Уріж
| село Уріж | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Львівська область |
| Район | Дрогобицький район |
| Громада | Бориславська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA46020010060091831 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1515 рік (перша згадка) |
| Населення | 1197 |
| Площа | 19.94 км² |
| Густота населення | 600.3 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 82124[1] |
| Телефонний код | +380 3244 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°22′59″ пн. ш. 23°15′50″ сх. д. / 49.38306° пн. ш. 23.26389° сх. д.Координати: 49°22′59″ пн. ш. 23°15′50″ сх. д. / 49.38306° пн. ш. 23.26389° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 82300, Львівська обл. м.Борислав, вул.Шевченка,42 |
| Карта | |
  Уріж | |
 Уріж | |
| Мапа | |
| |
|
| |
У́ріж — село Дрогобицького району Львівської області.З 2020 року входить до Бориславської міської громади. В селі є дві дерев'яні церкви: Покрова Пр. Богородиці греко-католицької громади і Пр. Трійці.
Історія[ред. | ред. код]
Перші письмові згадки про Уріж з 1515 року. Село належало до королівських земель.
Наприкінці XVI ст. перебувало в руках Станіслава Стемпковського. Пізніше належало до родини Винницьких, Уруських, Блажовських. Згодом Уріж перейшов до Гумницьких, а в 70-х рр. XIX ст. його викупив Ян Комарницький.
Село Уріж починається біля підніжжя гори Ласки і тягнеться вздовж правого берега Бистриці Тисменицької. Воно ніби страж біля воріт, що утворюють дві гори: Ласки і Мабура. Існує легенда, що Уріж заснували два брати-близнюки, оборавши межі поселення двома биками-близнюками. Точнісінько так, як заснували Рим. Саме завдяки магічному колу в Урожі ніколи не було війни, тобто на його території не відбувались бої. Так вважають місцеві мешканці. На горі Ласки могло бути святилище. Були знайдені грубо оброблені кам'яні скульптури. На тій же горі є священне джерело, яке нібито охороняє богиня (Мати Божа).
Найдавніша частина села називається Піддебер, що вказує на те, що тут колись росли священні дерева. Діброва — це священний гай. Отже, село існувало ще в передхристиянську добу. Оскільки саме тут проходило, як вважав історик Юрій Липа, кельтсько-фракійське пограниччя, цілком можливо, що назва Уріж кельтського [джерело?]. Серед рун є одна, що символізує захист і означає «бик» — Uruz. Поляки присвійний прикметник «урізький» перекладали як «уруський». Людина з Урожа отримувала прізвище «Уруський».
Цікавим джерелом історії Урожа є праця львівського історика Владислава Лозинського «Prawem i lewem», видана 1911 року, де цілий розділ присвячено єпископу перемиському та митрополиту київському Антонію Винницькому, що жив у 17 ст. («Авантурник з Урожа»). Село було шляхетським. Тут досі живуть нащадки давніх українських родів Ільницькі, Винницькі та Страшівські (Страшевські). Останні були, очевидно, з бояр князя Лева Даниловича. Їхнє родове гніздо — село Страшевичі в Старо Самбірському районі.
Через Уріж проходила воєнна дорога в гори, до Перемишля. Вона частково збереглась досі. Одна з гір називається Обоча, там збереглись залишки дороги на Самбір.
В Урожі є дві греко-католицькі церкви. Старіша, церква св. Івана, була власне каплицею, побудованою на місці польової каплиці 17 ст. під час кампанії проти турків. Вона ніколи не припиняла богослужіння. Біля неї зберігся старий цвинтар з деякими надгробками священиків.
Уріж ділився на Нижній і Вижній. Отже, ця церква належала до Вижнього. Тепер кажуть, Горішній кінець та Долішній. У теперішньому центрі села стояв дім урізьких дідичів, серед яких були Комарницькі і Сорочинські. Одна з графинь Комарницьких побудувала у 1850 році дерев'яну церкву св. Покрови. Колись вона була вкрита гонтою, обнесена камінним муром і обсаджена липами. За радянських часів церква стояла зачинена аж до початків 90-х. Прикметну дзвіницю, збудовану без єдиного цвяха парафіяни вкоротили, липи вирізали, мур розібрали, а саму церкву пофарбували на жовто.
У 1850-х австрійська влада розкопала вигін біля церкви і проклала нові прямі дороги на Самбір, Підбуж та Дрогобич. Що ж до панського дому, у ньому тривалий час була школа, а кілька років тому його розібрали. Будівля була в стилі класицизму з дуже глибокими підвалами, і могла бути спорудженою на місці оборонної споруди давніших часів.
