Язичок зелений

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Dactylorhiza viridis)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Язичок зелений
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Зозулинцеві (Orchidaceae)
Рід: Зозульки (Dactylorhiza)
Вид:
Язичок зелений (D. viride)
Біноміальна назва
Dactylorhiza viride
(L.) Hartm., 1820
Синоніми

Coeloglossum viride (L.) Hartm.
Habenaria viridis (L.) R. Br.
Orchis bracteata Muhl. ex Willd.
Orchis virescens Muhl. ex Willd.
Satyrium viride L.

Язичо́к зеле́ний[1] (Coeloglossum viride)[2] , також Dactylorhiza viridis (зозульки зелені) — багаторічна рослина родини зозулинцевих, що отримала свою назву від язикоподібної форми зрослих пелюсток квітки та їхнього зеленкуватого забарвлення: лат. viridis — «зелений».[3] Цей реліктовий вид є єдиним представником роду у флорі України, тому через свою рідкісність занесений до національної Червоної книги,[4] крім того, має охоронний статус у ряді інших країн. Його обмежено застосовують як лікарську рослину.

Опис

[ред. | ред. код]
Квітка великим планом. Видно звислу червону губу, за формою якої рослині надано родову назву.

Трав'яниста рослина 10-25 (зрідка до 35-40) см заввишки, геофіт. Підземні органи представлені довгастими, трохи пласкими двічі- тричіпальчатороздільними бульбами з шилоподібно видовженими кінчиками. Зрідка бульби можуть бути нероздільними. Вони щороку змінюються.

Стебло прямостояче або трохи зігнуте, зелене, голе і гладке, рівномірно улиснене 2-5 світло-зеленими листками, при основі огорнутими буруватими піхвами. Черешки короткі. Форма листків міниться від овальної або овально-яйцеподібної до довгасто-ланцетної. Їхня довжина складає від 3 до 11 см, ширина — від 3 до 5 см. Слід зазначити, що верхні листки помітно дрібніші і гостріші за нижні.

Суцвіття — поодинокий, негустий, циліндричний колос завдовжки 2-10 (15[5]) см, що складається з 5-30 (частіше з 10-25) квіток. Приквітки лінійно-ланцетні або ланцетні, тупувато загострені, довші за квітки, втім, верхні часто бувають трохи коротші. Квітки 5-7 мм завдовжки, двостатеві, зигоморфні, зі слабким медовим запахом. Листочки оцвітини жовтувато-зелені чи буруваті, складені шоломом. Два листочки зовнішнього кола 4,5-6 мм завдовжки та 2-4 мм завширшки, яйцеподібні, тупуваті. Два листочки внутрішнього кола лінійні, тупуваті, з однією жилкою. Губа завдовжки 3,5-6 мм за виглядом нагадує звислий язик, вона трилопатева, причому її середня доля зубчаста, відігнута назад і коротша за бічні. Шпорець мішечкоподібний, завдовжки 2 мм, завширшки 1 мм. Зав'язь сидяча, скручена. У рослин високогірних популяцій зовнішні листочки оцвітини і зав'язь часто пурпурові або буруваті.

Плід — суха ребриста коробочка завдовжки 7-14 мм, завширшки 4-5 мм. Насінини численні, дрібні.

Число хромосом 2n = 40.[6]

Екологія

[ред. | ред. код]
Типове оселище поблизу Гессена (Німеччина).

Рослина доволі світлолюбна і дуже морозостійка, завдяки чому у гірському поясі Європи підіймається до висоти 3000 м, а в Азії окремі знахідки цього виду зареєстровані навіть на рівні 4000 м. Загалом язичок зелений невибагливий до якості ґрунтів: здатен рости на сухих і сирих, з pH від 4,4 до 8 і різних за механічним складом. Втім, частіше він трапляється на плодючих, помірно зволожених, карбонатних ґрунтах у розрідженому травостої.

Типовими оселищами цього виду є галявини світлих листяних і хвойних лісів, чагарники, долини маленьких річок і струмків, гірські та рівнинні тундри, високогірні пасовища та луки, в тому числі й розташовані біля країв льодовиків. В Україні найчастіше ця рослина трапляється у складі угруповань порядку Nardetalia (клас Nardo-Callunetea), що формуються на бідних та кислих ґрунтах. Язичок зелений знайдений також на вапнякових відслоненнях в угрупованнях асоціації Thymo-Festucetum saxatilis (клас Carici rupestris-Kobrisietea bellardii), у складі високотравних ценозів порядку Calamagrostietalia villosae (клас Betulo-Adenostyletea), в лісових та чагарникових ценозах порядку Vaccinio-Piceetalia excelsae (клас Vaccinio-Piceetea).

На всіх етапах розвитку, язичок зелений співмешкає у симбіозі із ґрунтовими грибами, з якими утворює ендомікоризу. Тривалість життя язичка зеленого менша за тривалість життя інших північних орхідей.[7]

Основним способом поширення є насіннєвий, зрідка можливе вегетативне розмноження. Квітне у травні-липні (в горах інколи і в серпні). Квіти запилюються двокрилими комахами, яких рослина приваблює медовим запахом. Можливе перезапилення із представниками інших родів орхідей, внаслідок якого утворюються життєздатні міжродові гібриди. Зокрема відомі гібриди із:

  1. билинцем довгорогим — x Gymnaglossum jacksonii (Quirk) Rolfe (= Gymnadenia conopsea x Coeloglossum viride);
  2. зозульками Фукса — x Dactyloglossum mixtum (Asch. & Graebn.) Rauschert (= Coeloglossum viride x Dactylorhiza fuchsii);
  3. зозульками плямистими — x Dactyloglossum conigerum (Norman) Rauschert (= Coeloglossum viride x Dactylorhiza maculata);
  4. пальчатокорінником пурпуровим — x Dactyloglossum viridella (Hesl.-Harr. f.) Soó (= Coeloglossum viride x Dactylorhiza purpurella).[6]

Плодоносить у липні-серпні, насіння поширюється за допомогою вітру (анемохорія).

