Оґюст Конт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оґюст Конт
Західна філософія
Філософія XIX століття
Auguste Comte.jpg
Isidore Marie Auguste François Xavier Comte
Народився 19 січня 1798(1798-01-19)
Монпельє, Франція Франція
Помер 5 вересня 1857(1857-09-05) (59 років)
Париж, Франція Франція
Школа/Традиція Соціологія, Позитивізм
Значні ідеї закон трьох стадій, енциклопедичний закон
Вплинули на нього Адам Сміт,Жан-Батист Се, Вільям Робертсон, Юм, Маркіз де Кондорсе, Жан-Жак Руссо, Джон Стюарт Мілл
Вплинув на Карл Маркс, Мішель Уельбек, Джон Стюарт Мілл, Герберт Спенсер

Оґю́ст Конт (фр. Isidore Marie Auguste François Xavier Comte; *19 січня 1798, Монпельє — †5 вересня 1857, Париж) — французький філософ, позитивіст.

Виклав свої погляди у шеститомному «Курсі позитивної філософії» (1830—1842) і чотиритомній праці «Система позитивної політики, або Соціологічний трактат про основи релігії людства» (1851—1854). Конт, випускник паризької Політехнічної школи (X1814), був першим в історії філософії мислителем, який мав базову технічну освіту. Це дало йому змогу принципово по-новому підійти до розуміння і тлумачення цілої низки проблем, що й знайшло своє завершення в його теорії позитивізму.

Біографія[ред.ред. код]

Был ли Огюст Конт подлинным создателем, "отцом" социологии - вопрос спорный. Бесспорно то, что он стал ее крестным отцом, так как дал ей имя, изобрел само слово "социология". Правда, блюстители чистоты научного языка нередко подчеркивали "варварский" характер имени, которым он назвал новорожденную науку об обществе; ведь оно составлено из слов, взятых из двух разных языков: латинского "societas" ("общество") и греческого "logos" ("слово", "учение"). Как бы то ни было, уже благодаря тому, что Конт придумал слово "социология", он интересен для истории этой науки. Но дело, конечно, не в названии. Далее мы увидим, сколь значительным был вклад этого мыслителя в становление социологии как таковой.

Французский философ Огюст Конт родился 19 января 1798 г. в городе Монпелье в семье чиновника средней руки, сборщика податей. Родители Конта были правоверными монархистами и католиками, но сам он рано отходит от традиционных ценностей своей семьи и становится приверженцем идеалов Великой Французской революции. После окончания интерната-лицея в родном Монпелье в 1814 г. он поступает в Политехническую школу в Париже, в которой царят либеральные и республиканские идеи.

В это время Конт усердно изучает математику и другие точные науки; он также читает множество трудов по философским, экономическим, социальным проблемам. И в лицее, и в Политехнической школе он отличался серьезностью и замкнутостью, сторонился юношеских забав и развлечений, будто стремясь своим поведением доказать справедливость французской пословицы: "Кто хочет быть молодым в старости, должен быть старым в молодости". При этом юный Огюст был весьма самостоятелен в своих взглядах; не признавая навязываемых авторитетов и внешней регламентации, он уважал только интеллектуальные и нравственные достоинства. Поэтому он нередко участвовал в конфликтах с начальством. Один из таких конфликтов (учащиеся выступили против одного из преподавателей), в котором Конт играл активную роль, послужил поводом к временному закрытию Политехнической школы в 1816 г. Конт был отправлен в Монпелье под надзор полиции, и ему уже не суждено было завершить свое образование. Вернувшись вскоре в Париж, он начинает самостоятельную жизнь, давая частные уроки по математике.

В 1817г. Конт становится секретарем Сен-Симона, сменив в этой должности известного историка Огюстена Тьерри. Первоначально взаимоотношения юного ученика и знаменитого учителя носят дружеский характер, и Конт, по существу, является одним из участников школы сен-симонизма. Он подчеркивает безграничное уважение к Сен-Симону и активно сотрудничает в его изданиях. Но постепенно, как это нередко случается у близко соприкасающихся выдающихся людей, возникают споры об авторстве и приоритетах; их взаимоотношения портятся и в 1824 г. заканчиваются разрывом.

