Опіати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Збір опіуму з маку
Хімічна структура кодеїну
Хімічна структура морфіну

Опіати — це хімічно споріднені сполуки (опіоїди), що містяться або синтезуються з морфіноподібних рослинних алкалоїдів у опійному маку, Papaver somniferum, що мають вплив на опіатні рецептори ЦНС.[1] Найпоширеніші представники: морфін, героїн, кодеїн, наркотин[en], тебаїн[2]. Ці препарати забезпечують знеболюючий ефект через опіоїдні рецептори в центральній нервовій системі.

"Опіати" чи "опіоїди"? Хоча ці терміни часто використовуються як взаємозамінні, вони різні: опіати відносяться до природних опіоїдів, таких як героїн, морфій та кодеїн. Опіоїди відносяться до всіх природних, напівсинтетичних та синтетичних опіоїдів.

У медицині термін опіат описує наркотичні акалоїди, що містяться в опійному маку, а також похідні цих алкалоїдів.

Потрапляючи у організм, зв'язуються зі специфічними опіатними рецепторами. Викликають психологічну та фізичну залежність. Дія на організм включає такі ефекти:

Тривалий час опіоїд був терміном, що використовувався для всіх речовин, що мають подібний ефект до опію, але після того, як опіоїдні рецептори були виявлені в 1970-х роках, з’явилося нове, дещо вужче визначення. У наш час термін "опіат" використовується лише для речовин, одержуваних з опію, включаючи морфін та його похідні. [3] Протягом 20 століття синтетичні опіоїди також почали виробляти штучно. Багато з них були вироблені на початку 20 століття в спробі зробити опіоїди, що не викликають звикання, для медичного використання як замінники морфію та героїну, але деякі такі речовини, що не викликають звикання, ніколи не вироблялись.

Структура[ред. | ред. код]

Опіати належать до великої біосинтетичної групи бензилізохінолінових алкалоїдів і названі так, оскільки вони є природними алкалоїдами, що містяться в опійному маку. Алкалоїди, які не впливають на центральну нервову систему, не вважаються опіатами. Але деякі опіоїди є алкалоїдами, а деякі - пептидами. Загальними структурними ознаками є ароматичне кільце та атом азоту, який заряджений при нейтральному рН. Алкалоїди (наприклад, морфін) містять безліч злитих кілець, що призводить до Т-подібної структури. Опіатний морфін - це Т-подібна молекула, що містить ароматичне кільце (зверху) та азот (знизу зправа). Пептиди (такі як енкефалін) несуть позитивно заряджений атом азоту на своєму амінокінці та ароматичне кільце як одну з бічних ланцюгів амінокислот.[4]

У той же час широко використовується термін "опіоїди", що позначає речовини будь-якої будови, що мають морфіноподібну дію (за рахунок збудження тих же рецепторів, на які діє морфін), зокрема, фенциклидин, метадон, фентаніл, кетамін, ендогенні пептиди і ін.. [5]. Іншим прикладом можуть служити ефедрон, кокаїн, амфетаміни і деякі інші речовини, які, сильно різняться за структурою, викликають подібні психічні та соматичні ефекти, що і служить підставою для їх об'єднання в групу психостимуляторів. Слід зазначити, що теоретичною основою подібності дії (опосередковуваним зв'язуванням специфічних рецепторів) має бути подоба структур діючих молекул, або принаймні їх конформацій.

Механізм дії[ред. | ред. код]

Опіоїдні препарати діють як у центральній, так і в периферичній нервовій системі. Усередині центральної нервової системи опіоїди впливають на багато областей, включаючи спинний мозок. У периферичній нервовій системі дії опіоїдів як у міентеріальному сплетенні, так і в підслизовому сплетенні в стінці кишки відповідають за потужний запорний ефект опіоїдів. У периферичних тканинах, таких як суглоби, опіоїди впливають на зменшення запалення. [6]

Опіоїди впливають на нейрони, діючи на рецептори, розташовані на мембранах клітин нейронів. Три основні типи опіоїдних рецепторів, μ, Δ і κ (mu, delta та kappa), були визначені фармакологічно. Нещодавно 3 опіоїдні рецептори були клоновані та описані їх молекулярні структури. Ці рецептори належать до великого сімейства рецепторів, які мають 7 трансмембранних доменів амінокислот.[6]

Фармакологічні дослідження показали, що природний опіоїдний пептид, b-ендорфін, переважно взаємодіє з μ-рецепторами, енкефаліни з Δ-рецепторами та динорфін з κ-рецепторами. Морфін має значно вищу спорідненість до μ-рецепторів, ніж до інших опіоїдних рецепторів. Антагоніст опіоїдів, налоксон, інгібує всі опіоїдні рецептори, але має найвищу спорідненість до μ-рецепторів. Всі 3 рецептори виробляють знеболення, коли до них зв’язується опіоїд. Однак активація κ-рецепторів не породжує стільки фізичної залежності, скільки активація μ-рецепторів. Опіоїдні рецептори та багато інших мембранних рецепторів пов'язані з білками, що зв'язують нуклеотиди гуаніну, відомими як G-білки. G-білки складаються з 3 субодиниць (a, b і g). Коли рецептор зайнятий, субодиниця роз'єднується і утворює комплекс, який взаємодіє з клітинними системами.[6]

