Молочниця (картина Вермера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Молочниця (значення).
Молочниця
нід. De Melkmeid
Johannes Vermeer - De melkmeid.jpg
Автор Ян Вермер
Час створення 1657—1660
Розміри 45,5 x 41 см
Матеріал полотно
Техніка олійні фарби
Місцезнаходження Державний музей (Амстердам, Нідерланди)

Молочниця (нід. De Melkmeid) — картина голландського художника Яна Вермера, що створена в період між 1657 та 1660 роками. Свого часу про неї відгукувалися, як про «знамениту молочницю Вермера з Делфта»[1]. Сюжетом слугувала сцена з повсякденного життя, де служниця наливає молоко, повністю поглинена своєю роботою. Динаміка картини полягає лише в цівці молока, а все інше в кімнаті нерухоме. Спеціалізуючись на передачі світлотіні, Вермер вдало використав свої навички при створенні «Молочниці»[2].

Дослідники схильні розглядати картину як одну із перших робіт нечисельної групи художників, які прагнули відійти від традиції зображати прислужниць легковажними та розпусними. «Молочниця» Вермера є рідкісним прикладом того, як до служниці ставляться з вдячністю та гідністю. Упродовж своєї історії картина залишалася у власності голландців та не покидала територію Нідерландів. Останні власники картини під час продажу «Молочниці» зіткнулися з певними труднощами: з боку покупців не вистачало коштів для закінчення угоди, а деякі представники парламенту вважали цю роботу Вермера переоціненою та незаслуговуючої надмірної уваги. Попри фінансові труднощі та публічні дебати, у 1908 році «Молочниця» стала частиною фондів Державного музею в Амстердамі, де й сьогодні зберігається під інвентарним номером СК-А-2344.

Історія[ред. | ред. код]

Кінець 1650-х років, коли Вермер почав створювати жанрові картини, виявився для художника найбільш вдалим періодом у його творчості. Економіка Республіки Об'єднаних провінцій не тільки відновилася після припинення військових дій з Іспанією, а й характеризувалася значним зростанням. Ця обставина благодатно позначилася на розквіті торгівлі та підйомі мистецького руху. Після кількох перших спроб власних сил в історичному живописі в середині 1650-х років Вермер різко змінив курс і цілком присвятив всю увагу жанровим інтер'єрам, як формі мистецтва, яку власне голландські художники вивели на новий рівень. Жанрові картини становлять суттєві фрагменти або «миттєві знімки» повсякденного життя, а в часи Вермера голландські художники таким чином зображали лише невелику частину щоденного побуту мешканців нижніх земель. Наприклад, зображення людей, які займаються інтелектуальною діяльністю або під час розваг набагато більше, ніж тих, хто фізично працює. Твердження про повсюдне поширення картин у нижніх землях, певною мірою перебільшене, проте значна частина населення справді могла дозволити собі придбати принаймні одну чи дві картини. За часів Вермера середня заробітна плата робітничого класу становила приблизно 500—700 гульденів на рік, а якісну жанрову картину можна було придбати за 10 гульденів або навіть менше. Безумовно складніші роботи досягали значно вищих сум, адже серед документів міста Делфта було знайдено такий, який містив відомості про заможного пекаря, який придбав картину Вермера за 600 гульденів[1]. У такій атмосфері й була започаткована робота над картиною «Молочниця», яка, ймовірно, була створена на замовлення.

