Шкабара Катерина Олексіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шкабара Катерина Олексіївна
Народилася 1 грудня 1912(1912-12-01)
Хотин Бессарабської губернії
Померла 21 листопада 2002(2002-11-21) (89 років)
Київ
Громадянство Україна Україна
Національність українка[1]
Alma mater Харківський електротехнічний інститут (ХЕТІ) (нині в складі НТУ «ХПІ»)
Галузь наукових інтересів обчислювальна техніка
Науковий ступінь кандидат технічних наук
Науковий керівник Вонсовський С.В.[ru],
Лебедєв С. О.
Відома завдяки: учасник створення першого в континентальній Європі комп'ютера (МЕСМ)
Батько Шкабара Олексій Степанович
Мати Папашика Тетяна Іванівна
У шлюбі з Георгій
Діти син Анрі (1934 р.н.), донька Тетяна Георгіївна Свербілова (1953 р.н.)
Нагороди лауреат Премії АН України імені С. А. Лебедєва (1991)
Особ. сторінка shkabara-ko.ho.ua

Катери́на Олексі́ївна Шкаба́ра (нар. 1 грудня 1912(19121201), Хотин — пом. 21 листопада 2002, Київ) — український кібернетик, один з творців першої у континентальній Європі електронно-обчислювальної машини «МЕСМ». Лауреат Премії АН України імені С. О. Лебедєва (1991).

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

К. О. Шкабара народилась 1 грудня 1912 року в місті Хотин Бессарабської губернії в сім’ї агронома, згодом професора Київського меліоративного інституту, багаторічного завідувача Дослідною лукознавчою станцією в с. Козаровичі під Димером (Київська обл.) Шкабари Олексія Степановича і Папашики Тетяни Іванівни. В Хотин батьки тимчасово перебрались з Києва, а потім сім’я переїхала до Житомира, де батько отримав посаду губернського агронома земства. В 1914 народився її брат Сергій, а невдовзі батько пішов на фронт.

В 1925 О. С. Шкабара переїхав до Києва, де до 1933 року, в якому був репресований, займав посаду завідуючого кафедрою лукознавства Київського меліоративного інституту, а сім’я з вітчимом переїхала до Харкова.

Дитинство і навчання у Харкові[ред.ред. код]

У Харкові Катерина закінчила 12-ту школу-семирічку з українською мовою навчання (нині Харківська гімназія № 12). Директором школи в той час був Микола Костянтинович Тесленко, який наприкінці 30-х років був репресований за сумно відомим процесом ВСУ разом із багатьма діячами української культури.[1][2] Після закінчення школи вступила до електротехнічного технікуму, а згодом у 1932 р. до Харківського електротехнічного інституту (ХЕТІ) (з часом інститут увійшов до складу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»), який закінчила з відзнакою в 1938 р. Під час репресій в 1933 її батько, вітчим і мати були заарештовані органами НКВС і вислані на Північ, а Катерину і брата Сергія як дітей «ворогів народу» було виключено з інституту. В 1934 після звернення Сергія до М. І. Ульянової[ru], його і Катерину відновили в інституті.

Робота на Уралі[ред.ред. код]

З 1938 працювала заступником начальника електроцеху заводу на Уралі в місті Верхня Салда неподалік від Нижнього Тагілу. Налаштування обладнання заводу здійснювалось за участі американських інженерів, які керували монтажем сучасної на той час техніки зі складною релейною автоматикою. Після від'їзду американців їй довелось самотужки вирішувати проблеми збоїв в роботі обладнання, що стало першим серйозним професійним випробуванням щодо роботи зі схемами електричної автоматики.

Під час війни працювала в Нижньому Тагілі на снарядному заводі № 63 в КБ завідувачем фізико-технічної лабораторії, яка випробовувала якість оболонок снарядів новими магнітними методами, запропонованими С. В. Вонсовським[ru]. Співробітництво з талановитим вченим сприяло тому, що Катерина Олексіївна згодом обрала шлях науковця. В 1943 вона вступила до аспірантури в Свердловську.

Робота над створенням МЕСМ[ред.ред. код]

Згодом через хворобу сина Анрі, який потребував кваліфікованого лікування, Катерина Олексіївна переїхала до Києва, де жила сестра її батька і перевелась в аспірантуру Київського інституту енергетики АН УРСР. Її науковим керівником став легендарний С. О. Лебедєв.

Після захисту кандидатської дисертації в 1948 р. Катерина Олексіївна у складі групи С. О. Лебедєва стала безпосереднім учасником проекту створення першого в континентальній Європі ЕОМ «МЕСМ» (Електронна обчислювальна машина «Мала електронна лічильна машина») — прообраза і предка сучасного комп'ютера. Вона була керівником розробки і наладки пристрою керування «МЕСМ» та системи керування запам'ятовуючим пристроєм на магнітному барабані.[3]. В 1950 р. роботу над ЕОМ «МЕСМ» було успішно завершено.

В 1951 р. АН УРСР і АН СРСР представили на здобуття Сталінської премії (за закритою тематикою) творців МЕСМ академіка С. О. Лебедєва і його найближчих помічників: Л. Н. Дашевського і К. О. Шкабару. Проте з невідомих причин документи були повернуті і знаходяться нині в архіві АН України у папці з записом «Зберігати довічно».[4]

В 1952 р. в Києві вийшла монографія «Малая электронная счетная машина» (С. О. Лебедєв, Л. Н. Дашевський. К. О. Шкабара), перший підручник для радянських програмістів, одним із трьох співавторів якої була К. О. Шкабара.

