Перейти до вмісту

Сунь Ятсен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сунь Ятсен
кит. 孫逸仙 Редагувати інформацію у Вікіданих
в. о. Президента Китайської Республіки
1 січня — 1 квітня 1912 року
Віце-президент: Лі Юаньхун
Наступник: Юань Шикай
 
Народження: 12 листопада 1866(1866-11-12)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Цуйхенd, Династія Цін[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть: 12 березня 1925(1925-03-12)[4][5][…] (58 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
, Республіка Китай (1912—1949)[5][7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Причина смерті: рак печінки[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Поховання: Мавзолей Сунь Ятсена[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна:  Республіка Китай (1912—1949)
 Династія Цін Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігія: конгрегаціоналізм Редагувати інформацію у Вікіданих
Освіта: Квінз коледжd[9], Школа Пунахоу (1883)[9], Школа Іолані (1882)[9], Hong Kong College of Medicine for Chinesed (1892)[9][10], Boji Medical Colleged (1887)[9] і Li Ka Shing Faculty of Medicined Редагувати інформацію у Вікіданих
Партія: Гоміндан і Тунменхой[11] Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько: Sun Dachengd Редагувати інформацію у Вікіданих
Мати: Madame Yangd Редагувати інформацію у Вікіданих
Шлюб: Lu Muzhend, Chen Cuifend, Haru Asadad, Kaoru Otsukid і Сун Цінлін Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти: Сунь Фо[12], Sun Wand, Fumiko Miyagawad і Sun Yand Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф:
Нагороди:
орден «За заслуги у створенні держави»

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Висловлювання у Вікіцитатах

Сунь Ятсен[13] (спрощ.: 孙逸仙; кит. трад.: 孫逸仙; піньїнь: Sūn Yìxiān; 12 листопада 1866 — 12 березня 1925)[14] — китайський лікар, революціонер та політичний діяч. Як найвизначнішого засновника Китайської Республіки, Сунь Ятсена часто називають «Батьком нації» (國父), у чому сходяться як Китайська Народна Республіка[15], так і Республіка Китай[16]. Він відіграв важливу роль у поваленні династії Цін під час Синьхайської революції. Був першим тимчасовим президентом Республіки Китай, після її заснування у 1912 році, а згодом став одним із засновників та лідером партії Гоміндан[17]. Сунь Ятсен був об'єднуючою фігурою в постімперському Китаї та залишається унікальним серед китайських політиків XX століття, оскільки є популярним у народі по обидві сторони Тайванської протоки.

Хоча Сунь Ятсена вважають одним із найвизначніших лідерів сучасного Китаю, його політичне життя було постійною боротьбою, яка часто завершувалася вигнанням. Сунь Ятсен не дожив до часу коли його партії вдалося консолідувати свою владу над країною в ході Північного походу. Головна спадщина Сунь Ятсена полягає в розробленій ним політичній філософії, відомій як «три народні принципи»: націоналізм, народовладдя, народний добробут[18].

Ранні роки

[ред. | ред. код]
Сунь Ятсен (задній ряд, п'ятий зліва) та його сім'я.

Сільське життя

[ред. | ред. код]

Народився 12 листопада 1866 у сім'ї народу хакка[19] в селі Цуйхен префектури Гуанчжоу (пізніше Чжуншань), провінція Гуандун в Імперії Цін[14]. Він був третім сином у сім'ї селянина, і вже у віці шести років, поряд з іншими сільськогосподарськими обов'язками, пас корів[14].

Роки навчання

[ред. | ред. код]

У віці 10 років почав шукати можливість здобути освіту[14]. У цей час він зустрів свого друга дитинства Лу Хао-дун[14]. У віці 13 років у 1878 році після кількох років у місцевій школі, Сунь Ятсен переїхав жити до свого старшого брата, Сунь Мей (孫眉) у Гонолулу[14].

Згодом навчався в школі Іолані, де він вивчив англійську мову, історію Великої Британії, математику та християнство[14]. Зовсім не володіючи спочатку англійською мовою він вивчив її так швидко, що отримав приз за видатні досягнення від короля Давида Калакауа[20]. Вступив до коледжу Оаху (нині школа Пунахоу) для подальшого навчання на один семестр[21]. У 1883 році він незабаром був відправлений додому в Китай, оскільки його брат починає побоюватися, що Сунь Ятсен прийме християнство[14].