У 1674 році, за рік до смерті художника, картина стала власністю покровителя Вермера, заможного колекціонера мистецтва — Пітера ван Руйвена[3]. Після смерті останнього картина перейшла у спадок його дружині Марії де Кнейт (нід. Maria de Knuijt). Вже після її смерті в 1681 році «Молочниця» перейшла згідно з заповітом єдиній донці — Магдалені ван Руйвен. Остання вже рік, як перебувала у шлюбі з друкарем та палітурником Якобом Діссіусом (нід. Jacob Dissius). Наступного року, в 1682 році Магдалена раптово помирає й весь спадок її родини, включаючи колекцію картин Вермера, стали власністю її чоловіка. Останній володів картинами, включаючи «Молочницю», до травня 1696 року поки не продав майно на аукціоні. Картину придбав відомий в Амстердамі торговець та колекціонер мистецтва Ісаак Рулеу (нід. Isaac Rooleeuw), який володів нею до 1719 року. Новим власником став колекціонер живопису Якоб ван Гук (нід. Jacob van Hoek). У 1759 році він продав «Молочницю» торговцю та банкіру Лендерт Пітеру де Нойвілю (нід. Leendert Pieter de Neufville). Останній продав картину на аукціоні в червні 1765 року невстановленому покупцеві. Наступні відомості про картину з'являються в 1813 році, коли новою власницею стала колекціонерка мистецтва Лукреція Йоганна ван Вінтер (нід. Lucretia Johanna van Winter). 1854 року, після її смерті, «Молочниця» перейшла у власність її чоловікові колекціонеру мистецтва та ботаніку Гендріку Сіксу ван Гіллегому (нід. Hendrik Six van Hillegom). Через декілька років він помер і картина стала частиною колекції їхнього сина — Пітера Гендріка Сікса ван Вромаде (нід. Pieter Hendrik Six van Vromade). Нащадки останнього продали «Молочницю» в 1908 році співробітникам Рейксмузею (Державний музей Амстердама)[4].

Завдяки старанням Бредіуса та Стюрса картина «Молочниця» не тільки стала частиною національного фонду Нідерландів, а й не була продана закордон
Абрагам Бредіус
Віктор де Стюерс

Навколо цієї події розгорталася справжня дискусія. Нащадки роду Сікс ван Вромаде намагалися продати 39 картин зі своєї колекції Асоціації Рембрандта[en]. Проте члени останньої змогли зібрати лише 200 тисяч гульденів і сподівалися, що уряд країни профінансує угоду та надасть додатково 550 тисяч. У цей час молодий історик мистецтва Фріц Лугт[en] випустив статтю «Is de aankoop door het Rijk van een deel der Six-collectie aan te bevelen?», в якій розкритикував потенційну угоду та наголошував, що картини не коштують тих грошей яких вимагають власники. За його переконанням вся увага може бути зосереджена лише навколо картини «Молочниця», яка хоча й має певну мистецьку цінність, але не може порівнюватися з роботами Рембрандта чи Поттера. Таким чином, він зазначав, що лише декілька картин із пропонованої колекції могли б заслуговувати на місце в Державному музеї, а решта взагалі не представляють цінності. На захист угоди виступив тогочасний директор музею Мауріцгейс Абрагам Бредіус[en], який консультував Генеральні штати Нідерландів з цього питання. Він різко розкритикував статті Лугта й звинуватив останнього в лобіюванні інтересів Джона Пірпонта Моргана, який намагався придбати картини Вермера.

Після публічних взаємних обвинувачень у пресі від кожної зі сторін суперечку розглянули в Генеральних штатах країни. Лідером тогочасної опозиції, соціаліст із комуністичними поглядами Пітер Джелес Троельстра[en], був прихильником фінансування витворів сучасного мистецтва. Опонентом йому виступив Віктор де Стюерс[en], який був відомим поборником збереження творів національного мистецтва та заборони їх продажу за кордон. Своїми аргументами він здобув більшість голосів у Генеральних штатах і кошти для здійснення угоди були виділенні урядом. 13 січня 1908 року тридцять дев'ять картин з колекції нащадків роду Сікс ван Вромаде, включаючи «Молочницю», були вивішені в одному зі східних кабінетів Державного музею в Амстердамі[5].

