Болото Гниття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Болото Гниття
лат. Palus Putredinis
Мозаїка знімків зонда LRO (ширина — 250 км). Праворуч унизу — Апенніни, ліворуч угорі — кратер Архімед, угорі — кратер Автолік.
Координати центра
 27°22′ пн. ш. 0°00′ сх. д. / 27.36° пн. ш. 0.00° сх. д. / 27.36; 0.00
Розмір
 180 км
Епонім
 гниття
Назву затверджено 1935
Болото Гниття. Карта розташування: Місяць, видимий бік
Болото Гниття

 Болото Гниття на Вікісховищі
Мозаїка знімків «Клементини», зроблених при високому Сонці
Карта регіону (USAF, 1963)
Кратер-привид Сперр (знімок «Аполлона-15», 1971). Видно безіменні гряди та численні вторинні кратери Автоліка.

Боло́то Гниття́ (лат. Palus Putredinis)[1] — морська ділянка на Місяці, в басейні Моря Дощів, між Апеннінами та кратером Архімед. Максимальний розмір — близько 180 км[2][3], площа — близько 8 тисяч км2[4], координати центра — 27°22′ пн. ш. 0°00′ сх. д. / 27.36° пн. ш. 0.00° сх. д. / 27.36; 0.00[2]. Примітне проявами вулканізму, зокрема борозною Гедлі — однією з найбільших звивистих борозен Місяця. 1971 року було досліджене «Аполлоном-15».

Назва[ред. | ред. код]

Назва «Болото Гниття» (лат. Palus Putredinis) з'явилася на карті Місяця 1651 року завдяки Джованні Річчолі. Але у нього вона належала материковій ділянці з південно-західного боку того, що називають Болотом Гниття тепер[5][6]. Згодом ця назва перейшла на об'єкт цієї статті. Деякі автори вживали її у формі Palus Putredinus[7]. 1935 року цю назву (в оригінальній формі) разом із багатьма іншими традиційними місячними назвами затвердив Міжнародний астрономічний союз[8][2].

У давнину Болото Гниття мало й іншу назву: 1647 року Ян Гевелій назвав його озером Тразімен (Lacus Trasimenus)[9][10].

Розташування та суміжні об'єкти[ред. | ред. код]

Болото Гниття розташоване на південно-східному краю басейна Моря Дощів. На південному сході його обмежує вал басейна — Апеннінський хребет, із протилежного боку — 81-кілометровий кратер Архімед, а з двох інших боків — невеликі материкові ділянки. На одній із них (на південному заході від болота) стоять гори Архімеда, а на іншій (на північному сході) лежить 39-кілометровий кратер Автолік.

Дві вершини Апеннін, що межують із болотом, отримали власні назви — гора Гедлі (Mons Hadley) біля східної точки болота та гора Гедлі-Дельта (Mons Hadley Delta) дещо південніше. Вони височіють над прилеглими областями болота на 4,0—4,2 та 3,4—3,5 км відповідно[11].

Береги болота порізані численними розломами. Це борозни Архімеда (на заході), борозни Френеля (на північному сході) та борозна Бредні (на півдні).

Опис[ред. | ред. код]

Болото Гниття витягнуте з північного заходу на південний схід. Його довжина становить 180 км, а найбільша ширина — 70-80 км. На півдні від нього лежить маленька (45×15 км) відокремлена темна морська ділянка, яку неофіційно називають Озером Моцарта (Lacus Mozart)[12][13].

Більша частина болота вкрита світлими променями та вторинними кратерами сусіднього молодого кратера Автолік[14]. Застигла лава болота має червонуватий відтінок, що є наслідком низького вмісту титану[15]. Поверхня болота лежить на 1,9—2,3 км нижче за місячний рівень відліку висот — приблизно на одному рівні з найближчими ділянками Моря Дощів і на півкілометра вище за рівень лавового покриву прилеглого кратера Архімед[11].