У 1886 році вивчав медицину у шпиталі Гуанчжоу Боцзи під керівництвом християнського місіонера Джона Г. Кера[14]. Зрештою у 1892 році він закінчив Гонконзький медичний коледж для китайців (попередник Гонконзького університету), серед засновників якого був відомий шотландський вчений Патрік Менсон[14][22]. Примітно, що у класі із 12 студентів лише два здобули вищу освіту, і Сунь Ятсен був одним із них[23][24][25].

У 1894 році заснував антиманьчжурську революційну організацію «Товариство відродження Китаю». Після невдалої спроби повстання емігрував за кордон, подорожував Європою, США, Канадою і Японською імперією, збираючи гроші на революційну боротьбу.

У 1905 році в Токіо очолив об'єднання китайських революційних організацій — Китайський революційний об'єднаний союз, «Тунменхой».

Після перемоги Учанського повстання в жовтні 1911 року повернувся до Китаю і був вибраний тимчасовим президентом Китайської республіки, але незабаром був змушений залишити цей пост командувачу імператорської армії Юань Шикаю. У 1912 році створив партію Гоміньдан, а у 1913 році проголосив початок другої революції, але зазнав фіаско і втік до Японської імперії.

У 1922 році відбулося зіткнення між ним і Чень Цзюнмінем. У 1923 році оголосив про створення Кантонського уряду та, щоб відбити японську агресію й об'єднати Китай, пішов на співпрацю з комуністами, з надією на військову та фінансову підтримку СРСР. Він вважав вищою метою створити могутню державу, яка зможе зайняти місце серед наддержав, що належить їй по праву.

Помер від раку печінки 12 березня 1925 року в Пекіні та похований у Нанкіні.

Політичні погляди

[ред. | ред. код]

В історію світової політичної думки Сунь Ятсен увійшов своїм вченням про три народні принципи й конституцію п'яти гілок влади. Ідея про три принципи народу ґрунтувалась на таких поняттях як націоналізм, народовладдя, народний добробут. Ідея ж про п'ять гілок влади полягала в необхідності ідеальної демократичної держави, що керується наступними гілками: законодавчою, судовою, виконавчою, селективною і контрольною.

Його навіть порівнюють із великими Конфуцієм і Мен-цзи. Кажуть, що вони просто вірили, що їхнє призначення — врятувати Китай від роз'єднаності. Але при цьому ні Конфуцій, ні Мен-цзи не змогли здійснити свої ідеї на практиці. Сунь Ятсен, навпаки, увійшов в історію Китаю не як мислитель, а як видатний політичний діяч. Його навіть називають «Конфуцієм в реальній політиці». Працював над тим, щоб у Китаї була проведена економічна реформа — перерозподіл земельної власності під гаслом «земля —​ селянам». Ще Сунь Ятсен часто говорив, що потрібно прийти до нової концепції, яка спростовує старий народний вираз: «Пізнати просто, здійснити на практиці важко». Сунь Ятсен знав, що тільки нове ставлення до практики здатне революціонізувати Китай, і він завжди був на шляху досягнення практичного результату.