Передостанній дідич Сорочинський помер у 1921 році, і його склеп вцілів коло церкви Покрови. Його сини й дочка були репресовані. Коли у 1935 році село погоріло, дідич допоміг його відбудувати.
У 19ст в Урожі була папірня, власницею якої була Ганна Павлик, нащадки якої живуть досі в сусідньому селі Винниках.
Урізьких людей через велику кількість шляхти називали «кафтанами» нагуєвицькі, а ті їх зваричами. Зваричі — це солевари. В Нагуєвичах була солеварня.
Іван Франко згадує про Уріж в циклі поезій «По селах». Це історія — про жінку-пророчицю, яка ходила по довколишніх селах і попереджала про війну.
Уріж має й іншу історію, містичну. Бо це справді містичне місце з фейрі, опирями та невгамовними духами мертвих. Таким його робить справді бездонна історія і краєвиди, що відкриваються очам з гори Ласки.
Про Уріж написано в повістях Галини Пагутяк «Гірчичне зерно», «Чоловік в чорному костюмі з блискучими ґудзиками», романах «Біограф Леонтовича» та «Урізька готика», в есе «Авантурник з Урожа». Це місце захисту й сили, як усі місця, що знаходяться на межі світів.Вигляд до ремонту. Фото 10. 12. 2009 року. Початок ремонту церкви. Фото 28. 07. 2010 р., Юрій Тинда, з www.panoramio.com.
Перші згадки про церкву в Урожі є в документах 1510 року. Існуюча дерев`яна церква збудована на місці давнішої у 1857 р., хоча є інформація, що коштом однієї з графинь Комарницьких її спорудили у 1850 році.
Після того, у 1850-х рр., австрійська влада розкопала вигін біля церкви і проклала нові прямі дороги на Самбір, Підбуж та Дрогобич.
Святиню відновлювали у 1927 р. Колись вона була вкрита гонтою, обнесена камінним муром і обсаджена липами. За радянських часів церква стояла зачинена - в ній влаштували сільський краєзнавчий музей. З 1989 р. передали греко-католицькій громаді. Останній зовнішній ремонт розпочали в 2010 році.
Церква розташована на рівній, просторій ділянці. За конструкцією тризрубна, безверха. Тепер зовнішні стіни оббиті фальшбрусом, вікна встановлені пластикові. На південь від церкви стоїть дерев`яна двоярусна дзвіниця, накрита пірамідальним дахом.
ЛІТЕРАТУРА: В. Слободян "Церкви України. Перемиська єпархія". Львів-1998. - 864 с.
Скопіюй посилання на сторінку і постав на сайт, блог або в соціальні мережі.
Відомі уродженці[ред. | ред. код]
- Антоній Винницький - митрополит Київський, Галицький та всієї Руси у 1676 — 1679 роках.
- Інокентій Винницький - єпископ Перемиський 1680 - 1700 років, який у 1691 році перевів свою єпархію на Унію.
- Володимир Городиський — український танцюрист, балетмейстер та хореограф, Заслужений артист України (1995)[2], провідний спеціаліст хореографічного жанру Львівського Державного обласного центру народної творчості і культурно-освітньої роботи[3], балетмейстер-постановник дитячого дівочого вокально-хореографічного ансамблю «Панночка»[4][5].
- Прокопович Григорій Григорович (1928—2008) — учасник національно-визвольного руху.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Довідник поштових індексів України. Львівська область. Дрогобицький район. Архів оригіналу за 9 вересня 2016. Процитовано 25 січня 2016.
- ↑ У К А З ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ N 509/95 від 1 липня 1995 року Про присвоєння почесних звань України службовцям і військовослужбовцям Прикарпатського військового округу
- ↑ Володимир Ропецький. «Слово про організацію народної творчості Львівщини». Збірник наукових доповідей «Актуальні питання в сучасній науці», Варшава — 2013, ст. 30-34.
- ↑ Магія танцю та пісні
- ↑ Народний дім імені Івана Франка. Фестиваль-конкурс «Роду нашого розмай».
Література[ред. | ред. код]
- В. СЛОБОДЯН. «Церкви України. Перемиська єпархія». — Львів, 1998. — 863 с.
- Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини ХІІІ — XVIII ст., стор. 55
Посилання[ред. | ред. код]
- Покрова пр. Богородиці 1857.
- Село Уріж[недоступне посилання з травня 2019]
- Село Уріж проти Львова
|
Це незавершена стаття з географії Дрогобицького району. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