Поширення

[ред. | ред. код]

Язичок зелений належить до голарктичних бореальних циркумполярних видів, тобто таких, чий ареал охоплює майже весь помірний пояс Північної півкулі, оперізуючи кільцем арктичні райони. У Західній Європі ця рослина поширена повсюдно, але менш численна у середземноморських країнах. В багатьох місцинах на півдні Шотландії, у Центральній і Східній Англії язичок зелений вже зник.[6] У Східній Європі трапляється у Чехії,[8] Білорусі (за винятком південних областей),[5] у західних областях України. На теренах Росії ця орхідея відома на півночі європейської частини, у Сибіру, на півдні Далекого Сходу, в Алтайських горах. Загалом південна межа ареалу в Азії пролягає по лінії Мала Азія — Кавказ — Монголія — Китай — Японські острови. Також цей вид описаний у Північній Америці.

В Україні трапляється зрідка, переважна більшість популяцій знайдена у Карпатах, де язичок зелений поширений від низин до субальпійського поясу, а також в Розточчі, Опіллі, Кримських горах,[4] зокрема, поблизу Ласпі. Вкрай рідкісні лісостепові осередки, раніше описані на теренах Харківської (поблизу міста Дергачі) та Хмельницької областей (біля міст Хмельницький і Сатанів), в останньому виданні Червоної книги України не згадані і, ймовірно, втрачені.

Значення і статус виду

[ред. | ред. код]

Цей вид включений у Додаток II Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),[7] занесений до Червоної книги Білорусі,[5] визнаний зникаючим у Чехії,[8] регіонально рідкісним у Мурманській[7] і Смоленській областях Росії. Крім того, язичок зелений охороняють у Литві, Латвії, Польщі.[5]

В Україні лише окремі осередки язичка зеленого налічують велику кількість рослин, в той час як щільність більшості популяцій цього виду не перевищує 1-3 особин на 1 м². Настільки мала щільність, а також істотні коливання чисельності за роками роблять цю рослину вразливою перед будь-яким порушенням навколишнього середовища, тому головним охоронним заходом для язичка зеленого є заборона на будь-які зміни середовища у виявлених місцях зростання, а також заборона на збирання рослин. Дієвим засобом охорони може стати і вирощування у культурі, яке практикують у ботанічних садах Росії.

Вид охороняють у заповіднику «Ґорґани», Карпатському та Кримському заповідниках, національних парках «Синевир», Ужанському та Карпатському.[4]

Варіації забарвлення квіток у рослин з різних частин ареалу: ліворуч і праворуч з околиць Гессена (Німеччина), в центрі — зі Швейцарії.

Систематика

[ред. | ред. код]

За даними Червоної книги України, станом на 2016 рік встановлено приналежність цього виду до роду Coeloglossum, описаного у 1820 році.[4] Водночас, світовою науковою спільнотою таксономія цього виду була переглянута і в 1997 році він був віднесений до роду Dactylorhiza. Відповідно, назву Dactylorhiza viridis (L.) R.M.Bateman, Pridgeon & M.W.Chase.[2] у світі розглядають як основну, а в Україні як синонімічну.

Крім того, в межах таксона відомі такі синоніми:

  • Coeloglossum viride ssp. bracteatum (Willd.) Soo, comb. superfl.
  • Coeloglossum viride ssp. bracteatum (Willd.) Hulten, comb. superfl.
  • Coeloglossum viride ssp. bracteatum (Willd.) K. Richt.[9]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Новосад К.В. Раритетна компонента урбанофлори Київського мегаполісу. — Київ : Дисертація на правах рукопису, 2016. — С. 41. Архівовано з джерела 19 жовтня 2016
  2. ↑ а б The Plant List.(англ.)
  3. ↑ Dictionary of Botanical Epithets
  4. ↑ а б в г Язичок зелений у Червоній книзі України. — Процитовано 16 жовтня 2016.
  5. ↑ а б в г Язичок зелений [Архівовано 2016-12-15 у Wayback Machine.] у Червоній книзі Республіки Білорусь.(рос.) — Процитовано 16 жовтня 2016.
  6. ↑ а б в Interactive Flora of NW Europe. (англ.) — Процитовано 16 жовтня 2016.
  7. ↑ а б в Красная книга Мурманской области. — Мурманск, 2003. — С. 186. (рос.)
  8. ↑ а б Язичок зелений [Архівовано 18 жовтня 2016 у Wayback Machine.] на сайті Клубу орхідеїстів Брно.(чеськ.) — Процитовано 16 жовтня 2016.
  9. ↑ Перелік субтаксонів Coeloglossum viride на сайті «Плантаріум».(рос.) — Процитовано 16 жовтня 2016.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Язичок_зелений&oldid=38582625