Хава Шапіро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хава Шапіро
івр. חַוָּה שַׁפִירָא
Chava Shapiro, c. 1904.jpg
Псевдо Em Kol Chai (אֵם כָּל חָי)
Народилася 26 грудня 1876(1876-12-26)[1]
Славута, Ізяславський повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Померла 28 лютого 1943(1943-02-28) (у віці 66 років)
Терезієнштадт, Терезін
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Діяльність письменниця, літературний критик
Alma mater Бернський університет
Мова творів іврит і їдиш[2]
У шлюбі з
  • Limel Rosenbaum (одр. 1895⁠–⁠1907)
  • Josef Winternitz (одр. 1930)

CMNS: Хава Шапіро у Вікісховищі

Хава Шапіро (івр. חַוָּה שַׁפִירָא‎, нім. Ewa Schapiro; 26 грудня 1876 — 28 лютого 1943), [ком 1], також відома під псевдонімом Ем Коль Чай (івр. אֵם כָּל חָי‎; укр. — Мати всього живого), [ком 2]) — єврейська письменниця, літературний критик та журналістка. Піонер жіночої літератури на івриті та феміністичної літературної критики, Шапіро була однією з найрезультативніших діаспорних письменниць на івриті на початку двадцятого століття.[5]

Ранній життєпис[ред. | ред. код]

18-річна Хава Шапіро в 1894 році

Хава Шапіро народилася 26 грудня 1876 року в селищі Славута (нині — Хмельницької області) на смузі осілості . Її мати, Менуха (née Шенберг), походила з добре освіченої родини гаскальців у Кишиневі (Молдова) та добре володіла івритом . Батько Хави, Яків Шаммай Шапіро, належав до процвітаючої родини Шапіро, яка володіла друкарнею. Їх рід походить від лідера хасидів рабина Пінхаса Шапіро з Кореца, учня Баал Шем Това.[6] Родина заснувала в 1791 році першу в Російській імперії єврейську друкарню — друкарню «Славіта»[he] і володіла батгатьма паперовими фабриками, млинами та іншими промисловими підприємствами.[ком 3] [7]

Яків Шапіро мав двох доньок від попереднього шлюбу, а Хава мала трьох братів та молодшу сестру у шлюбі батька з Менухою. (Її сестра померла від скарлатини в 1893 році в 11-річному віц) [3] Хава виросла в традиційній православній родині, а також отримала ґрунтовну освіту як з єврейських, так і зі світських предметів, і користувалася підтримкою родини у своїх літературних пошуках . З дитинства її вважали іллюсійкою, що було незвичним для дівчини того часу. Разом зі своїми братами вона брала уроки Талмуду у місцевого меламеда. Він провів обряд її бат-міцва (прийом дівчаток 12-річного віку в доросле юдаїстське об'єднання). [5] Члени родини Хави розмовляли виключно на івриті, а її мати найняла приватних репетиторів, щоб вони викладали дівчинці іврит, а також їдиш, латинську, чеську, французьку, німецьку, польську та російську мови. [8] Шапіро брав участь у місцевій групі Agudat ḥovevei sefat ever («Товариство любителів івриту»), яка збиралася щотижня, щоб читати та обговорювати розвиток літератури мовою іврит .[9]

Сім'я та навчання[ред. | ред. код]

У 1895 році 19-річна Хава одружилася з Лімелем Розенбаумом, сином заможного варшавського банкіра, і через два роки у них народився син Пінхас. Вони жили в Славуті у батьків Шапіро до 1900 року, після чого оселилися у Варшаві. [3] Оскільки стосунки в шлюбі погіршувалися, Хава знайшла притулок у домі Іцхака Переца, який став її першим літературним наставником. Вона брала участь у єврейському літературному салоні Переца, де познайомилася з письменниками Менделем Мохер-Сфорімом, Шолом-Алейхемом, he[בןאביגדור], Гершем Довід Номбергом та Шолем Аш . [10] Її перша опублікована праця — оповідання під назвою «Га-Шошана» («Троянда»), з'явилася в літературному тижневику Девіда Фрішмана Ha-Dor у грудні 1901 року під псевдонімом Ем Коль Чай («Мати всього живого»).[11] Шапіро стала постійним дописувачем творів художньої літератури та статей на тематику культурної критики до основних єврейських періодичних видань, єдиною із жінок серед авторів. [12]