В 1826 г. Конт приступает к чтению платных публичных лекций по философии на дому. Лекции были прерваны из-за его тяжелого психического заболевания и возобновились в 1829 г. С 1830 по 1842 г. Конт осуществляет грандиозный проект: издание 6-томного "Курса позитивной философии". Во второй половине 40-х годов он, помимо сугубо интеллектуальных занятий, обращается к проповеднической и практической организационной деятельности, пропагандируя позитивизм как политическое, религиозное и моральное учение. В 1847 г. он провозглашает Религию Человечества, в 1848 - создает Позитивистское общество. Последние годы жизни он был занят разработкой нового религиозного учения и культа, провозгласив себя первосвященником Религии Человечества. Умер Конт 5 сентября 1857 г. в окружении своих учеников.

Конт не занимал сколько-нибудь прочных позиций в академической системе тогдашней Франции. Его попытки получить кафедру или занять должность штатного преподавателя в Политехнической школе и в Коллеж де Франс оказались безуспешными, и он вынужден был довольствоваться скромной ролью репетитора и экзаменатора в Политехнической школе, пробавляясь также частными уроками. Это обеспечивало ему весьма скудные средства существования. Последние годы жизни он жил на средства, собираемые по подписке его сторонниками-позитивистами.

На жизнь и деятельность Конта оказали влияние две женщины, которые, благодаря этому, в известном смысле вошли в историю социологии вместе с ним. Влияние одной из них сам он расценивал как пагубное и считал связь с ней единственной серьезной ошибкой, совершенной в жизни. Это была его жена Каролина Массен, которую он обвинял в порочности и, главное, в бессердечии. Ожесточенные и частые конфликты с ней приводили время от времени к резким обострениям его душевного заболевания. В конце концов супруги расстались. Влияние другой женщины Конт оценивал как истинно благодатное; оно сказалось отчасти в том, что в конце жизни он энергично подчеркивал превосходство чувства ("сердца") над разумом и, по существу, из проповедника новой науки превратился в проповедника новой религии. Звали эту женщину Клотильда де Во. Конт познакомился с ней в 1845 г., за год до ее смерти. Он страстно (и безответно) полюбил эту 30-летнюю женщину и боготворил ее до конца своих дней. Любовный экстаз постепенно перерос у него в экстаз религиозный. Он прославил Клотильду де Во в предисловии к своей четырехтомной "Системе позитивной политики" и разработал посвященные ей особые ритуальные действа, которые неуклонно и тщательно исполнял.

Стиль сочинений Конта отражает, по-видимому, особенности его личности. Он отличается растянутостью изложения, длиннотами, громоздкими фразами, частыми повторами. Конта совершенно не волнует красота стиля, но он всячески стремится к полноте и точности в изложении своих мыслей. Эти особенности парадоксальным образом сочетаются с любовью к сочинению афоризмов и девизов, нередко весьма эффектных и запоминающихся. Вот некоторые из них: "Порядок и прогресс", "Знать, чтобы предвидеть, предвидеть, чтобы мочь", "Знать, чтобы мочь, думать, чтобы действовать", "Жить для других", "Жить при ясном свете", "Любовь как принцип, порядок как основание, прогресс как цель", "Мы разрушаем только то, что заменяем" и т.п.

Хотя в ранние годы Конт читал очень много, впоследствии, разрабатывая свою философскую систему, он подчинил себя режиму так называемой "мозговой гигиены" с целью не заражаться чужими воззрениями. Согласно этому режиму он на протяжении многих лет не читал ничего, что имело бы хотя бы косвенное отношение к предметам его изысканий, за исключением некоторых трудов, содержащих полезные, по его мнению, данные, а также поэтических сочинений.

Конт был человеком чрезвычайно неуравновешенным и страдал периодическими психическими недугами, хотя в целом его, несомненно, нельзя считать умалишенным. Серьезные жизненные неудачи компенсировались у него чрезвычайным самомнением и непреклонной верой в свою исключительную миссию. Чувство юмора и остроумие, по-видимому, были ему чужды.

В общем, говоря о личности Конта, можно сделать вывод, что этот выдающийся человек был маргиналам, человеком "на грани", на краю во многих отношениях. Он находился на грани между академическим и неакадемическим мирами, между семейным и холостым состоянием, между здоровьем и болезнью, между наукой, религией, утопией и т. п. Все это, безусловно, не могло не сказаться на его социологическом мышлении. В творчестве Конта принято различать три периода.