Вік сучасного лавового покриву Болота Гниття, згідно з оцінкою 2011 року, зробленою за підрахунком кратерів, становить 3,35+0,07
−0,11 млрд років для основної частини болота та 3,07+0,18
−0,31 млрд років для «Озера Моцарта». Ця оцінка віку основної частини болота добре збігається з радіометричним віком зразків базальту, доставлених звідти «Аполлоном-15» (3,30—3,35 або, за іншими даними, 3,20—3,40 млрд років)[16]. Таким чином, лава, що нині вкриває болото, виверглася поблизу межі імбрійського та ератосфенівського періодів[16][13]. Вік звивистих борозен, що тягнуться болотом, становить (згідно з більш старими оцінками) 3,3 млрд років для борозни Гедлі та 3,3—3,8 млрд років для «борозни Моцарта»[12].

Найбільший кратер болота — розташований у його західній частині 13-кілометровий кратер Сперр, залитий лавою і перетятий грядами.

Вулканічні об'єкти[ред. | ред. код]

Крім лавового покриву, що утворює Болото Гниття, там є й інші сліди вулканічної активності — лавові канали, вулканічні кратери, невисокі куполоподібні пагорби — ймовірні вулкани, а також відклади темних пірокластичних порід.

На сході болота, біля підніжжя Апеннін тягнеться борозна Гедлі (Rima Hadley). Це одна з найбільших звивистих борозен Місяця: її довжина становить близько 150 км, найбільша ширина — 2 км[17], а глибина — 300—400 м[18]. Об'єм борозни оцінюють у 28 км3. На півночі вона зливається з борознами Френеля (що мають тектонічне походження), а на півдні утворює розширення складної форми, що межує з горами. Ймовірно, борозна Гедлі, як і інші звивисті борозни Місяця, утворена потоком лави — можливо, лавовою річкою[17]. Але її глибина росте з шириною (тоді як у річок — падає), що дає підстави інтерпретувати її як обвалений лавовий тунель[19]. На користь цього свідчить і наявність у ній «розривів» — можливо, місць, що досі не обвалені[20]. Дослідження борозни Гедлі було головною метою «Аполлона-15»[19].

Біля борозни Гедлі є своєрідний кратер Джульєн у формі гантелі розміром 2,0×0,8 км. Ймовірно, він теж має вулканічне походження[19].

  • Східна частина Болота Гниття та Апенніни. Біля центра — борозна Гедлі. Знімок «Аполлона-15», 1971.
    Східна частина Болота Гниття та Апенніни. Біля центра — борозна Гедлі. Знімок «Аполлона-15», 1971.
  • Западина на південному кінці борозни Гедлі (знімок LRO, 2009).
    Западина на південному кінці борозни Гедлі (знімок LRO, 2009).
  • Кратер Джульєн, що може бути вулканічним (знімок LRO, 2012).
    Кратер Джульєн, що може бути вулканічним (знімок LRO, 2012).

Інша звивиста борозна, довжиною близько 40 км і глибиною 250—500 м, тягнеться «Озером Моцарта» та його околицями. В одному місці вона роздвоюється. Вона має лише неофіційну назву — «борозна Моцарта» (Rima Mozart), запропоновану 1974 року на карті[21], виданій Військовим картографічним агентством США для НАСА. З цією борозною сполучені витягнуті кратери (по всій видимості, вулканічні), що отримали назви Кетлін, Енн та Майкл[12][22].

  • «Борозна Моцарта» з кратерами Кетлін, Енн та Майкл. Мозаїка знімків LRO.
    «Борозна Моцарта» з кратерами Кетлін, Енн та Майкл. Мозаїка знімків LRO.
  • Кратер Енн (знімок LRO, 2009).
    Кратер Енн (знімок LRO, 2009).
  • Кратер Майкл на східному кінці борозни (знімок LRO, 2009).
    Кратер Майкл на східному кінці борозни (знімок LRO, 2009).

