Множинна особистість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Розлад множинної особистості
Dissociative identity disorder.jpg
Мистецьке бачення особи з множинною особистістю
МКХ-10 F44.8
МКХ-9 300.14
eMedicine med/3484

Варіанти назви:

  • Дисоціативний розлад ідентичності (DSM-IV)
  • Розлад множинної особистості (МКХ-10)
  • Синдром множинної особистості[1]
  • Обмежений дисоціативний розлад особистості[2]
  • Розщеплення особистості[3]

Множи́нна особи́стість — психічний феномен, за якого людина володіє двома або більше різними особистостями, або еґо-станами. Кожна альтер-особистість в такому випадкові має власні патерни сприйняття та взаємодії з навколишнім середовищем. Людям з множинною особистістю визначають діагноз «дисоціативний розлад ідентичності», або «розлад множинної особистості». Таке явище відоме також під назвою «розщеплення особистості» та «роздвоєння особистості».

Дисоціативний розлад ідентичності[ред.ред. код]

Картина Лайоша Вайди «Два обличчя»

Дисоціативний розлад ідентичності (англ. dissociative identity disorder, або DID) — психіатричний діагноз, прийнятий в «Діагностичному та статистичному довідникові психічних розладів» (DSM-IV), який описує феномен множинної особистості. Аби визначити в людини дисоціативний розлад ідентичності (або розлад множинних особистостей), необхідна наявність принаймні двох особистостей, які регулярним чином почергово контролювали б поведінку індивіду, а також втрати пам'яті, яка виходила б за межі нормальної забудькуватості. Втрата пам'яті зазвичай описується як «переключення». Симптоми мають відбуватися поза зловживанням будь-якими речовинами (алкоголем або наркотиками) або загальним медичним станом. Дисоціативний розлад ідентичності також відомий як розлад множинних особистостей (англ. multiple personality disorder, або MPD)[4]. В Північній Америці такий розлад вирішено називати «дисоціативним розладом ідентичності» через розбіжності в думках у психіатричних та психологічних колах відносно цієї концепції, відповідно до якої один (фізичний) індивідуум може володіти більше ніж однією особистістю, де особистість можна визначити як вихідну суму психічних станів даного (фізичного) індивідууму.

Хоча дисоціація — психіатричний стан, який можна довести і який можна пов'язати з низкою різноманітних розладів, в особливості тих, які відносяться до травми та тривоги в ранньому дитинстві, множинну особистість як реально існуючий психологічний та психіатричний феномен певний час ставили під сумнів. Не зважаючи на розбіжні думки стосовно діагнозу множинної особистості, в багатьох психіатричних закладах (наприклад, McLean Hospital) існують палати, спеціально призначені для дисоціативного розладу ідентичності.

Відповідно до однієї з класифікацій, дисоціативний розлад ідентичності розглядається як тип психогенної амнезії (тобто такої, що має лише психологічну, а не медичну, природу). Посередництвом такої амнезії людина отримує можливість витісняти спогади травматичних подій або ж певного періоду життя. Таке явище називається розщепленням «я», або, за іншою термінологією, самості, а також переживань минулого. Маючи множинні особистості індивід може переживати альтернативні особистості з індивідуально різними характеристиками: такі альтернативні особистості можуть мати різний вік, психологічну стать, різний стан здоров'я, різні інтелектуальні властивості а також різний почерк. Для лікування такого розладу зазвичай розглядають довгострокові види терапії.

В якості двох характерних ознак дисоціативного розладу ідентичності виділяють деперсоналізацію та дереалізацію. Деперсоналізація — це змінене (в більшості випадків описується як спотворене) сприйняття себе та власної реальності. Така особа досить часто виглядає відособленою від консенсуальної реальності. Пацієнти часто визначають деперсоналізацію як «відчуття поза межами тіла та можливість спостерігати його з відстані». Дереалізація — змінене (спотворене) сприйняття інших. За дереалізації інші люди не будуть сприйматися як реально існуючі для даної людини; пацієнти з дереалізацією відчувають проблеми під час ідентифікації іншої людини.