Опіоїди діють на двох ділянках - пресинаптичній нервовій терміналі та постсинаптичному нейроні. Постсинаптичні дії опіоїдів, як правило, гальмують. Пресинаптична дія опіоїдів полягає у пригніченні вивільнення нейромедіаторів, і це вважається їх основним впливом на нервову систему. Однак остаточний ефект опіоїду в головному мозку є результатом не тільки його дії на численні пресинаптичні ділянки як на гальмівні, так і збудливі нейрони, а й його постсинаптичної дії. Наприклад, пресинаптичне інгібування вивільнення нейромедіатора може призвести до збуджуючих ефектів у нейроні-мішені, якщо нейромедіатор зазвичай виробляє інгібуючий ефект. Однак, якщо опіоїд також має постсинаптичну інгібуючу дію на нейрон-мішень, збудливі ефекти можуть не відбутися. Таким чином, розташування та щільність опіоїдних рецепторів на нейроні визначає загальний вплив опіоїдів на нейрон. [6]

Нервова система включає нейрони багатьох різних типів, які відрізняються за розміром, формою, функцією та хімічною природою нейромедіаторів, що виділяються з їх терміналів для передачі інформації іншим нейронам. Морфін, впливаючи на μ-рецептори, пригнічує вивільнення кількох різних нейромедіаторів, включаючи норадреналін, ацетилхолін та нейропептид, речовина P. [7]

Біль, як правило, асоціюється з підвищеною активністю в первинних сенсорних нейронах, викликаних сильними механічними або термічними подразниками, або хімічними речовинами, що виділяються при пошкодженні тканин або запаленні. Первинні сенсорні нейрони, що беруть участь у відчутті болю, вивільняють переважно речовину Р і глутамат у спинному мозку. Ноцицептивна інформація передається в мозок через спиноталамічні шляхи. Ця висхідна інформація може активувати низхідні шляхи із сірої зони периакведуктального середнього мозку, які здійснюють гальмівний контроль над спинним рогом.[7]

Опіоїдні рецептори присутні в багатьох регіонах нервової системи, які беруть участь у передачі та контролі болю, включаючи первинні аферентні нейрони, спинний мозок, середній мозок та таламус. Фізіологічна роль опіоїдних пептидів, що зустрічаються в природі, у регулюванні передачі болю не є чіткою. Однак за патологічних станів активується ендогенна опіоїдна система.[8]

Опіоїдні препарати виробляють знеболення шляхом дії на декількох рівнях нервової системи, зокрема, пригнічення вивільнення нейромедіатора з первинних аферентних кінцевих частин спинного мозку та активації низхідних інгібуючих контролів у середньому мозку.[8]

Основним прогресом у розумінні больових механізмів стало визнання того, що постійна активність у ноцицептивних шляхах може призвести до глибоких змін рівнів нейромедіаторів у первинних аферентних нейронах та до змін чутливості до опіоїдної аналгезії. Таким чином, невропатичний біль асоціюється зі зниженою чутливістю до опіоїдів, тоді як запальний біль може бути пов’язаний із підвищеною чутливістю до опіоїдів. Крім того, зміни, що відбуваються в больовій чутливості при хронічних больових станах, пояснюються активацією рецептора глутамату NMDA.[9]

Опіоїди мають велику різноманітність тривалості та інтенсивності дії. Наприклад, період напіввиведення альфентанілу становить приблизно 1,5 години; тоді як метадон має період напіввиведення від 8 до 60 годин. Поглинання та ефект опіоїдів також можуть змінюватися залежно від способу введення, деякі приклади - це пластири з фентанілом або пероральні препарати тривалої дії оксикодону та морфіну. Деякі, такі як дифеноксилат та лоперамід, майже не мають жодного ефекту, крім придушення перистальтики кишечника. Опіоїди, такі як метадон, можуть значно продовжити інтервал QT. Опіоїди іноді можуть спричинити серотоніновий синдром, особливо коли їх дають пацієнтам, які вже приймають різноманітні психоактивні препарати (антидепресанти наприклад). Існує змінна сукупність знань, що інтенсивність та якість реакції на опіоїди можуть суттєво відрізнятися у пацієнтів, що може бути не пов’язано з толерантністю. [10]

Синтез[ред. | ред. код]

