Генеральна губернія
| Generalgouvernement Generalne Gubernatorstwo Генеральна губернія | |||||
| Адміністративно автономний елемент Третього Рейху | |||||
| |||||
| |||||
| Гімн Horst-Wessel-Lied («Пісня Горста Весселя») (1939-1945) | |||||
.svg) | |||||
| Столиця | Лодзь (1939) Кракау (1939–1945) 50°04′ пн. ш. 19°56′ сх. д.H G O | ||||
| Мови | німецька (офіційна), польська, українська, їдиш | ||||
| Релігії | римо-католицтво, греко-католицтво | ||||
| Форма правління | Цивільна адміністрація | ||||
| Генерал-губернатор | |||||
| - 1939–1945 | Ганс Франк | ||||
| Державний секретар | |||||
| - 1939–1941 | Артур Зейсс-Інкварт | ||||
| - 1941–1945 | Йозеф Бюлер | ||||
| Історичний період | Друга світова війна | ||||
| - Вторгнення в Польщу | 12 жовтня 1939 | ||||
| - Приєднання Галичини | 1 серпня 1941 | ||||
| - Вісло-Одерська операція | 2 лютого 1945 | ||||
| Площа | |||||
| - 1939 | 95 742 км2 | ||||
| - 1941 | 142 000 км2 | ||||
| Населення | |||||
| - 1941 | 12 100 000 л. | ||||
| Густота | 85,2 осіб/км² | ||||
| - 1943 | 18 000 000 осіб | ||||
| Густота | 126,8 осіб/км² | ||||
| Валюта | злотий, райхсмарка | ||||
| Сьогодні є частиною |  Польща Словаччина Україна
| ||||
| |||||
.svg){kind=small}
.svg)
.svg)
Генеральна губернія, або Генерал-губернаторство — тимчасова адміністративно-територіальна одиниця, утворена 12 жовтня 1939 року гітлерівським урядом під час Другої світової війни у центрально-східній частині Польської держави. Адміністративний центр був у Кракові. Повна офіційна назва — Генерал-губернаторство для окупованих польських земель (нім. Generalgouvernement für die besetzten polnischen Gebiete, пол. Generalne Gubernatorstwo dla okupowanych ziem polskich).
До складу Генеральної губернії входили і українські етнографічні землі — Лемківщина, Підляшшя, Холмщина й частина Надсяння (загальна площа 16 тисяч км²)[1]. 1 серпня 1941 року Генеральна губернія була об'єднана з дистриктом Галичина. На чолі губернії стояв генерал-губернатор Ганс Франк, якому належала вся повнота адміністративної і військової влади.
Генеральна губернія поділялась на окружні староства («крайзгауптманшафти»[en]) та виділені в окремі одиниці «вільні міста» («крайзфрайштадти») на чолі з штадтгауптманами. У Галичині відновлено поділ на повіти і гміни. Сільське населення отримало право територіального самоуправління. Окупаційний режим на галицьких землях був дещо ліберальніший, ніж на решті українських територій, що було пов'язано з тривалим перебуванням у складі Австро-Угорщини.
Для адміністративних цілей Генеральну губернію було поділено на чотири дистрикти: дистрикт Варшава, дистрикт Люблін, дистрикт Радом та дистрикт Краків. Після того, як Третій Рейх напав на Радянський Союз і окупував територію України, було утворено п'ятий — дистрикт Галичина (1 серпня 1941 року на основі територій Східної Галичини).
