Сунь Ятсен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сунь Ятсен
孫文 / 孫逸仙
кит. 孫逸仙
Сунь Ятсен 孫文 / 孫逸仙

Час на посаді:
1 січня 1912 — 10 березня 1912
Віце-президент  Лі Юаньхун
НаступникЮань Шикай

Народився12 листопада 1866(1866-11-12)
Чжуншань
Помер12 березня 1925(1925-03-12) (58 років)
Пекін
Національністькитаєць
Політична партіяГоміньдан
ДружинаЛю Мушен (1885—1915)
Каору Оцукі (1903–1906)
Сун Цінлін (1915–1925)
Чен Чуфен
ДітиСунь Фо
Сунь Ян
Сунь Ван
Фуміко Міягава
ПрофесіяМедик
Політик
Революціонер
Письменник
РелігіяКонгрегаціоналізм
Особистий підпис
Sun Yat Sen Signature.png

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Сунь Ятсен (кит. 孫逸仙/ 孙逸仙 Sūn Yì-xiān ; 12 листопада 1866 — 12 березня 1925)[1] — китайський лікар, революціонер та політичний діяч. Як найвизначнішого засновника Китайської Республіки, Сунь Ятсена часто називають «Батьком нації» (國父), в чому сходяться як Китайська Народна Республіка[2] так і Республіка Китай[3]. Він відіграв важливу роль у поваленні династії Цін під час Синьхайської революції. Був першим тимчасовим президентом Республіки Китай, після її заснування у 1912 році, а згодом став одним із засновників та лідером партії Гоміньдан[4].Сунь Ятсен був об'єднуючою фігурою в постімперському Китаї і залишається унікальним серед китайських політиків 20 століття, оскільки є популярним в народі по обидві сторони Тайваньської протоки.

Хоча Сунь Ятсена вважають одним із найвизначніших лідерів сучасного Китаю, його політичне життя було постійною боротьбою, яка часто завершувалася вигнанням. Сунь Ятсен не дожив до часу коли його партії вдалося консолідувати свою владу над країною в ході Північного походу. Головна спадщина Сунь Ятсена полягає в розробленій ним політичній філософії, відомій як три принципи народу: націоналізм, народовладдя, народний добробут[5].

Ранні роки[ред. | ред. код]

Сунь Ятсен (задній ряд, п'ятий зліва) та його сім'я.

Сільське життя[ред. | ред. код]

Народився 12 листопада 1866 у сім'ї народу Хакка[6] в селі Цуйхен, повіту Сяншань (пізніше Чжуншань), префектури Гуанчжоу, провінції Гуандун в Імперії Цін[1]. Він був третім сином у сім'ї селянина, і вже у віці шести років, поряд з іншими сільськогосподарським обов'язками, пас корів.[1].

Роки навчання[ред. | ред. код]

У 10 років почав шукати можливість отримати освіту[1]. В цей час він зустрів свого друга дитинства Лу Хао-дун[1]. У віці 13 років у 1878 після декількох років у місцевій школі, Сунь Ятсен переїхав жити до свого старшого брата, Сунь Мей (孫眉) в Гонолулу[1].

Згодом навчався в школі Іолані, де він вивчив англійську мову, історію Великої Британії, математику та християнство[1]. Зовсім не володіючи спочатку англійською мовою він вивчив її так швидко, що отримав приз за видатні досягнення від короля Давида Калакауа[7]. Вступив до коледжу Оаху (нині школа Пунахоу) для подальшого навчання на один семестр[8]. У 1883 році він незабаром був відправлений додому в Китай, оскільки його брат починає побоюватися, що Сунь Ятсен прийме християнство[1].

У 1886 вивчав медицину у шпиталі Гуанчжоу Боцзи під керівництвом християнського місіонера Джона Г. Кера[1]. Зрештою у 1892 році він закінчив Гонконгський медичний коледж для китайців (попередник Університету Гонконга), серед засновників якого був відомий шотландський вчений Патрік Менсон[1][9]. Примітно, що в своєму класі з 12 студентів, тільки два здобули вищу освіту, Сунь Ятсен був один з них[10][11][12].

У 1894 заснував антиманьчжурську революційну організацію «Союз відродження Китаю». Після невдалої спроби повстання емігрував за кордон, подорожував Європою, США, Канадою й Японською імперією, збираючи гроші на революційну боротьбу.

У 1905 в Токіо очолив об'єднання китайських революційних організацій — Китайський революційний об'єднаний союз, «Тунменхой».