Невдовзі у Шапіро зав'язався роман із письменником на івриті та їдиші Рубеном Брейніним, одруженим товаришем її батьків, майже вдвічі старшим за неї. Хава познайомилася з ним у травні 1899 року під час відпочинку з матір'ю та сином на курорті у Франтішкові Лазнє . [12] Шапіро розлучилася зі своїм чоловіком у 1903 році через постійні конфлікти з Брейніним, який наполягав не робити подібного кроку (він переїхав до Канади зі своєю родиною в листопаді 1910 року). Хава переїхала до Відня, щоб підготуватися до вступних іспитів до університету, а її син залишився з батьком, і в 1907 році отримала дозвіл на розлучення [10] .

Її прийняли на факультет філософії Бернського університету в Швейцарії, де вона жила з братом. [12] У власній науковій праці, написаній під керівництвом Людвіга Стейна, Шапіро досліджувала філософію Георга Крістофа Ліхтенберга .[13] У 1909 році Хава Шапіро поїхала до Геттінгена, щоб зустрітися з Едмундом Гуссерлем, який допоміг їй отримати рукописи творів Ліхтенберга. [12] У 1910 році у 34-річному віці вона закінчила навчання, здобувши освітньо-науковий ступінь доктора філософії і повернулася до Славути на сучасній Хмельниччині. [8]

Кар'єра[ред. | ред. код]

Рання кар'єра[ред. | ред. код]

Шапіро продовжувала писати короткі оповідання, п'ятнадцять з яких були зібрані у збірці «Ковец Цюрім» (1909). Публікація цієї збірки стала важливою літературною подією, оскільки на той час було дуже мало єврейських письменниць. [10] У цій збірці було опубліковано перший феміністичний маніфест на івриті, в якому зосереджено увагу на відсутності жіночого письма в івритській літературі. [14]

Хава Шапіро все своє життя була прихильницею сіонізму. У 1911 році вона відвідала Палестину з Девідом Фрішманом та її батьками у складі делегації варшавської щоденної газети на їдиші Haynt. Трохи згодом у Ha-Zman вона опублікувала три статті про цю подорож. [4] У них вона описала розвиток єврейської громади та прийняття нею сучасного івриту. Переїхавши до Берліна в 1912 році, Хава налагодила зв'язки з лідерами сіоністського руху. [12]

Шапіро вже скоро стала відомою журналісткою та авторкою статей з літературної критики. Вона писала свої статті до Ha-Shiloaḥ, Ha-Toren, Ha-Tkufa, Ha-Olam, Ha-Do'ar, Die Welt та Selbstwehr. [12] [15] Вона писала статті, майже виключно на івриті, про історію своєї родини та рецензувала книги, п'єси та сучасних їй європейських письменників. Перше опубліковане есе Хави — це рецензія на роман Ґергарта Гауптмана. Воно з'явилося в Ha-Shiloaḥ у 1913 році. [16] Шапіро також багато подорожувала Європою, ведучи «витончене, космополітичне життя». [17]

Життя в Чехословаччині[ред. | ред. код]

Хава Шапіро в 1927 році

Шапіро втекла до свого рідного міста Славута на початку Першої світової війни в 1914 році, щоб уникнути інтернування як ворога, і наступні п'ять років проживала почергово у рідній Славуті та Києві . [10] З посиленням погромів після війни Хаїм Нахман Бялик запросив її оселитися в Одесі та приєднатися до його літературного гуртка. Однак повноцінній літературній діяльності завадила громадянська війна та вторгнення Росії на територію України. Коли в серпні 1919 року білогвардійські війська витіснили більшовицьку червону армію зі Славути, Хава та її син втекли до Чехословаччини за допомогою колишнього соратника свого батька, багатого християнського лісника. [18] Вона жила в його будинку в Мукачеві (зараз Закарпатська область України) до того, як остаточно оселилася в Празі . Після остаточного приходу до влади більшовиків та конфіскацією радянською владою майна її родини Хава Шапіро вперше була змушена працювати, щоб прогодувати себе та сина. Він, якраз, вступив на інженерний факультет Політехнічного інституту в Празі[12].

