Сторона (Дрогобицький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Сторона
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Дрогобицький район
Рада/громада Підбузька
Код КОАТУУ 4621255701
Основні дані
Засноване 1650 рік
Населення 1.887 тис.осіб
Площа 60500 (тис.кв.м) км²
Густота населення 31.190 осіб/км²
Поштовий індекс 82182[1]
Телефонний код +380 3244
Географічні дані
Географічні координати 49°20′22″ пн. ш. 23°12′11″ сх. д. / 49.33944° пн. ш. 23.20306° сх. д. / 49.33944; 23.20306Координати: 49°20′22″ пн. ш. 23°12′11″ сх. д. / 49.33944° пн. ш. 23.20306° сх. д. / 49.33944; 23.20306
Місцева влада
Адреса ради смт.Підбуж, вул. Шевченка 2, Тел: 473-200
Карта
Сторона. Карта розташування: Україна
Сторона
Сторона
Сторона. Карта розташування: Львівська область
Сторона
Сторона

Сторо́на (англ. Storona) — село Дрогобицького району Львівської області. У верхньому кінці села знаходиться дерев'яна церква Благовіщення Пр. Богородиці, а внизу церква Св. Миколая.

Сторона – село на берегах потоків Сторонявки і Тисовця, за 32 км на південний захід від Дрогобича

28 серпня 2017 року в селі відкрито нову школу[2].

Символіка[ред. | ред. код]

Прапор[ред. | ред. код]

Прапор

Квадратне полотнище, що складається з 3 рівновеликих вертикальних смуг — синьої, жовтої та синьої, на середній жовтій — два стилізовані сині грона винограду з зеленими хвостиками. На даному полотнищі розміщений виноградний кущ, який є символом щедрості й багатства та дві сині смуги, що уособлюють дві річки — Бистрицю і Сторонявку. На прапорі зображені два грона, які вказують на 2 населені пункти, підпорядковані селищній раді, тобто Підбуж та Сторону.

Герб[ред. | ред. код]

У золотому полі, на зеленому пагорбі, зелена виноградна лоза з листочками і синіми гронами. Герб вписано у декоративний картуш, у вінчаний срібною міською короною, що свідчить про статус поселення.

Зображення виноградного куща з ґронами виступало на печатці селища (на той час — містечка Дрогобицького повіту Королівства Галичини) ще в 1870-х рр., про що свідчать матеріали колекції документів відомого галицького краєзнавця ХІХ століття Антонія Шнайдера[3].

Герб

Історія[ред. | ред. код]

Походження назви села Сторона[ред. | ред. код]

Перша назва: Сторонна. Назву виводять від слова «сторонній». За переказами, ймовірно в ХУІ ст., один з отців-монахів, який жив у монастирі ЧСВВ в с.Монастирці, покинув згромадження, тобто відсторонився, пішов жити «на сторону», і обняв невеличку доти безіменну парафію на горі Ковтаві. Монах-«відсторонник,  «сторонна» парафія і спричинились до назви села, що звучала як Сторонна. За іншим переказом, назва походить від «сторонніх» утікачів, які переховувались тут від ординців. В історичній назві наголошують другу літеру «о». За СРСР селу дали назву Сторона. В сучасній назві наголошують літеру «а». Сусідує з селищем міського типу Підбужем, селами Залокотем, Жданівкою, Смільною, а також Недільною, Спринею, Монастирцем, Лопушною Самбірського району. Мікротопоніми: Шовтиство, Загор, Рудки, Жупка, Горбок, Луг, Левків, Медвежа, Шеньк, Запуст, Ковтава (Ковтало), Сторонявка. Відомі колишні власники села: пани Левицькі, граф Смолявський, який мав у Сторонній фільварок, який продав  барону Ґутману, а той передав його в оренду жидам.

На території села виявлено сліди селища давньоруського періоду. За ЛОАТП, село засновано в 1540 р. на горі Ковтаві й розбудовувалося з горішнього кінця. Селяни займались рільництвом, тваринництвом, мисливством. У ХVІІ ст. жителі мали повинність возити до королівської солеварні по 150 возів дров на рік. У ХVІІІ ст. село постачало робітників на королівську солеварню. Після скасування панщини в Галичині у 1848 р. селяни не змогли заплатити державі визначену суму за викуп своїх же лісів, і за рішенням Відня їх придбав за мінімальні гроші чеський барон Лібіґ.

Колись Сторона належала до Самбірського повіту. За Австрії село передано  до Дрогобицького повіту. До Першої світової війни проживали 1 тис. 724 особи: 1 тис. 656 українців, 34 поляки, 34 жиди. Восени 1914 р., починаючи від свята Покрови, на території села, що опинилося між двома фронтами, три тижні точилися запеклі бої, тричі рукопашні, між австрійськими і російськими військами. Загинуло понад 600 чоловік, у т.ч. кілька десятків селян. Взимку 1916 р. австрійська влада організувала перепоховання полеглих вояків на окремому цвинтарі в Підбужі біля підніжжя сторонянської гори.

До 1939 р. чисельність жителів села збільшилась до 1 тис. 860 українців, натомість поляків зменшилась до 15 осіб, жидів – до 20 осіб. Були ковалі, ткачі, стельмахи, гончарі, кошикарі, бондарі. Наприкінці 2007 р. проживали 1 тис. 887 осіб, з них 620 пенсіонерів.

