 — «Правила угона» (1 серія) — лікар-невропатолог
  • 2010 — «Брат за брата» (9 серія) — Клоп, алкоголік
  • 2010 — «Вера, Надежда, Любовь» — наречений
  • 2010 — «Враг номер один» — лікар-онколог
  • 2011 — «Белые розы надежды» (1, 3 серії) — директор музичної школи
  • 2011 — «Весна в декабре» — лже-музейник
  • 2011 — «Повернення Мухтара-7» («Бюст»; 54 серія) — Автанділ Петров, скульптор
  • 2011 — «Экстрасенсы-детективы» («Свободный полёт»; 2 серія) — Збарський, науковець-злочинець
  • 2011 — «Кто кому кто» — Борис Андрійович
  • 2011 — «Небесные родственники» (3 серія) — лікар
  • 2011 — «Кордон следователя Савельева» — антиквар
  • 2011 — «Остров ненужных людей» — тренер «Школи життя»
  • 2011 — «Свати-5» — репетитор
  • 2011 — «Дело для двоих» — лікар
  • 2011—2012 — «Порох и дробь» — Любич, пацієнт психіатрічної лікарні
  • 2012 — «Жіночий лікар» (33 серія) — Микола Димов, керівник циганського ансамблю
  • 2012 — «Кордон следователя Савельева» (1-2 серії) — колекціонер Осипов
  • 2012 — «Мечты из пластилина» — архітектор
  • 2013 — «Подвійне життя» — Шалигін, адвокат
  • 2013 — «Домоправитель» — викладач в інституті архітектури
  • 2014 — «Дело для двоих» — Свєтозаров, лікар
  • 2014 — «До свидания, мальчики» — Лисько, фотограф
  • 2014 — «Київський торт» — художник
  • 2014 — «Лабиринты судьбы»
  • 2014 — «Личное дело» — банківський боржник
  • 2014 — «Только не отпускай меня» — Анатолій Конопльов, батько Наталі
  • 2014 — «Чарли» — божевільний лікар
  • 2015 — «Алмазный крест» — брат Керенського
  • 2015 — «Влюбленные женщины» — психолог
  • 2015 — «По законам военного времени» — директор театру
  • 2016 — «Чуже життя» — працівник моргу
  • 2016 — «Подкидыши» — Владислав Миколайович, нотаріус
  • 2016 — «Я з тобою» — директор цирку
  • 2017 — «В последний раз прощаюсь» — викладач малювання
  • 2017 — «Наступит рассвет»
  • 2017 — «Хороший хлопець» — Микола Абрамович Фельдман, лікар
  • 2017 — «Цветы дождя» — Віктор Борисович, диригент
  • 2017 — «Що робить твоя дружина?» — режисер
  • 2018 — «Сёстры по наследству» — Рафаель Гулієв, режисер театру
  • 2018 — «Чуже життя» — Яковлєв
  • 2019 — «Тільки диво» — Туксен, лікар
  • 2019 — «Прєподи»
  • 2019 — «Консультант»
  • 2020 — «Експерт» — Валерій, лікар
  • 2021 — «Джек і Лондон» — професор

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 2004, 15 січня — Заслужений артист Росії — за великий внеок у розвиток мистецтва та укріплення російсько-українських культурних зв'язків[5] (зі слів актора, 2022-го року відмовився від звання, записав відео-звернення до Володимира Путіна[3])
  • 2012 — бронзовий диплом Міжнародного театрального форуму «Золотий Вітязь» (Москва) за моновиставу «Євгеній Онєгін»[6]
  • 2021 — ХХІІІ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» — номінація «Акторська майстерність» за роль Гуски у виставі «Блаженний острів» М. Куліша, Київський академічний театр «Колесо»[7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Миронов Петро Григорович
  2. ↑ а б в Петро МИРОНОВ: «Головне — вільне дихання вистави!»
  3. ↑ а б Театр Петра Миронова
  4. ↑ 2 фотографії та 500 сторінок життя
  5. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 15 января 2004 года № 36 «О награждении государственными наградами граждан Украины». Архів оригіналу за 21 червня 2019. Процитовано 30 червня 2016.
  6. ↑ «ГЛАСу» достался золотой диплом театрального форума
  7. ↑ Театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» оголосив переможців. Список (укр.). Портал «Главком». 12 вересня 2021. Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Миронов_Петро_Григорович&oldid=40678884