Офіцинський Роман Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Офіцинський Роман Андрійович
Народився 6 березня 1969(1969-03-06) (55 років)
с. Оглядів Радехівський район Львівська область
Національність українець
Діяльність журналіст, поет, історик
Alma mater Ужгородський національний університет
Галузь історія
Заклад Ужгородський національний університет
Посада проректор з науково-педагогічної роботи
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Нагороди
Медаль «За відзнаку у військовій службі» II ступеня
Почесний краєзнавець України

Роман Андрійович Офіцинський (нар. 6 березня 1969, с. Оглядів Радехівський район Львівська область) — український вчений, педагог, письменник, журналіст, громадський діяч. Доктор історичних наук (2006), професор (2008). Проректор Ужгородського національного університету, завідувач кафедри історії України, завідувач кафедри туризму. Почесний краєзнавець України (2019). Рідний брат історика Василя Офіцинського[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Випускник Ужгородського державного університету за спеціальністю «історик, викладач історії» (1993). У 1987—1989 роках служив у Головному управлінні космічних орбітальних засобів міністерства оборони СРСР на космодромі «Байконур» у Казахстані[2]. Нагороджений медаллю СРСР «За відзнаку у військовій службі» (1989).

Учасник міжнародних з’їздів молодих істориків у містах Печ, Угорщина (1991), Відень, Австрія (1996). Заступник директора Закарпатського центру соціальних служб для молоді (1994—1996). Заступник голови Закарпатського молодіжного демократичного союзу (1994—1998). Заступник голови Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України (2013—2021).

Стажувався з місцевого управління в місті Емгерст, штат Массачусетс, США (1997). Комісар українсько-угорської екологічної експедиції «Тиса—2003»[3][4]. Експерт проєкту Європейської Комісії «Попередження та управління повеневими ризиками в Закарпатській області» (2004).

Педагогічну і наукову діяльність веде в Ужгородському державному (потім — національному) університеті (1992—2021), Ужгородському комерційному технікумі (1997—1998), літній школі з політичних наук Массачусетського університету в Емгерсті і Грінфілдського коледжу[en] (2007—2008), Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти (2009—донині), Центральноєвропейському університеті в Скаліце (2014—2016), Закарпатському обласному центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (2017—2018), Карпатському університеті імені Августина Волошина (2020—донині).

Кандидатську дисертацію «Політичний розвиток Закарпаття у складі Угорщини (1939—1944)» захистив 31 травня 1996 року, а докторську «Державотворчий процес в Україні 1991—2004 років» — 26 квітня 2006 року. Вчене звання професора присвоєно наказом міністра освіти і науки України 3 липня 2008 року.

Підготував одного доктора і сімох кандидатів історичних наук. Голова спеціалізованої вченої ради з історичних наук Ужгородського національного університету для захисту кандидатських і докторських дисертацій за спеціальностями «Історія України» і «Всесвітня історія» (2013—2016)[5]. Керівник проєктної групи і гарант освітньо-наукової програми підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії зі спеціальності «Історія та археологія» в тому ж університеті (2016—2018). Там само на бакалавраті за спеціальністю «Історія та археологія» започаткував освітню програму «Американістика» (2016—2018)[6][7][8][9].

Учений-дослідник проєктів Угорської академії наук «Історія Закарпаття у XX—XXI століттях» (2008—2010)[10] та «Історія єврейського населення Закарпаття» (2011—2013)[11], Міжнародного фонду «Взаєморозуміння і толерантність» — «Особливості примусової праці на Закарпатті періоду угорської окупації (1939—1944) та її сучасне відлуння» (2012—2013)[12][13]. Науковий експерт і консультант у документальних фільмах «Через піввіку бокори знову на Тисі» (УТ-1, 2004), «Хочемо правди: [Помаранчева революція на Закарпатті]» (5 канал, 2005), «Карпатська Україна. 1939-й...» (Тиса-1, 2009), «Пам’ять для нащадків: [Примусова праця на Закарпатті 1939—1944]» (Міжнародний фонд «Взаєморозуміння та толерантність», 2013). Учасник дебатів «Trianon 100 / Overcoming nationalistic narratives» відповідно до гранту Європейського Союзу (2020)[14].