Особистість. Приватне життя

[ред. | ред. код]
Шанхайський будинок Сунь Ятсена

За численними спогадами сучасників, Сунь Ятсену були одночасно притаманні темперамент і самовладання, при цьому його вишукані манери ніколи не заважали прямим висловлюванням. Коли влада іноземного селища хотіла заборонити йому зупинитися у власному шанхайському будинку в 1924 році, президент «нагадав їм, хто саме є гостем у Китаї». Він відрізнявся безкорисливістю, після смерті залишилася тільки бібліотека і скромно обставлений будинок, хоча він багато років розпоряджався значними сумами, зібраними по всьому світу китайськими громадами. Він прагнув до кінця підтримувати дружні зв'язки з усіма людьми, що його оточували, наприклад, попросив відшукати в Лондоні Джорджа Коула — англійця-різноробочого, який допоміг йому втекти з цинського посольства. Виявилося, що той помер, і тоді президент розпорядився виплачувати його вдові довічну пенсію. Володіючи харизмою, він умів знайти спільну мову з представниками практично всіх соціальних верств — від кулі до компрадорів і іноземних дипломатів. За спогадами професора Колумбійського університету Натаніеля Пеффера, Сунь Ятсен під час публічних виступів не підвищував голосу, слова зливалися єдиним потоком, але він заражав слухачів гідністю, ентузіазмом і очевидною щирістю. Журналіст Дж. Елліс Баркер, який спілкувався з Сунем у 1921 році, також стверджував, що його мова була зрозуміла широким масам робітників і селян, і хоча він говорив тихо і «майже монотонно», майже не жестикулюючи, він міг впливати на публіку.[26]

Слова державного гімну Китайської республіки в каліграфії Сунь Ятсена та з його підписом. Стела зі зборів військового музею в Тайбеї

Сунь Ятсен був освіченою людиною як за китайськими, так і за європейськими мірками. Він був начитаний у китайських класиках і займався каліграфією. Рано зіткнувшись з європейською системою освіти, він свідомо прагнув синтезувати цінності Сходу і Заходу, віддаючи перевагу читанню англійською мовою. Проживаючи в Лондоні, він багато працював у бібліотеці Британського музею і незмінно цитував авторів свого кола читання у власних працях. Це були: Монтеск'є, Маркс, Мілль і Генрі Джордж. Також він максимально прагнув бути в курсі останніх досягнень у галузі політики, дипломатії, міжнародного права, військових і військово-морських питань, і навіть землеробства і скотарства.[27] Класичну китайську освіту він отримав вже після завершення англійської шкільної та медичної освіти. Юй Інші[англ.] вважав, що китайським конфуціанським каноном і традиційною історіографією Сунь Ятсен зацікавився в Гонконзі не раніше 1886 року. В одній зі своїх промов Сунь Ятсен іронічно заявив, що вперше прочитав конфуціанські канони в англійському перекладі.[28] Глибокий вплив на нього справила концепція Великого єднання (Да тун), можливо, почерпнута зі спілкування з Ван Тао.[29] Прийнявши хрещення, він вкрай рідко відвідував церкву і не дотримувався обрядової сторони віри, хоча ревно проповідував вчення «Христа-революціонера» як перед західними слухачами, так і китайцями. Це не суперечило його зверненню до волі Неба і поклонінню гробниці Чжу Юаньчжана в Нанкіні. За деякими свідченнями, на смертному одрі Сунь Ятсен порівняв себе з Христом і заявив, що так само був посланий Богом для порятунку світу. Деякі його дії в попередні періоди свідчать, що Сунь був щиро переконаний у своїй божественній місії.[28]

Незважаючи на зовнішню простоту побуту Сунь Ятсен цінував комфорт. У місцях свого постійного проживання він обов'язково влаштовував бібліотеку та майданчик для крикету, ймовірно, єдиного виду спорту, яким він цікавився. Нічого не відомо про його ставлення до театру та кінематографу та взагалі про естетичні запити. У їжі він був вибагливий, стежив за своїм раціоном, віддаючи перевагу рибі та овочам, а також вживаючи багато фруктів. Сунь Ятсен не любив чай, рідко вживав алкоголь і ніколи не курив.[30]