Після перемоги Учанського повстання в жовтні 1911 повернувся до Китаю і був вибраний тимчасовим президентом Китайської республіки, але незабаром був змушений залишити цей пост командувачу імператорської армії Юань Шикаю. У 1912 створив партію Гоміньдан, а у 1913 році проголосив початок другої революції, але зазнав фіаско і втік до Японської імперії.

У 1922 відбулося зіткнення між ним і Чень Цзюнмінем. У 1923 оголосив про створення Кантонського уряду і, щоб відбити японську агресію і об'єднати Китай, пішов на співпрацю з комуністами, з надією на військову фінансову підтримку СРСР. Він вважав вищою метою створити могутню державу, яка зможе зайняти місце серед наддержав, що належить їй по праву.

Помер від раку печінки 12 березня 1925 у Пекіні та похований у Нанкіні.

Політичні погляди[ред. | ред. код]

В історію світової політичної думки Сунь Ятсен увійшов своїм вченням про три принципи народу і конституцію п'яти гілок влади. Ідея про три принципи народу ґрунтувалась на таких поняттях як націоналізм, народовладдя, народний добробут. Ідея ж про п'ять гілок влади полягала в необхідності ідеального демократичної держави, що керується наступними гілками: законодавчою, судовою, виконавчою, селективною і контрольною.

Його навіть порівнюють з великими Конфуцієм і Мен-цзи. Кажуть, що вони просто вірили, що їхнє призначення — врятувати Китай від роз'єднаності. Але при цьому ні Конфуцій, ні Мен-цзи не змогли здійснити свої ідеї на практиці. Сунь Ятсен, навпаки, увійшов в історію Китаю не як мислитель, а як видатний політичний діяч. Його навіть називають «Конфуцієм в реальній політиці». Працював над тим, щоб в Китаї була проведена економічна реформа — перерозподіл земельної власності під гаслом «земля —​селянам». Ще Сунь Ятсен часто говорив, що потрібно прийти до нової концепції, яка спростовує старий народний вираз: «Пізнати просто, здійснити на практиці важко». Сунь Ятсен знав, що тільки нове ставлення до практики здатне революціонізувати Китай, і він завжди був на шляху досягнення практичного результату.

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • У 1926-1928 в Нанкіні, біля старовинного храму Лінґу-си, було побудовано величезний Мавзолей Сунь Ятсена. Він отримав назву Чжуншань-лін 中山陵.
  • У СРСР, США і Китаї випущені поштові марки, присвячені Сунь Ятсену.


Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Sing Tao Daily. Saturday edition. Oct 23, 2010. 特別策劃 section A18. Sun Yat-sen Xinhai revolution 100th anniversary edition 民國之父.
  2. 孙中山尊称"国父"来历, History Study Division of Beijing, China Communist Party
  3. 中華民國國父孫中山先生, Урядове Інформаційне Бюро, Республіка Китай (Тайвань)
  4. Derek Benjamin Heater. [1987] (1987). Our world this century. Oxford University Press. ISBN 0199133247, 9780199133246.
  5. Schoppa, Keith R. [2000] (2000). The Columbia guide to modern Chinese history. Columbia university press. ISBN 0231112769, 9780231112765. p 282.
  6. http://www.chinanews.com/n/2003-12-04/26/376869.html.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  7. Dr. Sun Yat-Sen (class of 1882). Iolani School website. Архів оригіналу за 2013-07-03. 
  8. Brannon, John (2007-08-16). Chinatown park, statue honor Sun Yat-sen. Honolulu Star-Bulletin. Архів оригіналу за 2013-07-03. Процитовано 2007-08-17. «Sun graduated from Iolani School in 1882, then attended Oahu College — now known as Punahou School — for one semester.» 
  9. 游梓翔. [2006] (2006). 領袖的聲音: 兩岸領導人政治語藝批評, 1906—2006. 五南圖書出版股份有限公司 publishing. ISBN 9571142689, 9789571142685. p 82.
  10. HK university. [2002] (2002). Growing with Hong Kong: the University and its graduates: the first 90 years. ISBN 9622096131, 9789622096134.
  11. Singtao daily. Feb 28, 2011. 特別策劃 section A10. Sun Yat-sen Xinhai revolution 100th anniversary edition.
  12. South China morning post. Birth of Sun heralds dawn of revolutionary era for China. November 11, 1999.

Література[ред. | ред. код]