Хава Шапіро стала громадянкою Чехословаччини 28 лютого 1929 року, а в 1930 році вийшла заміж за Йозефа Вінтерніца, лідера єврейської громади Праги. Шлюб був нещасливим, головним чином через психічні розлади в її чоловіка. [5] У 1937 році Шапіро вдалося відправити свого сина до Сполучених Штатів Америки, де він жив у Сент-Луїсі, штат Міссурі, аж до своєї передчасної смерті в 1953 році. [3]

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Перед від'їздом до Чехословаччини Шапіро опублікувала есе «Жіночі типи в оповіданнях Менделе» — про репрезентацію жінок у творчості Менделе Мохер Сфоріма.[19] Пізніше вона двічі писала статті на цю тему; «Постать жінки в нашій літературі» в 1930 році та «Жінка-читачка: де вона?» наступного року. Вона однією з перших зробила огляди жіночих персонажів у сучасній їй єврейській літературі. [8] Будучи чехословацьким кореспондентом Ha-Olam, Хава Шапіро провела інтерв'ю з президентом Томашем Масариком на його 75-річчя (про нього вона також опублікувала монографію в 1935 році) і регулярно повідомляла про діяльність сіоністських організацій та становище євреїв у Центральній та Східній Європі. [20] [21] У той же час Хава також почала збирати матеріал для автобіографії, яку вона сподівалася опублікувати в Палестині, де вона прагнула провести свої останні роки. [3] Письменниця також листувалася з редактором Даніеклем Перскі про ідею опублікувати всі її статті в одній збірці. [16] Однак у міру погіршення ситуації із становищем євреїв у Європі жоден з проєктів не було реалізовано. [18]

Смерть та творчий спадок[ред. | ред. код]

У вересні 1942 року нацистська влада помістила Шапіро до психіатричної лікарні, а 19 січня 1943 року її звільнили для підготовки до депортації в гетто Терезіенштадт. Вона померла 28 лютого 1943 року, за шість днів до депортації чоловіка в гетто, де він був убитий 18 березня 1944 року[22]. Шапіро залишила рукописний особистий щоденник, який описував її життя з 1900 по 1941 рік. Вона віддала його незнайомцю на зберігання. Пізніше він потрапив до архіву Гназім в Тель-Авіві. Листи та листівки з її 29-річного листування на івриті з Рубеном Брейніним зберігаються в Єврейській публічній бібліотеці в Монреалі.

Вибрана бібліографія[ред. | ред. код]

Ковець Цюрім (1909)
  • Em Kol Chai (12 грудня 1901). The Rose. Ha-Dor (івр.) 1 (48): 13–14. 
  • Em Kol Chai (4 October 1908). Days of Awe. Hed Ha-Zman (івр.) 209: 1. 
  • Em Kol Chai (1909). Kovetz Tziurim [A Collection of Sketches] (івр.). Warsaw: Edelshtein. OCLC 25231247. 
  • Em Kol Chai (May–June 1911). «Notes from My Journey to Eretz Yisrael». Hed ha-Zman (in Hebrew). 107 (1), 108 (1), 117 (1).
  • . Bern.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  • Shapiro, Chava (1914). The Brothers from Slavuta (An Event that Occurred). Ha-Shiloaḥ (івр.) 30: 541–554. 
  • Shapiro, Chava (1918). Female Types in Mendele's Stories. Ha-Shiloaḥ (івр.) 34: 92–101. 
  • Shapiro, Chava (1915). On Death. Ha-Shiloaḥ (івр.) 32: 63–69. 
  • Em Kol Chai (1920–1921). Letters from a Tuberculosis Patient. Ha-Shiloaḥ (івр.) 38: 122–131. 
  • Shapiro, Chava (1930). The Figure of the Woman in Our Literature. Ha-Tkufah (івр.) 27: 617–633. 
  • Shapiro, Chava (8 May 1931). The Woman Reader: Where Is She?. Ha-Do'ar (івр.) 10 (24): 386–387. 
  • Shapiro, Chava (1935). T. G. Masaryk, ḥayav ve-torato [T. G. Masaryk, His Life and Teachings] (івр.). Prague: Brit Ivrit. OCLC 122855326. 