Згодом ці п'ять дистриктів були поділені на міські округи (Stadtkreise, тобто міста, які самі утворюють окремий округ) та округи (Kreishauptmannschaften). Згідно з декретом від 15 вересня 1941 року назви більшості основних міст було змінено на історичні німецькі назви, або германізовані версії польських чи українських назв. Проте також залишалися і попередні назви. Дистрикти були поділені таким чином:
| Дистрикт Галичина | |
| Міські округи | Лемберг (Lemberg, Львів) |
| Окружні староства | Бережани (Breschan), Чортків (Tschortkau), Дрогобич, Кам'янка-Струмилівська (Kamionka-Strumilowa), Коломия (Kolomea), Лемберг-Округ (Lemberg-Land), Рава-Руська (Rawa-Ruska), Станіславів (Stanislau), Самбір (Sambor), Стрий (Stryj), Тарнополь (Tarnopol), Золочів (Solotschiw), Калуш (Kallusch) |
| Дистрикт Краків | |
| Міські округи | Краків (Krakau) |
| Окружні староства | Дембиця (Dembitz), Ярослав (Jaroslau), Ясло (Jassel), Краків-Округ (Krakau-Land), Коросно (Krosno, Мехув (Meekow), Нови Тарґ (Neumarkt), Новий Сонч (Neu-Sandez), Перемишль (Przemysl), Ряшів (Reichshof), Сянок (Sanok), Тарнів (Tarnau) |
| Дистрикт Люблін | |
| Міські округи | Люблін |
| Окружні староства | Біла-Підляська (Biala-Podlaska), Білгорай (Bilgoraj), Холм (Cholm), Грубешів (Grubeschow), Янів-Любельський (Janow Lubelski), Красностав (Krasnystaw), Люблін-Округ, Пуляви (Pulawy), Радин (Rehden), Замостя (Zamosch/Himmlerstadt/Pflugstadt) |
| Дистрикт Радом | |
| Міські округи | Кельці (Kielce), Радом (Radom), Ченстохова (Tschentochau) |
| Окружні староства | Бусько (Busko), Єнджеюв (Jedrzejow), Кельці-Округ (Kielce-Land), Конське (Konskie), Опатув (Opatau), Пйотркув (Petrikau), Радом-Округ (Radom-Land), Радомсько (Radomsko), Стараховиці (Starachowitz), Томашів (Tomaschow Mazowiecki) |
| Дистрикт Варшава | |
| Міські округи | Варшава (Warschau) |
| Окружні староства | Ґавролін (Garwolin), Ґруєц (Grojec), Лович (Lowitsch), Мінськ (Мінськ Мазовецький, Minsk), Острув (Острув Мазовецький, Ostrau), Седльці (Siedlce), Сохачів (Sochaczew), Соколів-Венгрів (Sokolow-Wengrow), Варшава-Округ (Warschau-Land) |
Зміна адміністративної структури була розроблена міністром фінансів Луцом фон Крозігом, котрий через фінансові причини хотів зменшити кількість дистриктів до трьох[2]. У березні 1943 року було оголошено про об'єднання дистриктів Краків та Галичина та поділ території дистрикту Варшава між дистриктами Люблін і Радом. Краків та Варшава повинні були залишатися окремими міськими округами, проте Варшава — під прямим керівництвом Генеральної губернії. Цей декрет повинен був стати чинним 1 квітня 1943 року та був прийнятий Генріхом Гімлером, однак Мартін Борман виступив проти, оскільки хотів перетворити регіон на звичайну область імперії. Вільгельм Фрік та Фрідріх-Вільгельм Крюгер теж скептично ставилися до користі цієї реорганізації. В результаті після переговорів між Гіммлером і Гансом Франком від задуму відмовились[2].
Згідно з офіційними німецькими даними Генеральне губернаторство станом на червень 1941 року займало площу 94,1 тис. км², на якій мешкали 12,1 млн людей, в тому числі такі національні групи (дані за грудень 1940)[3]:
- поляки — 10 мільйонів (1939 року)
- євреї — 1 350 000
- українці — 500 000
- українськомовні римо-католики — 200 000[1]
- інші групи — 300 000, у тому числі 90 тисяч фольсдойчів і 80 тисяч ґуралів (німці зараховували їх до так званого ґураленфольку), а також русини.
За Євгеном Пастернаком, який посилався на офіційні німецькі дані, чисельність населення Генеральної губернії до приєднання Галичини становила 10 млн осіб, з яких українців — 600 тис. осіб, сполонізованих українців («калакутів») — 188 тис. осіб[1].
Після утворення дистрикту Галичина площа Генеральної губернії зросла до 145,2 тис. км², а кількість населення до 17 млн, в тому числі:
- поляки — 10 690 000 (10 млн в Генеральній губернії 1940 року[4] плюс 687 тис. у Східній Галичині[5] (200 тис. поляків були вивезені вглиб СРСР під час 1939—1941 рр.)
- українці — 4 450 000 (близько 0,2 млн в Холмщині й Підляшші та 4,258 млн в Галичині[5])
- євреї — 1 900 000 (близько 0,557 млн в Східній Галичині[5] та 1,35 млн в решті Генеральної губернії)[4]. Офіційні німецькі дані відрізняються від задекларованих генеральним губернатором Гансом Франком, котрий на засіданні уряду Генеральної губернії 16 грудня 1941 року вказав про 2,5 млн євреїв.
За німецьким переписом Генеральної губернії в 1943 році на теренах Холмщини та Підляшшя проживало 290 тис. українців[6]. 1943 року на терени Генеральної губернії було переселено додатково 330 тисяч[7] німецьких колоністів. Також було 1,5 млн євреїв, звезених в Генеральну губернії з інших країн Європи. До цього під час операції Райнгард було вже вбито близько 2 млн[7] євреїв та циган.
Під час німецької окупації 1 млн 800 тис. осіб з теренів міжвоєнної Польщі визнали себе фольксдойчами.
