Очікує на перевірку

Айо Бенес Христоферович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бенес Айо
Бенес Христоферович Айо
Ім'я при народженнірос. Бенес Христофорович Айо
ПсевдоЧёрный Ленин[1]
Народився8 червня 1979(1979-06-08) (45 років)
Резекне, Латвійська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Країна СРСР
 Латвія
 Велика Британія
 Росія
 ЛНР
НаціональністьУгандієць, росіянин
ДіяльністьПолітичний та громадський діяч, біолог, журналіст
Відомий завдякиПодії на сході України
Alma materЛатвійський університет (2001)
Знання мованглійська, російська і латиська
УчасникРосійсько-українська війна (з 2014)
ПартіяCommunist Party of Great Britain (Marxist–Leninist)d

Бенес Христоферович Айо (рос. Бенес Христоферович Айо), відомий також як Чорний Ленін (рос. Чёрный Ленин)[2][3][4] (*8 червня 1979, Резекне, Латвійська РСР) — російський націонал-більшовик російсько-угандійського походження. Був активним членом Націонал-більшовицької партії з 1998.[5] Також належав до Комуністичної партії Великої Британії[en]. Брав участь у багатьох акціях солідарності з Палестиною. У 2014 був активним учасником процесу анексії АР Крим Російською Федерацією та проросійських виступів в Україні, нині є учасником війни на сході України на боці сепаратистів ЛНР. Тривалий час перебував під арештом у різних країнах, намагався займатися політичною діяльністю.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в латиському місті Резекне в сім'ї угандійця та росіянки. Вивчав біологію в Латиському університеті.[6]

7 травня 2005 був заарештований за запуск димових шашок під час візиту Джорджа Буша-молодшого в Латвію.[7] Більш ніж через рік Бенеса Айо заарештували та засудили до 9 місяців ув'язнення за заклики до повалення влади.[8] Після ув'язнення влаштував голодний бунт,[9] що тривав 27 днів. У результаті його здоров'я погіршилось настільки, що виникла необхідність шпиталізації.[10] Після п'яти з половиною місяців ув'язнення запобіжний захід було змінено на поліцейський нагляд, оскільки у Бенеса було виявлено діабет.[11][12]

Після відбуття покарання Бенес Айо покинув Латвію та перебрався до Лондона, де вивчав медичну мікробіологію у Лондонському університеті (Біркбек).[7] Потім працював на будівництві другого терміналу аеропорту Хітроу.[13] Брав активну участь у британському політичному житті, коли був пов'язаний з Комуністичною партією Великої Британії та відвідував пропалестинські акції.[14]

З травня—червня 2013 перебував у Палестині, де брав участь в акціях, спрямованих проти уряду Ізраїлю. Там він пройшов тренування з польової медицини.[15]

14 вересня 2013 як делегат відвідав конгрес партії Інша Росія у Москві.[16] 19 листопада 2013 у Лондоні брав участь у силовій акції, присвяченій пам'яті Олександра Долматова.[17][18] 29 листопада 2013 організував акцію, подібну до лондонської, у Гаазі, після чого був заарештований.[19][20][21] Бенес Айо провів шість тижнів у гаазькій в'язниці.[22]

Участь у подіях на сході України

[ред. | ред. код]

У 2014 прибув до самопроголошеної Республіки Крим.[14] 1 квітня 2014 був заарештований в Донецьку за підготовку силового повалення уряду та зазіхання на територіальну цілісність України,[23][24] після чого депортований до Великої Британії.[25]

У травні 2014 попри трирічну заборону на перетин українського кордону Бенес Айо разом з двома напарниками намагався потрапити на територію України, однак був зупинений українськими прикордонниками та депортований до Латвії. У ризькому аеропорті Бенес, у свою чергу, був зупинений військовою та цивільною поліцією.[26] Бенес заявляв, що начебто зазнав фізичного насилля зі сторони бійців Національної гвардії України.[25]

16 травня Центральний окружний суд Риги постановив взяти Бенеса під варту, а військова поліція розпочала кримінальне провадження за підбурювання до силового повалення уряду Латвії, зміни політичної системи та ліквідації незалежності Латвії.[26] Айо заявляв, що справи проти нього сфабриковані, що він зазнає політичних утисків та бажав досягти зняття обвинувачень, так само як і компенсації за моральні збитки та ув'язнення.[3] У ніч на 30 травня генеральне консульство Латвії у Санкт-Петербурзі було закидано петардами та димовими гранатами; акція була проведена ультралівою партією «Інша Росія», представники якої встановили радянський прапор на фасаді будівлі консульства, розповсюджували памфлети та вимагали випустити Айо.[27][28]