Виробництво матеріалів за допомогою інженерної кишкової палички широко вивчалося з 1960-х років [11], і накопичилась інформація, пов’язана з метаболічною інженерією. Основними цілями виробництва є первинні метаболіти, включаючи амінокислоти. Оскільки опіати синтезуються з двох молекул L-тирозину, висока амінокислотна продуктивність E. coli корисна для побудови практичної системи виробництва опіатів. E. coli демонструє вищу продуктивність опіатних проміжних продуктів, таких як L-тирозин10, L-допа5,11, тетрагідропапаверолін (THP) 12 та ретикулін12, ніж дріжджові системи. Тому для побудови практичної системи виробництва опіатів ми вибрали E. coli як основний фактор виробництва.[12]

Такі опіати, як морфій і кодеїн, в основному отримують шляхом екстракції з опійного маку. Також було досліджено ферментативне виробництво опіатів у мікробів, а нещодавно у дріжджах здійснено повний біосинтез опіатів із простого джерела вуглецю. Кишкова паличка служить ефективною платформою для загального синтезу опіатів. Тебаїн, найважливішу сировину в опіоїдних препаратах, отримують поетапною культурою чотирьох інженерних штамів з виходом 2,1 мг з гліцерину, що відповідає 300-кратному зростанню порівняно з нещодавно розробленими системами дріжджів. Це покращення, імовірно, зумовлене сильною активністю ферментів, пов’язаних із синтезом тебаїну з (R)-ретикуліну в E. coli. Крім того, додавши два гени до системи виробництва тебаїну, можна отримати біосинтез гідрокодону, клінічно важливого опіоїду. [13]

Використання[ред. | ред. код]

Опіоїди відіграють важливу роль у охороні здоров’я, оскільки вони мають заспокійливий, знеболюючий і певною мірою розслаблюючий ефект. Ефект варіюється, серед іншого, залежно від типу болю та типу опіоїду, про який йде мова. При більш високих дозах опіоїди, як правило, викликають ейфорію.

Опіоїди поділяються на сильні та слабкі.[14] Вони обидва мають однаковий вплив на організм, але те, що відрізняє групи, полягає в тому, що знеболюючий ефект сильних опіоїдів сильніший. [15]

В охороні здоров’я опіоїди використовуються як знеболюючі анальгетики на етапі 2 та етапі 3 на больовій драбині, тобто помірно сильний до сильного болю. [16] Однак, знеболюючий ефект опіоїдів для людей похилого віку із загальними тривалими больовими станами, такими як остеоартроз, діабетична нейропатія та компресія хребців, як правило, дуже малий порівняно з плацебо. Серед людей похилого віку з такими тривалими болями також існує певний ризик незвичних, але серйозних побічних ефектів[16].

Звикання та залежність[ред. | ред. код]

Опіоїди викликають звикання, і їх вживання може призвести як до звикання, так і до залежності. Наркоманія визначається соціальними критеріями, тоді як залежність проявляється у розвитку симптомів толерантності та абстиненції як фізично, так і психічно. [17]

Толерантність та залежність спричинені хронічним впливом морфію та інших опіоїдів більше, ніж будь-якої іншої групи препаратів. Толерантність означає, що для досягнення ефекту потрібні більш високі дози опіоїдів. Коли ступінь толерантності дуже помітна, максимальна відповідь, досяжна опіоїдом, також зменшується. Толерантність в основному зумовлена ​​десенсибілізацією рецепторів, індукованою функціональним роз'єднанням опіоїдних рецепторів від G-білків, тим самим від'єднуючи рецептори від їх ефекторних систем. Однак механізм цієї десенсибілізації досі не до кінця вивчений. [18]Для досягнення первісного ефекту потрібні все більші та більші дози, поки організм звикає до опіоїдів, що в кінцевому підсумку призводить до того, що людина, яка тривалий час перебуває у залежності, зможе впоратися з дозами, які легко вб’ють людину, яка не залежить. [19]

Хоча залежність зазвичай супроводжує толерантність, вони є окремими явищами. Залежність маскується до тих пір, поки опіоїдний препарат не буде видалений з його рецепторів, або шляхом зупинки препарату, або шляхом введення антагоніста опіоїдного рецептора, такого як налоксон. Реакція на абстиненцію дуже складна і включає багато областей мозку. Залежність відбувається набагато швидше, ніж толерантність, і виведення, спричинене налоксоном, можна спостерігати після одноразового прийому морфіну у людей. Аденілатциклаза довгий час брала участь у відміні опіоїдів, а підвищена активність аденілатциклази після хронічного лікування морфіном спостерігалась у локусі церулеусу, центральній норадренергічній клітинній групі, яка, як вважається, відіграє головну роль у відміні опіоїдів. Однак механізми, що беруть участь в інших регіонах мозку, ще не з’ясовані.

Хімічна залежність від опіоїдів виникає, коли організм регулює своє нормальне функціонування навколо регулярного вживання опіоїдів. Неприємні фізичні симптоми виникають при припиненні прийому ліків.[18]

Психічна залежність від опіоїдів (розлад вживання опіоїдів (OUD)) виникає, коли спроби скоротити або контролювати вживання не увінчалися успіхом або коли вживання призводить до соціальних проблем та невиконання зобов’язань на роботі, в школі та вдома. Залежність від опіоїдів часто виникає після того, як у людини розвивається толерантність до опіоїдів та залежність, що робить фізично складним припинення вживання опіоїдів та збільшує ризик відміни.