Як показало дослідження, пацієнти з дисоціативним розладом ідентичності доволі часто приховують свої симптоми. Середня кількість альтернативних особистостей дорівнює 15. Зазвичай вони з'являються в ранньому дитинстві. Вірогідно, саме з цієї причини деякі з альтернативних особистостей є дітьми. В багатьох пацієнтів спостерігається коморбідність, тобто разом з розладом множинної особистості в них виражено й інші розлади, наприклад, генералізований тривожний розлад.

Діагностичні критерії[ред.ред. код]

В жінок у середньому розвивається до 15 особистісних станів, тоді як в чоловіків — до 8.

Згідно з «Діагностичним та статистичним довідником психічних розладів» (DSM-IV), діагноз дисоціативний розлад ідентичності ставиться у випадку, якщо в людини наявні двоє або більше відмінних ідентичностей або особистісних станів (при цьому кожна володіє власним відносно тривалим паттерном сприйняття та взаємин з довколишнім середовищем та самим собою), хоча б дві з цих ідентичностей рекуррентно захоплюють контроль над поведінкою людини, індивід не здатен згадувати важливу персональну інформацію, що виходить за межі звичайної забудькуватості, а сам розлад не викликаний прямими фізіологічними ефектами будь-якої речовини (наприклад, втрата свідомості або хаотична поведінки за алкогольної інтоксикації) або загальним медичним станом (наприклад, комплексними парциальними нападами). При цьому зазначається, що в дітей такі симптоми не варто відносити до вигаданих друзів або інших видів ігор із залученням фантазії[5].

Не зважаючи на появу нових особистостей, базова особистість, яка має справжні ім'я та прізвище людини, лишається серед них. Кількість особистостей всередині може бути великою й зростати з роками. В головному це пояснюється тим, що людина несвідомо виробляє в собі нові особистості, які могли б допомогти їй краще поратися з тими чи іншими ситуаціями. Так, якщо на початкові лікування психотерапевт діагностує зазвичай 2-4 особистості, то протягом лікування виявляються ще 10-12. Іноді кількість осіб перевищує сотню. Особистості володіють зазвичай різними іменами, різною манерою спілкування та жестикуляції, різною мімікою, ходою й навіть почерком. Зазвичай особистість не знає про присутність в тілі інших особистостей.[6]

Критерії для діагностики дисоціативного розладу ідентичності, опубліковані DSM-IV, було піддано критиці. В одному з досліджень (2001 року) було виділено низку недоліків даних діагностичних критеріїв: в зазначеному дослідженні стверджується, що вони не відповідають вимогам сучасної психіатричної класифікації, не ґрунтуються на таксометричному аналізі симптомів дисоціативного розладу ідентичності, описують розлад як закритий концепт, мають погану змістовну валідність, ігнорують важливі дані, перешкоджають таксометричному дослідженню, мають низький ступінь надійності та досить часто призводять до невірної постановки діагнозу, в них міститься протиріччя й кількість випадків з дисоціативним розладом особистості в ньому штучно занижено. В цьому дослідженні пропонується рішення для DSM-V у вигляді нових, на думку дослідників, зручніших для використання, політетичних діагностичних критеріїв для дисоціативних розладів (Звичайний дисоціативний розлад, Генералізований дисоціативний розлад, Обширний дисоціативний розлад та Неспецифічний дисоціативний розлад)[7].

Додаткові симптоми[ред.ред. код]

Окрім головних симптомів, перерахованих у DSM-IV, в пацієнтів з дисоціативним розладом ідентичності також можуть спостерігатися депресія, спроби суїциду, різкі зміни настрою, тривога та тривожні розлади, фобії, панічні напади, розлади сну та харчування, інші дисоціативні розлади, в окремих випадках галюцинації.[6] Не існує єдиної точки зору щодо того, чи пов'язані ці симптоми з самим розладом ідентичності чи з пережитими психологічними травмами, які викликали розлад ідентичності.

