Психофармакологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вигляд психоактивних речовин

Психофармакологія (англ. psychopharmacology; від грец. ψῡχή, φάρμακον, λογος) — наукове дослідження впливу ліків, що впливають на настрій, відчуття, мислення та поведінку. Воно відрізняється від нейропсихофармакологіі, в якій підкреслюються зміни підо впливом наркотичних засобів у функціонуванні клітин нервової системи людини[1].

Є побічні ефекти психофармакології по їх прийняттю.

Галузь психофармакології вивчає широкий спектр речовин з різними типами психоактивних властивостей, що головним чином відноситься до хімічних взаємодій у мозку.

До психофармакології відносимо:

та ін..

Психотропні препарати взаємодіють з нервовою системою або рецепторами, виявлених в нервовій системі, щоб викликати масштабні зміни у фізіологічних або психічних функціях. Специфічну взаємодію між наркотиками та їх рецепторів, згадується як «дії препарату» і широко поширені зміни у фізіологічному або психологічної залежності, згадується як «ефект лікарський». Ці препарати можуть добуватися з природних матеріалів, таких як рослини і тварини, або зі штучних джерел, таких як хімічний синтез у лабораторії.

Використовуються не лише в звичайній медицині, але й в спорті для досягнень спортсменів, і в спецслужбах. Наприклад, спеціально оброблений натрієвий пентанол, наркотик, що «розв'язує язик» жертві для насильного «форсованого допиту» (на жаргоні спецслужб має назву «мило», рос. мыло[2]). Надає можливість реалізації ідеї «універсального солдата»: підвищення фізичної витривалості спецпризначенця, не-відчуття болю, збільшення терміну службової придатності, супровід інсталяції спецздібностей (див. «Силовий гіпноз»), знеболювання травм та поранень під-час виконання завдань тощо. Дає можливість штучного утворення ситуації дискредитації (напр. зі здорової людини зробити психічно хвору), нейтралізації (напр. відключення свідомості непотрібної уваги людини на деякий час ін'єкцією чи позбавлення свідомості для викрадення людини) або ліквідації «об'єктів» спецслужб без прямих доказів правоохоронним органам про замах на вбивство, без доказів медичного втручання (напр. уповільненої дії протягом 4 діб хімікат на зупинку серця «під вигляд інфаркту» з розсмоктуванням хімікату в організмі жертви протягом тих 4 днів без залишення слідів для криміналістів й патологоанатомів) тощо.

Історія[ред. | ред. код]

Не часто згадуються або не включені в галузь психофармакології сьогодні психоактивні речовини, не визначені як корисні в сучасних психіатричних закладах для психогігієни. Ці речовини є природними, але тим не менше на психіку, і з'єднання, виявлені в ході роботи етноботаніків і етномікологів (та інших, які вивчають використання природних психотропних препаратів). Однак, незважаючи на ці речовини були використовувані протягом всієї історії людства у різних культурах, і вони робили значний вплив на психіку і функції головного мозку, вони не завжди досягали бажаний ступінь, але має лабораторне виробництво хімічних сполук. Тим не менш, деякі, такі як псилоцибін і мескалін, забезпечили основу дослідження для сполук, які використовуються і досліджені нині. Суспільства мисливців-збирачів, як правило, схильні були до використання вказаного для досягнення психоделії, дісоціатіву та делірію, і сьогодні їх використання ще можна спостерігати в багатьох збережених племінних культурах. Препарат, який використовується у конкретних екосистемах племені, як правило, є в дикорослих рослинах. Такі препарати містяться в різних рослинах, грибах, що містять псилоцибін, мусцимол і мускарин (назв є декілька). Кактуси найбільш поширені в цьому серед племен Америки, що містить мескалін та інші хімічні рослинні речовини. Ці суспільства в цілому надають духовного значення такому вживанню наркотиків, і часто включають це у свої релігійні практики, ритуали. На світанку епохи неоліту і поширення сільського господарства, нові психоактивні речовини увійшли до вживання як природний побічний продукт сільського господарства. Серед них опіум, конопля й спирт, отриманий в результаті ферментації зернових і фруктів. Більшість племен розробили трав'яні зілля (чаї, настойки) зі списком трав (фітотерапія), які були гарні для лікування різних фізичних і психічних недуг. Наприклад, звіробій традиційно прописують в деяких частинах Європи від депресії (на додаток до використання як чай загального призначення), а також китайська медицина розробили докладні списки трав і препаратів. Ці та різні інші речовини, які впливають на мозок, раніше використовувалися як медичні засоби в багатьох культурах[3].

Розквіт сучасної психофармакології ознаменував початок використання психіатричних препаратів для лікування психологічних захворювань. Це спричинило собою використання опіатів і барбітуратів для управління гострими поведінковими проблемами у пацієнтів. На ранніх стадіях, психофармакологія була в основному використана для седації. З 1950-х років було створено аміназин проти психозу, а потім у швидкій послідовності відбувся розвиток антидепресантів, інгібіторів моноаміноксидази, бензодіазепіни. Визначальною рисою цієї епохи стала еволюція методів дослідження, у зв'язку зі створенням плацебо-контрольованих, подвійних сліпих досліджень, а також розробки методів для аналізу крові у відношенні до клінічних результатів і підвищеної складності клінічних випробувань. На початку 1960-х рр. відбулися збільшення дослідження біохімії мозку й ефектів психотропних препаратів на хімію мозку[4]. Після 1960-х років — ефективність фармакологічного лікування, орієнтувалися на дослідження токсичності (шкідливості) цих препаратів[5][6]. У 1970-ті та 1980-ті роки були додатково відзначені кращим розумінням аспектів механізмів дії синаптичних препаратів. Тим не менш, ця модель має своїх критиків.

