Море Хвиль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Море Хвиль
лат. Mare Undarum
Mare Undarum (LRO).png
Мозаїка знімків зонда LRO (ширина — 280 км)
Координати центра
7°30′ пн. ш. 68°42′ сх. д. / 7.5° пн. ш. 68.7° сх. д. / 7.5; 68.7
Розмір
250 км
Епонім
хвилі
Назву затверджено 1935
Море Хвиль. Карта розташування: Місяць, видимий бік
Море Хвиль

Commons-logo.svg Море Хвиль на Вікісховищі
Знімок, зроблений при високому Сонці
Знімок «Аполлона-17» (1972), погляд із північного сходу
Карта регіону (1964)

Море Хвиль (лат. Mare Undarum) — маленьке море на Місяці, в східній частині видимого боку, біля Моря Криз. Максимальний розмір — близько 250 км, координати центра — 7°30′ пн. ш. 68°42′ сх. д. / 7.5° пн. ш. 68.7° сх. д. / 7.5; 68.7[1]. Примітне значною кількістю вулканічних куполів[2] та концентричних кратерів[3], а також відносно великою висотою поверхні[4].

Сучасну назву цього моря запропонував німецький астроном Юліус Генріх Франц[en][5]. 1935 року її затвердив Міжнародний астрономічний союз[1]. Воно, як і сусіднє Море Піни, фігурує на місячних картах здавна: 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав ці моря Царською рікою (лат. Regius Fluvius)[6][7], а 1647 року Ян Гевелій — Гіркими болотами (лат. Amarae Paludes)[8][9].

Загальний опис[ред. | ред. код]

Море Хвиль лежить біля південно-східного краю Моря Криз і на північний схід від Моря Піни, від якого відділене 10-кілометровим перешийком. Його береги сильно порізані; в ньому багато мисів та островів. На півдні та сході невисокі узвишшя відокремлюють від нього окремі ділянки. Ймовірно, значною мірою воно складене затопленими лавою кратерами, злитими один з одним[10]. Зокрема, кінець південно-західного виступу моря — це зруйнований і заповнений лавою 45-кілометровий кратер Фірмік M.

Інших найменованих кратерів у цьому морі станом на 2015 рік нема. Лише на його берегах знаходиться кратер Дубяго та кілька сателітів його, Фірміка, Кондорсе та Боеція[11].

Море Хвиль лежить вище за всі сусідні морські ділянки: на 0,9–2,2 км вище за дно суміжних затоплених кратерів, на 0,8 км вище за Море Піни й на 2,8 км вище за Море Криз (якщо вимірювати за сусідніми частинами). Абсолютна висота його поверхні знаходиться в межах 0,1–1,1 км нижче нульового рівня. Максимуму вона сягає на південному сході моря, а з віддаленням звідти поступово спадає[4]. Товщина лавового покриву Моря Хвиль, за даними вимірюваннями напівзатоплених кратерів, складає кількасот метрів[12].

Деталі поверхні[ред. | ред. код]

Найбільші з добре збережених кратерів району Моря Хвиль — 48-кілометровий Дубяго на півдні, такий самий Кондорсе P на півночі та 40-кілометровий Кондорсе F на північному сході. Недалеко від північного краю моря лежить 75-кілометровий кратер Кондорсе, а від північно-західного — 57-кілометровий Фірмік. Дно всіх цих кратерів залите лавою, причому її рівень нижчий, ніж у самому морі[4].

Східна частина Моря Хвиль примітна п'ятьма вулканічними куполами. Це височини з округлими контурами, діаметр яких становить близько 10 км, а висота — 100–300 м[2].

В морі та його околицях є кілька рідкісних об'єктів загадкового походження[13][14] — маленьких (5–15 км) кратерів із двома валами, або концентричних кратерів. Один із них лежить у відокремленій південній частині моря (3°40′ пн. ш. 68°37′ сх. д. / 3.67° пн. ш. 68.61° сх. д. / 3.67; 68.61 (концентричний кратер)), інший — подібний, але частково залитий лавою — в південно-західній затоці (4°00′ пн. ш. 66°44′ сх. д. / 4.00° пн. ш. 66.74° сх. д. / 4.00; 66.74 (концентричний кратер)). Кілька таких об'єктів розташовані поблизу моря за його межами: це Аполлоній N на заході та два безіменні кратери на південному сході. Менш виразні ознаки таких кратерів має Фірмік C на північно-західному березі моря[3].

Геологічна історія[ред. | ред. код]

Море Хвиль лежить на краю басейну Моря Криз, у районі його зовнішніх кілець, і, по всій видимості, пов'язане з ним походженням[12][15][16]. Він з'явився в нектарському періоді[17], а лава, що вкриває ці моря, виверглася в пізньоімбрійській епосі[18][2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Mare Undarum. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 2012-05-05. Процитовано 2015-05-24. 
  2. а б в Lena, R.; Wöhler, C.; Bregante, M. T.; Lazzarotti, P.; Lammel, S. (2008). Lunar domes in Mare Undarum: Spectral and morphometric properties, eruption conditions, and mode of emplacement. Planetary and Space Science 56 (3–4): 553–569. Bibcode:2008P&SS...56..553L. doi:10.1016/j.pss.2007.11.010. 
  3. а б Fitz-Gerald, B. (December 2012). Concentric Craters. The Moon. Occasional papers of the Lunar Section of the British Astronomical Association 2: 1–13. Архів оригіналу за 28 травень 2015. Процитовано 12 червень 2015. 
  4. а б в За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS
  5. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 225. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  6. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)
  7. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 197. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  8. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 229. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Amarae Paludes — у списку назв на с. 229)
  9. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 202. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  10. Hill H., Baum R. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 24. — (Practical Astronomy Handbooks: vol. 1) — ISBN 9780521542081.
  11. За даними довідника МАС
  12. а б DeHon, R. A. (1975). Mare Spumans and Mare Undarum: Mare thickness and basin floor. In: Lunar Science Conference, 6th, Houston, Tex., March 17-21, 1975, Proceedings. Volume 3. (A78-46741 21-91) New York, Pergamon Press, Inc., 1975. 3: 2553–2561. Bibcode:1975LPSC....6.2553D. 
  13. Trang, D.; Gillis-Davis, J. J.; Hawke, B. R.; Bussey, D. B. J. (2011). The Origin of Lunar Concentric Craters. 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.1698. Bibcode:2011LPI....42.1698T. 
  14. Wood, C. A. (1978). Lunar Concentric Craters. Lunar and Planetary Science IX: 1264–1266. Bibcode:1978LPI.....9.1264W. 
  15. Wilhelms D. Plate 4A. Maria // Geologic History of the Moon. — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  16. Chuck Wood (2007-01-18). What is Undarum?. lpod.org. Архів оригіналу за 2015-03-29. Процитовано 2015-05-28. 
  17. Fassett, C. I.; Head, J. W.; Kadish, S. J.; Mazarico, E.; Neumann, G. A.; Smith, D. E.; Zuber, M. T. (2012). Lunar impact basins: Stratigraphy, sequence and ages from superposed impact crater populations measured from Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA) data. Journal of Geophysical Research 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H06F. doi:10.1029/2011JE003951. 
  18. Wilhelms D. Plate 09A. Upper Imbrian series // Geologic History of the Moon. — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.

Посилання[ред. | ред. код]