Неолітичний субплювіал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 01:05, 28 квітня 2020, створена BunykBot (обговорення | внесок) (прибирання мертвих посилань)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Неолітичний субплювіал, іноді також називається волога фаза голоцену — тривалий період, що тривав приблизно з 7500-7000 рр. до н. е. по 3500-3000 рр. до н. е., коли в Північній Африці панував вологий дощовий клімат. До і після цього періоду в тому ж регіоні переважав спекотливий посушливий клімат, коли Сахара перетворилася на пустелю.

Неолітичний субплювіал — найпізніший з періодів «вологої Сахари» або «Зеленої Сахари», під час яких регіон був вологим, і в ньому була багатша і різноманітна біота , включаючи людське населення, ніж у сучасній пустелі.

Датування

Неолітичний субплювіал почався в 7 кілороків до н. е. і тривав близько 2 тисячоліть, закінчившись після події 5,9 кілороку (3900 р. до н. е.), коли повернулася посуха, що домінувала до настання субплювіалу, почалося масове опустелювання, і знову виникла пустеля Сахара. Посушливі умови зберігаються до сьогодення.

У різних джерелах часові межі періоду коливаються. Це частково пов'язано з тим, що період охоплював велику територію, в різних частинах якої ці часові межі могли зсуватися. Одне джерело[1] вказує рамки 9000-5000 років тому або 7000-3000 рр. до н. е. Т. А. Уілкінсон [2] датує закінчення субплювіалу близько 3300 р. до н. е.

Географія і гідрографія

Під час неолітичного субплювіалу гідрографічний профіль великих територій Північної, Центральної і Східної Африки істотно відрізнявся від пізнішого. Рівень води в озерах був на кілька десятків метрів вищим сучасного, русла річок іноді були іншими. Зокрема, озеро Туркана в сучасній Кенії пов'язувалося зі сточищем Нілу. Площа озера Чад досягала близько 400 000 км², що більше, ніж площа сучасного Каспійського моря, а його рівень був на 30 м вищим сучасного. Існувало кілька дрібних озер і річкових систем, які пізніше зникли і були виявлені лише завдяки супутниковій зйомці та радарам.

Екологія

Під час неолітичного субплювіалу Північна Африка була покрита рослинністю. Екосистема Сахари була не пустелею, а саваною. У ній мешкали слони, жирафи та інші тварини, нині мешкаючі в регіоні Сахель на південь від пустелі.[3]

Культури

М'який і вологий клімат неолітичного субплювіалу сприяв поселенню великої кількості людей в долині Нілу в Єгипті, а також розквіту неолітичних громад в Судані і на території сучасної Сахари. В цей час процвітали культури, створиші наскальне мистецтво Сахари, велика частина зразків якого знайдена в Алжирі, Лівії та Тунісі.

В цей час у водоймах Північної Африки в удосталь водилися риби, водні птахи, прісноводні молюски, гризуни, гіпопотами і крокодили. Люди полювали на ціх тварин, використовуючи плоти, човни, пастки, гарпуни, гачки і тощо. Такий прибережний спосіб життя дозволяв підтримувати набагато вищу чисельність населення, ніж раніше у мігруючих груп мисливців і збирачів.[4] Подібні зміни в раціоні, разом з появою місцевої кераміки (у якій можна було готувати і зберігати рідку їжу), призвів до кулінарної революції і появі супів, смаженої риби і каші.[5] Остання з'явилася також не в останню чергу завдяки збору злаків.

Значна частина інформації про спосіб життя прибережних мешканців того часу збирається з матеріалу археологічних розкопок, які проводив під час 2-ї світової війни британський археолог Ентоні Аркелл.[6] Його звіт містить опис поселення пізньої кам'яної доби на піщаному березі Блакитного Нілу, яке знаходилося на 4 метра вище сучасного рівня максимального підйому Нілу. У той час та місцевість являла собою не пустелю, а савану, про що свідчать кістки, знайдені в древніх сміттєвих купах - вони належали антилопам, яким для проживання потрібні великі, зарослі травою пасовища. Основним джерелом живлення для людей поселення була риба. Аркелл зробив висновок, що в той час рівень опадів у 3 рази перевищував сучасний. Фізичні характеристики скелетних залишків говорять про те, що вони були споріднені сучасним нілотам, таким, як нуер і дінка. Вік поселення був датований радіовуглецевим методом як 7000 - 5000 рр. до н. е.

Ґрунтуючись на загальних характеристиках даної стоянки і розкопаних французами стоянок в Чаді, Малі та Нігері (наприклад, таких, як кістяні гарпуни і характерна кераміка з хвилястим орнаментом), Аркелл прийшов до висновку про поширення загальної мисливсько-рибальської культури негроїдних людей у всій Африці приблизно на широті сучасного міста Хартум в часи, коли клімат сильно відрізнявся від сучасного і Сахара не була пустелею. Незважаючи на цю гіпотезу, точне походження творців хвилястою кераміки залишається предметом дискусій.

У 1960-ті рр. археолог Гебріел Кемпс досліджував останки громади мисливців і рибалок, що жила близько 6700 р. до н. е. на півдні Алжиру . Ця громада виготовляла кераміку (той же згаданий вище мотив хвилястих ліній), а за расовими характеристиками явно відносилися до чорної, а не середземноморської раси. Кемпс відзначив наявність свідоцтв того, що зернові культивувалися, а не збиралися в дикому вигляді[7]. Пізніші дослідження, проте, спростували його гіпотезу - зерна були морфологічно дикими, а громада була не осілою.

Людські рештки були виявлені археологами в 2000 р. поблизу Гобер в пустелі Тенере на північному сході Нігеру[8][9] Знахідки в Гобер - унікальні свідчення проживання людей і поховань двох культур - кіффійської (7700 - 6200 рр. до н. е.) і тенерійської (5200 - 2500 рр. до н. е.).

Див. також

Примітки

  1. Bard, Kathryn A. (1999), ed. Encyclopedia of the Archaeology of Ancient Egypt. London, Routledge, pg 863
  2. Wilkinson, Toby A. H. (1999), Early Dynastic Egypt. London, Routledge, pg 372
  3. Oliver, Roland (1999), The African Experience: From Olduvai Gorge to the 21st Century (Series: History of Civilization), London: Phoenix Press, revised edition, pg 39.
  4. Oliver, pg 37.
  5. Sutton, John E.G. (1974), «The Aquatic Civilization of Middle Africa», Journal of African History, Vol 15, pp 527—546.
  6. Arkell, A.J. (1949), Early Khartoum, Oxford University Press.
  7. Camps, Gabriel (1974), Les civilisation prehistoriques de l’Afrique du Nord et du Sahara, Paris, pp 22 and 225—226. The site is Amekni near Tamanrasset.
  8. Stone Age Graveyard Reveals Lifestyles Of A 'Green Sahara'. Science Daily. 15 серпня 2008. Архів оригіналу за 30 березня 2012. Процитовано 15 серпня 2008.
  9. Gwin P. (September 2008), Lost tribes of the green sahara, National Geographic Magazine

Посилання