Зловживання опіоїдами як наркотиками є головною соціальною проблемою в багатьох країнах. [18]

Побічні ефекти[ред. | ред. код]

Найбільш поширеними побічними ефектами є передбачувані наслідки опіоїдної фармакологічної дії та включають нудоту, блювоту, запор, свербіж, запаморочення, сухість у роті та седацію. Побічні ефекти надзвичайно поширені при опіоїдної терапії. Від 50% до 80% пацієнтів у клінічних випробуваннях відчувають принаймні один побічний ефект від опіоїдної терапії, однак при повсякденному застосуванні частота може бути навіть вищою. [20] Побічні ефекти часто призводять до припинення опіоїдної терапії.

Більшість побічних ефектів, за винятком запорів та свербежу, покращуються незабаром після початку лікування або після передбачуваного збільшення дози. Запор і свербіж, як правило, зберігаються протягом усього лікування і можуть вимагати тривалого лікування. [21]

Опіоїди мають багаторазовий вплив на фізіологію дихання, включаючи зниження центрального дихального потягу, частоти дихання та дихального об’єму. Вони також збільшують опір дихальних шляхів і зменшують прохідність верхніх дихальних шляхів. Наслідок усіх цих побічних ефектів можуть спричинити неефективну вентиляцію легенів та перешкоду верхніх дихальних шляхів. Опіоїди можуть спричинити нерегулярні дихальні паузи, а задишка може призвести до нестабільного дихання та значного коливання частоти дихання. Вплив опіоїдів на дихання більш виражений під час сну. Повідомлялося про летальний результат у пацієнтів з обструктивним апное сну, яким призначали опіоїди, і апное сну може бути відносним протипоказанням до опіоїдної терапії. Це особливо важливо, якщо пацієнти приймають інші депресанти центрального дихання, такі як бензодіазепіни. [21]

Існує небагато доказів того, що в рівноанальгетичних дозах загальновживані опіоїди помітно відрізняються частотою їх побічних ефектів. Пацієнти, які використовують періодичні схеми дозування опіоїдів, можуть не переносити побічні ефекти. Підвищене всмоктування може відбуватися через трансдермальні опіоїдні препарати з лихоманкою або іншими інтеркурентними захворюваннями, а також якщо пацієнт піддається впливу зовнішнього тепла, наприклад, гарячої ванни або сауни. Якщо виникають занепокоєння, буде потрібно ввести більш пильний моніторинг пацієнта. [22]

Неадекватне лікування побічних ефектів (нерозв'язний запор, ураження фекалій, непрохідність кишечника) та наслідків лікування опіоїдами (падіння, переломи та гостра плутанина) можуть сприяти незапланованим госпіталізаціям та загальним витратам, пов'язаним з лікуванням опіоїдами. У разі передозування та у поєднанні з алкоголем існує ризик пригнічення дихання та зупинки серця. [22]

Пацієнти, які застосовують опіоїди за призначенням, можуть ризикувати передозуванням, і цей ризик різко зростає при одночасному споживанні амбулаторних бензодіазепінів, навіть якщо вони також призначені. Існує подібне збільшення ризику, якщо люди споживають опіоїди та алкоголь разом. На початку 2019 року стає все більше випадків того, що ризик смерті у цій популяції може бути значно зменшений завдяки доступу до домашніх наборів для реверсування налоксону. Є повідомлення про випадки передозування, які отримували успішне врятування неспеціалізованими спостерігачами з ін’єкцією забороненого бупренорфіну або налоксону, однак це було невдалим лише при непрофесійній ін’єкції незаконного бупренорфіну. [10]

Фармакокінетика та фармакодинаміка деяких опіатів[ред. | ред. код]

Морфін[ред. | ред. код]

Морфін - це опіатний алкалоїд, виділений із рослини Papaver somniferum і вироблений синтетичним шляхом. Морфін пов'язується та активує специфічні опіатні рецептори (Δ, μ та κ), кожен з яких бере участь у контролі різних функцій мозку. У центральній нервовій та шлунково-кишкової системах цей засіб виявляє широко розповсюджені ефекти, включаючи знеболення, анксіоліз, ейфорію, седацію, пригнічення дихання та скорочення гладкої мускулатури шлунково-кишкової системи. [23]

Він є потужним знеболюючим засобом, хоча його використання обмежене через терпимість, відмову та ризик зловживання. Сьогодні морфій застосовується до цих пір, хоча існує ряд напівсинтетичних опіоїдів різної сили, таких як кодеїн, фентаніл, метадон, гідрокодон, гідроморфон, меперидин та оксикодон. В даний час морфін використовується в контрольованих формах як знеболюючий засіб в охороні здоров’я. [24]

Морфін можна вводити перорально, внутрішньовенно, ректально, підшкірно, через спинномозкову ін’єкцію (наприклад, епідуральну), а також за допомогою інгаляції або хропіння. Препарат має значну кількість метаболізму першого проходження в печінці, лише близько 40-50% поглиненої кількості фактично надходить до нервової системи. Більша частина морфію переробляється в нирках і виводиться з організму із сечею.