Дисоціативний розлад ідентичності тісно пов'язаний з механізмом психогенної амнезії — втрати пам'яті, яка має суто психологічну природу, без фізіологічних порушень в головному мозкові. Це психологічний захисний механізм, завдяки якому людина отримує можливість витісняти зі свідомості травматичні спогади, але у випадкові розладу ідентичності цей механізм допомагає особистостям «перемикатися». Надто сильне задіяння даного механізму часто призводить до розвитку щоденних проблем з пам'яттю в пацієнтів, які страждають на розлад ідентичності.

В багатьох пацієнтів з дисоціативним розладом ідентичності також спостерігаються явища деперсоналізації та дереалізації, трапляються напади збентеження та загубленості, коли людина не може зрозуміти, хто вона така.

Розлад множинної особистості та шизофренія[ред.ред. код]

Відрізнити шизофренію від розладу множинної особистості складно при діагностиці й в головному тут спираються на структурні ознаки клінічної картини, нехарактерні для дисоціативних розладів. Крім того, відповідні симптоми сприймаються хворими на шизофренію все таки частіше як результат впливу ззовні, а не як такі, що належать власній особистості. Розщеплення особистості за множинного розладу є масивним або молекулярним й формує доволі складні та інтегровані відносно до себе особистісні субструктури. Розщеплення за шизофренії, яке позначається як дискретне, ядерне або атомарне, уявляє собою відщеплення окремих психічних функцій від особистості в цілому, що призводить до її дезінтеграції[8].

Хронологія розвитку розуміння множинної особистості[ред.ред. код]

1640-ті — 1880-ті[ред.ред. код]

Період теорії магнетичного сомнамбулізму як пояснення множинної особистості[9].

  • 1784 — Маркіз де Пюісеґюр, учень Франца Антона Месмера, за допомогою магнетичних технік вводить свого робітника Віктора Раса (Victor Race) в певний сомнамбулічний стан: Віктор проявив здатність неспання під час сну. Після пробудження він виявляється нездатним згадати те, що робив у зміненому стані свідомості, тоді як в останньому він зберігав повну обізнаність про події, які відбулись з ним як в звичайному стані свідомості, так й у зміненому. Пюісеґюр доходить висновку, що даний феномен схожий на сомнамбулізм, й називає його «магнетичним сомнамбулізмом»[9].
  • 1791 — Ебергард Ґмелін описує випадок «особистості, що змінюється» в 21-річної німецької дівчини. В неї проявилась друга особистість, яка розмовляла французькою мовою й стверджувала, що вона є французькою аристократкою. Ґмелін побачив подібність між таким феноменом та магнетичним сном й вирішив, що такі випадки можуть допомогти в розумінні формування особистості[9].
  • 1816 — в журналі «Medical Repository» описано випадок Мері Рейнольдс, яка мала «дуальну особистість».
  • 1838 — Чарльз Деспін описує випадок дуальної особистості в Естелли, 11-річної дівчинки.
  • 1876 — Ежен Азам описує випадок дуальної особистості в молодої французької дівчини, яку він називав Феліда Ікс. Він пояснює феномен множинної особистості за допомоги концепції гіпнотичних станів, яка була популярна на той час у Франції[9].

1880-ті — 1950-ті[ред.ред. код]

Пам'ятна дошка на будинкові П'єра Жане

Введення концепції дисоціації й того, що людина може мати декілька психічних центрів, які виникають, коли психіка намагається взаємодіяти з травматичним досвідом[9].