Опис[ред. | ред. код]

Сюжет[ред. | ред. код]

Деталі картини
Жінка льє молоко в голландську піч
Портативна піч на підлозі

Джонатан Ізраель (англ. Jonathan Israel), спеціаліст із голландської історії, професор університетського коледжу Лондона наголошує, що становище жінки в нідерландському суспільстві часів Золотої доби викликав подив у іноземців. Жінки всіх верств суспільства менше підпорядковувалися своїм чоловікам, ніж деінде. Поділяє думку Ізраеля й британо-американський історик і творець документальних фільмів, член-кореспондент Британської академії — Саймон Шама[en]. За його переконанням жінки мали настільки високе становище в суспільстві, що Нідерланди можна розглядати, як місце найдавніших і найбагатших традицій фемінізму в Європі. Разом з тим, детальні описи побуту та способу життя нідерландських жінок у формі книг, листів чи щоденників, надзвичайно рідкісні. Єдина відома автобіографія була написана Анною Марією ван Схурман — високоосвіченою жінкою, яка досягла успіхів у образотворчому мистецтві, музиці та літературі, а також добре володіла 14 мовами[1].

Очікування від жінки в тогочасному нідерландському суспільстві добре відомі дослідникам завдяки збереженим книгам, посібникам із виховання дітей та різноманітним моральним настановам. Перш за все, від тогочасної жінки очікувалося, що вона повністю реалізує себе через шлюб, виховання дітей та ведення домашнього господарства. Дім мав виступати особливим місцем для жінки, а також уберегти її від навколишніх гріховних спокус. Ведення жінкою домашнього господарства вважалося не лише головним регулятором взаємостосунків між чоловіком і дружиною, але й одним із ключів до стабільності та процвітання самої голландської нації. Проте, попри численні заборони та настанови, у повсякденному житті голландські жінки сліпо не слідували таким правилам, про що говорять численні свідчення іноземних очевидців. Попри те, що картина «Молочниця» ретельно досліджувалася, історики мистецтва загалом не надавали значення питанню про те, що слугувало сюжетом. Американський дослідник та історик мистецтва Гаррі Ренд вважає, що зображена жінка не є власницею дому, а звичайна служниця, яку не слід плутати з іншими слугами, яких називали kamenier та які обслуговували особисті потреби жінок із вищого прошарку суспільства.

Певного роду невибаглива служниця на картині Вермера повільно наливає молоко у звичайну керамічну посудину, яка має назву голландська піч. Цей вид посуду використовували для тривалого, повільного приготування їжі[6][7]. Гаррі Ренд припускає, що жінка готує пудинг, оскільки добре видно поламані шматки хліба, які лежать перед нею в натюрморті, ймовірно вона вже приготувала заварний крем, у якому вимацує хліб змішаний з яйцем. Отриману суміш слід залити молоком, оскільки якщо хліб не кипить у рідині під час випікання, верхні скоринки хліба стануть неапетитно сухими замість того, щоб утворювати смачну верхню частину пудингу. Грілка для ніг із тліючим вугіллям на підлозі підкріплює гіпотезу Ренда. Кухня жінки не опалюється належним чином і це добре підтверджується плануванням тогочасних будинків. У заможних людей часто зустрічалися дві кухні: одна «гаряча» для щоденного приготування м'яса, хліба тощо, а інша «холодна» призначалася для випікання кондитерських виробів і тістечок. Таким чином, Вермер візуально описує не просто звичайну побутову сцену, але етичну та соціальну складову устрою суспільства. Жінка використовує звичайні харчові інгредієнти й навіть черствий хліб перетворюючи їх на новий, приємніший кулінарний продукт. Її розмірена поведінка, скромний одяг і розсудливість у приготуванні їжі, ймовірно були покликані передати одну із суспільних цінностей Нідерландів XVII століття — побутову ощадливість[8][9].

Виконання[ред. | ред. код]

Холодний блакитний відтінок у творчості Яна Вермера відігравав особливу роль. Для його отримання художник використовував мінерал лазурит. Однак, через занадто високу ціну фарби на його основі, Вермер був змушений використовувати її лише на останньому, верхньому шарі, а для нижнього використовувати азурит чи смальту, інколи індиго. Для отримання жовтого кольору, окрім традиційної вохри, художник використовував фарбу на основі олова, а також у незначній кількості «неаполітанську жовту» — антимонат свинцю (Pb₃(SbO₄)₂). Червоний колір художник отримував використовуючи коновар, сурик, червеців, фернамбукове дерево та червоної охристої глини[10][11].