Морфін має багато побічних ефектів. Серед найбільш поширених і небезпечних є:

  • Нудота, блювота та спазми в животі
  • Запор
  • Седативний ефект і сонливість
  • Свербіж і алергічні шкірні реакції, що викликають тепло і почервоніння
  • Зменшення зіниць до точок
  • Депресія дихання або пригнічене дихання
  • Початкові дози призводять до ейфорії, але більші дози викликають неприємні симптоми, такі як галюцинації, марення, запаморочення та сплутаність свідомості
  • Формування фізичної або психологічної залежності та розвиток симптомів відміни при припиненні вживання препарату
  • Розвиток толерантності та необхідність збільшення дози для досягнення того самого ступеня ефектів, що і раніше
  • Ризик передозування та отруєння
  • Передача ВІЛ / СНІДу та гепатитів В і С серед споживачів голок. [25]

Кодеїн[ред. | ред. код]

Агоніст опіатів, знеболюючий засіб. Механізм подібний до морфіну, за винятком приблизно однієї десятої потужності морфіну. Кодеїн широко метаболізується. Активність кодеїну та, можливо, деяких активних метаболітів полягає у зв’язуванні з μ-рецепторами та κ-опіатними рецепторами на нервах та пригніченні вивільнення нейромедіаторів, що беруть участь у передачі больових подразників (таких як cубстанція Р). Це також може пригнічувати вивільнення деяких медіаторів запалення. Центральний седативний та ейфоричний ефекти пов’язані з ефектами μ-рецепторів у мозку.

Незважаючи на те, що морфін є найбільш значущим з огляду на здоров'я опіатів, більша кількість кодеїну споживається з медичної точки зору, більша частина якого синтезується з морфіну. Кодеїн має більшу та більш передбачувану пероральну біодоступність, що полегшує титрування дози. Кодеїн також має менший потенціал зловживання, ніж морфін, і оскільки він м’якший, потрібні більші дози кодеїну. [26]

Поширені побічні ефекти спостерігаються у більш ніж 1 із 100 людей:

  • запор
  • почуття нудоти або нудота (нудота або блювота)
  • почуття сонливості
  • плутанина, запаморочення і запаморочення (відчуття прядіння)
  • сухість у роті
  • головний біль [27]

Фентаніл[ред. | ред. код]

Фентаніл - синтетичний, ліпофільний агоніст опіоїдів фенілпіперидину, що має знеболюючі та анестезуючі властивості. Фентаніл вибірково зв'язується з μ-рецептором у центральній нервовій системі (ЦНС) та активує його, імітуючи вплив ендогенних опіатів. Активація опіоїдного рецептора μ-підтипу стимулює обмін GTP на ВВП на комплексі G-білка і згодом інгібує аденілатциклазу. Це спричиняє зменшення внутрішньоклітинного цАМФ, який інгібує опосередкований цАМФ приплив кальцію в клітину через кальцієві канали і тим самим призводить до гіперполяризації та зниження збудливості нейронів. [28]

Внутрішньовенні або внутрішньом’язові ін’єкції фентанілу показані для короткочасного знеболення під час введення, підтримання та відновлення після загальної або регіональної анестезії. Ці ін’єкції також використовуються з нейролептиком для премедикації, індукції та як допоміжний засіб для підтримки анестезії. Фентанілові внутрішньовенні або внутрішньом’язові ін’єкції використовуються з киснем для анестезії у пацієнтів з високим ризиком. [29]

До найпоширеніших побічних ефектів, які можуть виникати при застосуванні фентанілу, належать:

  • почервоніння та подразнення шкіри на місці нанесення пластиру
  • нудота
  • блювота
  • втома
  • запаморочення
  • проблеми зі сном
  • запор
  • підвищене потовиділення
  • відчуття холоду
  • головний біль
  • діарея
  • втрата апетиту [30]

Героїн[ред. | ред. код]

Початок дії героїну залежить від способу введення. Приймаючи всередину, героїн повністю метаболізується in vivo за допомогою екстенсивного метаболізму першого проходження в морфін перед тим, як пройти гематоенцефалічний бар’єр; отже, ефекти такі ж, як при застосуванні перорально морфіну. Приймаючи ін’єкційно, ацетильні групи діаморфіну сприяють швидкому переходу в мозок. Потрапляючи в мозок, героїн швидко метаболізується в морфін шляхом видалення ацетильних груп, що робить його проліком для доставки морфіну. Згодом, незалежно від того, чи викликають вони дії периферично (наприклад, на гладкі м’язи, скелетні м’язи, нирки, легені, печінку чи тканину селезінки) або на центральну нервову систему, це, зрештою, метаболіт морфіну героїну, який потім зв’язується з опіоїдними рецепторами та спричиняє наркотичні опіоїдні ефекти, зазвичай пов’язані з речовиною. [31]

В кінці 19 століття героїн використовувався для лікування наркоманії. Героїн виявився еффективнішим знеболюючим та кращим ліками від кашлю, ніж морфін, але також провокував більшу залежність. Героїн є найбільш вживаним опіатом через сильну інтоксикацію. Героїн курять, нюхають або вводять, і він може легко призвести до передозування, де зупинка дихання може призвести до смерті.