Починаючи з 15 серпня (включно) Бенес Айо брав участь у декількох демонстраціях у Ризі проти зовнішньої політики Латвії стосовно Росії та за відставку міністра закордонних справ Латвії Едгарса Рінкевичса.[29][30]

На початку 2015, зазнаючи постійного кримінального переслідування та перебуваючи під поліцейським наглядом, Айо покидає Латвію і автостопом їде то Таллінна, звідки поромом прямує до Фінляндії; звідти, в свою чергу, автобусом дістається Росії та, врешті-решт, східної частини України. Там він долучається до збройних формувань самопроголошеної Луганської Народної Республіки,[31] діяльність у яких він описує як «військово-політичну роботу»,[32] однак при цьому виявляє бажання пройти тренування та долучитися до активної військової служби.[33] Центральний районний суд Риги дав старт переслідуванню Айо.[34][35]

Пізніше Айо повідомив, що брав участь у російських військових операціях у Дебальцевому та біля Станиці Луганської й отримав звання сержанта, просунувшись від обслуговувача гаубиці до члена бригади моторизованої піхоти.[36] У середині квітня 2019 Державна служба безпеки Латвії оголосила Айо підозру стосовно незаконної участі у проросійських виступах в Україні.[37]

На початку 2020 Айо був затриманий у Яренську, що в Архангельській області, де планував взяти участь в акції проти будівництва сміттєвого полігону.[38] Генеральний прокурор Латвії направив запит на екстрадицію,[39][40] тоді як Айо запросив політичного притулку в Росії.[41]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://books.google.com/books?id=BRRDDwAAQBAJ&pg=PA231
  2. ↑ Matveeva, Anna (2017). Through Times of Trouble: Conflict in Southeastern Ukraine Explained from Within. Lexington Books. с. 231. ISBN 978-1498-5432-3-1. Black Lenin (Aijo Beness), a Latvian citizen, a son of a Russian mother and a Ugandan father, and a member of Leftist Drugaya Rossia party in Russia and of the Communist Party of Great Britain (Marxist–Leninist)...
  3. ↑ а б Meet the 'Black Lenin' Fighting for a Free Donbass. Sputnik. 5 квітня 2015. Архів оригіналу за 16 вересня 2017. Процитовано 1 травня 2014.
  4. ↑ Riga Threatens Black Lenin With 10 Years in Prison for Fighting in Donbass. Sputnik. 13 червня 2015. Архів оригіналу за 19 вересня 2017. Процитовано 3 вересня 2015.
  5. ↑ Геополитика с Айо Бенесом. Часть 1
  6. ↑ Айо Бенес — магистр биологии и профессор НБП [Архівовано 5 квітня 2014 у Wayback Machine.]. D-pils.lv (23 March 2005). Retrieved on 1 May 2014.
  7. ↑ а б Collier, Mike (28 серпня 2014). Latvia: Neo-Bolshevik Vexes Government. Eurasianet. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 28 серпня 2014.
  8. ↑ Noraida Benesa Aijo lietā iesniegto kasāciju [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. Delfi.lv (5 December 2005). Retrieved on 1 May 2014.
  9. ↑ Beness Aijo goes on a hunger strike (Latvian) . Delfi. 5 грудня 2005. Архів оригіналу за 1 травня 2014. Процитовано 1 травня 2014.
  10. ↑ Beness Aijo has ended the hunger strike (Latvian) . Delfi. 5 січня 2006. Процитовано 1 травня 2014.
  11. ↑ Beness Aijo released from imprisonment (Latvian) . Delfi. 20 липня 2006. Архів оригіналу за 2 травня 2014. Процитовано 1 травня 2014.
  12. ↑ Бенес Айо: «Когда я дошел до 45 кг, меня пришлось выпустить» (Russian) . TVNet. 21 липня 2006. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 1 травня 2014.
  13. ↑ Wright, Simon; Cortbus, Colin; Drake, Matthew (19 липня 2014). Malaysia Airlines Crash: 'Dangerous' British student with Putin links is leading Russian rebel in Ukraine. Daily Mail. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 3 серпня 2014.
  14. ↑ а б Corcoran, Kieran (20 липня 2014). EXCLUSIVE: Heathrow worker who left UK to fight with pro-Russian rebels says Ukraine and the West shot down MH17 to smear Russia. Daily Mirror. Архів оригіналу за 3 серпня 2014. Процитовано 3 серпня 2014.
  15. ↑ «Возьмем Крым, а затем восток и пойдем на Киев». Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 1 серпня 2020.
  16. ↑ Айо Бенес стал делегатом съезда партии Лимонова от Латвии, Британии и Палестины [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.]. Rus.delfi.lv (18 September 2013). Retrieved on 1 May 2014.
  17. ↑ Активисты «Другой России» забросали дымовыми шашками посольство Голландии в Лондоне [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]. Nvdaily.ru (20 November 2013). Retrieved on 1 May 2014.
