Напівметали

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
13 14 15 16 17
B
Бор
C
Карбон
N
Нітроген
O
Оксиген
F
Фтор
Al
Алюміній
Si
Силіцій
P
Фосфор
S
Сульфур
Cl
Хлор
Ga
Галій
Ge
Германій
As
Арсен
Se
Селен
Br
Бром
In
Індій
Sn
Станум
Sb
Стибій
Te
Телур
I
Йод
Tl
Талій
Pb
Плюмбум
Bi
Бісмут
Po
Полоній
At
Астат

Напівметали або метало́їди (рос. металлоиды, англ. metalloids, нім. Metalloide n pl, Nichtmetalle n pl) — елементи періодичної таблиці, кристали яких мають властивості, проміжні між властивостями металів і властивостями напівпровідників.

Електропровідність напівметалів скінченна при низьких температурах, чим вони відрізняються від напівпровідників. Проте при підвищенні температури вона зростає, чим відрізняється від електропровідності металів. Така поведінка пояснюється тим, що в зонній структурі напівметалів немає забороненої зони. Рівень Фермі лежить в області, де сусідні зони перекриваються. Тому навіть при низьких температурах існує скінченна концентрація вільних електронів, які можуть переносити струм. При підвищенні температури рівень хімічного потенціалу електронів зміщується в область енергій, де густина станів вища. Цим пояснюється зростання провідності при вищих температурах.

Напівметалами вважаються:

Іноді до напівметалів відносять також германій і графіт.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]