Характерною рисою картин Вермера, що робить їх впізнаваними серед інших, є притаманна їм яскравість. Технічні експертизи продемонстрували, що художник, як правило, наносив сірий або охристий ґрунтовий шар на полотно. Вермеру добре було відоме розумінням оптичних ефектів кольору. Він прагнув створювати напівпрозорі ефекти шляхом нанесення тонкої глазурі над цими шарами ґрунту. Окрім того, його роботи наповнені використанням маленьких крапок немодульованого кольору (модуляція — перехід від одного кольору до іншого за допомогою відтінків). Цей художній засіб Вермер застосував для надання шматкам хліба на столі, а також предметам на передньому плані більшої реальності[12][13].

У 1950 році картина була піддана ретельному дослідженню. Було встановлено, що ґрунт на полотні є блідо-коричневою масою, з рештками крейди, білил та умбри[en]. Над головою жінки вздовж верхнього краю картини присутні сліди від підмальовки. Інфрачервона рефлексографія виявила незакінчене моделювання тіней синього фартуха. У шарі фарби над правою рукою молочниці присутній ледь помітний отвір, який слугував для Вермера своєрідною позначкою точки композиції. Одяг служниці багатий на деталі та кольорову гамму[14]. Яскраво-блакитний колір краю спідниці був досягнутий завдяки нижньому білому шарові. Інфрачервоне рентгенографічне дослідження додатково виявило, що позаду служниці на початковому етапі створення картини був великий кошик з білизною на підлозі та, ймовірно, карта на стіні. З нез'ясованих обставин пізніше він був зафарбований[15]. Насправді це був не єдиний раз, коли Вермер спрощував свої композиції, замальовуючи великі об'єкти з картини. У «Дівчині, що читає листа біля відкритого вікна» Купідон у темній рамі початково був підвішений прямо за дівчиною, а в «Дівчині, що спить» собака стояла на порозі дверей, а кавалер у кімнаті. Дослідники вважають, що зафарбувавши кошик Вермер намагався покращити естетичний баланс композиції. В іншому випадку міг бути порушений логічний задум сюжету, оскільки покоївка, що зібрала всю брудну білизну в домі й принесла її на кухню, викликала б сумніви у своєму професіоналізмі.

Вермер володів дуже обмеженою кількістю пігментів порівняно з тими, які доступні сучасним художникам. За всю свою кар'єру він використовував понад 20 різних пігментів, серед яких близько 10 є постійними для кожної картини. Хоча дослідники й знаходять багато спільного між картинами «Солдат та дівчина, що сміється» та «Молочницею», остання вирізняється яскравішою колірною палітрою в творчості Вермера взагалі. Це, не в першу чергу, було досягнуто завдяки комбінації свинцево-олов'яного жовтого з природним ультрамарином[1].

  • Деталі картини
  • Деталізація комбінації свинцево-олов'яного жовтого з природним ультрамарином

    Деталізація комбінації свинцево-олов'яного жовтого з природним ультрамарином

  • Деталізація обличчя жінки та головного убору

    Деталізація обличчя жінки та головного убору

  • Деталізація полірованого мідного горщика, як символу стриманості

    Деталізація полірованого мідного горщика, як символу стриманості

Голландська іконографія служниць[ред. | ред. код]