Сунь Ятсен був схильний до донжуанства. Навіть будучи одруженим на Лу Мучжень, близько 1891 року він завів собі в Гонконзі наложницю на ім'я Чень Цуйфень, яка вирушила з ним в еміграцію. Чень Цуйфень супроводжувала Сунь Ятсена, принаймні, до початка Сіньхайської революції, ставши секретарем і довіреною особою. Дітей у них не було, проте Чень Цуйфень удочерила дівчинку. У 1898 році в Йокогамі Сунь Ятсен вступив у зв'язок з 15-річною дочкою свого квартирного господаря на ім'я Оцукі Каору. Далі вони розлучилися до 1905 року, коли Сунь офіційно одружився з Оцукі Каору, залишаючись у шлюбі з Лу Мучжень. Після від'їзду Сунь Ятсена 12 лютого 1906 року народилася дочка, прийнята сім'єю Міякава, і названа Міякава Фуміко. Про існування японської сім'ї Сунь Ятсена стало відомо після робіт дослідника Кубота Бундзі. Від законної дружини Лу Мучжень у Сунь Ятсена був син Сунь Фо і дочки Сунь Янь і Сунь Вань. Син і старша дочка народилися в рідному селі Цуйхен, і в 1905 році разом з матір'ю переїхали на Гаваї, а далі продовжили освіту в США. Сунь Янь померла у віці 19 років у 1913 році в Макао. Молодша дочка вийшла заміж за Дай Еньсая — міністра закордонних справ Гуанчжоуського уряду, і дожила в Макао до 1979 року. Через постійні роз'їзди Сунь Ятсен майже не займався справами сім'ї. Він не був біля смертного одра своєї матері, брата Сунь Мея і дочки Сунь Янь. Щоб одружитися з Сун Цінлін, в 1915 році він розлучився з Лу Мучжень, яка дожила в Макао до 1952 року. Шлюб Сунь Ятсена і Сун Цінлін був бездітним.[31]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • У 1926—1928 в Нанкіні, біля старовинного храму Лінґу-си, було побудовано величезний Мавзолей Сунь Ятсена. Він отримав назву Чжуншань-лін 中山陵.
  • У СРСР, США і Китаї випущені поштові марки, присвячені Сунь Ятсену.

Меморіали та споруди за межами Азії

[ред. | ред. код]

Університет Сент-Джонс в Нью-Йорку має споруду, збудовану в 1973 році, — Меморіальний зал Сунь Ятсена, який побудований у вигляді традиційної китайської будівлі на честь Сунь Ятсена.[32] Класичний китайський сад доктора Сунь Ятсена, розташований у Ванкувері, є найбільшим класичним китайським садом за межами Азії. Меморіальний парк доктора Сунь Ятсена знаходиться в Чайнатауні, Гонолулу.[33] На острові Мауї, невеликий парк Сунь Ятсена в Камаоле знаходиться поблизу ранчо його старшого брата на схилах Халеакали в регіоні Кула.[34][35][36][37]

У Лос-Анджелесі на Центральній площі встановлено його сидячу статую.[38] У Сакраменто, Каліфорнія, перед будівлею Китайської благодійної асоціації Сакраменто встановлено бронзову статую Сунь. Ще одна статуя Сунь Ятсена, авторства Джо Розенталя[en], знаходиться в парку Рівердейл[en] у Торонто, Онтаріо, Канада, а також у китайському кварталі в центрі Торонто. У китайському кварталі Сан-Франциско на площі Святої Марії встановлено 12-футову статую Сунь Ятсена.[39] У 20-х роках XX століття існував Московський університет імені Сунь Ятсена.

Наприкінці 2011 року Китайське молодіжне товариство Мельбурна, відзначаючи 100-річчя заснування Китайської Республіки, під час церемонії благословення танцем лева відкрило меморіальний пам'ятник Сунь Ятсену біля Китайського музею в Чайнатауні міста, на місці, де завжди закінчується традиційний китайський новорічний танець лева.[40]

