Квасоля звичайна

Phaseolus vulgaris - Тулузький музей

Квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris L.) — вид рослин з роду квасоля родини Бобові. Це найбільш культивований вид з цього роду. Має багато різновидів та сортів. Сорти відрізняються між собою формою і кольору листя та кольором і виглядом плодів. В їжу використовуються як насіння, так і боби (стручки) (див. Стручкова квасоля).

Ботанічний опис

Квасоля звичайна — однорічна трав'яниста рослина 0,5—3 метри заввишки (зустрічаються як карликові сорти, так і в'юнкі з довжиною стебла до 3 метрів). Стебло в частини сортів в'юнке, в іншої частини — пряме; сильно розгалужене, покрите рідкими волосками. Листя парноперисте, на довгих черешках. Квітки по 2—6 на довгих квітконіжках, 1—1,5 см довжиною. Колір від білих до темно-пурпурних і фіолетових, метеликових. Плоди — боби, висячі, 5—20 см довжини, 1—1,5 см завширшки, прямі або зігнуті. Колір від блідо-жовтих та зелених до темно-фіолетових, із 2—8 насінинами. Насіння 5—15 мм довжиною, еліптичні, колір від білих до темно-лілових та чорних, однотонні або мозаїчні, крапчасті або плямисті.

Хімічний склад

У плодах квасолі містяться білки (в окремих сортах до 31%), вуглеводи (моно- й олігосахариди, крохмаль), азотисті речовини (в тому числі й незамінні амінокислоти), флавоноїди (кверцитурон), стерини та органічні кислоти (яблучна, малонова, лимонна). Містить вітаміни: піридоксин, тіамін, пантотенову й аскорбінову кислоти. У надземній частині квасолі знайдено флавоноїди (кемпферол-3-глюкозид, кемпферол-3-глюкоксилозид, міріцетін-3-глюкозид), лейкоантоцианіди (лейкодельфінідін, лейкоцианідін, лейкопеларгонідін) і антоціани (ціанідин, пеларгонідін, дельфінідін, петунідін-3-глюкозид і мальвідін-3-глюкозид).

Історичні відомості

Квасоля — одна з головних рослин стародавнього землеробства Перу, Мексики й інших країн Південної і Центральної Америки. Вони є однією з прадавніх культур світу. Перша згадка про квасолю зустрічається в стародавніх китайських літописах 1280 р. до н. е. Квасоля була дуже популярною стравою в Стародавньому Римі. Римляни не лише споживали квасолю, але й виготовляли з квасолі пудру.

У Німеччині квасолю досі часто називають білильними бобами. До Європи її завезли після другої подорожі Колумба, а звідти вона потрапила до Росії в XVII–XVIII ст. Ймовірно, саме через це в нас квасолю довгий час називали французькими бобами. Спочатку її вирощували як декоративний чагарник, і лише з часом, наприкінці XVII ст. квасоля дістала широке поширення як овочева культура.

В Україні

Більшість бобів (насінин) квасолі, що вирощуються в Україні, білого кольору (із темними смужками чи без них). Трапляються світло- і темно-коричневі сорти різних відтінків.

Розрізняють

• лущильні — з грубим товстим пергаментним шаром «бобів»,
• напівцукрові — зі слабким чи пергаментним шаром, який з’являється по мірі дозрівання,
• цукрові, чи спаржеві сорти .

Література

• Бернардино де Саагун, Куприенко С.А. Общая история о делах Новой Испании. Книги X-XI: Познания астеков в медицине и ботанике / Ред. и пер. С. А. Куприенко. — К. : Видавець Купрієнко С.А, 2013. — 218 с. — (Месоамерика. Источники. История. Человек) — ISBN 978-617-7085-07-1.

Посилання

• Квасоля //Аграрна енциклопедія
• Квасоля звичайна: інформація на сайті GRIN
• Квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris L.)(Phaseolus vulgaris L.)
• Квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris L.)
• Квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris L.)
• Квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris L.)^{[недоступне посилання з липень 2019]}

• www.agro-business.com.ua/agronomiia-siogodni/3238-tovarne-vyroschuvannia-kvasoli-zvychainoii.html — Товарне вирощування квасолі звичайної

Юрій НОСЕНКО, канд. с.-г. наук