На відміну від більшості картин Вермера, які зображують елегантно одягнених людей, «Молочниця» — це картина про служницю, яка виконує просту домашню роботу. Ця робота належала до вже забутого за часів Вермера стилю, який поєднував у собі побутовий жанр та інтер'єр. Популярним він був сторіччя назад до його народження, а його видатними представниками вважають антверпенських художників Пітера Артсена та його племінника Йоахима Бейкелара[16]. У XVII столітті цей стиль втратив популярність і мав попит лише у Делфті, де окрім Вермера подібні картини створювали такі художники, як Корнеліс Якобсзон Делфт[en] та Пітер Корнелісзон ван Рейк[en]. Роботи Вермера суттєво відрізнялися від картини його попередників чи сучасників. Він зосереджував увагу на одній фігурі, роблячи її ключової для сюжету. Концепція картини «Молочниця» полягала в зображенні молодої, добре зовні складеної дівчини в традиційному вбранні (білий лляний ковпак, жовта туніка та синій фартух). На підлозі позаду неї видно грілку для ніг. Очевидним для дослідників є відсилання до караваджизму, яке розкривається у передачі чесноти стриманості через традиційне символічне зображення жіночої фігури, яка переливає рідину з однієї посудини в іншу. Вермер міг використати елементи цього стилю перенісши їх з картин послідовників Караваджо в «утрехтській школі живопису», а саме Дірка ван Бабюрена, Герріта ван Гонтгорста та Гендріка Тербрюггена. Вони часто включали у свої картини такі елементи інтер'єру чи речі, які мали б нагадувати про стриманість. Ще одним відсиланням до цього слугує зображення полірованого мідного горщика, що висить на стіні позаду молочниці. Подібні блискучі металеві посудини в ранньому нідерландському живописі використовувалися для посилання на свято Благовіщення, оскільки начищена посудина була традиційним символом духовної чистоти людини.

Окремої уваги заслуговує свідомий відхід Вермера від традиційного іконографічного значення молочниць і служниць, яких приблизно ще з 1400 року зображали, як легковажних та розпусливих. Такі художники, як Франс Снейдерс, Йоахім Втевал чи Герард Доу, малювали гарних служниць поруч із різними еротичними символами, такими як цибуля (вважається, що вона має афродизичні властивості), глечики з широким горлом (відсилання до жіночої анатомії), або брали участь у різноманітних «еротичних діях» (вставляння вертела у курчат тощо). Прикладом цього є композиція Доу «Дівчина, що шинкує цибулю». Таким чином в образотворчому мистецтві протягом багатьох століть формувався образ домашньої служниці, як загрози безпеці шлюбу та спокою вдома. Включаючи Вермера лише деякі художник, як то Пітер де Гох чи Міхель Свертс, свідомо відійшли від традиційного негативного ставлення до роботи домашніх служниць, а картина «Молочниця» є рідкісним прикладом того, як до служниці ставляться з вдячністю та гідністю[17][18].

  • Тематика домашньої служниці в творчості нідерландських художників
  • Пітер Артсен — «Кухарка» (1559)

    Пітер Артсен — «Кухарка» (1559)

  • Йоахим Бейкелар — «Кухонна прислуга. На задньому плані Христос у домі Марти та Марії» (1574)

    Йоахим Бейкелар — «Кухонна прислуга. На задньому плані Христос у домі Марти та Марії» (1574)

  • Йоахім Втевал — «Кухня; на задньому плані Ісус у домі Марії та Марти» (бл. 1620-1625)

    Йоахім Втевал — «Кухня; на задньому плані Ісус у домі Марії та Марти» (бл. 1620-1625)

  • Герард Доу — «Дівчина, що шинкує цибулю» (1646)

    Герард Доу — «Дівчина, що шинкує цибулю» (1646)

  • Пітер де Гох — «Побутова сцена з жінкою з дітьми біля вогнища» (бл. 1669–1671)

    Пітер де Гох — «Побутова сцена з жінкою з дітьми біля вогнища» (бл. 1669–1671)

Відгуки[ред. | ред. код]

Польська поетеса, літературна критикиня та перекладачка, лауреатка Нобелівської премії з літератури Віслава Шимборська відгукувалася про картину «Молочниця» так: «Поки та жінка з Рейксмузею, у намальованій мовчазності й зосередженості день за днем переливає молоко з глечика в миску, Світ не заслужив свого кінця»[8][19].

Оригінальний текст (пол.)
„Dopóki ta kobieta z Rijksmuseum w namalowanej ciszy i skupieniu mleko z dzbanka do miski dzień po dniu przelewa, nie zasługuje Świat na koniec świata.”