До короткочасних ефектів героїну належать:

  • Ейфорія
  • Сухість у роті
  • Тепла, почервоніла шкіра
  • Руки та ноги, які відчувають важкість
  • Розлад шлунку і блювота
  • Свербіж
  • Включення та вимкнення сонливості (це часто називають “кивком”)

Тривале вживання героїну може призвести до:

  • Руйнування вен
  • Безсоння
  • Інфекції серцевої оболонки та клапанів
  • Шкірні інфекції, такі як абсцеси та целюліт
  • Більш високий шанс заразитися ВІЛ / СНІДом, гепатитом В та гепатитом С
  • Хвороби печінки та нирок
  • Психічні розлади
  • Легеневі захворювання, такі як пневмонія та туберкульоз
  • Менструальні проблеми і викидень [32]

Гідроморфон[ред. | ред. код]

Гідроморфон призначений для лікування середнього та сильного гострого болю та сильного хронічного болю. Через потенціал звикання та ризик передозування гідроморфон призначають лише тоді, коли інші методи лікування першої лінії не дають результату. [33]

Гідроморфон - це гідрогенізований кетон морфіну, напівсинтетичного опіоїду з знеболюючим ефектом. Гідроморфон вибірково пов'язує μ-опіоїдний рецептор, який пов'язаний через G-білки. Зв’язування стимулює обмін гуанозинтрифосфату (GTP) на гуанозиндифосфат (GDP) на комплексі G-білка, взаємодіє та інгібує аденілатциклазу, розташовану на внутрішній поверхні плазматичної мембрани. Це призводить до зменшення внутрішньоклітинного циклічного 3 ', 5'-аденозинмонофосфату (цАМФ). Далі, активовані калієві канали, керовані напругою, тим самим викликають гіперполяризацію та зменшують збудливість нейронів. Крім того, інгібується розкриття напружених кальцієвих каналів, що призводить до гальмування надходження кальцію та зменшення вивільнення різних нейромедіаторів, включаючи ГАМК, вазопресин, соматостатин, інсулін та глюкагони. [34]

Поширені побічні ефекти можуть включати:

  • запор, нудота, блювота;
  • запаморочення, сонливість;
  • почервоніння (тепло, почервоніння або відчуття неприємних відчуттів);
  • пітливість, свербіж;
  • сухість у роті;
  • зміни настрою;
  • подразнення шкіри або тверда грудка, де робилася ін’єкція.[35]

Меперидин[ред. | ред. код]

Меперидин - синтетичний опіоїд, який широко застосовується для терапії середнього та сильного болю. Меперидин не був пов'язаний із підвищенням рівня ферментів у сироватці крові під час терапії або з клінічно очевидним ураженням печінки. [36]

Меперидин - синтетичний агоніст опіатів, що належить до класу фенілпіперидинів. Меперидин може спричиняти менше спазму гладкої мускулатури, запору та депресії кашльового рефлексу, ніж еквівалентні дози морфіну. Початок дії трохи швидший, ніж при застосуванні морфіну, і тривалість дії трохи коротша. Хімічна структура меперидину подібна до місцевих анестетиків. Меперидин рекомендується для купірування середнього та сильного гострого болю та має унікальну здатність переривати післяопераційні тремтіння та тремтіння, викликані амфотерицином В. Меперидин також застосовується для внутрішньовенної регіональної анестезії, блокування периферичних нервів та внутрішньосуглобового, епідурального та спинномозкового знеболення. Меперидин вважається засобом другої лінії для лікування гострого болю.[37]

Поширені побічні ефекти можуть включати:

  • повільне серцебиття, слабке або поверхневе дихання, дихання, яке зупиняється під час сну;
  • аллергічні реакції;
  • сильна сонливість, відчуття, що ви можете втратити свідомість;
  • розгубленість, зміна настрою;
  • сильний запор;
  • тремор, м’язові рухи, які ви не можете контролювати, або судоми (судоми);
  • низький рівень кортизолу - нудота, блювота, втрата апетиту, запаморочення, погіршення втоми або слабкості. [38]

Метадон[ред. | ред. код]

