Салацгрива
| Салацгрива | |||
|---|---|---|---|
 Лютеранська церква | |||
| |||
  Салацгрива | |||
| Країна | Латвія | ||
| Регіон | Ліфляндія | ||
| Край | Салацгривський край | ||
| Перша згадка | 1391 | ||
| Площа | |||
| • Загалом | 12,57 км² | ||
| Висота | 4 м | ||
| Населення (2016)[1] | |||
| • Загалом | 3010 ос. | ||
| • Густота | 239,5 осіб/км² | ||
| Часовий пояс | EET (UTC+2) | ||
| • Літній час | EEST (UTC+3) | ||
| Сайт | www.salacgriva.lv | ||
 | |||
|
| |||
Са́лацгріва (до 1917 року Саліси; латис. Salacgriva, ест. Salatsi, нім. Salismünde) — місто в Лимбазькому краї Латвії.
Розташоване на березі Ризької затоки в гирлі річки Салаца. Відстань до інших міст: Рига — 103 км, Лимбажі — 50 км, Валміера — 95 км.
Територія сучасної Салацгріви була заселена ще в давнину племенами ливів, фінно-угорського народу, який мешкав уздовж узбережжя та річкових шляхів північної Латвії. У XII—XIII століттях ці землі стали об’єктом експансії німецьких хрестоносців у межах Лівонських хрестових походів. У 1226 році на берегах Салаци було засновано укріплений пункт, який згодом перетворився на центр Ризького єпископства. У середньовічних джерелах поселення згадується під німецькою назвою Salismünde.
Упродовж середньовіччя Салацгрива виконувала функції невеликого порту та торгового пункту, через який здійснювалася торгівля деревиною, рибою та сільськогосподарською продукцією. Після розпаду Лівонії внаслідок Лівонської війни (1558—1583) місто опинилося у складі Речі Посполитої, а з XVII століття — під владою Шведської імперії. У цей період Салацгрива зберігала значення місцевого торгового й портового осередку.
Після завершення Великої Північної війни та укладення Ништадтського миру 1721 року Салацгрива разом з іншими територіями Відземе увійшла до складу Російської імперії. У XVIII—XIX століттях поселення розвивалося як рибальське та портове містечко Ліфляндської губернії, відіграючи важливу роль у вивезенні лісу та сільськогосподарської продукції.
Після проголошення незалежності Латвійської Республіки у 1918 році Салацгрива увійшла до складу латвійської держави. У міжвоєнний період місто зберігало статус локального економічного центру, пов’язаного з портовою діяльністю та рибальством. У 1940 році Салацгрива була включена до складу Латвійська РСР внаслідок радянської окупації. Під час Другої світової війни місто зазнало матеріальних втрат і змін у соціальній структурі населення. У повоєнний період воно розвивалося в межах радянської економічної системи як порт і рибопереробний центр.
Після відновлення незалежності Латвії у 1991 році Салацгрива отримала статус міста та розвивається як регіональний центр.
- Салацьке городище. В 1226 р. тут був побудований замок ризького єпископа Альберта, що був зруйнований на початку XVIII ст.
- Салацгривський музей. Експозиція «Шлях міног». Пересувна експозиція про історію, мистецтво й побуті рибалок Салацгривського округу.
- Заколи для міног. Заколи, лов міноги в Салаці і дегустація.
- ↑ Latvijas iedzīvotāju skaits pašvaldībās pagastu dalījumā (PDF). Iedzīvotāju reģistra statistika uz 01.01.2016. Pilsonības un migrācijas lietu pārvalde. 1 січня 2016.
- Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.