Первый период (1819-1828), почти полностью совпадающий со временем его сотрудничества с Сен-Симоном, характеризуется изданием шести небольших программных сочинений, "опускулов". Эти сочинения Конт впоследствии включил в качестве приложения в IV том своей "Системы позитивной политики" (1854) с целью показать преемственность своих воззрений. В "опускулах" он намечает принципы и пути интеллектуальной и социальной реформы, в которой нуждается находящееся в состоянии "анархии" человечество. В этих сочинениях можно найти идеи, которые одновременно являются итогом для Сен-Симона и отправным пунктом для Конта. Здесь уже присутствует ряд наиболее важных идей, которые Конт развивает впоследствии, в частности, идея об особой роли ученых в новом обществе; различение двух главных эпох в развитии человечества: критической и органической; понятие и принципы "позитивной политики"; и, наконец, знаменитый "закон трех стадий".

Второй период (1830-1842) - это период зрелости, когда создавался и издавался шеститомный "Курс позитивной философии" (тома выходили последовательно в 1830, 1835, 1838, 1839, 1841 и 1842 гг.). В это время Конт разрабатывает философские и научные основы позитивистского мировоззрения.

Считая, что интеллектуальная реформа должна предшествовать социальной (включая политическую, моральную, религиозную), он в этот период выступает главным образом в роли ученого и в качестве такового придерживается "объективного" метода: он обосновывает включенность человеческого и социального мира в общую систему мироздания, подчиненность человеческих дел естественному ходу вещей и ориентацию социологии (в принципе находящейся на вершине иерархии наук) на естественные науки как на более зрелые и ранее приблизившиеся к позитивному состоянию.

Третий, завершающий период творчества Конта, начинается со второй половины 40-х годов. Он отмечен созданием таких произведений, как четырехтомная "Система позитивной политики, или Социологический трактат, учреждающий Религию Человечества" (1851-1854), "Позитивистский катехизис" (1852) и "Субъективный синтез" (1856). В это время Конт обосновывает преимущественно "субъективную" точку зрения и "субъективный" метод. На первый план в его учении выходят эмоциональные факторы человеческой и социальной жизни, воплощенные в понятии "сердце". Соответственно главным объектом его внимания становятся институты, отвечающие эмоциональным потребностям человека: мораль и религия. Если на предыдущем этапе Конт предпочитал использовать понятия "позитивная философия", "позитивный дух", "рациональная позитивность", то в это время он уже чаще говорит о "позитивизме" как о доктрине, в которой интеллектуальные, научные элементы подчинены моральным, религиозным и политическим. Теоретическая перспектива меняется: если в "Курсе" Конт подчеркивает "естественный" характер социальных законов, необходимость познания их и подчинения им, то теперь, наоборот, он, в соответствии с "субъективной" точкой зрения, рассматривает социальный мир как продукт чувства, воли и деятельности человека. В этот период он выступает уже не столько в роли ученого, сколько в других ролях: моралиста, пророка и первосвященника новой религии, автора социально-политических проектов.

Независимо от того, как оценивать соотношение между различными периодами и частями контовского учения, несомненно, что в нем переплетались и проникали друг в друга научные и вненаучные элементы. Но задача истории социологии - изучить прежде всего научные элементы, исходя из тех критериев, которые были выделены в первой лекции. Это те стороны доктрины Конта, которые в дальнейшем получили продолжение не в морали или религии, не в политике или социальных движениях, а в социологии как науке.

Вчення Конта[ред.ред. код]

Конт висунув ідею соціології як науки про закони функціонування та розвитку суспільства в цілому, окремих суспільних явищ. Він зазначав, що у своїй галузі соціологія повинна вирішувати такі ж завдання, які в інших галузях знань вирішують фізика, хімія, біологія, на відміну від конкретних наук (мінералогія, ботаніка, зоологія), завданням яких є опис конкретних явищ, а не встановлення їхніх законів. Конт писав:

«Розумна політика не може ставити собі за мету змусити розвиватися людство, яке рухається завдяки власним імпульсам відповідно до закону, так само незмінного, як і закон гравітації, хоча і гнучкішого. Але вона ставить собі за мету полегшити розвиток людства, навчаючи його».

Соціологія, на думку Конта, є наукою про суспільні явища взагалі, її закони однаково актуальні для всіх часів і всіх народів.