Член експертної ради і журі Міжнародної премії імені Івана Франка (2020—2021)[15]. Член журі Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії (2009). Голова журі Закарпатської обласної учнівської олімпіади з історії (2013—2016). Голова журі книговидавничих виставок «Книга-Фест» (2016—2021), що проводилися в Ужгороді Закарпатською обласною державною адміністрацією та Закарпатською обласною універсальною науковою бібліотекою імені Федора Потушняка. Експерт конкурсу міністерства освіти і науки України з відбору проєктів підручників для 11 класу закладів загальної середньої освіти (2019). У тому ж міністерстві член експертної комісії з історії з надання грифів навчальній літературі та навчальним програмам (2022).

Співпрацює з багатьма регіональними і загальноукраїнськими засобами масової інформації. Редагував наукові збірники «Молодь — Україні» (1994—1997), «Тисячоліття — Millennia» (2014—2018)[16][17], «Етніка Карпат» (2017)[18], обласні газети «Соціал-демократ» (1998—2002), «Світогляд» (2002—2003), «Природа» (2003—2005). На телевізійному «21 каналі» (Ужгород) вів щотижневу авторську програму «Аналітика з Романом Офіцинським» (2015). Нагороджений почесною грамотою Національної спілки журналістів України (2001).

Учасник просвітницьких і культурних акцій «Відкриті екскурсії Ужгородом» (2014—2018) і «Письменник за прилавком» (2012—2019)[19][20][21][22][23][24][25][26][27].

Твори[ред. | ред. код]

Поезія, проза, публіцистика[ред. | ред. код]

Автор поетичних збірок «Нашестя ангелів» (1993), «Ураган тисячоліть» (1997), «Ідеологія повстань» (2004), «Жура журавлів» (2019)[28][29].

Відомий прозовими виданнями «Ломиголівка» (2015)[30], «Червона лінія» (2018)[31][32][33][34][35][36][37][38].

Його перу належать публіцистичні книжки «Сто вражень з Америки» (2001), «Дев'ять бокорашів і зрадлива Тиса» (2003), «Тяжко жити Касандрою» (2008)[39][40], «Сталеві нерви тореадора» (2015)[41].

Як публіцист, часто виступає у виданнях «Українська правда», «Урядовий кур’єр», «Голос України», «День», «Дзеркало тижня», «Главком». Його ліричні, прозові та літературно-критичні твори друкують тижневики «Українська літературна газета», «Літературна Україна», журнали «Тиса», «Зелені Карпати», «Карпатський край», «Екзиль», «Сучасність», «Всесвіт», «Дзвін», «Київ».

Наукові, науково-популярні та навчальні праці[ред. | ред. код]

Оприлюднив одноосібні монографії «Політичний розвиток Закарпаття у складі Угорщини (1939—1944)» (1997)[42], «Політичний розвиток незалежної України (1991—2004)» (2005)[43], «Новоселиця у минулому і сьогодні (1371—2008)» (2009)[44], «Іван Франко в історіографічному трикутнику: інтерпретації, джерела, взаємини» (2011)[45], «Народні перекази Закарпаття» (2016)[46][47][48].

Опублікував історичні есе «Карпатська Україна» (2020)[49][50][51][52][53][54][55], «Закарпаття віддавна» (2022)[56][57].

Видав науково-популярні книжки «Новітня література Закарпаття» (2015)[58][59], «Історія УПА» (2021)[60][61].

Підготував навчальні посібники «Європейська та євроатлантична інтеграція України: соціальний аспект» (2007), «Екскурсії Ужгородом» (2017)[62][63], «Екскурсії Закарпаттям» (2019)[64].

Відзнаки і нагороди[ред. | ред. код]

Медаль «За відзнаку у військовій службі» (1989).

Диплом переможця республіканського туру всесоюзної олімпіади «Студент і науково-технічний прогрес» з історії (1991).