Робота над ЕОМ «Київ»[ред.ред. код]

Після завершення роботи над МЕСМ Катерина Олексіївна взяла участь у створенні ЕОМ «Київ». То був важкий період в її житті. В 1953 її ледь не виключили з КПРС, згадавши, що вона була дочкою «ворога народу» і те, що її виключали за це з інституту.

Розробка ЕОМ «Київ» розпочалась в 1954,  коли лабораторія С. О. Лебедєва перейшла до складу Інституту математики АН УРСР. Безпосереднім ініціатором проведення розробки був Б. В. Гнєденко, на той час — директор Інституту математики АН УРСР. На заключних етапах, з 1956 року після його призначення керівником лабораторії, керівництво проектом здійснював В. М. Глушков.[5]

В 1957 лабораторія була перетворена на Обчислювальний центр АН УРСР, а в 1961— в Інститут кібернетики, директором якого став В. М. Глушков.

В 1960 році Катерина Олексіївна зустрічалась з творцем основ кібернетики американським вченим Норбертом Вінером.[6], який побував тоді в Києві, на батьківщині першого європейського комп'ютера.

Співпраця з М. М. Амосовим[ред.ред. код]

В Інституті кібернетики К. О. Шкабара почала працювати з знаменитим хірургом Миколою Михайловичем Амосовим. Разом вони створили діючу модель кібернетичної машини для постановки діагнозу захворювань серця. Ця машина демонструвалась на ВДНГ СРСР.

М. М. Амосов про К. О. Шкабару:[7]

Пам’ятаю, як на нашій сцені з’явився новий персонаж із дуже серйозними наслідками – Катерина Олексіївна Шкабара. Від неї почалася моя кібернетика: вона просвітила, дала книжку Ешби, потім Вінера, познайомила з академіком В. М. Глушковим. Дуже мудра жінка. Але лідер. <...> Проте саме вона створила для мене відділ біокібернетики у складі Інституту кібернетики».

Робота в Інституті фізіології[ред.ред. код]

В 1961—1969 Катерина Олексіївна працювала старшим науковим співробітником Інституту фізіології АН УРСР,[8] очолювала лабораторію фізіологічної кібернетики. Під її керівництвом були створені програми для постановки діагнозу, які працювали на ЕОМ «Київ». Був розроблений пристрій введення в цей комп'ютер фізіологічних характеристик і програми їх аналізу. З діагностичною метою проводився аналіз електрокардіограм, енцефалограми, а також імпульсної активності нейронів.

Творчий доробок вченої включає понад 70 наукових праць, близько половини з яких написані під час роботи в Інституті фізіології.

З 1969 року вийшла на пенсію.

Нагороди[ред.ред. код]

25 грудня 1991 відбулось спільне засідання вчених рад Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова, Інституту математики, Інституту ядерних досліджень, Інституту електродинаміки, Інституту проблем моделювання в енергетиці НАН України, присвячене 40-річчю введення а експлуатацію першої в Європі вітчизняної ЕОМ «МЕСМ». [9]. На цьому засіданні Президент НАН України Б. Є. Патон, відзначивши науковий подвиг колективу С. О. Лебедєва, вручив премії НАН України ім. С. О. Лебедєва безпосереднім творцям МЕСМ Авраменку В. М., Дашевському Л. Н. і Шкабарі К. О.

Пам'ять[ред.ред. код]

К. О. Шкабара пішла з життя 21 листопада 2002 р. Архів матеріалів щодо її діяльності як ученого і громадянина зберігає її донька Тетяна Георгіївна Свербілова, доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.[1]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Шкабара К. Е. Кибернетика и мозг. — Общество по распространению политических и научных знаний Украинской ССР — 1961. — 52 с.
  • Дашевский Л. Н., Кондалев А. И., Погребинский С. Б., Шкабара Е. А., Ющенко Е. Л. Цифровая автоматическая машина «Киев» // Материалы конференции «Новые разработки в области вычислительной математики и вычислительной техники», К.: — 1960 — С. 13-31.
  • Лебедев С. А., Дашевский Л. Н., Шкабара Е. Л. Малая электронная счетная машина. — М.: Из-во АН СССР, 1952. — 162 с.
  • Как это начиналось: Воспоминания о создании первой отечественной электронно-вычислительной машины МЭСМ / Дашевский Л. Н., Шкабара Е. А. — М.: 1981. — 64 с.  (Новое в жизни, науке, технике. Сер. Математика, кибернетика; № 1)
  • Вычислительная машина «Киев» (Проектирование и эксплуатация) / Л. Н. Дашевский, С. Б. Погребинский, Е. А. Шкабара. — К.: Техніка, 1964. — 324 с.
  • Амосов Н. М., Ющенко Е. Л., Шкабара Е. А. «Автоматизация диагноза сердечных заболеваний, подлежащих хирургическому лечению». Конференция по применению радиоэлектроники в медицине и биологии. Тезисы докладов. — М.: 1958.
Науковці України Це незавершена стаття про українського науковця.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.