Родимцев Олександр Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Ілліч Родимцев
рос. Александр Ильич Родимцев
Rodimtsev-Alexander-Ilich.jpg
Ім'я при народженні Олександр Ілліч
Народився 8 березня 1905(1905-03-08)
с. Шарлик, Оренбурзької губернії Російської імперії
Помер 13 квітня 1977(1977-04-13) (72 роки)
Москва
Місце поховання Новодівочий цвинтар
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ кавалерія,
повітряно-десантні війська
Роки служби 19271977
Звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник
Війни / битви Громадянська війна в Іспанії
Вторгнення СРСР до Польщі
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Сталінградська битва
Курська битва
Битва за Дніпро
Нагороди
Герой Радянського Союзу — № 57 Герой Радянського Союзу — № 6049
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Богдана Хмельницкого I ступеня Орден Суворова II ступеня Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Орден Білого Лева I ступеня
Орден «Хрест Грюнвальда» 3 ступеня
Чехословацький воєнний хрест 1939
Інше Badge GenStaffCol SU.png
CMNS: Олександр Ілліч Родимцев на Вікісховищі

Роди́мцев Олекса́ндр Іллі́ч (рос. Родимцев, Александр Ильич) (*8 березня 1905 — †13 квітня 1977, Москва) — радянський воєначальник, генерал-полковник (1961), двічі Герой Радянського Союзу (1937, 1945).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 8 березня 1905 року в селі Шарлик (нині Шарликського району Оренбурзької області) в бідній селянській сім'ї. Росіянин. Член ВКП(б) /КПРС з 1929 року. У Червоній Армії з 1927 року. У 1932 закінчив Військову школу ім. ВЦІК, в 1939 році Родімцев закінчує Військову академію імені М. В. Фрунзе та в 1947 Вищі академічні курси при Військовій академії Генштабу (1947).

Майор Родімцев добровольцем брав активну участь у громадянській війні в Іспанії, бився під Ґвадалахарою, Брунете, Теруелем та на р. Харама. Звання Героя Радянського Союзу майорові О. І. Родімцеву присвоєне 22 жовтня 1937 року за зразкове виконання особливого завдання в Іспанії.

Після повернення з Іспанії командував кавалерійським полком, а після закінчення академії з травня 1939 був помічником командира кавалерійської дивізії. Брав участь у вторгненні СРСР до Польщі (1939).

У 1940 бере активну участь в агресії СРСР до Фінляндії.

У роки німецько-радянської війни О. І. Родімцев командував 5-ю повітряно-десантною бригадою 3-го повітряно-десантного корпусу (5-та, 6-та, 212-та пдбр), яка в 1941 брала участь в обороні Києва (червень — листопад 1941).

Командний пункт 62-ї армії: начальник штабу армії М. І. Крилов, командувач армією В. І. Чуйков, член військової ради К. А. Гуров, командир 13-й гв. стрілецької дивізії О. І. Родимцев, грудень 1942 р.

6 листопада 1941 управління 5-ї пдбр було переформоване на управління 87-ї стрілецької дивізії, створеної з військ 3-го повітряно-десантного корпусу, яку очолив Родимцев. 19 січня 1942 87-ма стрілецька дивізія була переформована на 13-ту гвардійську стрілецьку дивізію. 13-та гвардійська стрілецька дивізія (згодом — 13-та Полтавська ордена Леніна двічі Червонопрапорна гвардійська стрілецька дивізія) увійшла до складу 62-ї армії, що брала участь у битві за Сталінград.

З травня 1943 року генерал-майор Родимцев — командир 32-го гвардійського стрілецького корпусу, з яким дійшов до столиці Чехословаччини — Праги. Воював на Південно-Західному, Донському, Сталінградському, Степовому, Воронезькому, 2-му та 1-м Українських фронтах. Брав участь в Курської битвах, в звільненні Лівобережної і Правобережної України, в розгромі німецьких військ в Західній Україні, Польщі, в Нижньо-Сілезькій, Берлінської і Празькій операціях.

Другої медалі «Золота Зірка» командир 32-го гвардійського стрілецького корпусу гвардії генерал-лейтенант Роіимцев удостоєний 2 червня 1945 року за уміле керівництво військами при форсуванні річки Одер 25 січня 1945 в районі населеного пункту Лінден (Польща), особистий героїзм і мужність.

Після закінчення Вищих академічних курсів при Академії Генерального штабу, був командиром з'єднання, помічником командира військами Східно-Сибірського військового округу, головним військовим радником і військовим аташе в Албанії.

З листопада 1956 року продовжує службу у військах. З березня 1966 року — в групі генеральних інспекторів МО СРСР.

Обирався депутатом Верховної Ради РРФСР другого скликання і депутатом Верховної Ради СРСР третього скликання.

О. І. Родимцев помер у Москві 13 квітня 1977. Похований на Новодівичому кладовищі (ділянка 9).

Праці, мемуари[ред.ред. код]

  • «Под небом Испании»
  • «На последнем рубеже. Записки командира дивизии»
  • «Люди легендарного подвига»
  • «Гвардейцы стояли насмерть»
  • «Твои, Отечество, сыны»
  • «Машенька из Мышеловки»
  • «На берегах Мансанареса и Волги»
  • «Добровольцы-интернационалисты»

Пам'ять[ред.ред. код]

Бронзовий бюст генерала О. І. Родімцева встановлений на його батьківщині, меморіальні дошки — в Москві і Волгограді; ім'ям Родімцева названі вулиці у Волгограді, Оренбурзі, Києві та Чернігові. В місті Первомайську Миколаївської області є вулиця Гвардійців Родімцева.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Советская военная энциклопедия в 8-и томах, т. 7

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]