  • 1888 — Лікарі Буррю (Bourru) та Бюрро (Burrot) публікують книгу «Варіації особистості» (Variations de la personnalité), в якій описують випадок Луі Віве (Louis Vivé), який мав шість різних особистостей, в кожної з яких були власні паттерни м'язових скорочень та індивідуальні спогади. Спогади кожної особистості були жорстко прив'язані до певного періоду життя Луі. В якості лікування лікарі використовували гіпнотичну регресію в ці періоди; вони розглядали особистості цього пацієнта як послідовні варіації однієї особистості. Інший дослідник, П'єр Жане, ввів концепцію «дисоціації» й припустив, що ці особистості були співіснуючими психічними центрами в межах одного індивіду[9].
  • 1899 — Опубліковано книгу Теодора Флурнуа «З Індії на планету Марс: Випадок сомнамбулізму з вигаданими мовами» (Des Indes à la Planète Mars: Etude sur un cas de somnambulisme avec glossolalie).
  • 1906 — В книзі Мортона Прінса «Дисоціація особистості» (The Dissociation of a Personality) описується випадок пацієнтки з множинною особистістю Клари Нортон Фавлер, також відомою як міс Крістін Бешам. В якості лікування Прінс пропонував об'єднати дві особистості Бешам, а третю витіснити в підсвідомість[9].
  • 1908 — Ганс Ґейнц Еверс публікує оповідання «Смерть барона фон Фрідель», яке спочатку мало назву «Друге Я». В оповіданні мова йде про розщепленність свідомості на чоловічу та жіночу складові. Обидва компоненти почергово оволодівають особистістю й, кінець кінцем, вступають у непримиренну суперечку. Барон застрелився, а наприкінці оповідання сказано: «Само собою, що про самогубство тут не може бути й мови. Швидше за все так: він, барон Езус Марія фон Фрідель, застрелив баронессу Езус Марія фон Фрідель; або ж навпаки — вона вбила його. Цього я не знаю. Хотілось вбити — він чи вона — але не саме себе, те інше хотілося вбити. Так й вийшло».
  • 1915 — Волтер Франклін Прінс публікує історію пацієнтки Доріс Фішер — «Випадок множинної особистості Доріс» (The Doris Case of Multiple Personality). В Доріс Фішер було п'ять особистостей. Два роки по тому ним видано звіт про експерименти, виконані за участю Фішер та її інших особистостей.
  • 1943 — Стенґел стверджує, що стан множинної особистості більше не зустрічається.

Після 1950-тих[ред.ред. код]

Кадр з фільму "Сивілла", 1976 рік.

Визначення дисоціації[ред.ред. код]

Дисоціація — захисний механізм психіки, який зазвичай спрацьовує за хворобливих та/або травматичних ситуацій. Дисоціація характеризується дезінтеграцією Еґо. Цілісність Еґо може бути визначена як здатність людини успішно інкорпорувати зовнішні події або соціальні переживання в своєму сприйнятті й по тому діяти в постійній манері під час таких подій або соціальних ситуацій. Людина, не здатна успішно з цим справлятися, може відчувати як емоційну дизрегуляцію, так й потенційний колапс еґо-цілосності. Іншими словами, стан емоційної дизрегуляції в деяких випадках може бути доволі інтенсивним, аби форсувати дезінтеграцію еґо, або те, що, в крайніх випадках, діагностично визначається як дисоціація.

Дисоціація описує настільки сильний колапс еґо-цілосності, що особистість в прямому розумінні розщеплюється. З цієї причини дисоціацію досить часто називають «розщепленням», хоча цей термін зарезервовано для позначення іншого механізму психіки. Менш глибокі прояви цього стану в багатьох випадках клінічно описують як дезорганізацію або декомпенсацію. Різниця між психотичним проявом та дисоціативним проявом полягає в тому, що, хоча людина, яка переживає дисонацію, формально й відривається від ситуації, яку він чи вона не може проконтролювати, певна частина цієї людини лишається пов'язаною з реальністю. Тоді як психотик «пориває» з реальністю, дисоціатив від неї від'єднується, але не повністю.

Оскільки людина, яка переживає дисоціацію, повністю не відмикається від своєї реальності, вона, в певних випадках, може мати велику кількість «особистостей». Іншими словами, існують різні «люди» (читай особистості) для взаємодії з різними ситуаціями, але, загально кажучи, жодна з особистостей повністю не від'єднується.

Розбіжності в думках про множинну особистість[ред.ред. код]

Досі наукова спільнота не дійшла єдиної думки стосовно того, що ж вважати множинною особистістю, оскільки в історії медицини по 1950-ті роки було надто мало аргументованих випадків даного розладу. В 4-ому виданні «Діагностичного та статистичного довідника психічних розладів» (DSM-IV) назву даного стану було змінено з «розладу множинної особистості» на «дисоціативний розлад ідентичності», аби прибрати термін, що заплутує, «особистість». Таке ж позначення було прийнято й у МКХ-9, але в МКХ-10 використовується варіант «розлад множинної особистості». Слід зазначити, що в ЗМІ доволі часто припускаються серйозної помилки, коли плутається розлад множинної особистості та шизофренія.