Подяка Президента України (1999).

Почесна грамота Національної спілки журналістів України (2001).

Почесна грамота Закарпатської обласної державної адміністрації (2009).

Лауреат відзнак «Книжковий Миколай» 2011 та 2017 років[65][66].

Лауреат Премії імені Михайла Лучкая Мукачівської греко-католицької єпархії 2018 року[67].

Звання «Почесний краєзнавець України» (2019).

Дипломант Міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка 2019 року.

Орден Георгія Побідоносця Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної Церкви України (2019).

Лауреат Премії імені Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України 2020 року[68][69].

Лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича 2022 року[70][71].

Лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу імені Григора Тютюнника 2023 року[72].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Офіцинський Р. Виклик безвідрадності перехідного часу (про наукову спадщину Василя Офіцинського (1966-1998). exlibris.org.ua. Процитовано 17 квітня 2020.
  2. ↑ post (10 березня 2019). • Роман Офіцинський: «Люблю місто, в якому живу, не тільки на словах» • ЗакарпатПост •. zakarpatpost.net (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  3. ↑ ДЕСЯТЬ РОКІВ ТОМУ | Новини Закарпаття. novzak.uz.ua. Процитовано 7 липня 2022.
  4. ↑ Екологи відзначили 15 – річчя міжнародної експедиції сплаву Тисою на бокорах | Новини Закарпаття. novzak.uz.ua. Процитовано 7 липня 2022.
  5. ↑ Путрашик, Василь (12 жовтня 2016). Університет тримається на ентузіастах. Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  6. ↑ Кришінець, Галина (16 липня 2016). В УжНУ на високому старті – американістика !. Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  7. ↑ Кришінець, Галина (2 грудня 2018). Кафедра історії України вже традиційно відзначила День історика-американіста. Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  8. ↑ Кришінець, Галина (28 листопада 2017). День історика-американіста стане в Ужгороді традиційним. Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  9. ↑ Кришінець, Галина (16 жовтня 2016). Враженнями про перші тижні навчання поділилися студенти-американісти. Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  10. ↑ За фінансування Угорщини видано унікальну працю "Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура" @ Закарпаття онлайн. Закарпаття онлайн. Процитовано 30 жовтня 2022.
  11. ↑ У Будапешті видали монографію про євреїв Закарпаття. zaholovok.com.ua (укр.). Процитовано 30 жовтня 2022.
  12. ↑ Професор Офіцинський випустив книгу про невідому історію Закарпаття. zaholovok.com.ua (укр.). Процитовано 30 жовтня 2022.
  13. ↑ Закарпатці в угорському рабстві. Про це мовчить Будапешт. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 30 жовтня 2022.
  14. ↑ Kárpátalja nem lesz már Magyarországé. azonnali.hu. 25 серпня 2020. Процитовано 7 липня 2022.
  15. ↑ Обрали лауреата Міжнародної премії імені Франка – 2021. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 30 жовтня 2022.
  16. ↑ Якою бачиться людина і цивілізація крізь призму тисячоліть | Новини Закарпаття. novzak.uz.ua. Процитовано 7 липня 2022.
  17. ↑ Кришінець, Галина (17 вересня 2017). Свіжий випуск щорічника «Тисячоліття – Millennia» – до уваги читачів. Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  18. ↑ Вийшов перший випуск наукового щорічника «Етніка Карпат» - Новини - Наші видання - Здобутки і перспективи - Медіацентр УжНУ. pres.at.ua. Процитовано 7 липня 2022.