У Болоті Гниття є кілька низьких куполоподібних височин, що можуть бути вулканами або результатом інтрузії магми під поверхню. Зокрема, на 26°06′ пн. ш. 1°12′ сх. д. / 26.1° пн. ш. 1.2° сх. д. / 26.1; 1.2 (місячний купол) стоїть купол висотою 90 ± 10 м і діаметром близько 7 км, інтерпретований як вулкан[23][24][25].

У регіоні трапляються плями темних відкладів, які інтерпретують як пірокластичні породи від вибухових вивержень. Вони вкривають велику ділянку навколо однієї з борозен Френеля на північний схід від болота, а також менші ділянки біля південного кінця борозни Гедлі, на підніжжі Апеннін біля «Озера Моцарта» та навколо витягнутих кратерів, сполучених із «борозною Моцарта»[13][12].

Посадки космічних апаратів[ред. | ред. код]

  • Східний край Болота Гниття. У центрі — гора Гедлі-Дельта, унизу — борозна Гедлі. «Затока» ліворуч — місце досліджень «Аполлона-15».
    Східний край Болота Гниття. У центрі — гора Гедлі-Дельта, унизу — борозна Гедлі. «Затока» ліворуч — місце досліджень «Аполлона-15».
  • Борозна Гедлі зблизька
    Борозна Гедлі зблизька

