Комарно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Комарно
Комарно герб.png Flag of Komarno.png
Герб Комарна (Львівська область) Прапор Комарна (Львівська область)
Komarno Panorama2 - panoramio.jpg
Вигляд на місто з лету птаха
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район Городоцький район
Рада Комарнівська міська рада
Код КОАТУУ 4620910400
Перша згадка 1471
Магдебурзьке право 1473
Населення 3794 (01.01.2017)[1]
Площа 7.3 км²
Поштові індекси 81562, 81563
Телефонний код +380-3231
Координати 49°37′50″ пн. ш. 23°42′11″ сх. д. / 49.63056° пн. ш. 23.70306° сх. д. / 49.63056; 23.70306Координати: 49°37′50″ пн. ш. 23°42′11″ сх. д. / 49.63056° пн. ш. 23.70306° сх. д. / 49.63056; 23.70306
Водойма р. Верещиця
День міста остання неділя липня
Відстань
Найближча залізнична станція Комарно
До станції 4 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 30 км
 - автошляхами 45 км
Міська влада
Адреса 81500, Львівська обл., Городоцький р-н, м. Комарне, вул Січових Стрільців, 34
Облікова картка Комарна на сайті Верховної Ради України

Commons-logo.svg Комарно у Вікісховищі

Карта
Комарно. Карта розташування: Україна
Комарно
Комарно
Комарно. Карта розташування: Львівська область
Комарно
Комарно

Кома́рно (до 1992 року — Комарне) — місто районного значення Городоцького району Львівської області. Розташоване в південно-західній частині Львівської області в Городоцько-Комарнівській увалистій рівнині на березі річки Верещиця (притоки Дністра). Віддаль до райцентру 20 км, до Львова 45 км, до залізничної станції 4 км. Місту належить 3778 гектарів землі, в тому числі територія міста становить 732 гектари

У центрі Комарна розташована відновлена дерев'яна церква[2] 18 сторіччя і Храм Архистратига Михайла, а при західній околиці — Парк XVII століття.

Географія[ред. | ред. код]

Відстань до населених пунктів[ред. | ред. код]

Комарно — Бучали: 3,2 км.

Комарно — Будапешт: 572 км.

Комарно — Рим: 1908 км.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування міста[ред. | ред. код]

Найдавніші сліди людини на території, де нині лежить Комарно, походять з епохи пізнього неоліту (4000-2500 рр. до н. е.), про що свідчать численні знахідки кам’яних знарядь а також кераміки, віднайдені в околицях Комарна. На думку Я.Пастернака (відкривача Успенського собору в Галичі та поховання Ярослава Осьмомисла), тогочасне місцеве населення належало до надбужанської культури, займалося хліборобством і мисливством, володіло крем’яною зброєю та жило в хатах-землянках. Крім того, було віднайдено курганні похованні епохи ранньої бронзи.

Наступні знахідки на території Комарна походять із руської доби. Так перед Першою світовою війною рибалки витягли з Верещиці залізну бойову сокиру. Звісно ж, ця єдина знахідка не може бути свідченням існування тут поселення в руські та галицько-волинські часи, але натякає на це. Тут, імовірно, існувала переправа через Верещицю на шляху між літописними Перемишлем і Щирцем.

 В 1936 році тут було розкопано курган зі знахідками, що відносяться до II тисячоліття до н. е. Наступні знахідки археологів відносяться вже до слов'янських часів: XII століття. Хоча перша письмова згадка відноситься взагалі аж до 1471 року.

В 1349 році Комарно в складі Галицької землі захопили польські феодали, після чого адміністративно належало до Руського воєводства. Король Польщі Казимир IV Ягеллончик дарує Комарну магдебурзьке право в 1473 році. Про це свідчить текст королівської грамоти:
«Ми, Станіслав із Ходеча, Намісник Руської землі, генеральний возний Подільський, Староста Галицький і Теребовлянський свідчимо змістом цієї грамоти… Бажаючи зробити кращі умови для нашого дідича села Комарно, зі згоди та бажання Ясновельможного Короля та Пана Казимира. Це наше село Комарно з руського права переводимо на магдебурське право і робимо містом… Щоб люди обох статей до цього швидше призвичаїлися і жили багатше. Крім того, надаємо та закріпляємо вказаному містові Комарно 50 ланів. На свідчення вірності цієї грамоти підвішуємо нашу печатку. Дано у Львові найближчої неділі до свята Вознесіння Пріснодіви Марії».

Цього року польські магнати побудували в Комарні замок і дерев'яний костел, який став осередком поширення католицизму в місті і навколишніх селах.

Одержавши маґдебурзьке право, Комарно залишалося порівняно невеликим містечком - в 1578 році проживало 435 чоловік, значну частину яких становили ремісники. В XVII столітті промисли почали бурхливо розвиватися: з'явились млини, броварні, пасіки, хмелярні, у великих ставках вирощували рибу. Щороку в місті проводилися великі ярмарки, що свідчить про його розташування на важливих торговельних шляхах, які сполучали Україну з країнами Західної Європи.