Метадон призначається для лікування болю, досить сильного, щоб вимагати опіоїдного знеболюючого препарату, і при якому альтернативні варіанти лікування є недостатніми. Рекомендується використовувати для пацієнтів, для яких альтернативні варіанти лікування (наприклад, ненопіоїдні анальгетики, комбіновані опіоїдні препарати) неефективні, не переносяться або в іншому випадку будуть недостатніми для забезпечення достатнього управління болем. Також показано метадон для дезінтоксикаційного лікування опіоїдної залежності (героїн або інші морфіноподібні наркотики), а також для підтримуючого замісного лікування опіоїдної залежності у дорослих разом із відповідними соціальними та медичними послугами. [39]

Метадон - синтетичний опіоїд з знеболюючою активністю. Метадон імітує дію ендогенних пептидів на опіоїдні рецептори ЦНС, насамперед на μ-рецептор, і має дії, подібні до дії морфіну та морфіноподібних засобів. Характерні морфіноподібні ефекти включають знеболення, ейфорію, седацію, пригнічення дихання, міоз, брадикардію та фізичну залежність. Однак симптоми детоксикації між морфіноподібними агентами та метадоном відрізняються тим, що симптоми абстиненції метадону проявляються повільніше, перебіг триваліший і симптоми менш виражені. [40]

Побічні ефекти метадону подібні до тих, що пов’язані з іншими опіоїдними препаратами. До них належать:

  • Запор
  • Запаморочення або запаморочення
  • Сонливість або сонливість
  • Нудота або блювота
  • Порушення пізнання або сплутаність свідомості
  • Забуття
  • Порушення рівноваги або координації

Передозувати метадон набагато легше, ніж інші опіоїдні препарати. Симптоми передозування включають:

  • Повільне, поверхневе дихання, відоме як пригнічення дихання
  • Клейка або синювата шкіра
  • Губи та кінчики пальців блакитного відтінку
  • Сильна втомлюваність аж до нездатності не спати
  • Ступор
  • Судоми
  • Блювота
  • Кома
  • Смерть [41]

Оксиморфон[ред. | ред. код]

Оксиморфон як і гідроморфон є напівсинтетичними похідними морфіну та потужними опіатними агоністами, які використовуються переважно для лікування середнього та сильного болю. Оксиморфон - це напівсинтетичний опіоїдний замінник морфію. Це потужний знеболюючий засіб. Опіоїдні анальгетики надають свої основні фармакологічні ефекти на ЦНС та шлунково-кишковий тракт. Основними діями терапевтичного значення є знеболення та седація. Опіоїди викликають пригнічення дихання безпосередньою дією на дихальні центри стовбура мозку. Механізм пригнічення дихання передбачає зменшення реакції дихальних центрів стовбура мозку на збільшення напруги вуглекислого газу та на електростимуляцію.[42]

Поширені побічні ефекти можуть включати:

