Тритикале

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тритикале
Triticale.jpg
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Клада: Комелініди (Commelinids)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Злакові (Poaceae)
Підродина: Мітлицевидні (Pooideae)
Надтриба: Triticodae
Триба: Triticeae
Рід: Тритикале (× Triticosecale)
Wittm. ex A.Camus.
Види
  • Secale cereale × Triticum aestivum
  • Secale cereale × Triticum durum
  • Secale cereale × Triticum turgidum subsp. durum'
  • × Triticosecale sp. Altayskaya 5
Синоніми

× Triticale Tscherm.-Seys. ex Müntzing

Commons-logo.svg Вікісховище: Triticale

ТритикалеTriticosecale) — озима або яра злакова рослина, штучно створена селекціонерами схрещуванням жита з пшеницею[1]. Вирощується як продовольча і зернофуражна культура.

Назва рослини Triticale, Triticosecale походить від латинських назв пшениці (Triticum L.) та жита (Secale L.).

Тритикале за низкою ключових ознак (урожайність, харчова цінність) перевищує обидві батьківські рослини, а за стійкістю до несприятливих погодних умов та ураження хворобами перевищує пшеницю та не поступається житу.[джерело?]

Історія[ред. | ред. код]

Перші гібриди між пшеницею та житом отримані шотландським вченим Александром Вілсоном ще в 1875 році[1]. Такі гібриди були стерильними. У 1891 році Вільгельм Рімпау отримав перші плідні екземпляри гібридів[2].

Значна робота, пов'язана зі створенням пшенично-житніх гібридів, проведена на Саратовській дослідній станції НДІСГПС в період з 1918 по 1934 під керівництвом Георгія Мейстера[3].

В Україні у 30-ті 50-ті роки ХХ ст. проводилися роботи, пов'язані зі створенням двовидових тритикале, але у виробництві ці форми не застосовувались. У середині 60-х років ХХ ст. в Українському інституті рослинництва, селекції і генетики розроблено методи і теорію створення тривидових тритикале[4].

Ботанічна характеристика[ред. | ред. код]

За сучасною класифікацією тритикале виділено у самостійний штучно створений селекціонерами рід Triticale. Залежно від особливостей створення рід поділяють на три генетичних види:

  • Двовидове октаплоїдне тритикале — Triticale aestivumforme (2n-56), створене схрещуванням жита з м'якою пшеницею;
  • Двовидове гексапло'їдне — Triticale durumforme (2n-42), створене схрещуванням жита з твердою пшеницею;
  • Тривидове гексапло'їдне — Estivum — durumforme (2n-42), створене схрещуванням жита з м'якою та твердою пшеницею.
Зліва направо: зерна пшениці, жита та тритикале

За морфологічною будовою органів тритикале подібне до жита і пшениці.

Коренева система мичкувата, з добре розвиненими вузловими коренями, проникає у ґрунт на глибину до 1,5 м і глибше. Відзначається високою фізіологічною активністю, що сприяє доброму розвитку рослин на недостатньо родючих ґрунтах.

Стебло — порожниста соломина, заввишки 100—140, у кормового тритикале — до 200 см, з 4-6 міжвузлями, часто опушене, як у жита, під колосом.

Тритикале відзначається високою кущистістю, здатне утворювати кущ з 5-12 пагонами. Листя велике, пластинки довгі (20-35 см) і широкі (до 2,5-3 см), ланцетні або лінійні, з вушками і язичками, вкриті восковим нальотом.

Суцвіття — складний колос, здебільшого веретеноподібної форми, завдовжки 7,5-18 см. Як у жита, він багатоколосковий — містить 25-35 колосків, а як у пшениці — колоски багатоквіткові, з 2-6 квітками. Колоски розміщуються на виступі членика стрижня по одному. Колоскові луски подібні до пшеничних. Кожна квітка має дві квіткові луски, з яких нижня в остистих форм закінчується остюком, маточку і три тичинки.

Тритикале — переважно самозапильна рослина.

Плід — зморшкувата зернівка, з добре розвиненим чубком, частіше червоного, червонувато-сірого забарвлення. Зерно крупне, маса 1000 шт. становить 50-60 г.