За СРСР створено Сторонянську сільську раду. Її скасовано, і село перейшло до Підбузької селищної ради. Землями користувався колгосп, згодом перейменований на радгосп «Підбузький». Загальна площа земельних угідь – 2 тис. 682 га[4].

Культура[ред. | ред. код]

Першу школу відкрито в 1886 р. у приміщенні панського фільварку, який громада купила в барона Ґутмана. До Першої світової війни існувала початкова школа на 2 класи, згодом розширена до 7-класної. Протягом 50 р. у ній вчителював подвижник шкільної освіти і народної просвіти Атанасій Томашек (похований у 1945 р. в Підбужі). Нині працює школа І-ІІ ступенів: 39 вчителів, 8 технічних працівників, 203 учні. У школі створено музейну кімнату з історії села на 35 експонатів.

У 1895 р. споруджено дім для читальні «Просвіти», громадської канцелярії, громадського шпихліру, тимчасового утримання під арештом порушників. У 1897 р. через москвофільські погляди священика замість читальні «Просвіти»  відкрито читальню москвофільського товариства ім. М.Качковського. Проіснувала до 1914 р., коли австрійська влада запроторила її керівників і активістів до концтабору в Талєрґофі (Австрія).

Першу читальню «Просвіти» відкрито в цьому приміщенні в 1914 р. після початку Першої світової війни. При читальні був хор, драматичний гурток, бібліотека. Після проголошення ЗУНР 79 молодих хлопців, у т.ч. 3 малолітні, добровільно зголосилися служити в УГА. До 1939 р. існували осередки товариств «Просвіта», «Сільський господар», інших. Нині працює Народний дім. При ньому є бібліотека на 15 тисяч книг,  фельдшерсько-акушерський пункт, 9 продуктових і промислових крамниць.

Є сакральні споруди XVIII-ХІХ ст.ст[4].

Релігія[ред. | ред. код]

Перша згадка про церкву належить до 1507 р. В 1561 р. церкві надано ерекційну грамоту. Згодом польські королі Ян Казимир, Август ІІ надали церкві привілеї. У 1782 р. (за іншими джерелами в 1761 або 1769 р.) споруджено другу дерев’яну церкву. В 1872 р. замість неї споруджено (чи відновлено і добудовано стару) третю дерев’яну церкву Святого Миколи. У 1910 р. за проектом львівського архітектора Василя Нагірного споруджено четверту, кам’яну церкву Святого Миколи УГКЦ, нині УПЦ КП.  При церкві був колись і є нині церковний хор. Є парафільний дім для священика. Протягом 1963-1989 рр. стояла закрита. 1 тис. 200 віруючих.

У 1660 р. споруджено ще одну дерев’яну церкву. В 1738 р. над бабинцем на емпорі церкви зведено каплицю. У 1830 р. замість неї споруджено другу  дерев’яну церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці УГКЦ. При церкві був колись і є нині церковний хор. Був парафіяльний дім для священика.

Православні УПЦ (МП): 5 віруючих. Інші віровизнання (баптисти): 23 віруючі.

9 каплиць. 8 придорожних хрестів.

Храмові празники  в с. Сторона – на свято Благовіщення 7 квітня, на свято Перенесення мощів святого Миколая 22 травня.[4]

Видатні постаті[ред. | ред. код]

Терентій Піхоцький[ред. | ред. код]

Псевдо «Оса», «Криця» – провідник Самбірсько-Дрогобицького округу ОУН, старшина УПА, командир охорони Першого великого збору, на якому в лісничівці поблизу с. Сприня була утворена Українська Головна Визвольна Рада (УГВР)[5].

Очолював охорону Президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака. Загинув у бою за Україну в 1944 році. Терентій Піхоцький був вірним сином свого народу – відважним бойовиком, командиром УПА, в’язнем польських тюрем, сповненим особистої посвяти, героїчної відваги, палким патріотом і борцем за волю України[6].

Марія Кундик[ред. | ред. код]

З села походить письменниця Марія Кундик (нар. в 1951 р.).[4]

Василь Якимів[ред. | ред. код]

Народився 29 травня 1914 р. Стрілець УНС із куреня «Омеляна»[7]

Іван Хом’як[ред. | ред. код]

Народився 7 вересня 1921 р. Псевдо «Лис» - командир повітової боївки ОУН[7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Дрогобицький район
  2. Відкрито нову школу
  3. Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. — Відділ рукописів. — Фонд 144. — Опис 3. — Спр. 14. — Арк. 116
  4. а б в г Історичний опис Пі́дбужа. Підбузька селищна рада (uk). 2016-10-30. Процитовано 2018-12-29. 
  5. У Самборі площа Пам’яті поповнилася ще одним пам’ятником воїну УПА. zik.ua (ua). Процитовано 2018-12-29. 
  6. На Дрогобиччині відкрили меморіальну таблицю на честь борця за волю України Терентія Піхоцького. zik.ua (ua). Процитовано 2018-12-29. 
  7. а б Діячі ОУН та УПА загиблі в боротьбі з німцями. REIBERT.info (ru-RU). Процитовано 2018-12-29. 

Посилання[ред. | ред. код]