Стимулятори[ред. | ред. код]

Кокаїн є одним з найбільш поширених стимуляторів, і являє собою складний препарат, який взаємодіє з різними системами нейромедіаторів. Що зазвичай викликає підвищення впевненості в собі, почуття захоплення, підвищену пильність, зниження стомлюваності й узагальнено зміст благополуччя. Ефекти кокаїну аналогічні тим, які є амфетамінах, хоча, як правило, має більш короткотривалий ефект. У високих дозах або при тривалому використанні, кокаїн може призвести до низки негативних наслідків, а також, у тому числі викликати збільшену дратівливість, неспокій, втому, загальне безсоння, і навіть психотичну симптоматику. Більшість поведінкових і фізіологічних процесів кокаїну можна пояснити його здатністю блокувати зворотнє захоплення двох катехоламінів, дофаміну і норадреналіну, а також серотоніну[1]. Зазначене є на основі дослідження з використанням тканин мозку щурів[7].

Галюциногени[ред. | ред. код]

Галюциногени викликають сприйняття і пізнавання спотворень без марення. Стан сп'яніння часто називають «поїздка». Початок є першим етапом після окремих прийомів (LSD, псилоцибін, або мескалина) або куріння речовини (діметілтріптамін). Цей етап може складатися з візуальних ефектів, з посиленням кольору і появи геометричних візерунків, які можна побачити із закритими очима. Це фаза, де суб'єктивне відчуття часу починає уповільнюватися, і візуальні ефекти збільшують інтенсивність. Людина може відчувати синестезії, кросинговер відчуттів (наприклад, можна «бачити» звуки і «чути» колір). На додаток до сенсорно-перцептивних ефектів, галюциногенні речовини можуть викликати почуття деперсоналізації, емоційні зрушення в ейфорії або тривоги, стан страху і порушення логічного мислення. Галюциногени класифікуються як хімікати або як індоламін (зокрема, триптамін), що мають загальну структуру з серотоніну, або, як фенетіламіни, які поділяють загальну структуру з норадреналіну[1].

Снодійне[ред. | ред. код]

Снодійні часто використовуються для лікування симптомів безсоння або інших розладів сну, беручі до уваги можливу роль серотоніну уві сні. Бензодіазепіни досі є одними з найбільш широко запропонованими снодійними та заспокійливими в США. Також деякі не-бензодіазепінні препарати використовуються як снодійні. Хоча вони не мають хімічну структуру бензодіазепінів, їх седативний ефект є аналогічним шляхом впливу на рецептори. Вони також мають репутацію менш захоплюючу, ніж бензодіазепіни. Мелатонін (гормон) часто використовується для лікування безсоння у різних часових поясах. Цей гормон виділяється шишкоподібною залозою на ранніх стадіях циклу сну і може призвести до циркадних ритмів людини. Тому добавки мелатоніну не є предметом ретельного і послідовного виробництва. Вони використовуються для дії на рецептори мелатоніну в супрахіазматичному ядрі, відповідальних за цикли сну і неспання. Багато барбітуратів має або мали показання для використання як снодійні та заспокійливі засоби, але стали менш широко використовується через їх обмежений запас міцності при передозуванні, при їх потенціалі залежності і ступені депресії центральної нервової системи. Аміно-кислоти L-триптофани здається не призводять до залежності або зловживання. Тим не менш, це не такі потужні засоби, як традиційні снодійні[8].


Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Meyer, J.S.; Quenzer, L.F. (2005). Psychopharmacology: Drugs, The Brain, and Behavior. Sunderland, MA: Sinauer Associates. ISBN 0-87893-534-7. (англ.)
  2. «Терминология и сленг спецслужб» [«Термінологія і сленг спецслужб»]. «Agentura.ru» (Спецслужбы под контролем). 2011. Архів оригіналу за 30 листопад 2014. Процитовано 27 листопад 2014.  (рос.)
  3. Goodman, J. Lovejoy, P.E., & Sherratt, A. (Eds.). (1996). Consuming Habits: Global and Historical Perspectives on How Cultures Define Drugs. London & New York: Routledge. (англ.)
  4. Arana, G.W. & Rames, L. (1995). Chapter Three: Psychopharmacology. In K. Mogul & L. Dickstein (Eds.), Career planning for psychiatrists (pp. 25-34). Washington, DC: American Psychiatric Press, Inc. ISBN 978-0-88048-197-7 (англ.)
  5. Coryell, W. (1987). Shifts in attitudes among psychiatric residents: serial measures over 10 years. American Journal of Psychiatry, 144, 913—917 (англ.)
  6. Garfinkel, P., Cameron, P., & Kingstone, E. (1979). Psychopharmacology education in psychiatry. Canadian Journal of Psychiatry, 24, 644—651. (англ.)
  7. Ritz, M.C., Cone, E.J., & Kuhar, M.J. (1990). Cocaine inhibition of ligand binding at dopamine, norepinephrine and serotonin transporters: A structure-activity study. Life Sciences 46 (9): 635–645. PMID 2308472. doi:10.1016/0024-3205(90)90132-B. 
  8. Schatzberg, A.F. (2010). Manual of Clinical Psychopharmacology. Washington, DC: American Psychiatric Publishing Inc. ISBN 978-1-58562-377-8 (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]