Німецька влада надавала українцям Генерал-губернаторства більше прав і можливостей, ніж полякам та євреям. Так, після 1941 року вони створили в Дистрикті Галичина 12 нових українських середніх шкіл (1939 р. тут було чотири українські гімназії) і дали можливість українським учням продовжити навчання в університетах Третього рейху. З українських добровольців (91 000 осіб) дистрикту Галичина, що входив до складу Генерал-губернаторства, в 1943 р були сформовані 14-та гренадерська дивізія СС «Галичина», чотири добровольчих полки СС і один окремий батальйон СС. Проте будь-які українські самостійницькі ініціативи в культурному та освітньому житті потребували схвалення німецької окупаційної адміністрації, а випадки непокори суворо каралися. Останнє особливо чітко можна простежити на ставленні німців до членів ОУН.
Основну владу мав в своїх руках генерал-губернатор (нім. Generalgouverneur), резиденція котрого була в Кракові. Варшава стала звичайною столицею одного з дистриктів. Генерал-губернатору допомагали спочатку Канцелярія Генеральної губернії (нім. Amt des Generalgouverneurs), а з 9 грудня 1940 року — Уряд Генеральної губернії (нім. Regierung des Generalgouvernements).
Впродовж усього часу існування Генеральної губернії на посаді генерал-губернатора був Ганс Франк, а шефом уряду — Йозеф Бюлер.
Також був розбудований поліційний апарат і служба безпеки для виконання окупаційної політики.
Як стверджує Анджей Ґуйський, Рейхсбанк був проти запровадження німецької валюти у Генеральній губернії через небажаний зріст обігу грошей. Тому для організації грошової системи було залучено Кредитову Касу Німецького Рейху (Reichskreditkassen RKK). Спочатку RKK розміщувалася у Лодзі, на її чолі був колишній голова банку у Гданську — Карл-Антон Шефер. Після перенесення установ Генеральної губернії до Кракова з'явилися каси і в інших містах (всі каси відкриті до травня 1940 року). Каси друкували грошові асигнати для використання як платіжного засобу на зайнятих німецькою армією територіях. Курс грошей був 1 райхсмарка=2 злоті[8].
8 квітня 1940 року відкрився Емісійний банк в Польщі (Emissionbank in Polen) — спеціальна інституція для емісії грошей у Генеральній губернії. Ця валюта теж називалася злотим. Її курс був 2 злоті = 1 райхсмарка. Після утворення дистрикту Галичина було введено курс для рубля (радянської валюти): 1 злотий = 5 рублів. З часом курс злотого погіршився, зокрема на чорному ринку райхсмарка коштувала 4 злоті (1941—1942) і 3 злоті (1943), а 1944 року було повернено курс 1,8 злотого за марку. Старі банкноти Банку Польського підлягали заміні на нові від Емісійного банку з курсом 1 до 1.
У так званому Генеральному Губернаторстві, або дистрикті «Галичина», у 1941 році було створено окреме гірниче управління в м. Львові з різними відділами й інспекціями, так звані «Betriebsinspektion», у містах Станіславі (Івано-Франківськ), Дрогобичі, Бориславі, Стрию, Надвірній та з 1943 року у Калуші, які входили до складу фірми «Beskiden Erdol — Gewinnungs Gesellschaft m.b.H.». До кінця 1941 року німецька влада зуміла ввести в експлуатацію близько 80 % нафтових свердловин. На початку 1942 року було завершено будівництво газопроводу з м. Дашави до м. Стальової Волі (Польща) довжиною 217 км. З 1942 року розпочала діяльність новостворена фірма під назвою «Karpathen OL A.G.» у м. Львові, до складу якої входила нафтогазова видобувна та переробна промисловість Галичини. Здійснювалася сейсмічна розвідка й пошукові роботи. У 1944 році було ухвалене спеціальне гірниче право для Генерального Губернаторства. Під час німецької окупації у Бориславі було пробурено 123 неглибокі свердловини.
В листопаді 1939 року було оголошено, що паралельно з старою польською судовою системою будуть діяти і німецькі суди. На початку 1940 року відновлено діяльність польських судів в Генеральній губернії, проте після певних кадрових змін. Було збережено відповідний рівень юрисдикції польських судів, а окупаційна влада мала в своїх руках можливість контролювати правомірність рішень цих судів. Польські судді зберегли свій попередній судовий устрій, проте було усунено суддівську символіку з польським гербом. Функціювали гродські, окружні та апеляційні суди, які займалися справами поза компетенцією німецького судівництва.
В найважливіших містах розташовувалися загальні німецькі суди першої та другої інстанцій, котрі займалися справами, де фігурували німці, фольксдойчі та особи, котрі скоїли злочини проти Рейху. Також були воєнно-польові (Standgericht) та спеціальні (Sondergericht) суди.