Суспільство у розумінні Конта[ред.ред. код]

Обґрунтовуючи необхідність нової науки про суспільство та його закони, її значення, Конт, спираючись на реалії XIX століття, підкреслював, що певний тип суспільства, який можна описати двома прикметниками — теологічне та військове, — відмирає. Теологічний світогляд належить до того ж часу, який характеризувався і домінуванням військової діяльності, коли значне місце у суспільстві займали військовики. На зміну йому приходить нове суспільство — наукове і промислове (індустріальне). Суспільство, яке зароджується, є наукове у такому ж розумінні, як і суспільство, яке відмирає було теологічним: для сучасної епохи характерний науковий світогляд, так само як для попередньої епохи був властивий світогляд теологів або жерців. З того моменту, коли люди починають думати науково, війна людей між собою перестає бути основною діяльністю колективів — такою стає боротьба людей з природою, а також раціональна експлуатація природних ресурсів. Проаналізувавши тогочасне суспільство, Конт прийшов до висновку: головною умовою суспільної реформи є реформа інтелектуальна. Випадковості революцій не забезпечують перебудови суспільства, яке переживає кризу. Для цього необхідний синтез науки і формування позитивної політики. Знайомлячись з різними науками, Конт формулює і обґрунтовує два головні закони: закон трьох станів і закон класифікації наук...

Людський розум за Контом[ред.ред. код]

Згідно з законом трьох стадій, людський розум проходить три послідовні фази теологічну, метафізичну і позитивну:

  1. На першій він пояснює, коли знання виникають спонтанно і не мають доказів;
  2. на другій коли переважають абстракції чи умоглядні сутності, що беруться за реальність і традиційні вірування замінюються «негативною» філософією;
  3. а третя, яка базується на точній оцінці соціальної дійсності, історичної реальності інтеграція і раціональна організація суспільства відбувається під впливом позитивної філософії. На думку Конта, від загального рівня людського знання залежить стан техніки, ремесел, промисловості тощо.

Вона відмовляється розкривати причини фактів і задовольняється виявленням законів, що керують ними. Перехід від теологічної фази до метафізичної, а згодом — до позитивної в різних інтелектуальних дисциплінах здійснюється не одночасно. Тому закон трьох станів тісно пов'язаний з законом класифікації наук. Порядок розподілу різних наук розкриває порядок становлення позитивного розуму в різних галузях. Іншими словами, позитивне мислення не могло не сформуватися в математиці, фізиці, хімії раніше, ніж в біології. У складніших галузях позитивізм виявляється пізніше. Чим простіша матерія, тим про неї простіше позитивно мислити. Є речі, саме спостереження за якими веде розум до позитивної фази.

Розподіл багатства, відношення між суспільними верствами[ред.ред. код]

Мета поєднання закону трьох станів з класифікацією наук полягає в доказуванні того, що спосіб мислення, який утвердився в математиці, фізиці, хімії, біології повинен у кінцевому підсумку перемогти і в галузі політики і привести до створення позитивної науки про суспільство. Конт ділить цю науку на дві основні частини: статику, яка вивчає умови співіснування суспільних явищ, і динаміку, яка вивчає послідовний рух суспільних явищ і є, по суті, вченням про прогрес людського суспільства. У цьому вченні він розглядає кілька проблем. Першою з них є розуміння індустріального суспільства, як обов'язкового етапу у розвитку всього людства. При цьому він не вважав суттєвими протиріччя інтересів пролетарів та підприємців. Між ними може спостерігатися тимчасове і другорядне за своїм значенням суперництво в розподілі багатств. Але, і тут Конт згідний з представниками ліберального напряму, зростання виробництва відповідає інтересам усіх. І закон індустріального суспільства — зріст багатства, який утверджує або передбачає, врешті-решт, узгодження інтересів. При цьому особливого значення він надає приватній власності та її концентрації, тобто зростанню багатства.

Конт підкреслював, що концентрація капіталу і засобів виробництва є явищем позитивним. Вона відповідає головній тенденції, яка спостерігається в історії розвитку людства. Матеріальна культура може розвиватися лише за умови, якщо кожне покоління виробляє більш ніж йому потрібно для життя і внаслідок цього передає наступному поколінню більший запас багатств, ніж воно отримало. Конт не вважав значущими суперечності між приватною і суспільною власністю, оскільки, на його думку, влада — чи політична, чи економічна — завжди має особистий характер. У будь-якому суспільстві править невелика кількість людей. Однією з причин, що спонукають (свідомо чи підсвідомо) вимагати усуспільнення власності, є сподівання, що зміна економічного устрою приведе до зміни структури управління суспільством. Але, підкреслював Конт, багаті завжди матимуть стільки могутності, скільки необхідно для того, щоб зберігати визначальний вплив у суспільстві. Проте власники не повинні допускати свавілля. Приватна власність неминуча, необхідна і корисна, але вона терпима тільки тоді, коли сприймається не як право на зловживання, а як здійснення колективної функції обранців долі або тих, хто завдяки своїм здібностям досяг економічного процвітання. Отже, Конт займає середню позицію між соціалізмом та лібералізмом. Він не домагається соціалізації засобів виробництва, проте й не ідеалізує її, власність для нього — це, радше, змога виконання суспільних функцій.

