13-та гвардійська стрілецька дивізія (СРСР)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
13-та гвардійська стрілецька дивізія
На службі листопад 1941 — червень 1945
Країна СРСР СРСР
Вид загальновійськова
Тип Червона армія
Війни/битви Німецько-радянська війна
Почесні найменування Радянська гвардія Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня

Медіафайли на Вікісховищі

13-та Гвардійська Полтавська ордена Леніна, двічі Червонопрапорна, орденів Суворова і Кутузова стрілецька дивізія — стрілецька дивізія, загальновійськове з'єднання РСЧА в часи Німецько-радянської війни.

Історія з'єднання[ред. | ред. код]

Дивізія сформована в листопаді 1941 року в Курській області на базі частин 3-го повітряно-десантного корпусу як 87-ма стрілецька дивізія (II формування)[1].

У складі військ Південно-Західного, Сталінградського, Донського, Воронезького, 2-го і 1-го Українських фронтів брала участь у боях на воронезькому, харківському, валуйсько-росошанському напрямках, у великому закруті Дону, Сталінградській і Курській битвах, звільненні України, Лівівсько-Сандомирській, Вісло-Одерській, Нижньо-сілезькій, Верхньо-сілезькій, Берлінській і Празькій наступальних операціях[1].

За бойові заслуги 19 січня 1942 року 87-ма стрілецька дивізія була перейменована у 13-ту гвардійську стрілецьку дивізію.

У березні 1942 року за успішні бойові дії під Курськом 13-та гвардійська дивізія була нагороджена орденом Леніна, а її командиру Олександру Іллічу Родимцеву було присвоєно військове звання генерал-майор.

Після поразки радянських військ під Харковом дивізія була відведена для переформування на лівий берег Волги. У вересні 1942 року дивізія увійшла до складу 62-ї армії і отримала завдання переправитися через Волгу в Сталінград, вибити противника з прибережної смуги, зайняти і міцно обороняти центральну частину міста. В ніч з 14 на 15 вересня передовий загін 42-го гвардійського полку переправившись через Волгу з ходу вступив в бій і 15 вересня захопив вокзал, давши цим можливість переправитися в місто всієї дивізії.

16 вересня 39-й гвардійський полк 13 дивізії і зведений 416-й стрілецький полк 112-ї дивізії штурмували і після запеклого бою захопили вершину Мамаєва кургану. 2123 вересня в запеклих боях 13-та гвардійська дивізія при підтримці фронтовий артилерії витримала самий потужний натиск противника і не допустила його виходу до Волги в центральній частині міста та оволодіння Мамаєвим курганом. У жовтні — листопаді дивізія, притиснута до Волги, займала оборону від вулиці Київської (тепер вул. Ю. Гагаріна) до східного схилу Мамаєва кургану. Бійці дивізії створили міцну оборону, перетворивши окремі будівлі в опорні пункти. За період боїв у Сталінграді воїни дивізії знищили понад 15 тисяч солдатів і офіцерів противника, підбили понад 100 танків, кілька тисяч німців було взято в полон. Активними діями, наполегливим опором дивізія сковувала значні сили противника, зупинила його на підступах до Волги, чим сприяла виконанню загального завдання 62-ї армії з оборони міста.

За оборону Сталінграда 13-та гвардійська дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапора. Після Сталінградської битви, у травні 1943 року дивізія увійшла до складу 32-го гвардійського стрілецького корпусу.

З'єднання відзначилося в боях за визволення Полтави: 32-му гвардійському стрілецькому корпусу, до якого входила і 13-та гвардійська стрілецькв дивізія, було поставлене завдання наступати в напрямку Решетилівка, Власівка, обійти Полтаву з північного сходу і відрізати шляхи відходу противнику до Дніпра. В передовий загін корпусу входили 39-й гвардійський стрілецький полк, 57-й танковий полк, 301-й винищувально-протитанковий і 1902-й самохідно-артилерійський полки. Очолював загін заступник командира 13-ї дивізії полковник П. В. Гаєв. Виконуючи це завдання захопити переправи через Ворсклу, передовий загін Гаєва вже до вечора 21 вересня 1943 року вийшов до Ворскли, форсував її в районі Кротенків, захопив плацдарм і зав'язав бій з частинами противника, що оборонялися на західному березі. Першими слідом за передовим загоном Гаєва на правий берег річки переправилися підрозділи 13-ї гвардійської стрілецької дивізії. Противник був приголомшений настільки стрімкою атакою і почав відходити. До кінця дня частини дивізії вийшли на рубіж Решетилівка — Жуки, створивши загрозу правому флангу і тилу угруповання ворога і, тим самим, сприятливі умови для штурму Полтави з'єднанням 33-го гвардійського стрілецького корпусу.

В ознаменування звільнення Полтави наказом Верховного головнокомандувача від 23 вересня 1943 року № 22 13-та гвардійська стрілецька дивізія удостоєна почесного найменування «Полтавська»[2].

За бойові заслуги дивізія в подальшому була нагороджена ще одним орденом Червоного Прапора, орденами Суворова і Кутузова. Близько 20 тисяч її воїнів нагороджені орденами і медалями, дев'ятнадцятьом присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а її командир Олександр Ілліч Родимцев удостоєний звання двічі Героя Радянського Союзу[1].

Бойовий склад[ред. | ред. код]

Командири[ред. | ред. код]

Дивізією командували:

Начальник штабу дивізії:

Герої дивізії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Военный энциклопедический словарь. — под. ред. Н. В. Огаркова. — Москва : Военное издательство, 1983. — С. 573. — ISBN ББК 68я2 В63. (рос.)
  2. Приказ Верховного Главнокомандующего от 23 сентября 1943 года № 22. Приказы Верховного Главнокомандующего в период Великой Отечественной войны Советского Союза: Сборник. — М.: Воениздат, 1975. С. 46-47. Електронна версія на сайті Бібліотеки Михайла Грачова [Архівовано 21 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Самчук И. А. Тринадцатая гвардейская: боевой путь 13 гвардейской Полтавской ордена Ленина дважды Краснознаменной, орденов Суворова и Кутузова стрелковой дивизии (1941–1945). — 2-ге доп. — М. : Воениздат, 1970. — 331 с. (рос.)
  • Чуйков В. И. Сражение века. — М. : Советская Россия, 1975. — 317 с. (рос.)
  • Жадов А. С. Четыре года войны. — М. : Воениздат, 1978. — 334 с. (рос.)