Згодом судова система була використана для проведення дискримінаційної політики в сфері національної політики. Наприкінці 1941 року було запроваджене спеціальне кримінальне право для поляків та євреїв, яке значно розширило застосування смертної кари і скасувало вікові обмеження[9].
Зокрема смертним вироком карали за:
- дії проти німецької влади чи німецького народу (розпорядження Ганса Франка від 31 жовтня 1939 р.)
- зараження німця венеричною хворобою (від 20 лютого 1940 року для боротьби з венеричними хворобами)
- невиконання процедури реєстрації колишніх офіцерів Війська Польського (з 31 липня 1940)
- за завищення максимальних цін на товари на ринку, а також за укривання товарів щоденного вжитку (від 21 січня 1940)
- за недостачу контингентів зерна від землеробів (11 липня 1942 р.)
- за приховування євреїв (з 1942 року, часто без суду на місці злочину)
- ухиляння від будівельної служби (Баудінст)
- спротив і шкідництво всупереч уставам і розпорядженням німецької окупаційної влади (розпорядження Ганса Франка від 2 жовтня 1943 року). Це був дуже суворий акт, адже стосувався і осіб німецької національності[7].
У Генеральній губернії діяло кілька різних видів поліції:
- Поліція порядку у Третьому рейху (OrPo) (Ordnungspolizei) — німецька
- Шутцполіція (Schutzpolizei, або Schupo)
- Жандармерія (Gendarmerie)
- Спеціалізовані види поліції: дорожня поліція (Verkehrspolizei), лісова поліція (Forstschutz), фабрична (Werkschutz), поштова (Postschutz).
- Допоміжна поліція з місцевого населення під німецьким контролем: Синя (Гранатова) поліція (Polnische Polizei im Generalgouvernement — «Польська поліція у Генеральній губернії») — польська; Українська поліція допоміжна та Білоруська допоміжна поліція, Єврейська поліція, литовські стрільці
- Поліція безпеки (Sicherheitspolizei) — німецька
- Кримінальна поліція (Kriminalpolizei) — німецька
- Гестапо (Gestapo) — німецька
Додатково в кожному дистрикті місцевий комендант поліції порядку мав у своєму розпорядженні полк поліції СС (SS-Polizeiregiment) з важким озброєнням. З цих підрозділів при потребі формували загони для різних завдань, зокрема айнзацкоманди та зондеркоманди, які займалися екзекуціями цивільного населення.
Станом на 1 січня 1944 року у всіх поліційних формаціях було 42 320 осіб. В силах безпеки працювало близько 2 тисяч осіб.
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Парад рекрутів до дивізії «Галичина» |
Звуковий тижневик Генерального Губернаторства — кіножурнал Генеральної губернії.
- ↑ а б в Макар Ю., Горний М., Макар В., Салюк А. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади. Документи: У трьох томах. — Чернівці : Букрек, 2011. — Т. 1. Дослідження. — С. 394.
- ↑ а б Madajczyk Czesław. Polityka III Rzeszy w okupowanej Polsce p. 242. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1970. — — T. 1. — S. 102—103.
- ↑ Czesław Madajczyk: Polityka III Rzeszy w okupowanej Polsce. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1970, s. 165—176, 247, 259, 328 (tom 2), s. 241, 533, 631 (tom 1).
- ↑ а б Grzegorz Hryciuk: Przemiany demograficzne w Galicji Wschodniej w latach 1939—1941. Rzeszów: Instytut Pamięci narodowej. Okupacja sowiecka ziem polskich 1939—1945, s. 112—113. ISBN 83-89078-78-3.
- ↑ а б в Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983.
- ↑ Україна – Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 1993. — Т. 2: Депортації 1944-1951. — С. 155.
- ↑ а б в Okupacja i ruch oporu w dzienniku Hansa Franka 1939—1945. Warszawa: Książka i Wiedza, 1970, s. 30, 31, 54 (tom 1).
- ↑ Andrzej Gojski, Etapy i cele niemieckiej polityki bankowej w GG. Plany niemieckie wobec Generalnego Gubernatorstwa w latach 1939—1945, BANK I KREDYT, August 2004
- ↑ Witold Pronobis: Świat i Polska w XX wieku. Warszawa: Editions Spotkania, 1996, s. 229. ISBN 83-86802-11-1.
- Генеральна Губернія // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — С. 360. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Луцький О. Генеральна губернія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 74—75. — ISBN 966-00-0405-2. [Архівовано 13 січня 2017 у Wayback Machine.]
- Кубійович В. Українці в Ґенеральній Губернії 1939-1941. — Буенос-Айрес : В-во Юліяна Середяка, 1975. — 664 с.
- Генерал-губернаторство // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Довідник з історії України [Архівовано 11 грудня 2014 у Wayback Machine.].
- Львів на кіно-хроніках у час Великої війни.
- Реєстр розсекречених Архівних фондів України [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.].
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |