Російсько-турецька війна (1676—1681)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Московсько-турецька війна 1676-1681
Московсько-турецькі війни
Руїна
Дата: 16761681
Місце: Україна
Результат: Бахчисарайський договір
Сторони
Ottoman flag.svg Османська імперія
Flag of the Crimean Tatar people.svg Кримське ханство
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Правобережна Україна
Flag of Russia 1668.png Московське царство
Alex K Ivan Samoilovych.svg Лівобережна Україна
Командувачі
Мухаммед IV,
Селім-Гірей,
Юрій Хмельницький
Григорій Ромодановський,
Іван Самойлович

Московсько-турецька війна 1676—1681 — війна Османської імперії (разом з васалами: Кримським ханством та Правобережним Гетьманатом) з Московським царством за українські землі. Під час царювання в Москві Федора Олексійовича.

Передісторія[ред.ред. код]

Причиною війни послужила спроба Османської імперії втрутитися в московсько-польське протистояння і захопити контроль над Правобережною Україною. У 1656 році пост великого візира Османської імперії захопила енергійна людина Мехмед Кепрюлю, яка зуміла підсилити дисципліну армії і завдати декілька поразок ворогам. Австрія вимушена була укласти в 1664 році не особливо для неї вигідний мир у Васваре, в 1669 році османи завоювали Крит.

У 1669 році гетьман Правобережної України Петро Дорошенко став васалом Османської імперії. Восени 1671 року польська армія на чолі з Яном ІІІ Собеським повела наступ на Поділля й захопила Брацлав, Могилів та Вінницю. Навесні 1672 року почалися широкомасштабні воєнні дії.

6 жовтня 1672 р. цар Олексій Михайлович оголосив війну Османській імперії та Кримському ханству: «В нынешнем во 181 году (1672) октября в 6 день, по указу великого царя и великого князя Алексея Михайловича всея Великия и Малыя и Белыя Росии самодержца, сказано всем на Москве и в городы его великого государя грамоты посланы, что к великому государю, к его царскому величеству писал брат его государев... объявляя, что султан Турский с ханом Крымским на пагубу государств христианских начав от коруны польской в государство его вступил и... город Каменец-Подольской в подданство себе привел и учинил себе в том городе пристанище...»[1].

Хід війни[ред.ред. код]

Військові дії на Поділлі[ред.ред. код]

27 серпня 1672 року об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолював гетьман Петро Дорошенко, турецький султан Мухаммед IV і кримський хан Селім-Гірей, здобула фортецю Кам'янець (Кам'янець-Подільський) і вирушила на Галичину.

На початку вересня 1672 року союзницькі війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 року уклав Бучацький мирний договір. Укладення Бучацького договору, за яким Польща відмовилася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як нагоду, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя.

Заняття Чигирина московськими військами[ред.ред. код]

У 1676 році Дорошенко з 12-тисячним загоном захопив Чигирин, розраховуючи на підхід османського війська, але весною 1676 року московсько-українські війська під командуванням Самойловича і московського воєначальника Григорія Романдовського взяли в облогу Чигирин і змусили Дорошенко капітулювати. Залишивши в Чигирині гарнізон, російсько-українські війська відійшли на лівий берег Дніпра. Султан призначив гетьманом Правобережної України Юрія Хмельницького, котрий знаходився у нього в полоні, і в липні 1677 року вирушив на Чигирин з 120-тисячною кримсько-османською армією Ібрахіма-Паші. Російський гарнізон Чигирина витримав 3-тижневу облогу, а війська Самойловича і Ромодановського (52—57 тисяч чоловік) 28 серпня (7 вересня), що підійшли, розбили турецько-татарські війська у битві під Бужином і примусили їх відступити.

Заняття Чигирина османськими військами[ред.ред. код]

За наполяганням Ромодановського і Самойловича Чигирин був укріплений і невдовзі став оплотом проти майбутніх нападів османів. Воєводою до Чигирина був призначений І. І. Ржевський. Він узяв з собою досить великий військовий загін, багато запасів хліба, пороху і зброї.

Напад Османської імперії не примусив себе довго чекати: у липні 1678 року кримсько-османська армія (близько 200 тисяч чоловік) великого візира Кара-Мустафи оточила Чигирин. Московсько-українські війська (120 тисяч чоловік) під командуванням Ромодановського і Самойловича розбили османський передовий загін, але далі діяли поволі і нерішуче та підійшли до Чигирина 11 (21) серпня, коли військам Османа вдалося вже захопити його.

Османи захопили Чигирин, винищили московський і козацький загони, спалили і зруйнували місто вщент. Московсько-українська армія покинула Чигирин напризволяще і відступила за Дніпро, відбивши напади османської армії, яка їх переслідувала. Ромодановський був відкликаний до Москви, Самойлович же залишився один на правій стороні Дніпра. Незабаром він повернувся на лівий берег Дніпра. Його син, Семен, випалив на правій стороні всі села, міста і містечка, щоб ворожим людям надалі притулку не було. Османи ж пішли за Дунай, спаливши Чигирин (див. Чигиринські походи).

Переговори та укладення Бахчисарайського мирного договору[ред.ред. код]

У 16791680 роках московські війська відбили напади кримських татар. У Москві дуже боялися нового походу військ Туреччини, і щоб попередити його і напад кримського хана, в грудні 1678 року до Константинополя був посланий дворянин Даудов з пропозицією відновити дружні відносини. Гетьман Самойлович, з яким радилися із цього приводу, також схвально відносився до думки про укладення миру з Османською імперією і Кримським ханством. Прагнули миру і в самій Османській імперії.

Восени 1679 року Даудов повернувся назад з грамотою від великого візира, який вимагав для переговорів про укладення миру присилання особливого посла і пропонував, зі свого боку, відправити посланника до Криму для ведення мирних переговорів.

Наприкінці 1679 року до Криму до хана Мураду Гірея були відправлені з Москви Сухотін і дяк Міхайлов, але це посольство кінчилося нічим, оскільки дяк Міхайлов свавільно залишив Сухотіна і виїхав до Москви.

У серпні 1680 року були послані стольник Василь Тяпкин, що побував раніше в Польщі і досить вже досвідчений дипломат, дяк Микита Зотов та український писар Семен Ракович.

Після довгих зусиль, при яких хан загрожував тортурами, посланники уклали договір на наступних умовах:

  1. перемир'я повинне тривати 20 років, починаючи з 3 січня 1681 року
  2. Кордон між двома державами встановлювався по річці Дніпро;
  3. протягом 20 років місцевість між Південним Бугом і Дніпром повинна залишатися нейтральною і незаселеною

та інші умови.

Див. також[ред.ред. код]

Шаблон:Московсько-турецькі війни

  1. Дополнения к актам историческим. Т. 6. СПб. 1857. С. 252.