Історик мистецтва, директор Державного музею Амстердама Тако Діббітс[en] вважає цю картину «одним із найкращих творів Вермера у Державному музеї». Традиційно цю картину рідко надають для виставки іншим музеям, але весною 2022 року був зроблений виняток. Музей Ермітаж на Амстелі призупинив співпрацю з пітерським Ермітажем через російське вторгнення до України та відмінив заплановані виставки експонатів з російської колекції. Для підтримки своїх колег з Ермітажу на Амстелі (який не має своєї колекції, а виставляє лише позичені експонати, і не має державної фінансової підтримки) Державний музей Амстердама надав для експозиції «Молочницю»[20].

Англійський живописець, графік, майстер естампів, театральний художник і фотограф Девід Гокні вважає, що фігура молочниці є найсильнішою із тих, які зобразив Вермер, а ефект присутності найбільш виразний з поміж інших[21].

Американський історик мистецтв, куратор відділу голландського та фламандського живопису музею мистецтва Метрополітен Вальтер Лідтке[en] відгукувався про «Молочницю», як про «картину вражаючої ілюзіоністичності, майже фотографічну. Фігура та стіл мають архітектурну висоту. Світло, хоч і яскраве, не змиває грубої текстури хлібних кірок і не вирівнює об'ємів товстої талії та округлих плечей покоївки»[22]. Разом з тим самого художника Лідтке піддав критиці, звинувативши Вермера в проявах сексизму. На його думку, мінімум за два століття до народження художника доярки та покоївки мали репутацію жінок, схильних до любовних утіх. Як і багато інших, Вермер перейняв цю тему й використовував у своїх картинах, де яскравим прикладом може слугувати — «Молочниця». Він зазначав, що:

« Імовірно, Вермер та глядачі його картин могли знати й насолоджуватися тим, що, окрім приготування хліба, молочниця займається й дещо іншим. Підкреслені художником огрядні форми молочниці засвідчують її доступність. Разом з тим, на інших картинах заможні жінки або дівчата зображені більш витонченими. «