костел в Комарні

Відомо ім'я одного з перших власників Комарна — боярина Митка Друцького. Пізніше власниками «Комарнівського ключа» (куди в різні часи входило від 8 до 28 сіл в околиці) були Станіслав та Оттон (Отто) з Ходча, з 1578 року — Ян Мелецький, з 1590-го — Ян Остроруг. Цей список також містить імена магнатів Вишневецьких, Оґінських та Лянцкоронських.

1524 році турецьке військо, не зумівши підкорити Львів, пішло Чорним шляхом на Комарно, захисники міста зуміли відбити напад чужинців. Менше пощастило поселенню в 1621 році — передмістя спалили татари. Місто, укріплене валами, відчувало ненадійність земляних укріплень в часи розвитку артилерії — невдовзі на валах з'явилися різнокаліберні гармати.

У 1592 році створено місцеве православне братство, при ньому школа, лікарня. За його взірцем подібне братство створюється в передмісті Комарна, при церкві св. Трійці.

церква в Комарні
Михайлівська церква
Костел, фігура святого

1648 року Хмельницький став під мурами Львова, розіславши при цьому свої полки на здобуття менших міст. Верещиця зі своїми болотами та ставами міцно обороняла деякі з них. Так, не вдалося козацькому полковникові Головацькому через оті болота та комарі взяти містечко Комарно.

Комарно було одним з чотирьох міст, що не впали перед натиском козацьких військ в середині XVII століття. 1672 рік половина Західної України потрапила у турецьку неволю, біля Комарна польська армія розгромила 10-тисячне військо Нуреддин-султана. Жителі міста вирили рів поперек дамби, закидавши його дровами. Коли зайди спробували перебратися через дамбу, комарнівці очистили рів — і вода, не відчуваючи більше перешкод на своєму шляху, залила всю долину. Ворог відступив до Рудок та Вишні, де його і перемогли королівські загони.

13 вересня 1768 року на місцевому Ринку були повішені учасники Коліївщини Максим (з Плещаківки), Сава (з Солопівки), Федір Коваленко (з Журавки), Іван Андрушків (з Бузикевич).

За австрійських часів в Комарні розвивається виробництво полотна, працює суконна фабрика, чиї вироби експортуються навіть до Відня. Мало хто витримував конкуренцію з комарнянськими ткачами, які особливо уславилися виробництвом тонкого полотна, обрусів та ін. Із середовища комарнянських ткачів опісля і вийшов провідник ОУН Євген Коновалець, предки якого походять з цього міста.

Ще один вид експорту з Комарна — фрукти. У 1875 році прибуток лише від торгівлі фруктами склав 12 000 злотих. Працювало 10 маслобоєнь.

В 1908 році зведено цегельний завод (3 млн штук цегли на рік). Діяли дві п'ятикласні школи (чоловіча та жіноча), а також бурса.

На початок XIX ст. тут проживало 2350 чол. Населення всього Комарнівського ключа 1820 року становило 14818 чол.

Австрійський терор[ред. | ред. код]

"В селі Катериничі були заарештовані селяни: К. Чурба, 64 роки, і син його Казимир, Андрій Стельмах, Дмитрій Плугатор, 62 роки, Іван Толочка і син його Федор, Іван Пришляк, Михайло і Лука Чурка, Іван Мазур, 70 років і син його Карл, Філімон Ляш, Григорій Прухницький з 8-літнім сином Михайлом, Антон Борецький, 66 років, Микита Адамішін, Афанасій Білик, 80 літ, і Андрій Плугатор'. Крім них, було заарештовано також ще багато жінок та дітей і чоловіків. Їх витягували із домів і відводили у Комарно "на замок'", де євреї і місцеві поляки закидали їх камінням. Двох жінок які намагалися утекти, солдати закололи багнетами. "На замку" в Комарні протримали їх цілу добу під відкритим небом без 'їжі і води. У цієї групи перебувала також вагітна жінка Марія Плугатар, яку пригнали із Катеринич. Отут вона, внаслідок перевтоми і переляку, передчасно народила, однак, незважаючи на її стогони і благання, солдати не дозволяли нікому їй допомогати. "Нехай подохнет', собака!" - кричали солдати. Новонароджена дитина, не дочекавшись допомоги, задихнулась. Коли нещасна жінка намагалася отут-же поховати труп свою дитину, солдат і цього їй не дозволив, а тільки вирвав його з рук і кинув у кущі. І пригрозив кожному хто хотів поховати в землі мертве тіло.

Комарно в Першій світовій війні

Мирне життя Комарна перервала Перша світова війна, яка тут розпочалась з міжнаціонального патріотичного мітингу 1 серпня 1914 року, на якому виступали представники українців, поляків і євреїв. Наступного дня мешканці вітали війська, що їхали на фронт. Втім, це не врятувало Комарно від російської окупації, яка тривала від вересня 1914-го до червня 1915-го. На щастя, війна майже не зашкодила місту, адже обидві армії, російська й австрійська, займали місто під час стрімких наступів, без активних боїв. Проте, відступаючи, росіяни спалили греко-католицьку церкву та кілька будинків на ринку.

