Lunar Orbiter 4

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Lunar Orbiter 4 D
Lunar Orbiter.jpg
Основні параметри
COSPAR ID 1967-041A
NORAD ID 2772
Організація США НАСА
Виготівник Науково-дослідний центр Ленглі
Тип апарата штучний супутник
Штучний супутник Місяць
Дата запуску 4 травня 1967 22:25 UTC
Ракета-носій Atlas-Agena D
Космодром США Канаверал, LC-13[1]
Тривалість польоту 180 діб
Схід з орбіти Впав на Місяць не пізніше 31 жовтня 1967
Технічні параметри
Маса 385,6 кг
Джерела живлення сонячні панелі і акумулятори
Орбітальні дані
Ексцентриситет .28
Нахил орбіти 85,48°
Період обертання 721 хв
Апоцентр 6034 км
Перицентр 2705 км

Лунар орбітер-4 (англ. Lunar Orbiter 4) — автоматична міжпланетна станція НАСА, штучний супутник Місяця, запущений в рамках програми «Лунар орбітер» з метою скласти карту всієї видимої поверхні Місяця і деяких районів зворотного боку. На відміну від попередніх трьох місій перед «Лунар орбітер-4» не стояло завдання пошуку можливих місць посадки «Аполлонів».

Конструкція апарату[ред. | ред. код]

Конструкція Лунар орбітер-4 ідентична «Лунар обітер-1» з незначними модифікаціями. Електроживлення забезпечувалося 4 панелями сонячних батарей і нікель-кадмієвим акумулятором.

Апарат мав на борту установку з двома камерами, одна високої, інша середньої роздільної здатності. Радіомаяк встановлений на зонді допомагав уточнювати орбіту апарату і відповідно вплив гравітаційного поля Місяця. Лунар орбітер-4 був також обладнаний детекторами метеорних частинок і сцинтиляційними лічильниками, що дозволяють відповідно вивчити метеорну і радіаційну обстановку в міжпланетному і місячному просторі[2].

Політ[ред. | ред. код]

«Лунар орбітер-4» був запущений 4 травня 1967 року в 22:25 UTC ракетою-носієм Атлас-Аджена D з пускового майданчика LC-13. Зробивши в польоті одноразово корекцію траєкторії апарат вийшов 8 травня на полярну селеноцентричну орбіту. З 11 по 26 травня тривав сеанс фотографування, який довелося припинити через відмови в системі переробки плівки. До 1 червня були передані останні зняті знімки[3][2].

Надалі апарат було вирішено використовувати для вивчення гравітаційного поля Місяця. Він був переведений на більш низьку орбіту. 24 липня з апаратом був втрачений зв'язок, імовірно не пізніше 31 жовтня апарат впав на місячну поверхню десь між 22 і 30 градусами західної довготи[4].

Результати[ред. | ред. код]

Були отримані 163 пари знімків місячної поверхні, знімками було охоплено 99 % поверхні Місяця. Це дозволило продовжити координатну сітку, прийняту для видимої сторони Місяця, на зворотний бік.

Фотогалерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Cape Canaveral LC13 (en). Encyclopedia Astronautica. Архів оригіналу за 2012-09-07. Процитовано 21.01.2012. 
  2. а б Баевский А.В. ИЗУЧЕНИЕ ЛУНЫ И ОКОЛОЛУННОГО ПРОСТРАНСТВА ПО ПРОГРАММЕ LUNAR ORBITER // Космические автоматические аппараты США для изучения Луны и окололунного пространства (1958-1968 гг.). — Москва, 1971.
  3. Bruce K. Byers. CHAPTER X: MISSIONS IV AND V: THE LUNAR SURFACE EXPLORED // DESTINATION MOON: A History of the Lunar Orbiter Program. — Washington, D.C., 1977.
  4. Lunar Orbiter 4. НАСА.