  19. ↑ В Ужгороді письменників посадили за прилавок книгарні. zaholovok.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  20. ↑ Чундак, Антоніна (1 грудня 2016). Професор УжНУ Роман Офіцинський відкрив цьогорічну акцію «Письменник за прилавком». Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  21. ↑ Чундак, Антоніна (2 грудня 2017). Професор УжНУ Роман Офіцинський ушосте відкрив щорічну акцію «Письменник за прилавком». Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  22. ↑ Неменуща, Ірина (12 грудня 2018). «Письменника за прилавком» підтримав автор, якого цитують живі класики☺. Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  23. ↑ Сьогодні у «Кобзарі» за прилавком був Роман Офіцинський. zaholovok.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  24. ↑ В Ужгороді до Миколая триватиме акція "Письменник за прилавком". ФОТО. zaholovok.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  25. ↑ В Ужгороді перший письменник сів "за прилавок". zaholovok.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  26. ↑ В Ужгороді письменники традиційно стали за прилавок. ФОТО. zaholovok.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  27. ↑ Наступні 16 днів закарпатські письменники стоятимуть "за прилавком". zaholovok.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  28. ↑ Дроздовський, Дмитро (29 листопада 2019). Зриме й незриме в поетичному життєруху Романа Офіцинського. Буквоїд. Процитовано 7 липня 2022.
  29. ↑ Вийшла "Жура журавлів" – нова книжка Романа Офіцинського. uzhgorod.net.ua (ru-RU) . Процитовано 7 липня 2022.
  30. ↑ В Ужгороді вийшла друком камасутра для мозку або ломиголівка від Романа Офіцінського @ Закарпаття онлайн. Закарпаття онлайн. Процитовано 7 липня 2022.
  31. ↑ Роман Офіцинський представив читачам книгу про університетські бувальщини. zaholovok.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  32. ↑ В Ужгороді побачила світ книга іронічно-доброзичливих бувальщин з університетського життя. uzhgorod.net.ua (ru-RU) . Процитовано 7 липня 2022.
  33. ↑ Невигадані історії університетських затінків – Слово Просвіти (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  34. ↑ Книга-бомба: рецензія на збірку оповідань «Червона лінія. Університетські бувальщини» Романа Офіцинського. umoloda.kyiv.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  35. ↑ Elena (26 вересня 2019). Червоне – то любов, а чорне – то ікра…. Litgazeta.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  36. ↑ Кому і чим не догодила художня книжка про університетське середовище. Українська правда _Життя. Процитовано 7 липня 2022.
  37. ↑ Gazeta.ua (1 червня 2019). Червона лінія. Gazeta.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  38. ↑ Анекдоти і бувальщини. П’ять книг, які вас розважать. nv.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  39. ↑ Колишній проректор УжНУ став за книжковий прилавок — ПроЗахід новини. Про Захід (укр.). 1 грудня 2014. Процитовано 7 липня 2022.
  40. ↑ В Ужгороді цьогорічну акцію "Письменник за прилавком" відкрив Роман Офіцинський. Трибуна (укр.). 2 грудня 2015. Процитовано 7 липня 2022.
  41. ↑ «Письменник за прилавком». «Антидот» і «детокс» від «Дня». Процитовано 7 липня 2022.
  42. ↑ Web ІРБІС. catalog.biblioteka.uz.ua. Процитовано 7 липня 2022.
  43. ↑ Задорожний В.Є. - Р.Офіцинський. Політичний розвиток незалежної України (1991-2004) в аспекті європейської ідентичності (на матеріалах періодики Заходу) (2006). resource.history.org.ua. Процитовано 7 липня 2022.
  44. ↑ Олашин, Микола Васильович (2011). Історико–краєзнавча монографія про гірське село (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  45. ↑ Ісак, Юрій Іванович (2012). Франкознавчими стежками (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  46. ↑ Відлуння віків у народних переказах. rionews.com.ua. Процитовано 7 липня 2022.
  47. ↑ Слово за слово @ Закарпаття онлайн. Закарпаття онлайн. Процитовано 7 липня 2022.
  48. ↑ НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ В ПОДАЧІ ВЧЕНОГО | Новини Закарпаття. novzak.uz.ua. Процитовано 7 липня 2022.