  • сухість у роті
  • біль або набряк у шлунку
  • нудота
  • блювота
  • газ
  • надмірне потовиділення
  • промивання
  • прискорене серцебиття
  • червоні очі
  • головний біль
  • почуття тривоги або розгубленості
  • свербіж [43]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Definition of opiate | Dictionary.com. www.dictionary.com (en). Процитовано 2020-12-07. 
  2. Наказ МОЗ України від 10 листопада 2008 року № 645 «Про затвердження методичних рекомендацій "Замісна підтримувальна терапія в лікуванні із синдромом залежності від опіоїдів"». Загальна частина. Визначення термінів.
  3. Läkartidningen, Stockholm. JAMA: The Journal of the American Medical Association 198 (12). 1966-12-19. с. 215. ISSN 0098-7484. doi:10.1001/jama.1966.03110250167086. Процитовано 2020-12-07. 
  4. Opioids - Proteopedia, life in 3D. proteopedia.org. Процитовано 2020-12-07. 
  5. Сопроводительное письмо Бондарева с соавт. dx.doi.org. Процитовано 2020-12-07. 
  6. а б в г Opioids I. 815pp. 1993. Springer Verlag, Berlin. DM 580. and Opioids II. 840pp. 1993. Springer Verlag, Berlin. DM 580. General Pharmacology: The Vascular System 25 (2). 1994-03. с. 381. ISSN 0306-3623. doi:10.1016/0306-3623(94)90069-8. Процитовано 2020-12-07. 
  7. а б Reisine, Terry; Bell, Graeme I. (1993-12). Molecular biology of opioid receptors. Trends in Neurosciences 16 (12). с. 506–510. ISSN 0166-2236. doi:10.1016/0166-2236(93)90194-q. Процитовано 2020-12-07. 
  8. а б Gebhart, G. F. (1993-02). Come to the World Pain Congress. Pain 52 (2). с. 125–126. ISSN 0304-3959. doi:10.1016/0304-3959(93)90123-7. Процитовано 2020-12-07. 
  9. Chahl, Loris A. Opioids - mechanisms of action (en). doi:10.18773/austprescr.1996.063. Процитовано 2020-12-07. 
  10. а б Oelhaf, Robert C.; Azadfard, Mohammadreza (2020). Opioid Toxicity. StatPearls. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing. PMID 28613731. 
  11. Shiio, I. & Nakamori, S. Microbial production of L-threonine part I.Production by Escherichia coli mutant resistant to α-amino-β-hydroxyvaleric acid. Agric. Biol. Chem. 33, 1152–1160 (1969)
  12. Gold, N. D. et al. Metabolic engineering of a tyrosine-overproducing yeast platform using targeted metabolomics. Microb. Cell Fact. 14, 73 (2015).
  13. Nakagawa, Akira; Matsumura, Eitaro; Koyanagi, Takashi; Katayama, Takane; Kawano, Noriaki; Yoshimatsu, Kayo; Yamamoto, Kenji; Kumagai, Hidehiko та ін. (2016-04). Total biosynthesis of opiates by stepwise fermentation using engineered Escherichia coli. Nature Communications (en) 7 (1). с. 10390. ISSN 2041-1723. PMC PMC4748248. PMID 26847395. doi:10.1038/ncomms10390. Процитовано 2020-12-07. 
  14. SE. Dictionary Geotechnical Engineering/Wörterbuch GeoTechnik. Berlin, Heidelberg: Springer Berlin Heidelberg. 2014. с. 1177–1177. ISBN 978-3-642-41713-9. 
  15. ”Examensarbete "Endokrina biverkningar vid kronisk opioidanvändning" Författare: Kimberly Claus”. Läst 12 mars 2017.
  16. а б ”Läkemedelsbehandling av vanliga smärttillstånd hos äldre personer. Effekter, biverkningar samt upplevelser av vård.”. SBU, Statens beredning för medicinsk och social utvärdering.
  17. ”Processtöd för specialiserad psykiatri”. www1.psykiatristod.se.
  18. а б в Heroin, morfin, kodein och andra opiater. www.beroendecentrum.se (sv). Процитовано 2020-12-07. 
  19. ”Intoxikation och missbruk - Heroin och andra opioider”. www.internetmedicin.se.
  20. Kalso E, Edwards J, Moore R, McQuay H: Opioids in chronic non-cancer pain: Systematic review of efficacy and safety. Pain 2004; 112:372-380
  21. а б Pattinson, K.T.S. (2008-06). Opioids and the control of respiration. British Journal of Anaesthesia 100 (6). с. 747–758. ISSN 0007-0912. doi:10.1093/bja/aen094. Процитовано 2020-12-07. 
  22. а б Kalso E, Edwards J, Moore R, McQuay H: Opioids in chronic non-cancer pain: Systematic review of efficacy and safety. Pain 2004; 112:372-380
  23. NCI Thesaurus. ncit.nci.nih.gov. Процитовано 2020-12-07. 
  24. Morphine. go.drugbank.com. Процитовано 2020-12-07. 
  25. Morphine Pharmacology. News-Medical.net (en). 2010-04-07. Процитовано 2020-12-07. 
  26. Olsen, Yngvild; Sharfstein, Joshua M. (2019-08-28). Use of Opioid Medications for Pain. The Opioid Epidemic. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-091603-9. 
  27. Codeine: medicine to treat pain and diarrhoea. Also a cough syrup. nhs.uk (en). 2018-09-12. Процитовано 2020-12-07. 
  28. NCI Thesaurus. ncit.nci.nih.gov. Процитовано 2020-12-07. 
  29. Fentanyl. go.drugbank.com. Процитовано 2020-12-07. 
  30. Fentanyl: Side Effects, Dosage, Uses, and More. Healthline (en). 2020-08-16. Процитовано 2020-12-07. 
  31. Diamorphine. go.drugbank.com. Процитовано 2020-12-07. 
  32. Heroin. WebMD (en). Процитовано 2020-12-07. 
  33. Hydromorphone. go.drugbank.com. Процитовано 2020-12-07. 
  34. NCI Thesaurus. ncit.nci.nih.gov. Процитовано 2020-12-07. 
  35. hydromorphone (injection) | Michigan Medicine. www.uofmhealth.org. Процитовано 2020-12-07. 
  36. Meperidine. LiverTox: Clinical and Research Information on Drug-Induced Liver Injury. Bethesda (MD): National Institute of Diabetes and Digestive and Kidney Diseases. 2012. PMID 31644073. 
  37. Meperidine. go.drugbank.com. Процитовано 2020-12-07. 
  38. meperidine (oral/injection) | Michigan Medicine. www.uofmhealth.org. Процитовано 2020-12-07. 
  39. Methadone. go.drugbank.com. Процитовано 2020-12-07. 
  40. NCI Thesaurus. ncit.nci.nih.gov. Процитовано 2020-12-07. 
  41. February 3, Editorial StaffLast Updated:; 2020. Methadone: Side Effects, Addiction Signs, Withdrawal & Treatment. American Addiction Centers (en). Процитовано 2020-12-07. 
  42. Oxymorphone. go.drugbank.com. Процитовано 2020-12-07. 
  43. Oxymorphone: MedlinePlus Drug Information. medlineplus.gov (en). Процитовано 2020-12-07.