У цьому аспекті важливо відзначити, що для Конта соціальна ієрархія має другорядне значення. Він підкреслював, що життя людини не визначається її місцем в економічній чи соціальній ієрархії. Крім світського порядку, де панує закон могутності, існує духовний порядок, порядок моральних цінностей. Пролетар, який знаходиться на низу світської ієрархії, може займати в духовній ієрархії найвище становище, якщо його моральні якості, готовність до самопожертви в ім'я колективу вищі, ніж подібні якості тих, хто знаходиться над ним у соціальній ієрархії. Духовний порядок не є трансцендентний порядок, яким він видається християнській релігії. Це не порядок вічного життя. Це порядок тут — на Землі, який замінює світську ієрархію сили і багатства духовним порядком моральних якостей. Кожен, на думку мислителя, повинен ставити собі найвищу ціль — стати першим в ієрархії моральності. З цього випливають дві головні засади суспільства. Порядок і прогрес — ось дві категорії, які є головними темами соціальної філософії Конта. Порядок як стабільність суспільства і прогрес як мирний і поступовий процес удосконалення та розвитку суспільства. А оскільки розвиток людського духу є основа і причина розвитку суспільства, то саме моральні якості є визначальними факторами суспільного прогресу. Він писав:

«Ідеї правлять світом і викликають у ньому потрясіння. Увесь соціальний механізм спирається у кінцевому підсумку на думку людей».

Посилення розумової діяльності та утвердження моральних якостей — головні фактори соціальної еволюції. Позитивізм, власне, й полягає в організації суспільства на засадах гармонії та солідарності. З утвердженням позитивізму витвориться нова форма організації суспільства, яку він називає соціократією, тобто таке суспільство, в якому всі його частини становитимуть єдине гармонійне ціле і в якому кожен індивід як складова частина цілого повинен виконувати свою певну функцію. Конт підкреслював, що індивід, взятий як окрема істота, — це абстракція, яка не має місця в реальному суспільному житті. Разом з тим він не заперечує існування класів у суспільстві, але не вважає, що між класами існує антагонізм і між ними неминуча боротьба. Навпаки, зазначаючи, що для будь-якого суспільства характерна наявність спільної цілі, Конт наголошував на важливості солідарності, виконанні кожним класом своїх функцій у суспільстві. Його ідеалом і було досягнення солідарної діяльності двох головних сил у суспільстві: концентрованої сили багатства і розсіяної сили мас, багатих патрицій і маси пролетаріату.

Міжнародні відносини і міжнародне право у тлумаченні Конта[ред.ред. код]

Цікавими і важливими для подальшого розвитку були погляди філософа на міжнародні відносини і міжнародне право. Він переконливо обстоював думку про єдність людства і наявність тісних зв'язків між народами. «Ні один народ, — писав мислитель, — не відділений реально від інших. Неможливо існувати ізольовано, не втрачаючи своїх справжніх моральних, інтелектуальних і, навіть, фізичних якостей. Прогрес завжди є розвитком усього людства в цілому, а не окремого ізольованого народу».

Значення філософії Конта[ред.ред. код]

Загалом позитивізм Конта мав вплив і значення для всього суспільствознавства та філософії і, зокрема, його філософська система відіграла помітну роль у розвитку політичних та правових учень у другій половині XIX століття.

Календар Конта[ред.ред. код]

Конт пропонував позитивіський календар із 13 місяців по 28 днів. У кожному місяці 4 тижні. Місяць починається з неділі і закінчується суботою. Один день в році не має назви і вставляється після суботи останнього 13-го місяця перед Новим роком як додатковий день відпочинку. У високосний рік такий же день вставляється після останньої суботи 6-го місяця. Недолік — при поділі року на квартали довелося б ділити і місяці.

Праці[ред.ред. код]

  • «Курс позитивної філософії» (1830—1842)
  • «Система позитивної політики, або Соціологічний трактат про основи релігії людства» (1851—1854).