1993 році Лілі Сун, одна з онучок Сунь Ятсена, передала книги, фотографії, твори мистецтва та інші пам'ятні речі бібліотеці Громадського коледжу Капіолані[en] як частину Азійської колекції Сунь Ятсена.[41] Щороку в жовтні та листопаді демонструється вся колекція.[41] У 1997 році була створена онлайн-бібліотека «Фонд Сунь Ятсена на Гаваях».[41] У 2006 році марсохід NASA Mars Exploration Rover Spirit назвав один з досліджених пагорбів «Чжуншань».[42]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Immanuel C.Y. Hsü The Rise of Modern China — 6 — USA: OUP, 2000. — P. 454. — 1136 p. — ISBN 978-0-19-512504-7
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  4. Immanuel C.Y. Hsü The Rise of Modern China — 6 — USA: OUP, 2000. — P. 486. — 1136 p. — ISBN 978-0-19-512504-7
  5. а б в Spence J. The Search for Modern China — 1 — USA: W. W. Norton & Company, 1991. — P. 339. — ISBN 978-0-393-30780-1
  6. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. Short P. Mao: A LifeGreat Britain: Hodder & Stoughton, 1999. — P. 639. — 782 p. — ISBN 978-0-340-60624-7
  8. https://www.telacreistewe.comemelapolla
  9. а б в г д Immanuel C.Y. Hsü The Rise of Modern China — 6 — USA: OUP, 2000. — P. 455. — 1136 p. — ISBN 978-0-19-512504-7
  10. Yat-sen S. Kidnapped in London: Being the Story of my Capture by, Detention at, and Release from the Chinese Legation, London — 1 — London: J. W. Arrowsmith, 1897. — P. 10.
  11. Immanuel C.Y. Hsü The Rise of Modern China — 6 — USA: OUP, 2000. — P. 463. — 1136 p. — ISBN 978-0-19-512504-7
  12. Immanuel C.Y. Hsü The Rise of Modern China — 6 — USA: OUP, 2000. — P. 544. — 1136 p. — ISBN 978-0-19-512504-7
  13. Український правопис 2019, §146. Імена та прізвища (прізвиська) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2019. Процитовано 20 січня 2020.
  14. а б в г д е ж и к л Sing Tao Daily. Saturday edition. Oct 23, 2010. 特別策劃 section A18. Sun Yat-sen Xinhai revolution 100th anniversary edition 民國之父.
  15. 孙中山尊称"国父"来历 [Архівовано 14 серпня 2011 у Wayback Machine.], History Study Division of Beijing, China Communist Party
  16. 中華民國國父孫中山先生 [Архівовано 27 січня 2012 у Wayback Machine.], Урядове Інформаційне Бюро, Республіка Китай (Тайвань)
  17. Derek Benjamin Heater. [1987] (1987). Our world this century. Oxford University Press. ISBN 0199133247, 9780199133246.
  18. Schoppa, Keith R. [2000] (2000). The Columbia guide to modern Chinese history. Columbia university press. ISBN 0231112769, 9780231112765. p 282.
  19. 浓浓乡情系中原—访孙中山先生孙女孙穗芳博士. Архів оригіналу за 8 липня 2011. Процитовано 30 жовтня 2011.
  20. Dr. Sun Yat-Sen (class of 1882). Iolani School website. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 30 жовтня 2011. [Архівовано 2011-07-20 у Wayback Machine.]
  21. Brannon, John (16 серпня 2007). Chinatown park, statue honor Sun Yat-sen. Honolulu Star-Bulletin. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 17 серпня 2007. Sun graduated from Iolani School in 1882, then attended Oahu College — now known as Punahou School — for one semester.
  22. 游梓翔. [2006] (2006). 領袖的聲音: 兩岸領導人政治語藝批評, 1906—2006. 五南圖書出版股份有限公司 publishing. ISBN 9571142689, 9789571142685. p 82.
  23. HK university. [2002] (2002). Growing with Hong Kong: the University and its graduates: the first 90 years. ISBN 9622096131, 9789622096134.
  24. Sing Tao Daily. Feb 28, 2011. 特別策劃 section A10. Sun Yat-sen Xinhai revolution 100th anniversary edition.
  25. South China morning post. Birth of Sun heralds dawn of revolutionary era for China. November 11, 1999.
