Тритикале

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тритикале
Triticale.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Тонконогові (Poaceae)
Підродина: Мітлицевидні (Pooideae)
Триба: Пшеничні (Triticeae)
Рід: ТритикалеTriticosecale)
Біноміальна назва
× Triticosecale
Wittm. ex A. Camus.
Види
  • Secale cereale × Triticum aestivum
  • Secale cereale × Triticum durum
  • Secale cereale × Triticum turgidum subsp. durum'
  • × Triticosecale sp. Altayskaya 5
Синоніми
× Triticale Tscherm.-Seys. ex Müntzing
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Triticale
ITIS logo.svg ITIS: 782021
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 49317

ТритикалеTriticosecale) — озима або яра злакова рослина, штучно створена селекціонерами схрещуванням жита з пшеницею.[1] Вирощується як продовольча і зернофуражна культура.

Назва рослини Triticale, Triticosecale походить від латинських назв пшениці (Triticum L.) та жита (Secale L.).

Тритикале за низкою ключових ознак (урожайність, харчова цінність) перевищує обидві батьківські рослини, а за стійкістю до несприятливих погодних умов та ураження хворобами перевищує пшеницю та не поступається житу.[джерело?]

Історія[ред. | ред. код]

Перші гібриди між пшеницею та житом отримані шотландським вченим Вілсоном ще в 1875 році.[1] Такі гібриди були стерільними. У 1891 році Вільгельм Рімпау отримав перші плідні екземпляри гібридів.[2]

Значна робота, пов’язана зі створенням пшенично-житніх гібридів, проведена на Саратовській дослідній станції НДІСГПС в період з 1918 по 1934 під керівництвом Георгія Мейстера.[3]

В Україні у 30-ті 50-ті роки ХХ ст. проводилися роботи, пов’язані зі створенням двовидових тритикале, але у виробництві ці форми не застосовувались. У середині 60-х років ХХ ст. в Українському інституті рослинництва, селекції і генетики розроблено методи і теорію створення тривидових тритикале.[4]

Ботанічна характеристика[ред. | ред. код]

За сучасною класифікацією тритикале виділено у самостійний штучно створений селекціонерами рід Triticale. Залежно від особливостей створення рід поділяють на три генетичних види:

  • Двовидове октаплоїдне тритикале — Triticale aestivumforme (2n-56), створене схрещуванням жита з м'якою пшеницею;
  • Двовидове гексапло'їдне — Triticale durumforme (2n-42), створене схрещуванням жита з твердою пшеницею;
  • Тривидове гексапло'їдне — Estivum — durumforme (2n-42), створене схрещуванням жита з м'якою та твердою пшеницею.
Зліва направо: зерна пшениці, жита та тритикале

За морфологічною будовою органів тритикале подібне до жита і пшениці.

Коренева система мичкувата, з добре розвиненими вузловими коренями, проникає у ґрунт на глибину до 1,5 м і глибше. Відзначається високою фізіологічною активністю, що сприяє доброму розвитку рослин на недостатньо родючих ґрунтах.

Стебло — порожниста соломина, заввишки 100—140, у кормового тритикале — до 200 см, з 4-6 міжвузлями, часто опушене, як у жита, під колосом.

Тритикале відзначається високою кущистістю, здатне утворювати кущ з 5-12 пагонами. Листки великі, пластинки довгі (20-35 см) і широкі (до 2,5-3 см), ланцетні або лінійні, з вушками і язичками, вкриті восковим нальотом.

Суцвіття — складний колос, здебільшого веретеноподібної форми, завдовжки 7,5-18 см. Як у жита, він багатоколосковий — містить 25-35 колосків, а як у пшениці — колоски багатоквіткові, з 2-6 квітками. Колоски розміщуються на виступі членика стрижня по одному. Колоскові луски подібні до пшеничних. Кожна квітка має дві квіткові луски, з яких нижня в остистих форм закінчується остюком, маточку і три тичинки.

Тритикале — переважно самозапильна рослина.

Плід — зморшкувата зернівка, з добре розвиненим чубком, частіше червоного, червонувато-сірого забарвлення. Зерно крупне, маса 1000 шт. становить 50-60 г.

Вирощування у світі[ред. | ред. код]

Основні виробники тритикале — Польща, Німеччина, Франція, Білорусь та Австралія. В 2009 році за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, в 29 країнах у всьому світі було зібрано 15 млн тон зерна[5].

Вирощування в Україні[ред. | ред. код]

Врожай Тритикале у світі у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2007 році порівняно з лідером Польщею (100% = 4 147 061 тонн)

В Україні поширені в основному озимі форми тривидового тритикале, виведені під керівництвом професора А. Ф. Шулиндіна в Інституті Рослинництва ім. В. Я. Юр'єва УААН (Харків).[4] Загалом в Україні районовано 14 сортів тритикале. Рекомендовані сорти озимого тритикале такі: зернового напряму — АДМ 4, АДМ 5, Амфідиплоїд 52, Зеніт одеський, Престо та ін., кормового — Амфідиплоїд 51, Простор, Ураган та ін., ярого — Аїст харківський, Крупільський.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Stace, C. A. (1987). Triticale: A Case of Nomenclatural Mistreatment. Taxon 36 (2): 445–452. JSTOR 1221447. doi:10.2307/1221447. 
  2. Zillinsky, F. J. (1974). The Development of Triticale.. Advances in Agronomy: 315—348. doi:10.1016/s0065-2113(08)60875-5. 
  3. Müntzing, Arne (1973). Historical Review of the Development of Triticale. Triticale: proceedings of an international symposium, El Batan, Mexico, 1-3 October 1973. mt. Develop. Res. Centre Monogr. IDRC-024e.: 13—30. 
  4. а б Молоцький, М. Я.; Васильківський, С. П.; Князюк, В. І.; Власенко, В. А. (2006). Селекція і насінництво сільськогосподарських рослин: Підручник. К.: Вища освіта. ISBN 966-8081-50-1. 
  5. Food and Agricultural commodities production. FAO Statistics Division. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

  • Тритикале на сайті Державного резервного насіннєвого фонду України
  • Озиме тритікале // Аграрна енциклопедія