Біологічні особливості[ред. | ред. код]

Тепло:

  • мінімальна температура проростання насіння - +1...+2 °C;
  • оптимальна температура проростання насіння - +20 °C;
  • мінімальна температура з'явлення сходів - +4...+5 °C;
  • температура, що спричиняє пошкодження сходів - -17 … -18 °С;
  • оптимальна температура росту і розвитку - +20 °С;
  • середньодобова температура для відновлення вегетації - +6°С.

Волога :

Винос елементів живлення, кг/ц основної та побічної продукції:

- N : 3,3 - 4 ;

- P2O5 : 1,1 - 1,4 ;

- K2O : 2 - 2,7;

Вимоги до реакції грунтового розчину : pH 5,5 - 7,5 ;

Відношення до світла (довжина дня) : тритикале це рослина довгого дня.

Спосіб запилення : перехресний

Тривалість вегетаційного періоду в середньому у різних сортів складає 250-325 днів.

Вирощування у світі[ред. | ред. код]

Основні виробники тритикале — Польща, Німеччина, Франція, Білорусь та Австралія. В 2009 році за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, в 29 країнах у всьому світі було зібрано 15 млн тон зерна[5].

Вирощування в Україні[ред. | ред. код]

Врожай Тритикале у світі у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2007 році порівняно з лідером Польщею (100% = 4 147 061 тонн)

В Україні поширені в основному озимі форми тривидового тритикале, виведені під керівництвом професора А. Ф. Шулиндіна в Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр'єва (Харків).[4] Загалом в Україні районовано 14 сортів тритикале. Рекомендовані сорти озимого тритикале такі: зернового напряму — АДМ 4, АДМ 5, Амфідиплоїд 52, Зеніт одеський, Престо та ін., кормового — Амфідиплоїд 51, Простор, Ураган та ін., ярого — Аїст харківський, Крупільський.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Stace, C. A. (1987). Triticale: A Case of Nomenclatural Mistreatment. Taxon 36 (2): 445–452. JSTOR 1221447. doi:10.2307/1221447. 
  2. Zillinsky, F. J. (1974). The Development of Triticale.. Advances in Agronomy: 315—348. doi:10.1016/s0065-2113(08)60875-5. 
  3. Müntzing, Arne (1973). Historical Review of the Development of Triticale. Triticale: proceedings of an international symposium, El Batan, Mexico, 1-3 October 1973. mt. Develop. Res. Centre Monogr. IDRC-024e.: 13—30. 
  4. а б Молоцький, М. Я.; Васильківський, С. П.; Князюк, В. І.; Власенко, В. А. (2006). Селекція і насінництво сільськогосподарських рослин: Підручник. К.: Вища освіта. ISBN 966-8081-50-1. 
  5. Food and Agricultural commodities production. FAO Statistics Division. (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Селекційне вдосконалення тритикале за використання пшениці спельта : [монографія] / І. П. Діордієва [та ін.] ; [за ред. Л. О. Рябовол]. - Умань : Сочінський М. М. [вид.], 2019. - 211, [2] с. : рис., табл. - Бібліогр.: с. 171-198. - 300 прим. - ISBN 978-966-304-299-2
  • Тритикале - культура XXI сторіччя  : тези доп. Міжнар. наук.-практ. конф. (4-6 лип. 2017 р.) / Нац. акад. аграр. наук України, Ін-т рослинництва ім. В. Я. Юр'єва НААН, Укр. ін-т експертизи сортів рослин. - Харків : Нілан, 2017. - 84 с. : табл. - Текст укр., рос., англ. - 100 прим. - ISBN 978-966-924-545-8
  • Удобрення тритикале : [навч. монографія] / Г. М. Господаренко [та ін.] ; за заг. ред. Г. М. Господаренка. - Умань : Сочінський М. М. [вид.], 2019. - 174 с. : рис., табл. - Бібліогр.: с. 152-174. - 300 прим. - ISBN 978-966-304-312-8

Посилання[ред. | ред. код]

  • Тритикале на сайті Державного резервного насіннєвого фонду України
  • Озиме тритікале // Аграрна енциклопедія