  18. ↑ Посольство Нидерландов в Лондоне закидали файерами [Архівовано 5 березня 2022 у Wayback Machine.]. Lenta.ru. 20 November 2013.
  19. ↑ Айо Бенес или о том как «летучего голландца» судили в Гааге [Архівовано 12 травня 2017 у Wayback Machine.]. Echo.msk.ru (17 October 2011). Retrieved on 1 May 2014.
  20. ↑ Требовавший расследовать смерть Александра Долматова нацбол Бенес Айо арестован в Нидерландах [Архівовано 2 травня 2014 у Wayback Machine.]. Hroniki.info. 1 December 2013.
  21. ↑ Голландия передумала судить другоросса Бенеса Айо за терроризм [Архівовано 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. Newsland.com (27 April 2014). Retrieved on 1 May 2014.
  22. ↑ Бенес Айо освободился из голландской тюрьмы [Архівовано 2 травня 2014 у Wayback Machine.]. Drugoros.ru. 10 January 2014.
  23. ↑ In Donetsk arrested Ayo Benes [Архівовано 8 червня 2014 у Wayback Machine.]. News2Night. Retrieved on 1 May 2014.
  24. ↑ Extremists from the Crimea get over to Donetsk: on meeting for Yanukovych Aksenov's black «fighter» [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.]. News.pn (22 March 2014). Retrieved on 1 May 2014.
  25. ↑ а б Collier, Mike (31 липня 2014). An Unlikely Revolutionary: Beness Aijo. Public Broadcasting of Latvia. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 3 серпня 2014.
  26. ↑ а б Bolshevik Aijo ordered locked up. The Baltic Times. 19 травня 2014. Архів оригіналу за 9 липня 2014. Процитовано 1 травня 2014.
  27. ↑ 'Other Russia' movement hooligans attack Latvian consulate. The Baltic Times. 30 травня 2014. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 2 червня 2014.
  28. ↑ National Bolshevik Aijo Beness' supporters attack Latvian general consulate in Russia. Baltic News Network. 30 травня 2014. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 2 червня 2014.
  29. ↑ Around 50 demonstrators outside Foreign Ministry in Riga demand Rinkevics' resignation. The Baltic Course. 15 серпня 2014. Процитовано 15 серпня 2014.
  30. ↑ Radical Russians rally against foreign policy. Public Broadcasting of Latvia. 15 серпня 2014. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 15 серпня 2014.
  31. ↑ Bolshevik renegade runs to Lugansk, defies arrest. Public Broadcasting of Latvia. 12 січня 2015. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 5 лютого 2015.
  32. ↑ Beness Aijo flees Latvia by means of hitch-hiking. Baltic News Network. LETA. 12 січня 2015. Архів оригіналу за 24 березня 2015. Процитовано 5 лютого 2015.
  33. ↑ Beness Aijo boasts his promotion in the ranks of separatists in Donbass. Baltic News Network. 5 червня 2015. Архів оригіналу за 11 серпня 2015. Процитовано 11 червня 2015.
  34. ↑ Latvian authorities launch manhunt for National Bolshevik Beness Aijo. Baltic News Network. 4 лютого 2015. Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 5 лютого 2015.
  35. ↑ Aijo on the lam for anti-Latvia activism. Public Broadcasting of Latvia. 4 лютого 2016. Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 5 лютого 2015.
  36. ↑ Beness Aijo 'on the front line' in Ukraine. Public Broadcasting of Latvia. 2 березня 2015. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 3 вересня 2015.
  37. ↑ National Bolshevik Beness Aijo accused of taking part in armed conflict in Ukraine. Baltic News Network. 8 травня 2019. Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 22 серпня 2019.
  38. ↑ Kyt, Andry (11 лютого 2020). Black Lenin from DNI detained in Russia. Hand of Moscow. Процитовано 12 лютого 2020.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  39. ↑ Latvia to request Russia to hand over detained National-Bolshevik Beness Aijo. Baltic News Network. 12 лютого 2020. Архів оригіналу за 30 березня 2020. Процитовано 21 лютого 2020.
  40. ↑ Latvia to seek extradition of oddball radical Beness Aijo. Public Broadcasting of Latvia. 14 лютого 2020. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 21 лютого 2020.
  41. ↑ National Bolshevik Beness Aijo asks Putin to grant him political asylum. Public Broadcasting of Latvia. 14 лютого 2020. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 21 лютого 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Айо_Бенес_Христоферович&oldid=42143988