  49. ↑ Oksent (13 жовтня 2020). В Ужгороді відбулась презентація книжки “Карпатська Україна” Романа Офіцинського. Litgazeta.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  50. ↑ Нове видання про Карпатську Україну. www.golos.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  51. ↑ Про Карпатську Україну відомий закарпатський дослідник історії розповів у жанрі есе. Урядовий Кур’єр. Процитовано 7 липня 2022.
  52. ↑ Офіцинський Р. Карпатська Україна: Історичні есе. Ужгород: TIMPANI, 2020. 288 с. www.historians.in.ua. Процитовано 7 липня 2022.
  53. ↑ Міщанин, Василь Васильович (2020). Карпатська Україна з погляду Романа Офіцинського (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  54. ↑ «Карпатська Україна. Історичні есе» доктора історичних наук, професора Романа Андрійовича Офіцинського прийшла до читача. Процитовано 7 липня 2022.
  55. ↑ http://www.golos.com.ua/article/363605
  56. ↑ Набока, Олександр Вікторович (23 червня 2022). Нова книжка відомого історика (Рецензія на книгу: Офіцинський Р. Закарпаття віддавна. Історичні есе. Ужгород: РІК-У, 2022. 380 с.). Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Історичні науки (укр.). № 4 (352). с. 43–46–43–46. doi:10.12958/2227-2844-2022-4(352)-43-46. ISSN 2227-2844. Процитовано 7 липня 2022.
  57. ↑ http://www.aphn-journal.in.ua/archive/54_2022/part_2/50.pdf
  58. ↑ «НОВІТНЯ ЛІТЕРАТУРА ЗАКАРПАТТЯ» | Новини Закарпаття. novzak.uz.ua. Процитовано 7 липня 2022.
  59. ↑ Вийшла друком "Новітня література Закарпаття" @ Закарпаття онлайн. Закарпаття онлайн. Процитовано 7 липня 2022.
  60. ↑ Книжку ужгородського професора читали на передовій. www.golos.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  61. ↑ Набока, Олександр Вікторович (23 червня 2022). Про армію, котра виборювала незалежність України в надважких умовах (Рецензія на книгу: Офіцинський Р. Історія УПА. Харків: Фоліо, 2021. 126 с.). Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Історичні науки (укр.). № 4 (352). с. 47–50–47–50. doi:10.12958/2227-2844-2022-4(352)-47-50. ISSN 2227-2844. Процитовано 7 липня 2022.
  62. ↑ Путрашик, Василь (3 серпня 2017). Побачили світ «Екскурсії Ужгородом». Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  63. ↑ Пеняк, П. С. (2017). Подорожі Ужгородом в одній книжці (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  64. ↑ В Ужгороді представлені "Екскурсії Закарпаттям" за редакцією Романа Офіцинського. uzhgorod.net.ua (ru-RU) . Процитовано 7 липня 2022.
  65. ↑ Роман Офіцинський. "Закарпаття 1919-2009 років". 20 грудня 2011 року (uk-UA) , процитовано 7 липня 2022
  66. ↑ Чундак, Антоніна (22 грудня 2017). Професор і вихованці УжНУ стали призерами акції «Письменник за прилавком». Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  67. ↑ Когутич, Іванка (18 січня 2018). В Ужгороді втретє вручили премію імені Михайла Лучкая. Медіацентр (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  68. ↑ Історик з Ужгорода став лауреатом всеукраїнської премії імені Дмитра Яворницького. uzhgorod.net.ua (ru-RU) . Процитовано 7 липня 2022.
  69. ↑ Ужгород: Премія дісталася професору. www.golos.com.ua (укр.). Процитовано 7 липня 2022.
  70. ↑ Поет Роман Офіцинський переміг у Всеукраїнському літературному конкурсі імені Леся Мартовича. "ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ" (укр.). 29 жовтня 2022. Процитовано 29 жовтня 2022.
  71. ↑ Ужгород: У конкурсі імені Леся Мартовича перемогла збірка Романа Офіцинського. www.golos.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 30 жовтня 2022.
  72. ↑ Роман Офіцинський став лавреатом Всеукраїнського літературного конкурсу імені Григора Тютюнника. "ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ" (укр.). 1 червня 2023. Процитовано 2 червня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Офіцинський_Роман_Андрійович&oldid=41147022