Дослідження джерел в медичній літературі XIX століття та XX століття на тему множинної особистості, проведене 1944 року, показало лише 76 випадків. В останні роки кількість випадків дисоціативного розладу ідентичності стрімко зросла (за деякими даними, в період від 1985 по 1995 було зареєстровано біля 40 000 випадків)[10]. Але інші дослідження показали, що в розладу все таки є тривала історія, яка в літературі тягнеться протягом біля 300 років, й сам він (розлад) зачіпає менше 1% населення[11]. За іншими даними, диссоціативний розлад ідентичності проявляється серед 1—3% загальної популяції[12]. Таким чином, епідеміологічні дані вказують на те, що серед населення дисоціативний розлад ідентичності в дійсності зустрічається настільки ж часто, як й шизофренія.

На даний час дисоціація розглядається як симптоматичний прояв у відповідь на травму, критичний емоційний стрес, й вона пов'язана з емоційною дизрегуляцією та пограничним розладом особистості[13]. Відповідно до лонгітюдного (довгострокового) дослідження Оґави та інших, найсильнішим передбачувальним фактором дисоціації в молодих осіб була відсутність доступу до матері у віці 2 років. Багато останніх досліджень показали зв'язок між порушеною прив'язаністю в ранньому дитинстві та подальшими дисоціативними симптомами, також очевидними є дані, що насилля в дитинстві та покинутість дитини доволі часто сприяють формуванню порушеної прив'язаності (яка проявляється, наприклад, коли дитина дуже прискіпливо спостерігає за тим, чи звернено на неї увагу батьків чи ні).

Критичне ставлення до діагнозу[ред.ред. код]

Деякі психологи та психіатри вважають, що дисоціативний розлад ідентичності має ятрогенний або надуманий характер, або стверджують, що випадки справжньої множинної особистості є доволі поодинокими й більшість задокументованих випадків слід розглядати в якості ятрогенних.

Критики моделі дисоціативного розладу особистості стверджують, що діагноз стану множинної особистості — це феномен, в більшій мірі характерний для англомовних країн. До 1950-их випадки роздвоєння особистості та множинної особистості іноді описувались та лікувались доволі рідко в Західному світі[14]. 1957 року публікації книги «Три обличчя Єви» (The Three Faces of Eve) й пізніше вихід однойменного фільму сприяли зростанню суспільного інтересу до феномену множинних особистостей. 1973 року видається пізніше екранізована книга «Сивілла» (Sybil), яка описує життя жінки з розладами множинної особистості. Але сам діагноз «розлад множинної особистості» не було включено до «Діагностичного та статистичного довідника психічних розладів» аж по 1980 рік. В період від 1980-их по 1990-ті кількість зареєстрованих випадків розладу множинної особистості зросло до двадцяти-сорока тисяч[10][15].

Множинна особистість як здоровий стан[ред.ред. код]

Деякі люди, в тому числі й такі, хто самостійно ідентифікував себе в якості таких, хто має множинну особистість, вважають, що цей стан може бути не розладом, але природною варіацією людської свідомості, яка не має нічого спільного з дисоціацією. В якості одного з переконаних прихильників такої версії виступає Трудді Чейз, автор бестселеру «When Rabbit Howls». Хоча вона й визнає, що в її випадкові множинні особистості з'явились внаслідок насилля, в той самий час вона стверджує, що її особистості відмовились пройти інтеграцію й живуть разом як колектив.

В межах глибинної або архетипічної психології Джеймс Гіллман виступає проти визначення синдрому множинної особистості як однозначного розладу. Гіллман підтримує ідею стосовно всіх персоніфікацій та відмовляється визнати «синдром множинної особистості». Згідно з його позицією, розглядати множинність особистості або як «психічне порушення», або як невдачу в інтеграції «приватних особистостей» — це виявляти культурне упередження, яке хибно ідентифікує одну приватну особистість, «я», зі всією особистістю як такою[16].