  26. Tjio Kayloe. Chapter 16. The man and his legacy // The Unfinished Revolution: Sun Yat-Sen and the Struggle for Modern China : [англ.]. — Singapore : Marshall Cavendish Editions, 2017. — P. 360—378. — 449 p. — ISBN 978-981-4779-67-8.Сторінка Шаблон:Сокращение для языка/styles.css не має контенту.Tjio Kayloe. Chapter 16. The man and his legacy // The Unfinished Revolution: Sun Yat-Sen and the Struggle for Modern China : [англ.]. — Singapore : Marshall Cavendish Editions, 2017. — P. 360—378. — 449 p. — ISBN 978-981-4779-67-8.
  27. Wells, 2001, с. 15—16, Chapter 2. The Development of Sun Yat-sen’s Political Ideas in England, 1896–97.
  28. а б Tjio Kayloe. Chapter 16. The man and his legacy // The Unfinished Revolution: Sun Yat-Sen and the Struggle for Modern China : [англ.]. — Singapore : Marshall Cavendish Editions, 2017. — P. 360—378. — 449 p. — ISBN 978-981-4779-67-8.Сторінка Шаблон:Сокращение для языка/styles.css не має контенту.Tjio Kayloe. Chapter 16. The man and his legacy // The Unfinished Revolution: Sun Yat-Sen and the Struggle for Modern China : [англ.]. — Singapore : Marshall Cavendish Editions, 2017. — P. 360—378. — 449 p. — ISBN 978-981-4779-67-8.
  29. Lee Chi-fang. Wang T'ao (1828—1897): His Life, Thought, Scholarship, and Literary Achievement : A dissertation for degree... doctor of philosophy. — Madison : University of Wisconsin, 1973. — P. 150—151. — 325 p.
  30. Tjio Kayloe. Chapter 16. The man and his legacy // The Unfinished Revolution: Sun Yat-Sen and the Struggle for Modern China : [англ.]. — Singapore : Marshall Cavendish Editions, 2017. — P. 360—378. — 449 p. — ISBN 978-981-4779-67-8.Сторінка Шаблон:Сокращение для языка/styles.css не має контенту.Tjio Kayloe. Chapter 16. The man and his legacy // The Unfinished Revolution: Sun Yat-Sen and the Struggle for Modern China : [англ.]. — Singapore : Marshall Cavendish Editions, 2017. — P. 360—378. — 449 p. — ISBN 978-981-4779-67-8.
  31. Tjio Kayloe. Chapter 16. The man and his legacy // The Unfinished Revolution: Sun Yat-Sen and the Struggle for Modern China : [англ.]. — Singapore : Marshall Cavendish Editions, 2017. — P. 360—378. — 449 p. — ISBN 978-981-4779-67-8.Сторінка Шаблон:Сокращение для языка/styles.css не має контенту.Tjio Kayloe. Chapter 16. The man and his legacy // The Unfinished Revolution: Sun Yat-Sen and the Struggle for Modern China : [англ.]. — Singapore : Marshall Cavendish Editions, 2017. — P. 360—378. — 449 p. — ISBN 978-981-4779-67-8.
  32. Queens Campus. www.youvisit.com. Архів оригіналу за 18 травня 2017. Процитовано 23 червня 2017.
  33. City to Dedicate Statue and Rename Park to Honor Dr. Sun Yat-Sen. The City and County of Honolulu. 12 листопада 2007. Архів оригіналу за 27 жовтня 2011. Процитовано 9 квітня 2010.
  34. KHON web staff (3 червня 2013). Chinese government officials attend Sun Mei statue unveiling on Maui. KHON2. Honolulu. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 21 серпня 2017.
  35. Sun Yat-sen Memorial Park. Hawaii Guide. Процитовано 21 серпня 2017.
  36. Sun Yet Sen Park. County of Maui. Процитовано 21 серпня 2017.
  37. Paul Wood (November–December 2011). The Other Maui Sun. Wailuku, Hawaii: Maui Nō Ka ʻOi Magazine. Процитовано 2 лютого 2017.
  38. Sun Yat-sen. Архів оригіналу за 20 жовтня 2017. Процитовано 6 грудня 2015.
  39. St. Mary's Square in San Francisco Chinatown – The largest chinatown outside of Asia. Процитовано 6 грудня 2015.
  40. Chinese Youth Society of Melbourne. www.cysm.org. Chinese Youth Society of Melbourne. Архів оригіналу за 29 липня 2012. Процитовано 23 січня 2012.
  41. а б в Char Asian-Pacific Study Room. Library.kcc.hawaii.edu. 23 червня 2009. Архів оригіналу за 2 квітня 2012. Процитовано 26 вересня 2011.
  42. Mars Exploration Rover Mission: Press Release Images: Spirit. Marsrover.nasa.gov. Архів оригіналу за 7 червня 2012. Процитовано 2 жовтня 2011.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]