Халькогени

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
H   He
Li Be   B C N O F Ne
Na Mg   Al Si P S Cl Ar
K Ca Sc Ti V Cr Mn Fe Co Ni Cu Zn Ga Ge As Se Br Kr
Rb Sr Y Zr Nb Mo Tc Ru Rh Pd Ag Cd In Sn Sb Te I Xe
Cs Ba * Hf Ta W Re Os Ir Pt Au Hg Tl Pb Bi Po At Rn
Fr Ra ** Rf Db Sg Bh Hs Mt Ds Rg Cn Nh Fl Mc Lv Ts Og
 
  * La Ce Pr Nd Pm Sm Eu Gd Tb Dy Ho Er Tm Yb Lu
  ** Ac Th Pa U Np Pu Am Cm Bk Cf Es Fm Md No Lr
Група 16 періодичної таблиці (Халькогени)
Халькогени

Халькоге́ни — елементи групи 16 за номенклатурою IUPAC, або, за старою класифікацією, головної підгрупи (або підгрупи кисню) VI групи періодичної системи елементів.

До халькогенів, крім Оксигену (O), належать Сульфур (S), Селен (Se), Телур (Te), Полоній (Po) та синтетично отриманий Ліверморій (Lv). Як правило Оксиген та оксиди халькогенами не називають.

Назва халькоген походить з грецької мови та означає «рудотвірні».

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Атоми халкогенів мають зовнішню s2p4-оболонку. На відміну від кисню сірка, селен, телур і полоній можуть проявляти валентності не тільки 2, а й 4 та 6. Як і кисень, всі інші халкогени у сполуках з металами й воднем проявляють ступінь окиснення −2, оскільки до заповнення зовнішньої електронної оболонки їхніх атомів бракує два електрони.

Для кисню відомі тільки дві алотропні видозміни: О—О (О2) та О—О—О (озон). Оскільки атоми сірки, селену і телуру при збудженні можуть мати до шести неспарених електронів, вони мають більше двох алотропних видозмін.

При переході від сірки до полонію радіуси атомів збільшуються і зменшуються їхні електронегативності та послаблюється здатність проявляти негативні ступені окислення.

Поширення у природі[ред. | ред. код]

Найпоширенішим халькогеном у природі є сірка. Вона зустрічається як у вільному стані, так і у вигляді різних сполук: сульфіди (ґаленіт, пірит, стибіаніт, кіновар), сірководень, сульфати (барит, гіпс, мірабіліт, целестин), білкові речовини.

Селен, телур і полоній відносяться до рідкісних елементів. Полоній зустрічається в уранових рудах. Селен і телур зустрічаються у самородному стані, а частіше у вигляді сполук з металами — селенідів та телуридів.

Фізичні властивості[ред. | ред. код]

За звичайних умов сірка, селен, телур і полоній — тверді, крихкі речовини з молекулярною (сірка та селен) або металічною (телур і полоній) просторовивими ґратками. Сірка — типовий діелектрик. За своїм блиском телур і полоній найбільш схожі з металами.


Хімічні властивості[ред. | ред. код]

Сірка, селен і телур стійки на повітрі за звичайних умов і не розчиняються у воді. У хімічних реакціях вони ведуть себе як неметали, здатні сполучатись з металами з утворенням халькогенідів. Лужні метали з халькогенами сполучаються при кімнатній температурі, а інші — при нагріванні.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Загальна та неорганічна хімія, А. М. Голуб, Київ, 1968
  • Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім.. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет — Донецьк: «Вебер», 2008. — 758 с. ISBN 978-966-335-206-0

Література[ред. | ред. код]

  • Ахметов Н. С. Загальна та неорганічна хімія. — М. : Вища школа, 2001. — ISBN 5-06-003363-5.
  • Лідин Р. А.. Довідник із загальної та неорганічної хімії. — М. : колоси, 2008. — ISBN 978-5-9532-0465-1.
  • Некрасов Б. В. Основи загальної хімії. — М. : Лань, 2004. — ISBN 5-8114-0501-4.
  • Спіцин В. І., Мартиненко Л. І. Неорганічна хімія. — М. : МДУ, 1991, 1994.
  • Турова Н. Я. Неорганічна хімія в таблицях. Навчальний посібник. — М. : ЧеРо, 2002. — ISBN 5-88711-168-2.
  • Greenwood, Norman N.; Earnshaw, Alan. (1997), Chemistry of the Elements (2nd ed.), Oxford: Butterworth-Heinemann, ISBN 0-08-037941-9
  • F. Albert Cotton, Carlos A. Murillo, and Manfred Bochmann, (1999), Advanced inorganic chemistry. (6th ed.), New York: Wiley-Interscience, ISBN 0-471-19957-5
  • Housecroft, C. E. Sharpe, A. G. (2008). Inorganic Chemistry (3rd ed.). Prentice Hall, ISBN 978-0-13-175553-6