Восени 1918 року в Галичині встановилася українська державність. Свою роль у цьому відіграло й Комарно. У ніч на 1 листопада група українських вояків під проводом Гриня Тершаківця роззброїла австрійські частини, дислоковані в місті, та жандармерію в околицях і перебрали владу в свої руки. При цьому трапився курйоз: на постерунку жандармерії в Комарні син роззброїв свого батька зі словами: «Тепер, тату, йдіть спокійно додому, а з вашим крісом буду дальше службу робити». Зранку в місті замайоріли синьо-жовті прапори, з’явилась українська адміністрація, утворено військову комендатуру та міліцію, взято під контроль стратегічні мости та залізничну станцію в Бучалах, налагоджено контакт з українською владою в Городку та Щирці. Один із військових відділів із Комарна на початку листопада взяв участь в боях на околицях Львова, зокрема, зайняли Скнилів. Утім, локальні успіхи українців на Комарнянщині не змогли вплинути на загальну ситуацію на фронті – у травні 1919 року Комарно зайняла польська армія генерала Галлера, сформована у Франції з полонених поляків. Відтак  у місті з’явилася нова, чуже влада, а з нею – нові виклики для українського населення.

Новітній час[ред. | ред. код]

У 19401959 рр (за винятком 19411944) місто було центром Комарнівського району. Під час операції "Вісла" сюди привозили переселених українців із Польщі. Михайло Боцуля, 1928 року народження, переселений із села Нагірчани (Надсяння) згадує: “Ми не переселенці, ми – вигнанці. Пам'ятаю, осіннього вересневого ранку 1945 року в наше село Нагірчани <…> увійшла велика група польських солдат <…> і дали команду: «За 20 мінут жеби вас тут нє било!» У селі здійнявся крик, зойк, плач. Транспорту нам ніхто не дав. Хто мав коней, той зложив собі, що міг, на віз і поїхав на станцію Бакунчиці в Перемишлі. І хто не мав коней — брав клунки на плечі, дітей, корову на шнурок і чвалав на станцію пішки, залишивши все в хатині, у стодолі і на полі. Назад дороги нам не було. <…> Ми прибули на станцію Бакунчиці в Перемишлі: більше ніхто до села не повертався, бо поліція і солдати не пускали. Чекали на ешелон надворі під дощем, в холоді і в голоді, бо не можна було зварити їжу навіть для малих дітей. Помістили у вагон чотири сім’ї. Вагони були довоєнні, малі. <…> Вивантажили на станції Комарно. Люди розійшлися по ближніх селах шукати собі житла і пристановища. <…> Однак у селі вільних хат не було: ще не виїхали з нього поляки. Ми цілий місяць жили разом з польською сім’єю...”[3]

За оцінкою 2017 року населення Комарна становило близько 4000 чол.

Герб міста[ред. | ред. код]

Затверджений 21 лютого 1997 р. рішенням 122 XI сесії міської ради II скликання. У синьому полі золота літера «К», під нею — золотий лапчастий хрестик. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною з трьома вежками. Автор — Андрій Ґречило.

Сигль «К» із хрестом уживався на гербі міста на печатках XVI ст. Ймовірно, що символи відражали географічне розташування Комарна «на крижовому гостинці».

Водночас джерела кінця XIX — початку XX століття (зокрема праці К.Лінда, Г. Ґ. Штреля, М.Ґумовського) подають інформацію про те, що в цей період Комарно користувалось іншим гербом: у синьому полі золота шестипроменева зірка.

Релігія[ред. | ред. код]

Культові споруди[ред. | ред. код]

Економіка[ред. | ред. код]

Промислові підприємства:

Спорт[ред. | ред. код]

До 1939 року в Комарні була відома українська футбольна команда «Хуртовина» (були також польська і єврейська команди). У радянські часи і дотепер — клуб «Газовик» (зараз — «Хуртовина»), який постійно займає міцні позиції в обласних турнірах серед колективів фізкультури. У цій команді свого часу виступав майбутній гравець збірної України Андрій Гусін. Однією з найсильніших в районі тривалий час є волейбольна команда середньої школи.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. дерев'яна церква Св. Арх. Михайла
  3. За книгою “Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр.: Документи, матеріали, спогади”. – Інститут українознавства імені Крип’якевича НАН України. – Львів: 2002.
  4. Слободян В. М. Церкви України. Перемиська єпархія. — Львів, 1998. — С. 234—235. — ISBN 966-02-0362-4.
  5. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — С. 161.
  6. Boniecki A. Ławrowscy h. Sas // Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1912. — Cz. 1. — T. 15. — S. 236. (пол.)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]