Море Москви

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Море Москви
лат. Mare Moscoviense
Mmoscoviense.jpg
Координати центра
27°18′ пн. ш. 148°06′ сх. д. / 27.3° пн. ш. 148.1° сх. д. / 27.3; 148.1
Розмір
250×150 км
Епонім
Москва
Назву затверджено 1961
Море Москви. Карта розташування: Місяць, зворотний бік
Море Москви

Commons-logo.svg Море Москви на Вікісховищі
Море Москви. Добре видно гірські кільця його басейну. Знімок зонда Lunar Orbiter 5 (1967).
Море Москви. Знімок «Аполлона-13» (1970).

Море Москви (лат. Mare Moscoviense) — найбільше море зворотного боку Місяця. Розмір — близько 250×150 км, координати центру — 27°18′ пн. ш. 148°06′ сх. д. / 27.3° пн. ш. 148.1° сх. д. / 27.3; 148.1[1].

Назва[ред. | ред. код]

Море Москви було відзняте[2] вже першим апаратом, що сфотографував зворотний бік Місяця, — «Луною-3» 7 жовтня 1959 року. В січні — квітні наступного року за цими знімками ЦНДІ геодезії, аерозйомки і картографії та Державний астрономічний інститут імені П. Штернберга склали карту[3], де це море отримало російську назву «Море Москвы» з латинською транслітерацією «More Moskvy». 22 серпня 1961 на підставі виданого 1960 року «Атласу зворотного боку Місяця» М. П. Барабашова, А. А. Михайлова та Ю. Н. Липського ця назва була затверджена Міжнародним астрономічним союзом в латинському варіанті Mare Moscoviense («Море Московське»)[4][1].

Опис[ред. | ред. код]

Море Москви — найбільша на зворотному боці Місяця морська ділянка і одна з двох, офіційно названих морями (друга — Море Мрії). Як і чимало інших місячних морів, воно лежить у величезному кратері — імпактному басейні. Головний вал цього басейну має діаметр близько 420 км. Всередині нього є гірське кільце діаметром 180 км (від якого збереглася тільки південно-західна половина), а зовні — слабко виражене кільце діаметром близько 650 км[5][6]. На південному заході море обмежене внутрішнім кільцем басейну, а на північному сході доходить до головного. Поверхня Моря Москви лежить на 2,5–3,3 км нижче за місячний рівень відліку висот і на 6–8 км нижче головного валу свого басейну[5].

Удар, що створив басейн Моря Москви, стався в нектарському періоді (це з'ясовано за концентрацією кратерів, що накопичилися в цьому басейні за час його існування)[7][6]. Виливи лави, що вкриває Море Москви, відбулися в пізньоімбрійській епосі. Ця лава подібна морським базальтам видимого з Землі боку Місяця. Під лавовим покривом моря, можливо, є тектонічні розломи, подібні до розломів у прилеглому кратері Комаров.

Товщина місячної кори під Морем Москви найменша[8] або одна з найменших[9] для всього Місяця — майже нульова. Її вкриває шар лави товщиною не більше 600 метрів[8].

Падіння метеорита[ред. | ред. код]

17 липня 1972 в районі Моря Москви впав великий метеорит; ця подія була зафіксована на сейсмограмах чотирьох сейсмічних станцій, встановлених експедиціями «Аполлон-12», «Аполлон-14», «Аполлон-15» і «Аполлон-16» на видимому боці Місяця. Поперечні хвилі (S-хвилі) були присутні тільки на найближчій з них до місця падіння («Аполлон-15»), на інших — були відсутні, що стало вказівкою на можливу наявність у Місяця ядра радіусом 600–800 км. Пізніше додалися нові дані, і в надрах Місяця стали виділяти дві оболонки — відносно холодну зовнішню (літосферу) до глибини близько 1000 км і частково розплавлену внутрішню.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Mare Moscoviense. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 2010-10-18. Архів оригіналу за 2015-05-22. Процитовано 2015-06-11. 
  2. Luna 3: NSSDC Image Catalog. NASA. 2003-04-29. Архів оригіналу за 2014-12-20. Процитовано 2015-06-11. 
  3. Карта обратной стороны Луны (составлена по снимкам аппарата «Луна-3»). ЦНИИГАиК и ГАИШ. 1960. 
  4. Transactions of the IAU Vol. XI B. Proceedings of the 11th General Assembly (Berkeley, 1961) / Ed. D.H. Sadler. — Berkeley, USA, 1961. — P. 234. (виписки, архів)
  5. а б За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS
  6. а б Wood C. A. (2004-08-14). Impact Basin Database. lpod.org. Архів оригіналу за 2014-08-07. Процитовано 2015-06-11. 
  7. Fassett, C. I.; Head, J. W.; Kadish, S. J.; Mazarico, E.; Neumann, G. A.; Smith, D. E.; Zuber, M. T. (2012). Lunar impact basins: Stratigraphy, sequence and ages from superposed impact crater populations measured from Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA) data. Journal of Geophysical Research 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H06F. doi:10.1029/2011JE003951. 
  8. а б Ishihara, Yoshiaki; Goossens, Sander; Matsumoto, Koji et al. (2009). Crustal thickness of the Moon: Implications for farside basin structures. Geophysical Research Letters 36 (19). Bibcode:2009GeoRL..3619202I. doi:10.1029/2009GL039708. 
  9. Wieczorek, M. A.; Neumann, G. A.; Nimmo, F. et al. (2013). The Crust of the Moon as Seen by GRAIL. Science 339 (6120): 671–675. Bibcode:2013Sci...339..671W. PMID 23223394. doi:10.1126/science.1231530.  (додатки)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]