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Planetary Names. planetarynames.wr.usgs.gov. Процитовано 13 липня 2023.
  2. ↑ а б в Palus Putredinis. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 12 грудня 2016. Процитовано 15 жовтня 2019.
  3. ↑ Rükl A. Atlas of the Moon. — Cambridge : Sky Publishing Corp, 2004 (orig. publ. in 1990 in Czech). — P. 70–71. — ISBN 1-931559-07-4.
  4. ↑ Whitford-Stark J. L. (May 1982). A preliminary analysis of lunar extra-mare basalts: Distribution, compositions, ages, volumes, and eruption styles. The Moon and the Planets. 23 (3): 323—338. Bibcode:1982M&P....26..323W. doi:10.1007/BF00928015. Архів оригіналу за 13 червня 2015. Процитовано 18 січня 2019. (Список морів за площею).
  5. ↑ Карта Місяця, складена Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).
  6. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 216–217. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W. (Інше посилання).
  7. ↑ Blagg M. A.; Saunder S. A. Collated list of lunar formations named or lettered in the maps of Neison, Schmidt, and Madler. — Edinburgh : Neill & co., ltd, 1913. — P. 34. — Bibcode:1913cllf.book.....B.
  8. ↑ Blagg M. A., Muller K., Wesley W. H., Saunder S. A., Franz J. H. G., IAU. Named Lunar Formations. — London : P. Lund, Humphries & Co. Ltd, 1935. — P. 35. — Bibcode:1935nlf..book.....B. (Витяги).
  9. ↑ Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 235. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Trasimenus, Lacus — у списку назв на с. 235 [Архівовано 18 жовтня 2018 у Wayback Machine.]).
  10. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 208. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W. (Інше посилання [Архівовано 30 червня 2018 у Wayback Machine.]).
  11. ↑ а б За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.].
  12. ↑ а б в г Coombs, C. R.; Hawke, B. R.; Wilson, L. (1988). Geologic and remote sensing studies of Rima Mozart. Lunar and Planetary Science Conference, 18th, Houston, TX, Mar. 16-20, 1987, Proceedings (A89-10851 01-91). Cambridge and New York/Houston, TX, Cambridge University Press/Lunar and Planetary Institute, 1988, p. 339-353. Bibcode:1988LPSC...18..339C.
  13. ↑ а б в Blewett D. T., Hawke B. R. (2001). Remote sensing and geological studies of the Hadley-Apennine region of the Moon. Meteoritics & Planetary Science. 36 (5): 701—730. Bibcode:2001M&PS...36..701B. doi:10.1111/j.1945-5100.2001.tb01909.x.
  14. ↑ Wood C. (28 травня 2006). A Ho-Hum Place. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 16 січня 2019.
  15. ↑ Wilhelms D. Chapter 11. Upper Imbrian Series // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 243. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архівовано з джерела 29 вересня 2013
  16. ↑ а б Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis // Recent Advances and Current Research Issues in Lunar Stratigraphy / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 18–21. — (Geological Society of America Special Paper 477) — ISBN 978-0-8137-2477-5. — DOI:10.1130/2011.2477(01). Архівовано з джерела 29 січня 2013 (На Google Books).
  17. ↑ а б Spudis P. D., Swann G. A., Greeley R. (1988). The formation of Hadley Rille and implications for the geology of the Apollo 15 region. Lunar and Planetary Science Conference, 18th, Houston, TX, Mar. 16-20, 1987, Proceedings (A89-10851 01-91). Cambridge and New York/Houston, TX, Cambridge University Press/Lunar and Planetary Institute, 1988, p. 243-254. NASA-supported research. Bibcode:1988LPSC...18..243S.
  18. ↑ Шкуратов Ю. Г. Глава 2.2. Вид поверхности для наблюдателя с телескопом // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — Москва : Физматлит, 2009. — С. 76. — ISBN 978-5-9221-1105-8.
  19. ↑ а б в Hovard K. A., Head J. W. Regional Geology of Hadley Rille // Apollo 15 Preliminary Science Report (NASA Special Publication 289). — 1972. — P. 25-53–25-58. — Bibcode:1972NASSP.289...53H. Архівовано з джерела 30 травня 2018
  20. ↑ Wilhelms D. Chapter 5. Mare materials // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 88–89. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архівовано з джерела 12 вересня 2006
  21. ↑ Lunar topophotomap, ed. 1, sheet 41A3S1(50): Rima Mozart. Defense Mapping Agency, Topographic Center. 1974. Архів оригіналу за 30 травня 2018.
  22. ↑ Coombs C. R., Hawke B. R. (1987). Geologic and Remote Sensing Studies of Rima Mozart: Early Results (PDF). Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference, volume 18, page 195, (1987). Bibcode:1987LPI....18..195C. Архів оригіналу (PDF) за 29 жовтня 2015. Процитовано 18 січня 2019.
  23. ↑ Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 105–107. — ISBN 9788847026377. — DOI:10.1007/978-88-470-2637-7.
  24. ↑ Lena R., Wöhler C., Tarsoudis G. (2009). A Study about a lunar dome in Palus Putredinis (PDF). Selenology. 28 (3): 2—7. Архів оригіналу (PDF) за 16 січня 2019. Процитовано 18 січня 2019.
  25. ↑ Tarsoudis G. Project record Lunar Domes. Lunar Captures. Архів оригіналу за 17 січня 2019. Процитовано 17 січня 2019. (Знімки куполів Болота Гниття: 1, 2, 3).
  26. ↑ Luna 2. NASA Space Science Data Coordinated Archive. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 15 січня 2019.
  27. ↑ Apollo 15 Lunar Module /ALSEP. NASA Space Science Data Coordinated Archive. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 15 січня 2019.

Посилання[ред. | ред. код]

Карти
Статті
  • Palus Putredinis. The-Moon Wiki. Архів оригіналу за 16 січня 2019.
  • Wood C. (22 січня 2006). A Corner of Decay. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 16 січня 2019.
  • Wood C. (8 жовтня 2007). Slithering and Sliding. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 16 січня 2019.
  • Sato H. (18 вересня 2011). Shiny Mound. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. Архів оригіналу за 16 січня 2019. Процитовано 18 січня 2019. — Допис про материковий острівець у Болоті Гниття, примітний великою яскравістю.
Знімки
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Болото_Гниття&oldid=42177767