Міжкультурні дослідження[ред.ред. код]

Антропологи Л. К. Сур'яні та Гордон Єнсен впевнені, що феномен яскраво виражених трансових станів в суспільстві острова Балі має ту саму феноменологічну природу, що й явище множинної особистості на Заході[17]. Стверджується, що люди в шаманських культурах, які випробовують множинні особистості, визначають ці особистості не як частини себе, але як незалежні душі або духи. Не існує даних про зв'язок між множинністю особистості, дисоціацією, а також відновленням спогадів та сексуальним насиллям в цих культурах. В традиційних культурах множинність, яка проявляється, наприклад, шаманами, не вважається розладом або хворобою.

Потенційні причини розладу множинної особистості[ред.ред. код]

Дисоціативний розлад ідентичності, як вважається, викликаний сукупністю декількох факторів: незносний стрес, здатність до дисоціації (включно зі здатністю відокремлювати свої спогади, сприйняття або ідентичність від свідомості), прояв захисних механізмів в онтогенезі та — в період дитинства — нестача піклування та участі у стосунках дитини при травматичному досвіді або нестачі захисту від наступного небажаного досвіду. Діти не народжуються з відчуттям уніфікованої ідентичності, остання розвивається, ґрунтуючись на великій кількості джерел та переживань. В критичних ситуаціях дитячий розвиток зустрічає перепони й багато частин того, що мало б бути інтегрованим у відносно уніфікованій ідентичності, лишається сегрегованим[18].

Північноамериканські дослідження показують, що 97—98% дорослих з дисоціативним розладом ідентичності описують ситуації насилля в дитинстві й що факт насилля може бути задокументованим у 85% дорослих та у 95% дітей та підлітків з розладами множинної особистості та іншими подібними формами дисоціативного розладу. Ці дані вказують на те, що насилля в дитинстві виступає в ролі головної причини розладу серед північноамериканських пацієнтів, тоді як в інших культурах велику роль можуть відігравати наслідки війни або природної катастрофи. Деякі пацієнти могли не зазнавати випадків насилля, але пережити ранню втрату (наприклад, смерть одного з батьків), серйозну хворобу або іншу крайньо стресову подію[18].

Розвиток людини потребує від дитини здатності успішно інтегрувати різні види комплексної інформації. В онтогенезі людина проходить низку стадій розвитку, в кожній з яких можуть бути створені різні особистості. Здатність генерувати множинні особистості спостерігається або проявляється не в кожної дитини, яка зазнала насилля, втрату або травму. Пацієнти з дисоціативним розладом ідентичності володіють здатністю легко входити в трансові стани. Така здатність у співвідношенні зі здатністю дисоціюватися, як вважають, виступає в якості фактору для розвитку розладу. Як би там не було, більшість дітей, які володіють такими властивостями, також мають нормальні адаптивні механізми й не перебувають в такому оточенні, яке може викликати дисоціацію[18].

Лікування[ред.ред. код]

Найчастіше зустрічається підхід до лікування розладу множинної особистості, який полягає в полегшенні симптомів, аби забезпечити безпеку індивіда, й в реінтеграції різних особистостей в одну ідентичність, яка добре функціонує. Лікування може відбуватися з використанням різних видів психотерапії — когнітивної психотерапії, сімейної психотерапії, клінічного гіпнозу тощо.

З певним успіхом використовується інсайт-орієнтована психодинамічна терапія, яка допомагає перебороти отриману травму, відкриває конфлікти, які визначають потребу в окремих особистостях, та виправляє відповідні захисні механізми. Можливим позитивним результатом лікування є забезпечення безконфліктних стосунків співпраці між окремими особистостями. Терапевтові рекомендується з рівною повагою ставитися до всіх альтер-особистостей, уникаючи ставати на чию-небудь сторону у внутрішньому конфлікті[8].