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. Дата народження Шапіро різниться в біографічних довідках, але в її щоденнику підтверджено дату 26 грудня 1876 року.[3]
  2. Прийнятий псевдонім Шапіро походить від етимології імені Єви, наведеного в Книзі Буття[4]
  3. На момент народження Хави Шапіро родині Шапірів належала лише паперова фабрика.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Jewish Women's Archive — 1995.
  2. https://yleksikon.blogspot.com/2019/07/khave-shapiro.html
  3. а б в г д е Caruso, Naomi (July 1991). Chava Shapiro: A Woman Before Her Time (M.A. Thesis). Montreal: McGill University. 
  4. а б Zierler, Wendy (Spring–Fall 2015). Treading on New Hebrew Literary Ground: Hava Shapiro's 'Notes from My Journey to the Land of Israel'. Prooftexts (Indiana University Press) 35 (2–3): 135–162. doi:10.2979/prooftexts.35.2-3.01. 
  5. а б в Balin, Carole B. (2009). «Havvah Shapiro». Jewish Women: A Comprehensive Historical Encyclopedia. Jewish Women's Archive. https://jwa.org/encyclopedia/article/shapiro-havvah. 
  6. Assaf, David (2008). «Shapira Family». У Hundert, Gershon. YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe. New Haven: Yale University Press. http://www.yivoencyclopedia.org/article.aspx/Shapira_Family. Процитовано 1 May 2019. 
  7. Yokta, Rachel (2000). A Forgotten Figure: Hava Shapira, 'The Mother of All That Lives'. Kesher (івр.) (Tel Aviv University) 28 (28): 21–27. JSTOR 23916353. 
  8. а б в Kinel, Shlomit (20 лютого 2008). לא עוד שה אילמת שאינה יודעת לפתוח פיה. Haaretz (івр.). Процитовано 30 квітня 2019. 
  9. Fogel, Israel (19 вересня 1986). חוה שפירא היא ״אם כל חי״. Davar (івр.). с. 28. 
  10. а б в г Bayvel, Rachel (Autumn 2003). A Rebel and a Victim: The Life and Work of Chava Shapira. The Jewish Quarterly 50 (3): 101–106. doi:10.1080/0449010X.2003.10706238.  Проігноровано невідомий параметр |doi-broken-date= (довідка)
  11. Em Kol Chai (12 грудня 1901). Ha-Shoshanah [The Rose]. Ha-Dor (івр.) 48: 13–14. 
  12. а б в г д е ж Balin, Carole B.; Zierler, Wendy I., ред. (2014). 'To Tread on New Ground': Selected Hebrew Writings of Hava Shapiro. Detroit: Wayne State University Press. ISBN 978-0-8143-3870-4. OCLC 897017245. 
  13. Jahresverzeichnis der Schweizerischen Hochschulschriften, 1911–1912 (нім.). Basel: Schweighauserische Buchdruckerei. 1912. с. 33. OCLC 1047475259. 
  14. Zierler, Wendy I. (2004). And Rachel Stole the Idols: The Emergence of Modern Hebrew Women's Writing. Detroit: Wayne State University Press. ISBN 978-0-8143-3147-7. 
  15. Dr. Chava Shapira (Em Kol Chai). Ha-Olam (івр.) 22 (11) (London: World Zionist Organization). 15 березня 1934. с. 175–176. 
  16. а б Galron-Goldschläger, Joseph, ред. «Hava Shapiro». Lexicon of Modern Hebrew Literature. https://library.osu.edu/projects/hebrew-lexicon/00095. Процитовано 28 April 2019. 
  17. Caruso, Naomi (January 2009). A Victim of History. Prologue (Jewish Public Library Archives) 2 (3): 4–6. Архів оригіналу за 7 May 2019. 
  18. а б Zierler, Wendy (2012). 'My Own Special Corner, Sacred, Beloved': The Hebrew Diary of Hava Shapiro (1878–1943). Hebrew Studies (National Association of Professors of Hebrew) 53: 231–255. JSTOR 23344448. doi:10.1353/hbr.2012.0031. 
  19. Shapiro, Chava (1918). Female Types in Mendele's Stories. Ha-Shiloaḥ (івр.) 34: 92–101. 
  20. Holtzman, Avner (2008). «Shapira, Ḥavah». У Hundert, Gershon. YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe. New Haven: Yale University Press. http://www.yivoencyclopedia.org/article.aspx/shapira_havah. Процитовано 1 May 2019. 
  21. Zierler, Wendy (Fall 2008). Hava Shapiro's Letters to Reuven Brainin. Nashim: A Journal of Jewish Women's Studies & Gender Issues 16 (2): 67–97. doi:10.2979/nas.2008.-.16.67. 
  22. Josef Winternitz. Holocaust.cz. Institutem Terezínské iniciativy. Процитовано 7 May 2019. 

Посилання[ред. | ред. код]