— [23][24]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г THE MILKMAID by Johannes Vermeer. www.essentialvermeer.com. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 24 грудня 2022. 
  2. ↑ The Milkmaid, Johannes Vermeer, c. 1660. Rijksmuseum (англ.). Архів оригіналу за 3 травня 2019. Процитовано 24 грудня 2022. 
  3. ↑ Liedtke, Plomp, Rüger, 2001, с. 157.
  4. ↑ Johannes Vermeer. The Milkmaid. rkd.nl (англ.). RKD – Netherlands Institute for Art History. Архів оригіналу за 3 травня 2019. Процитовано 24 грудня 2022. 
  5. ↑ Arthur K. Wheelock, Jr., 1995-1996, с. 111-113.
  6. ↑ Grimshaw-Aagaard, Walther-Hansen, Knakkergaard, 2019, с. 122.
  7. ↑ Beatriz, Garcia (27 січня 2021). The History Of The Dutch Oven. Vintage Gentlemen (англ.). Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 1 січня 2023. 
  8. ↑ а б Goretti, Giordana (22 вересня 2022). Masterpiece Story: The Milkmaid by Johannes Vermeer. DailyArt Magazine (амер.). Архів оригіналу за 22 вересня 2022. Процитовано 24 грудня 2022. 
  9. ↑ Liedtke, 2009, с. 5-8.
  10. ↑ The Art of Painting, An Allegory: Jan Vermeer: Analysis of "The Artist in His Studio". www.visual-arts-cork.com. Архів оригіналу за 9 грудня 2022. Процитовано 7 липня 2022. 
  11. ↑ Пастуро, 2017, с. 30-31.
  12. ↑ Johannes Vermeer - Working methods. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 2 липня 2019. Процитовано 7 грудня 2020. 
  13. ↑ Hodge, Susie (10 травня 2019). Learn the Painting Techniques of 5 Famous Artists, from Botticelli to Vermeer. Artsy (англ.). Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 7 грудня 2020. 
  14. ↑ Golahny, Mochizuki, Vergara, 2006, с. 210.
  15. ↑ Lenny (21 лютого 2020). Dienstmagd mit Milchkrug von Jan Vermeer - Bildanalyse. Das kreative Universum (de-CH). Архів оригіналу за 1 січня 2023. Процитовано 1 січня 2023. 
  16. ↑ AULNAS, Patrick. Johannes Vermeer. La laitière (1660). www.rivagedeboheme.fr (фр.). Архів оригіналу за 27 листопада 2022. Процитовано 1 січня 2023. 
  17. ↑ Aton, Francesca; Aton, Francesca (8 вересня 2022). ‘Startling Discoveries’: An Underpainting Was Found Beneath Vermeer ‘Milkmaid’ Painting. ARTnews.com (амер.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2022. Процитовано 24 грудня 2022. 
  18. ↑ Jones, Josh (June 29th, 2022). What Makes Vermeer’s The Milkmaid a Masterpiece?: A Video Introduction. Open Culture. Open Culture, LLC. Архів оригіналу за 11 серпня 2022. Процитовано 1 січня 2023. 
  19. ↑ Jagocha, Katarzyna (18 березня 2019). Johannes Vermeer „Mleczarka”. Niezła sztuka (pl-PL). Fundacja promocji sztuki „Niezła sztuka”. Процитовано 4 січня 2023. 
  20. ↑ Senay (1 квітня 2022). Rijksmuseum lends Vermeer's Milkmaid to Amstel museum. DutchNews.nl (en-GB). Архів оригіналу за 6 травня 2022. Процитовано 24 грудня 2022. 
  21. ↑ Boyer, Guy (1 грудня 2022). Voir et comprendre : La Laitière de Vermeer. Connaissance des Arts (fr-FR). Архів оригіналу за 1 грудня 2022. Процитовано 1 січня 2023. 
  22. ↑ Rosenberg, Karen (10 вересня 2009). A Humble Domestic Crosses the Sea. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 19 червня 2022. Процитовано 24 грудня 2022. 
  23. ↑ The Curator Says It's about Sex [On Vermeer's 'Milkmaid'] (Aristos, December 2009). www.aristos.org. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 13 грудня 2020. 
  24. ↑ Peers, Alexandra (1 жовтня 2009). Vermeer's Naughty Milkmaid. The Daily Beast (англ.). Архів оригіналу за 16 грудня 2020. Процитовано 13 грудня 2020. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Golahny Amy, Mochizuki Mia M., Vergara Lisa. In His Milieu: Essays on Netherlandish Art in Memory of John Michael Montias. — The Netherlands : Amsterdam University Press, 2006. — 214 с. — ISBN 978-90-5356-933-7.
  • Grimshaw-Aagaard Mark, Walther-Hansen Mads, Knakkergaard Martin. The Oxford Handbook of Sound and Imagination. — Great Britain : Oxford University Press, 2019. — Т. 1. — 862 с. — ISBN 9780190460198.
  • Liedtke Walter A., Plomp Michiel, Rüger Axel. Vermeer and the Delft School. — USA : The Metropolitan Museum of Art, 2001. — 36 с. — ISBN 9780870999741.
  • Liedtke Walter A. The Milkmaid by Johannes Vermeer. — USA : The Metropolitan Museum of Art, 2009. — 36 с. — ISBN 978-1-58839-344-9.
  • Wheelock Arthur K. (Jr.). Johannes Vermeer. — USA/The Netherlands : Board of Trustees, National Gallery of Art, Washington, and Royal Cabinet of Paintings Mauritshuis, The Hague, 1995-1996. — 230 с. — ISBN 0-300-065-5-8-2.
  • Пастуро М. Синий. История цвета. — М : Новое Литературное Обозрение, 2017. — 144 с. — ISBN 978-5-4448-0633-3.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Молочниця.  — профіль картини на сайті Державного музею (англ.)
  • Молочниця.  — профіль картини на сайті Інституту історії мистецтв Нідерландів (англ.)
  • Молочниця.  — профіль картини на сайті Google Arts & Culture (англ.)
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Нормативний контроль
Dobra6.png
 Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Молочниця_(картина_Вермера)&oldid=38695189