Медикаментозна терапія не дозволяє добитися помітних успіхів й носить виключно симптоматичний характер; не існує жодного фармакологічного препарату для лікування самого дисоціативного розладу ідентичності, але деякі антидепресанти використовуються для полегшення супутніх депресій та тривоги[8].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Талбот М. Голографическая Вселенная. — К.: София, 2004. Гл. Терапия при синдроме множественных личностей ISBN 5-9550-0482-3(рос.)
  2. Комер Р. Основы патопсихологии. — М: «Прайм-Еврознак», 2005. Гл. 13: Расстройства памяти и других когнитивных функций.(рос.)
  3. Sharma, Sanjeev. [http:// ezinearticles.com/?Split-Personality---A-Myth-or-a-Reality?&id=45153 Split Personality — A Myth or a Reality?]. Чераень 2005.(англ.)
  4. МКХ-10. Міжнародний класифікатор хвороб.
  5. Diagnostic criteria for 300.14 Dissociative Identity Disorder // Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, 4th Edition (DSM), Revised.(англ.)
  6. а б WebMD: Dissociative Identity Disorder (Multiple Personality Disorder)
  7. Dell P., Carena Etzel et al. Why the diagnostic criteria for dissociative identity disorder should be changed // Journal of trauma & dissociation. 2001, vol. 2, no1, pp. 7-72. ISSN 1529-9732.(англ.)
  8. а б в F44.81 Расстройство множественной личности (РМЛ) // Вид В. Д., Попов Ю. В. Современная клиническая психиатрия. — СПб: 2000.(рос.)
  9. а б в г д е ж и Crabtree A & J. Multiple personality before Eve. — Веб-сайт: Psychotherapy Arts.(англ.)
  10. а б Acocella, Joan. Creating Hysteria: Women and Multiple Personality Disorder. — San Francisco: Jossey-Bass Publishers, 1999. ISBN 0-7879-4794-6(англ.)
  11. Ross, Colin. Dissociative Identity Disorder: Diagnosis, Clinical Features and Treatment of Multiple Personality, Second Edition — John Wiley & Sons, Inc, 1997. ISDN: 0471-13265-9(англ.)
  12. 3484. Dissociative Disorders. eMedicine Clinical Knowledge Base.(англ.)
  13. Marmer SS, Fink D. Rethinking the comparison of borderline personality disorder and multiple personality disorder // The Psychiatric clinics of North America. — 1994, vol. 17, no 4 (i-xiv, 701–879 [189 p.]) (157 ref.), [Note(s) : VI, 743-771 [30 p.]]. ISSN 0193-953X(англ.)
  14. A History of Dissociative Identity Disorder (formerly called Multiple Personality Disorder). — Веб-сайт: Demonic Possession and Psychiatry.(англ.)
  15. Adams, Cecil. Does multiple personality disorder really exist? // The Straight Dope. Жовтень 2003.(англ.)
  16. Адамс, Мишель Вэнней. Архетипическая школа. Юнг об архетипах и архетипических образах.(рос.)
  17. Luh Ketut Suryani, Gordon D. Jensen. Trance and Possession in Bali: A Window on Western Multiple Personality, Possession Disorder, and Suicide. — Oxford University Press, 1994. ISBN 0-19-588610-0(англ.)
  18. а б в Dissociative Identity Disorder. — Веб-сайт: MERCK. Лютий 2003.(англ.)

Бібліографія[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Загальна інформація[ред.ред. код]

Матеріали з теми[ред.ред. код]

Тематичні інтернет-ресурси[ред.ред. код]

  • The Layman's Guide — Довідник з множинної особистості, написаний гуртом людей з множинною особистістю.(англ.)
  • Amorpha: Collective Phenomenon — Інтернет-спільнота, присвячена множинній особистості як здоровому станові.(англ.)
  • Astraea — Колекція статей та посилань, присвячених множинній особистості як здоровому станові.(англ.)
  • Pavilion — Активістський веб-сайт, присвячений функціональній (або здоровій) множинній особистості.(англ.)
  • Multiplicity — ЖЖ-спільнота, присвячена феноменові множинної особистості.(англ.)
  • The Hidden Art of Shirley Mason — Картини Ширлі Мейсон (відомої як Сивілла), які, як стверджують, написані її різними особистостями.(англ.)
  • Pack Collective's FAQ — Перелік найчастіших запитань стосовно множинної особистості з відповідями.(англ.)
  • The House — Меморіальний веб-сайт, присвячений жінці з множинною особистістю.(англ.)